Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Во́льфґанґ Амаде́й Мо́царт (*27 січня 1756 — †5 грудня 1791) — австрійський композитор, представник віденського класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства. Творчий доробок Моцарта складає понад 600 творів: більш 40 симфоній, понад 20 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи по чистоті мелодії і форми.

Зміст 1 Життя 1.1 Родина та ранні роки 1.2 1762—1773: Роки подорожей 1.3 1773—1777: Зальцбурзький Двір 1.4 1777—1778: Паризька подорож 1.5 1781: Переїзд до Відня 1.6 Початок кар'єри у Відні 1.7 1786—1787: Повернення до опери 1.8 1788—1791 1.9 Хвороба та смерть 2 Твори 2.1 Опери 2.2 Для хору 2.3 Для оркестру 2.4 Камерні твори 2.5 Окремі вокальні твори 3 Музичні приклади 4 Посилання 5 Музика в мережі інтернет 5.1 Симфонії 5.2 Концерти 5.3 Увертюри опер 5.4 Дивертисменти 5.5 Інше 6 Література

[ред.] Життя

[ред.] Родина та ранні роки

Моцарт народився у Зальцбурзі (нині Австрія), що був на той час столицею невеликого незалежного архієпископства у Священній Римській Імперії. Його батьками були Леопольд та Анна Марія Пертл Моцарт, а єдину сестру, яка вижила після народження, звали Марія Анна (1751—1829) (удома її називали «Наннерл»). Вольфґанґ був хрещений на другий день після народження в соборі Св. Руперта. Його нарекли Johannes Chrysostomus Wolfgangus Theophilus Mozart. Повна версія імені Моцарта значно мінялась протягом життя. Моцарт у дорослому житті зазвичай звав себе Вольфґанґ Амадей Моцарт, але було й багато інших варіантів.

Батько Моцарта, Леопольд Моцарт (1719—1787), був помічником капельмейстера в оркестрі при дворі архієпископа Зальцбурга, а також молодшим композитором. Крім того, він був одним з провідних музичних педагогів Європи, чия впливова книга «Есе з основ гри на скрипці» (нім. Versuch einer gründlichen Violinschule) видана у 1756 році, коли народився Вольфґанґ.

Музичні здібності Моцарта стали очевидними ще в ранньому дитинстві. Коли Наннерл було сім років, Леопольд почав давати їй уроки нотної грамоти. Трирічний Вольфґанґ спостерігав з явним захопленням — і пробував сам грати. Наннерл писала: «Коли йому виповнилося чотири рочки, батько заради гри почав навчати його декільком менуетам та п'єсам на клавірі. Він міг грати без помилок і з найвищою витонченістю, і чітко витримуючи час. У віці п'яти років він уже писав невеличкі п'єси, які грав батькові, а той їх записував на папір».

Моцарт отримав інтенсивне музичне навчання від батька, включно з інструкціями гри на фортепіано і скрипці. Крім того, що Леопольд був дуже відданим вчителем для своїх дітей, було очевидно, що Вольфґанґ робив прогрес навіть поза межами того, чому його вчив батько. Його перша самостійна композиція та його природжена здатність грати на скрипці були великою несподіванкою для Леопольда і призводили до сліз захоплення. Батько й син ставали все ближчими.

Кінець кінцем Леопольд кинув писати музику, коли видатний музичний талант його сина став очевидним, адже він був єдиним вчителем Вольфґанґа в ранні роки: окрім музики він навчав своїх дітей мов та академічних предметів.

[ред.] 1762—1773: Роки подорожей

У часи зростання Моцарта його родина здійснила декілька подорожей Європою, під час яких дітей виставляли на показ як вундеркіндів. Це почалося з представлення у 1762 році при Дворі курфюрста Баварії в Мюнхені, згодом у цьому ж році при Імператорському дворі у Відні та Празі. Слід за цим пройшов довгий концертний тур протягом трьох років, під час якого родина побувала при дворах в Мюнхені, Мангеймі, Парижі, Лондоні та Гаазі. Моцарт зустрівся з безліччю музикантів та ознайомився з роботами інших композиторів. Особливо вплинув на нього Йоган Крістіан Бах, який зустрівся з Моцартом в Лондоні у 1764-65 роках. Родина знову повернулася до Відня наприкінці 1767 року та залишалась там до грудня 1768 року. Під час цієї подорожі Моцарт підхопив віспу, але батько відмовився робити йому щеплення, вірячи, що на те має бути «воля Божа» — вмерти хлопцеві чи жити.

