Монгольська імперія

Частина інформації у цій статті або секції не була перевірена і може бути ненадійною. Вона має бути перевірена на неточності та змінена за необхідністю з цитуванням джерел.

Монголын Эзэнт Гүрэн Монгольська імперія 1206 – 1368    Експансія Монгльської імперії    Золота Орда    Чагатайський улус    Держава Ільханів    Імперія Юань Столиця Каракорум (місто) Мови середньомонгольська Форма правління монархія Історія  - Засновано 1206  - Ліквідовано 1368

Монго́льська імпе́рія (старомонг. Yeke Mongγol ulus — Велика держава Монголів; монг. Монголын Эзэнт Гүрэн, Их Монгол улс) — середньовічна держава в Євразії, найбільша за площею і числом підданих імперія у світовій історії. Початок утворенню поклало об'єднання монгольських племен під проводом Чингісхана у 1206 році. Збільшилася за рахунок приєднання держав Східної і Середньої Азії, Близького Сходу і Східної Європи. На 1405 рік її площа становила 33 мільйони км² — четверту частину суші планети Земля.

Політична історія

Правління Чингісхана (1206—1227 роки)

1196 року племінний хан Темучін (1155/1167-1227 роки) після винищення своїх супротивників стає Чингісханом і 1206 року на курултаї всіх монгольських, тюрських і татарських степових народів проголошується верховним правителем. Виходячи з існуючої ситуації Чингізхан видав низку положень, які з часом були об'єднані у (Велику Ясу Чингізхана). Яса робить з ополчення (улус) національну одиницю: розподіл народу приблизно на 130 «тисяч» і гвардію під командуванням спадкоємних вождів, котрі із «золотої родини» Темучина кожного разу обирають Великого хана. Накази (білики) забезпечують внутрішній спокій за надзвичайної боєготовності для завоювання світу. Визнання всемогутності Бога, вшановувати якого можна в будь-якій формі.

1205—1209 роки — підкорення держави Сі Ся, плацдарму проти Китаю. 1211—1215 роки — спустошення держави Цзінь. Монголи зміцнюють свою військову могутність, ретельно плануючи через кожних два роки походи, і згодом використовують техніку китайських інженерів (військові сигнальні системи, мистецтво облоги). 1219—1225 роки — напад на Хорезмську державу. Чингісхан підкорює «із сідла» світ від Північного Китаю до Чорного моря, яким, однак неспроможна правити нечисельна монгольська верхівка. Розквітлі культури Середньої Азії занепадають; торгівля переміщується з азіатських караванних шляхів на арабські морські. Полководець Субедей обходить Каспійське море і знищує руське військо на Калці.

Після смерті Чингізхана держава була поділена між його чотирма синами (Джучі, Джагатаєм, Толуєм, Угедеєм) — Чингізідами. Кожний отримує улус, юрт (простір для пасовищ) та інгул (частину данини). Каракорум стає постійною столицею.

Завоювання і реформи за Угедея (1229—1241)

На початку свого правління хан Угедей завершує підкорення Північного Китаю (державу Цзінь) у 1234 році і Персії. Навесні 1235 року в місцевості Талан-дабу був скликаний великий курултай для підбиття підсумків важких воєн з імперією Цзінь і Хорезмом. Було прийнято рішення вести подальший наступ у чотирьох напрямках. Кращі війська були спрямовані на захід — проти половців, булгар і русів і на схід — проти Кьоре . Крім того, було заплановано наступ на південнокитайську імперію Сун, а діячому на Близькому Сході нойону Чормагану спрямовані значні підкріплення. За дорученням курултаю у 1236—1255 роках Бату (онук Чингізхана) завойовує разом із Субедеєм Захід: знищення у 1236 році камських болгар; падіння у 1240 році Києва; вторгнення у Валахію і Польщу. 1241 рік — Битва під Легніцею: німецьке-польське лицарське військо зазнає поразки, як і угорське військо під командуванням Бели IV в битві на річці Сайо (Шайо). Європа рятується тільки завдяки раптовому відступу монголів, викликаному смертю Великого хана Угедея.

