Монгольська імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її верифіковуваності. Ви можете допомогти покращити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений. (серпень 2008)
Монголын Эзэнт Гүрэн
Монгольська імперія
1206 – 1294 (1368)
Розташування Монгольська імперія
   Експансія Монгольської імперії
Столиця Каракорум (місто)
Мови середньомонгольська
Форма правління монархія
Історія
 - Засновано 1206
 - Ліквідовано 1294 (1368)

Монго́льська імпе́рія (старомонг. Yeke Mongγol ulus — Велика держава Монголів; монг. Монголын Эзэнт Гүрэн, Их Монгол улс) — середньовічна імперія в Євразії, найбільша за площею імперія у світовій історії. Початок утворенню поклало об'єднання монгольських племен під проводом Чингісхана у 1206 році. Збільшилася за рахунок приєднання держав Східної і Середньої Азії, Близького Сходу і Східної Європи. В час найбльшого розквіту її площа становила 24 мільйони км² з населенням понад 100 млн. чоловік.

Зміст

[ред.] Політична історія

[ред.] Центри імперії

Центр імперії з 1220 р. знаходився на східному березі р.Орхон, де біля її притоки Каракорум розташувлась ставка Великого хана.[1] У 1235 р. тут вже при Угедеї почалося будівництво міста. Протягом чверті століття Каракорум (до 1260 р.) був загальномонгольською столицею.[1] До часу перенесення Хубилаєм (1260-1294 рр.) столиці до Пекіна в дельті Волги на лівому березі Ахтуби була заснована перша столиця Золотої Орди - Сарай (Палац)[1].

[ред.] Правління Чингісхана (1206—1227 роки)

1196 року племінний хан Темучін (1155/1167-1227 роки) після винищення своїх супротивників стає Чингісханом і 1206 року на курултаї всіх монгольських, тюрських і татарських степових народів проголошується верховним правителем. Виходячи з існуючої ситуації Чингізхан видав низку положень, які з часом були об'єднані у (Велику Ясу Чингізхана). Яса робить з ополчення (улус) національну одиницю: розподіл народу приблизно на 130 «тисяч» і гвардію під командуванням спадкоємних вождів, котрі із «золотої родини» Темучина кожного разу обирають Великого хана. Накази (білики) забезпечують внутрішній спокій за надзвичайної боєготовності для завоювання світу. Визнання всемогутності Бога, вшановувати якого можна в будь-якій формі.

1205—1209 роки — підкорення держави Сі Ся, плацдарму проти Китаю. 1211—1215 роки — спустошення держави Цзінь. Монголи зміцнюють свою військову могутність, ретельно плануючи через кожних два роки походи, і згодом використовують техніку китайських інженерів (військові сигнальні системи, мистецтво облоги). 1219—1225 роки — напад на Хорезмську державу. Чингісхан підкорює «із сідла» світ від Північного Китаю до Чорного моря, яким, однак неспроможна правити нечисельна монгольська верхівка. Розквітлі культури Середньої Азії занепадають; торгівля переміщується з азіатських караванних шляхів на арабські морські. Полководець Субедей обходить Каспійське море і знищує руське військо на Калці.

Після смерті Чингізхана держава була поділена між його чотирма синами (Джучі, Джагатаєм, Толуєм, Угедеєм) — Чингізідами. Кожний отримує улус, юрт (простір для пасовищ) та інгул (частину данини). Каракорум стає постійною столицею.

[ред.] Завоювання і реформи за Угедея (1229—1241)

На початку свого правління хан Угедей завершує підкорення Північного Китаю (державу Цзінь) у 1234 році і Персії. Навесні 1235 року в місцевості Талан-дабу був скликаний великий курултай для підбиття підсумків важких воєн з імперією Цзінь і Хорезмом. Було прийнято рішення вести подальший наступ у чотирьох напрямках. Кращі війська були спрямовані на захід — проти половців, булгар і русів і на схід — проти Кьоре . Крім того, було заплановано наступ на південнокитайську імперію Сун, а діячому на Близькому Сході нойону Чормагану спрямовані значні підкріплення. За дорученням курултаю у 1236—1255 роках Бату (онук Чингізхана) завойовує разом із Субедеєм Захід: знищення у 1236 році камських болгар; падіння у 1240 році Києва; вторгнення у Валахію і Польщу. 1241 рік — Битва під Легніцею: німецьке-польське лицарське військо зазнає поразки, як і угорське військо під командуванням Бели IV в битві на річці Сайо (Шайо). Європа рятується тільки завдяки раптовому відступу монголів, викликаному смертю Великого хана Угедея.

[ред.] Правління пізніших ханів

Бату започатковує 1251 року панування Золотої Орди (держава Кипчак). Відрив Русі від Європи (виняток — Новгород). Мунке, що був Великим ханом у 1251—1259 роках, посилає два війська, кожне чисельністю півмільйона воїнів під командуванням своїх братів: 1258 року потужний наступ Хубілая, Великого хана у 1260—1294 роках, на Південний Китай і Хулагу, що в 1251—1265 роках завойовує Персією і править новоствореною державою Іль-ханів. 1258 року — розорення мільйонного міста Багдада, взяття Алеппо і Дамаска. Монгольський наступ розбивається об переважаючу хоробрість мамелюків (раби-найманці з Чорномор'я), котрі здійснюють військове панування над Єгиптом (до 1517 року) і завдають у 1260 році монголам поразки під Айн-Джалутом (Джерело Голіафа). Імперія Іль-ханів не сягає за Євфрат. Вона ісламізується близько 1300 року і зливається з культурно переважаючим населенням. 1336 рік — розпад Іль-ханату на окремі династії Джалаїридів (Багдад), Музаффаридів (Шираз, Ісфагн), Сербедарів, Гуридів (Герат, Балх).

[ред.] Друга монгольська імперія

Близько 1360 року Тимур — Тимур Ленк (Кульгавий) або Тамерлан (1336—1405 роки), нібито нащадок Чингісхана, — проголошує себе відновлювачем монгольської світової імперії з посиланням на Коран, при цьому зберігає силу Яса. Визнаний державами Джагатай і Кипчак великим ханом, Тимур із Самарканда підкорює в 35 жорстоких походах землі Іль-ханів, 1370—1380 роки — Хорезм, з 1380 року — Іран та Золоту Орду із столицею Сараєм. 1398—1399 роки — наступ на Індію (Делі). У 1402 році Тимур після битви під Ангарою підкорив Османів. У 1405 році, перед «священною війною» проти Китаю, Тимур помер. Родинні чвари стають початком стрімкого розпаду імперії. Вигнані Тимуром правителі, повертаються до своїх держав.

[ред.] Кагани

Докладніше: Великі хани Монгольської імперії та Каган (титул)


  • Темуджин

  • Угедей

  • Ґуюк

  • Мунке

  • Хубілай

[ред.] Примітки

  1. ↑ а б в Крамаровский М.Г. (Россия. Санкт-Петербург) Улус Джучи (1207-1502). Заметки о культуре Дешт-и Кыпчак в эпоху Чингисидов / Степи Європи в епоху середньовіччя Збірник наукових праць. - 2008, Том 6

[ред.] Джерела

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Mongol Empire

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Монгольська_імперія&oldid=12186587