Після одного року, проведеного в Зальцбурзі, сталося три подорожі до Італії (грудень 1769 — березень 1771, серпень — грудень 1771 та жовтень 1772 — березень 1773), цього разу тільки з Леопольдом, мати Вольфґанґа та його сестра залишились вдома. Перша подорож нагадувала попередні, її головною метою було представити можливості Моцарта, тепер вже підлітка, як виконавця та композитора, що швидко дорослішає. В Болоньї Моцарт познайомився з Г. Б. Мартіні і був прийнятий у члени відомої Філармонічної академії. В Римі він одного разу під час вистави в Систинській каплиці почув «Miserere» Грегоріо Алегрі, а потім записав її повністю з пам'яті, припустившись лише декількох незначних помилок, таким чином він зробив першу нелегальну копію цієї власності Ватикану, що ретельно охоронялася.

В Мілані Моцарт написав оперу «Mitridate Re di Ponto» (1770), що виконувалася з великим успіхом. Це призвело до подальших замовлень опер, і Вольфганг з Леопольдом двічі поверталися із Зальцбурга до Мілана для написання, а потім прем'єр опер «Ascanio in Alba» (1771) та «Lucio Silla» (1772).

Ближче до кінця останньої італійської подорожі Моцарт написав перший із своїх творів, що й сьогодні широко виконується, соло кантату «Exsultate, jubilate», К.165.

[ред.] 1773—1777: Зальцбурзький Двір

Після остаточного повернення з батьком із Італії Моцарт був найнятий на роботу придворним музикантом правителем Зальцбурга принцом-архієпископом Ієронімусом Коллоредо. Моцарт був «улюбленим сином» в Зальцбурзі, де у нього було безліч друзів та прихильників, і він мав можливість писати музику в багатьох жанрах, включаючи симфонії, сонати, струнні квартети, серенади та інколи опери. Деякі з творів, написаних у цей ранній період, широко виконуються і в наш час.

Незважаючи на цей виконавчий успіх, Моцарт ставав все більш незадоволений Зальцбургом і все енергійніше робив спроби знайти роботу десь в іншому місці. Однією з причин цього була низька зарплатня, 150 флоринів на рік. Крім того, Моцарт прагнув писати опери, а в Зальцбурзі рідко траплялася нагода це робити.

Це довге перебування у Зальцбурзі перервали дві подорожі в пошуках роботи: Вольфґанґ з Леопольдом (обидва шукали роботу) поїхали до Відня з 14 липня по 26 вересня 1773 року та до Мюнхена з 6 грудня 1774 року по березень 1775 року. Жодна з цих поїздок не була успішною, хоча мюнхенська подорож завершилась успішною прем'єрою опери Моцарта «La finta giardiniera».

[ред.] 1777—1778: Паризька подорож

23 вересня 1777 року Моцарт розпочав новий тур у пошуках роботи, цього разу разом із своєю матір'ю Анною Марією. Цей візит включав Мюнхен, Мангейм та Париж. В Мангеймі він познайомився з музикантами Мангейсмського оркестру, найкращого в Європі на той час. Він також закохався в Алоїзію Вебер, одну з чотирьох дочок з музичної родини. Моцарт переїхав до Парижу і спробував там збудувати свою кар'єру, але безуспішно (він отримав роботу органіста у Версалі, але не про таку роботу він мріяв). Паризька подорож була особливо нещасливою, тому що мати Моцарта захворіла і померла там 23 червня 1778 року. По дорозі додому, у Зальцбург, Моцарт знову проїжджав через Мюнхен, де Алоїзія, що тепер вже працювала оперною співачкою, повідомила, що більше не зацікавлена в ньому. Розчарування Зальцбургом продовжилося після повернення Моцарта.