Правління пізніших ханів

Бату започатковує 1251 року панування Золотої Орди (держава Кипчак). Відрив Русі від Європи (виняток — Новгород). Мунке, що був Великим ханом у 1251—1259 роках, посилає два війська, кожне чисельністю півмільйона воїнів під командуванням своїх братів: 1258 року потужний наступ Хубілая, Великого хана у 1260—1294 роках, на Південний Китай і Хулагу, що в 1251—1265 роках завойовує Персією і править новоствореною державою Іль-ханів. 1258 року — розорення мільйонного міста Багдада, взяття Алеппо і Дамаска. Монгольський наступ розбивається об переважаючу хоробрість мамелюків (раби-найманці з Чорномор'я), котрі здійснюють військове панування над Єгиптом (до 1517 року) і завдають у 1260 році монголам поразки під Айн-Джалутом (Джерело Голіафа). Імперія Іль-ханів не сягає за Євфрат. Вона ісламізується близько 1300 року і зливається з культурно переважаючим населенням. 1336 рік — розпад Іль-ханату на окремі династії Джалаїридів (Багдад), Музаффаридів (Шираз, Ісфагн), Сербедарів, Гуридів (Герат, Балх).

Друга монгольська імперія

Близько 1360 року Тимур — Тимур Ленк (Кульгавий) або Тамерлан (1336—1405 роки), нібито нащадок Чингісхана, — проголошує себе відновлювачем монгольської світової імперії з посиланням на Коран, при цьому зберігає силу Яса. Визнаний державами Джагатай і Кипчак великим ханом, Тимур із Самарканда підкорює в 35 жорстоких походах землі Іль-ханів, 1370—1380 роки — Хорезм, з 1380 року — Іран та Золоту Орду із столицею Сараєм. 1398—1399 роки — наступ на Індію (Делі). У 1402 році Тимур після битви під Ангарою підкорив Османів. У 1405 році, перед «священною війною» проти Китаю, Тимур помер. Родинні чвари стають початком стрімкого розпаду імперії. Вигнані Тимуром правителі, повертаються до своїх держав.

Релігія

Зараз поширена версія, ніби Чингізхан і його люди були шаманістами-язичниками. Ця версія не відповідає дійсності,^{[Джерело?]} що підтверджується зокрема уривками з його основного закону — Великого Степового Укладу, Великої Яси. З неї стає зрозуміло, що Чингізхан вірив у єдиного Бога-Вседержителя, творця всього сущого. Зауважимо лише, що в ті часи найближчим образом для усвідомлення Бога людьми степу був образ Вічного і Безкрайнього Неба (у тюрків — Тенгрі). При цьому Чингізхан був частково ознайомлений і з повагою відносився до різних віросповідань — християн, іудеїв, мусульман, буддистів та інших, що і заповідував усім монголам. Нагадаємо, що нащадки Чингіза прийняли з часом різні віросповідання — в залежності від країн і царств, у яких вони правили, напр. Беркей - мусульманин, Хулагу - буддист, а Сартак - християнин.

Право

Право базувалося на виданому Чингізханом Великому Степному Укладі, Великій Ясі. У ній викладалися основи побудови держави монголів — в першу чергу військовий устрій, а також податкова і каральна системи. Деякі дослідники стверджують, що статути Великого Князівства Литовського, право Московського царства, а також звичаєве козацьке право багато чого взяли з Чингізового Закону.^{[Джерело?]}

Військовий і землеустрій

• Основа війська — кіннота. Внаслідок цього — кочовий спосіб життя війська.^{[Джерело?]}
• Військова служба — з дитинства і до глибокої старості або смерті.^{[Джерело?]}
• Вся влада (законодавча, виконавча, судова) зосереджена у руках воєначальників (князів, ханів).
• Земельний устрій у Монгольській імперії відповідав військовому. Кожна земля була підпорядкована певному війську (орді). Приклад — землі Війська Запорожського Низового, землі Кримської орди і т. д. Менші земельні одиниці — це сотні і десятки (курені).
• При кожному війську були склади (магазини) зі зброєю, яку видавали на випадок війни.
• Військо будувалось за земельною ознакою, але в тісному зв'язку з земельним устроєм був племінний устрій, тобто можна казати і про побудову війська (і держави) за національною ознакою.
• Була поширена практика розташування іноплемінних загонів на підконтрольних імперії землях. Наприклад руський князь Григорій з 20 000 руських воїнів був направлений проходити службу до тодішньої китайської столиці Ханбалика (нині Пекін).

Джерела

• Егоров В. Историческая география Золотой Орды в XIII-XIV вв. (рос.)
• Татаро-монголы в Азии и Европе. Сборник статей (рос.)
• Б.Д. Греков, А.Ю. Якубовский. 3олотая Орда и её падение (рос.)
• Уривок з Великої Яси (рос.)
• Эвлия Челеби. Книга путешествий (Сейахатнаме)
• Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія:dtv-Atlas»:Пер. з нім. — К.:Знання-Прес, 2001.