Виникає питання, чому Моцарт, незважаючи на свій талант, не зміг знайти роботу під час цієї подорожі. Існує думка, що проблема була в конфлікті між Вольфґанґом та його батьком Леопольдом, який наполягав на тому, щоб Моцарт знайшов високооплачувану роботу, яка б дозволила підтримувати всю родину. На думку Вольфґанґа, було б краще осісти у великому місті, працювати по вільному найму і потроху здобути популярність серед аристократії, аби отримати пізніше важливу роботу. Раніше така стратегія добре спрацювала з іншими музикантами, наприклад з Гайдном.

[ред.] 1781: Переїзд до Відня

У січні 1781 року в Мюнхені із значним успіхом відбулася прем'єра опери Моцарта «Idomeneo». У наступному березні композитора було викликано до Відня, де його роботодавець принц-архієпископ Коллоредо Зальцбурзький брав участь у святкуваннях, присвячених сходженню на трон імператора Йозефа ІІ. Моцарт, який щойно мав великий успіх в Мюнхені, був ображений тим, що Коллоредо поводився із ним як з простим слугою, і особливо коли архієпископ заборонив йому виступити перед імператором (за плату, яка дорівнювала б половину його річної зарплатні в Зальцбурзі). У травні спричинена цим сварка посилилася: Моцарт спробував звільнитись, але йому було відмовлено. Однак через місяць запізнілий дозвіл було надано, але у дуже образливій формі: Моцарта звільнили буквально «копняком під зад». У той самий час Моцарт шукав можливості знайти хорошу роботу у Відні, і він відчував, що має оселитися там і розпочати власну кар'єру вільного найманця.

Сварка з Коллоредо підсилювалась тим, що батько Моцарта схилявся на бік архієпископа, надсилаючи безліч гнівних листів синові з вимогою працювати на Коллоредо, у той час як сам Вольфґанґ наполягав на своєму бажанні розпочати власну кар'єру у Відні наодинці. Дебати скінчились, коли Моцарт звільнився з роботи, тим самим вивільнившись одночасно від гнітючого роботодавця та від батькових вимог повернутися. Це стало революційним кроком на життєвому шляху Моцарта і мало важливий вплив на його подальшу долю.

[ред.] Початок кар'єри у Відні

Нова кар'єра Моцарта у Відні розпочалася дуже добре. Він часто виступав як піаніст і незабаром показав себе найкращим клавішним музикантом у Відні. Ще у розпалі своєї сварки з архієпископом Коллоредо Моцарт переїхав з родиною Веберів з Мангейма до Відня. В цей час батько, Фредолін Вебер, помер, і родина ледь зводила кінці з кінцями. Алоїзія, що раніше відмовила Вольфгангу, тепер була одружена з актором Йозефом Ланге, і Моцарт перевів свій погляд на третю дочку, Констанцію. Ця пара одружилася 4 серпня 1782 року. Вони мали шістьох дітей, з яких тільки двоє вижили: Карл Томас (1784—1858) та Франц Ксавер Вольфганг (1791—1844; згодом теж став композитором).

Протягом 1782—1783 років Моцарт, за допомогою та під впливом барона Готтфріда ван Світена, який володів багатьма манускриптами творів майстрів бароко, близько ознайомився з роботами Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя. Вивчення Моцартом цих творів спершу спричинило виникнення багатьох робіт, що імітували стиль бароко, а згодом мало потужний вплив на створення власної музичної мови Моцарта.

У 1783 році Вольфґанґ та Констанція, відвідали родину Моцарта в Зальцбурзі, але цей візит не був успішним, тому що Леопольд та Наннерл були, у кращому випадку, просто ввічливими з Констанцією. Однак цей візит вибухнув написанням однієї з найкращих літургічних п'єс Моцарта, «Месою сі мінор», прем'єра котрої, хоча й незавершеної, відбулася в Зальцбурзі; Констанція співала на прем'єрі.

Через деякий час по переїзді до Відня Моцарт познайомився з Йозефом Гайдном, і ці двоє композиторів потоваришували. Коли Гайдн приїздив до Відня, вони інколи грали разом в імпровізованому струнному квартеті. Гайдн був у захваті від Моцарта; коли він вперше почув останні три цикли Моцарта, він сказав, відвідавши Лепольда: «Перед ім'ям Господа і як чесна людина, я кажу Вам, що Ваш син — найвеличніший композитор для мене, якого я знаю особисто чи на ім'я. Він має смак, більш того, має відмінне знання мистецтва композиції».

Протягом 1782—1785 років Моцарт дав цикл концертів, під час яких він виступив в якості соліста на власних фортепіанних концертах. Він написав від трьох до чотирьох концертів для кожного концертного сезону, і через те, що концертні зали були зайняті, він орендував незвичні приміщення: велику кімнату у будинку апартаментів Тратнерхоф і бальну кімнату в ресторані Мельгрубе. Концертні сезони були дуже популярні і концерти, написані для них Моцартом, вважаються в числі найкращих його творів.

14 грудня 1784 року Моцарт став масоном, вступивши в масонську ложу «Wohltätigkeit» («Благодійність»). Вільне масонство відіграло важливу роль у наступному житті Моцарта; він відвідував численні зібрання, частина його друзів були масонами, і з різних приводів він писав масонську музику.

[ред.] 1786—1787: Повернення до опери

Незважаючи на великий успіх опери «Die Entführung aus dem Serail», Моцарт мало писав опери протягом наступних років, створивши тільки дві незавершені роботи та одноактну оперу «Der Schauspieldirektor». Замість цього він зосередився на своїй кар'єрі соліста фортепіано та автора концертів. Однак, близько кінця 1785 року Моцарт знову перевів свою увагу; він облишив регулярне написання фортепіанних концертів і розпочав свою відому оперну співпрацю з лібретистом Лоренцо да Понте. У 1786 році у Відні відбулася достатньо успішна прем'єра «Весілля Фігаро», яка пізніше у тому ж році була навіть ще успішнішою у Празькій постановці. Празький успіх призвів до замовлення другої опери Моцарта — Да Понте, «Дон Жуан», прем'єра якої зірвала оплески у 1787 році в Празі, і була знову поставлена з таким самим успіхом у Відні в 1788 році. Обидві опери вважаються такими, що входять до числа найважливіших робіт Моцарта, і до сьогодні вважаються основою оперних репертуарів; їхня музична складність викликала труднощі на прем'єрах як у виконавців, так і у слухачів.

У грудні 1787 року Моцарт нарешті отримав надійний пост під аристократичним патронажем. Імператор Йозеф ІІ призначив його своїм «камерним композитором», цей пост звільнився у попередньому місяці, коли помер Ґлюк. Однак, це не була постійна робота, за неї Моцарт отримував тільки 800 флоринів на рік, і це просто змушувало його писати музику для танців для щорічних балів в Редутензаалі. Моцарт скаржився Констанції, що «платня була завелика як для того, що він робив, і замала як для того, що він міг би зробити». Однак згодом, коли настали насправді скрутні часи, виявилось, що і це було дуже добре. Дворові записи показують, що наміром Йосифа було мати впевненість у тому, що Моцарт, якого він поважав, не залишить Відень у пошуках кращого місця де інде.

У 1787 році молодий Людвіг ван Бетховен приїхав до Відня на два тижні в надії повчитись у Моцарта. Свідчення про те, що трапилось під час цього візиту суперечливі, і розглядаються принаймні дві гіпотези: що Моцарт прослухав Бетховена і похвалив його, і що Моцарт відмовився навчати Бетховена, і вони після цього більше не зустрічались.

[ред.] 1788—1791

Ближче до кінця десятиріччя кар'єра Моцарта пішла на спад. Приблизно у 1786 році він перестав часто з'являтись на публічних концертах, і його достаток помітно зменшився. Це взагалі був важкий час для музикантів у Відні, тому що між 1788 та 1791 роками Австрія була у стані війни (Австрійсько-турецька війна), через це знизились одночасно і загальний рівень заможності, і можливість аристократів підтримувати музику.

В середині 1788 року Моцарт з родиною переїхав із центру Відня у більш дешеві апартаменти в передмісті. Моцарт почав позичати гроші, здебільшого у свого друга-масона Міхаеля Пушберга. У цей час він страждав від депресії, його продуктивність теж знизилась. Основні роботи цього періоду включають останні три симфонії (1788: 39, 40, 41) і останню з трьох опер Да Понте, «Cosi fan tutte», прем'єра якої відбулася у 1790 році. У цей час Моцарт багато подорожував, сподіваючись поліпшити свій фінансовий стан: на весні 1789 року він відвідав Лейпциг, Дрезден та Берлін, а у 1790 році він побував у Франкфурті, Мангеймі та інших німецьких містах. Результатом цих подорожей був лише окремий успіх, який не вирішував фінансових проблем Моцарта.

Останній рік життя Моцарта, до того, як хвороба остаточно вразила його, був роком величезної продуктивності і особистого відновлення. У цей період Моцарт написав дуже багато музики, включаючи деякі з його найкращих робіт: опера «Чарівна флейта», фінальний фортепіанний концерт К.595, концерт для кларнета К.622, останній з його чудової серії струнних квінтетів к.614, мотет «Ave verum corpus» К.618 і незавершений «Реквієм» К.626.

Фінансовий стан Моцарта, який у 1790 році був головним джерелом його неспокою, також почав покращуватись. За деякими джерелами, в Угорщині та в Амстердамі знайшлись заможні шанувальники Моцарта, які зобов'язались сплачувати йому щорічну ренту в обмін на написання час від часу деяких творів. Моцарт також заробив непогані гроші на продажу танцювальної музику, яку він написав, працюючи імператорським камерним композитором. Він облишив позичати великі суми у Пушберга і почав повертати свої борги.

Нарешті Моцарт зміг відчути задоволення від публічного успіху деяких своїх творів, зокрема «Чарівної флейти» (яка представлялася багато разів навіть за той короткий період між її прем'єрою та смертю Моцарта) і «Маленької масонської кантати» К.623, прем'єра якої відбулася 15 листопада 1791 року.

[ред.] Хвороба та смерть

Моцарт захворів, коли перебував у Празі на прем'єрі своєї опери «La clemenza di Tito», написаної на замовлення у 1791 році для коронаційних святкувань імператора. Ще якийсь час він зміг виконувати професійні функції, наприклад, проводити прем'єру «Чарівної флейти» 30 вересня. Хвороба підсилилася 20 листопада, коли Моцарт не зміг уже вставати з ліжка, страждаючи від опухлості, болю та блювоти. За ним доглядали Констанція, її молодша сестра Софі та сімейний лікар Томас Франц Клоссет. Є свідчення, що Моцарт був буквально схиблений на ідеї закінчити свій «Реквієм», але докази того, що він фактично надиктовував пасажі Сюсмейєру, дуже непевні.

Моцарт помер о 1-й годині ранку 5 грудня 1791 року. Згідно з тогочасною віденською традицією він був похований 7 грудня в загальній могилі, на цвинтарі Сент-Маркс за містом.

Причина смерті Моцарта не може бути названа з впевненістю. Існує багато теорій, що включають трихіноз, грип, отруєння ртуттю та рідкісну хворобу нирок. Поширену на той час медичну практику кровопускання також називають причиною. Однак, найбільш вірогідною вважають версію, що Моцарт помер від ревматичного поліартриту; починаючи з дитинства, у нього три чи чотири рази були напади цієї хвороби, яка має тенденцію повертатися, щоразу маючи надзвичайно згубні наслідки, такі як ушкодження серцевого клапану.

Скромне поховання Моцарта не відображує відношення до нього суспільства як до композитора: панахида та концерти у Відні та Празі були добре організовані. Насправді, в період після смерті Моцарта його музична репутація постійно зростала, була помічена безпрецедентна хвиля ентузіазму по відношенню до його роботи. Були написані біографії (Шліхтенгроллем, Нємецеком та Ніссенем), а видавці змагалися за право видати повне зібрання його творів.

[ред.] Твори

[ред.] Опери

1. Духовний зінгшпіль (сценічна ораторія) «Борг першої заповіді» (Die Schuldigkeit des ersten Gebotes, 1-а частина колективного твору, 1767, Зальцбург),
2. Шкільна опера (латинська комедія) «Аполлон і Гіацинт, або Перетворення Гіацинта» (Apollo et Hyacintus, seu Hyacinthi Metamorphosis, лібрето P. Відля по «Метаморфозах» Овідія, 1767, Зальцбургській університет);
   • опери-серіа:
3. Мітрідат, цар понтійській (Mitridate, re di Ponto, лібрето В. А. Чинья-Санти по Ж. Расину, 1770, Мілан, театр «Реджо дукаль»),
4. Ідоменей, цар крітський, або Ілія і Ідамант (Idomenco, re di Creta, ossia Ilia ed Idamante, 1781, Мюнхен, Резіденцтеатр),
5. Милосердя Тіта (La clemenza di Tito, лібрето П. Метастазіо, переробка До. Маццолі, 1791, Прага, Становий театр);
6. Аськаній в Альбе, serenata teatrale (Ascanio in Alba, лібрето Дж. Паріні, 1771, Мілан, театр «Реджо дукале»),
7. Сон Сципіона, serenata drammatica (Il sogno di Scipione, лібрето П. Метастазіо, 1772, Зальцбург);
8. Луций Сулла, dramma per musica (Lucio Silla, лібрето Дж. де Гамерри, переробка П. Метастазіо, 1772, Мілан, театр «Реджо дукале»);
9. Цар-пастух, dramma per musica (Il re pastore, лібрето П. Метастазіо, 1775, Зальцбург);
   • опери-буфа:
10. Удавана простачка (La finta semplice, лібрето М. Коль-теллини по До. Гольдоні, 1768, поставлений 1769, Зальцбург),
11. Уявний садівник (La finta giardiniera, лібрето гадане Р. Кальцабіджі, переробка М. Кольтелліні, 1775, Мюнхен, Редутенхаус),
12. Каїрський гусак (L'oca del Cairo, лібрето Дж. Ва-ресько, 1783, не закінчена; з новим французьким лібрето і доповнена з «Обдуреного жениха» поставлений 1867, Париж),
13. Обдурений жених, або Суперництво трьох жінок із-за одного коханого (Lo sposo deluso, ossia La rivalita di tre donne per un solo amante, 1783, не закінчена),
14. Весілля Фігаро (Lе nozze di Figaro, лібрето Л. Да Понті по комедії «Божевільний день, або Одруження Фігаро» Бомарше, 1786, Відень, «Бургтеатр»),
15. Всі вони такі (Cosi tan tutte, лібрето Л. Да Понті, 1790, Відень, «Бургтеатр»);
16. Дон Жуан, dramma giocoso (Покараний розпусник, або Дон Жуан, Il dissolute punito, ossia Il Don Giovanni, лібрето Л. Да Понті по іспанській легенді, обробленій в комедії «Севільській спокусник, або Кам'яний гість» Тірсо де Моліна, і частково по лібрето Дж. Бертаті з опери «Дон Хуан Тенорьо, або Кам'яний гість» Дж. Гаццаніги, 1787, Прага, Національний театр графа Ностіца);
    • зінгшпілі:
17. Бастьєн і Бастьєнна (лібрето Ф. Вайскерна по п'єсі «Любов Бастьєна і Бастьєнни» Ш. З. Фавара, М. Ж. Фавар і Арні, що пародіювала оперу «Сільський чаклун» Же. Ж. Руссо, 1768, Відень, приватний будинок),
18. Заїда (Сераль, Zaide, Das Serail, лібрето А. Шахтнера, 1779 — 80, не закінчена, 1866, Франкфурт-на-Майне, Штадттеатр),
19. Викрадання з Сераля (Die Entfuhrung aus dem Serail, лібрето До. Ф. Брецнера, переробка Р. Стефані-молодшого, 1782, Відень, Нац. прідв. театр — «Бургтеатр»);
20. Директор театру, Komodie mit Musik (Dor Schau-spieldirektor, лібрето Р. Стефані-молодшого, 1786, Відень, палац Шенбрунн);
21. Чарівна флейта, велика опера (Die Zauberflote, лібрето Э. Шиканедера по казці «Лулу, або Чарівна флейта» К. М. Виланда з доп. з його ж казок «Лабіринт» і «Розумні хлопчиська», а також по лібрето К. М. Віланда з доп. з його ж казок «Лабіринт» і «Розумні хлопчиська», а також по лібрето К. В. Хенслера з опери «Свято сонця у брамінів» Венцеля Мюллера, драми «Томас, цар єгипетський» Т. Ф. фон Геблера і роману «Сетос» Же. Террасона, 1791, Відень, «Віденертеатр»);

балет-пантоміма -

• Дрібнички (Les petits riens, балетмейстер Же. Ж. Новер, 1778, Париж, театр «Королівська академія музики»);

[ред.] Для хору

меси-

• • 17 мес (1768-80, створені в Зальцбурзі, зокрема так звана Коронація, 1779),
  • 2 меси (1775, створена в Мюнхені; 1783, створена у Відні, не закінчена);
• реквієм (1791, не закінчений, з доповненнями Ф- Кс. Зюсмайра, виконаний 1793, Відень);
• 4 літанії,
• 2 вечерні (Vesper), Купе, офферторії, мотети та ін.;
• ораторія (azione sacra) Звільнена Ветулія (La Betulia liberata, слова П. Метастазіо, 1771);

кантати-

• італійська — Давид, що кається (Davidde penitente, 1785),
• німецькі — Надгробна музика (Grabmusik, 1767), Тобі, душа всесвіту (Dir, Scele des Weltalls, 1785), Радість каменярів (Die Maurerfreude, 1785), Ви, що шануєте творця невимірного миру (Die ihr des unermeblichen Weltalls Schopfer ehrt, для голосу з фортепіано, 1791), Маленька масонська кантата (Eine kleine Freimaurer-Kantate, 1791);

[ред.] Для оркестру

симфонії

1764-65 — Es-dur (К 16); 1765 — D-dur (К 19), B-dur (К 22); 1767 — F-dur (К 76), F-dur (К 43); 1768-D-dur (К 45), G-dur (KA 221, Lambacher; припускають, що написана батьком Моцарта, а Моцарту належить інша, в тій же тональності, що приписувалася батьку, так звана Neue Lambacher), B-dur (KA 214), D-dur (К 48); 1769 — C-dur (К 73); 1770 — D-dur (К 81), D-dur (К 97), D-dur (К 95), D-dur (К 84), G-dur (К 74); 1771 — B-dur (KA 216, Mozart?), F-dur (К 75), G-dur (К 110), C-dur (К 96), F-dur (К 112), A-dur (К 114), F-dur (К 98, Mozart?); 1772 — G-dur (К 124), C-dur (К 128), G-dur (К 129), F-dur (К 130), Es-dur (К 132), D-dur (К 133), A-dur (К 134), D-dur (К 161, К 163: из 3 частей первые 2 — увертюра к опере Сон Сципиона); 1773 — C-dur (К 162), G-dur (К 199), D-dur (К 181), Es-dur (К 184, Ouverture),B-dur (К 182), g-moll (К 183); 1774 — C-dur (К 200), A-dur (К 201), D-dur (К 202); 1778 — D-dur (К 297, Pariser), B-dur (KA 8, Ouverture, Mozart?); 1779 — C-dur (K 318, Ouverture), B-dur (K 319); 1780 — C-dur (К 338); 1782 — D-dur (К 385, Itaffner); 1783 — C-dur (K 425, Linzer); 1786 — D-dur (К 504, Prager); 1788 — Es-dur (K 543), g-moll (К 550), C-dur (K 551, Jupiter);

концерти

• для фортепіано з оркестром-

1773-D-dur (К 175); 1776 — B-dur (K 238), C-dur (К 246); 1777 — Es-dur (К 271); 1782 — A-dur (К 414); 1782-83 — F-dur (К 413), C-dur (К 415); 1784 — Es-dur (K 449), B-dur (K 450), D-dur (K 451), G-dur (K 453), B-dur (K 456), F-dur (K 459, Kronungskonzert I); 1785 — d-moll (К 466), C-dur (К 467), Es-dur (К 482); 1786 — A-dur (К 488), c-moll (K 491), C-dur (К 503); 1788 — D-dur (К 537, Kronungskonzert II); 1791- B-dur (K 595);

• рондо для фортепіано з оркестром—1782-D-dur (К 382), A-dur (К 386);
• концерт для 2 фортепіано з оркестром—1779 — Es-dur (К 365);
• концерт для 3 фортепіано з оркестром—1776 — F-dur (К 242);
• концерти для скрипки з оркестром—1775 — B-dur (К 207), D-dur (К 211), G-dur (К 216), D-dur (К 218), A-dur (До 219) [приналежність М. 3 інших концертів для скрипки, зокрема D-dur (До 271 а, 1777?), оспорюється];
• рондо для скрипки з оркестром—1781 — C-dur (К 373);
• концерт для 2 скрипки з оркестром—1774 — C-dur (К 190, Concertone, Великий концерт):
• концерт для скрипки і альта з оркестром—1779 — Es-dur (К 364, Sintonia concertante, Концертна симфонія);
• концерт для флейти з оркестром-1778 — G-dur (До 313);
• концерт для гобоя (або флейти?) з оркестром—1778- D-dur (К 314);
• концерт для кларнета з оркестром—1791 — A-dur (К 622);
• концерт для фагота з оркестром—1774 — B-dur (К 191);
• концерти для валторни з оркестром—1782-D-dur (К 412); 1783- Es-dur (К 417), Es-dur (K 447); 1786 — Es-dur (К 4115);
• концерт для флейти і арфи з оркестром—1778 — C-dur (К 299);

серенади

• серенади для симфонічного оркестру

1769 — D-dur (К 100), G-dur (К 63), B-dur (К 99, Cassation); 1773 — D-dur (K 185); 1774 — D-dur (К 203); 1775 — D-dur (K 204); 1776 — D-dur (K 250, Haffner), F-dur (К 101, Standchen); 1776-77 — D-dur (К 286, Notturno для 4 оркестрів); 1779 — D-dur (К 320);

• серенади для струнного оркестру-

1776 — D-dur (К 239, Serenata notturna, з квартетом солістів і литаврами); 1787- G-dur (К 525, Eine kleine Nachtmusik);

• серенади для духового ансамблю-

1781 — B-dur (К 361, Gran partita, 12 духових інструментів і контрабас); 1781-82- Es-dur (К 375, секстет); 1782-c-moll (К 388, Nacht-Musique, октет);

дивертисменти

• дивертисменти для оркестру-

1771- Es-dur (К 113, Concerto); 1772- D-dur (К 131); 1773- D-dur (К 205); 1776 — F-dur (К 247), D-dur (K 251); 1777 — B-dur (К 287); 1779 — D-dur (K 334);

• дивертисменти для струнного оркестру—1772-D-dur (K 136), B-dur (К 137), F-dur (K 138);
• дивертисменти для духового ансамблю—

1773 (?) — C-dur (К 187, 2 флейты, 6 труб и 4 литавры); 1773 — B-dur (К 186, децимет), Es-dur (К 166, децимет); 1775 — B-dur (KA 227, октет, Mozart?), F-dur (K 213, секстет); 1776- B-dur (К 240, секстет), Es-dur (К 252, секстет), C-dur (К 188, 2 флейты, 6 труб и 4 литавры), F-dur (К 253, секстет); 1777 — B-dur (К 270, секстет), Es-dur (К 289, секстет); 1783 — 5 Divertimenti, Es-dur (KA 229, KA 229a, 2 кларнета або бассетгорна і фагот);

різні п'єси для оркестру і ансамбля-

1766 — Galimathias musicum (Quodlibet, K 32, оркестру з клавіром); 1785 — Maurcrische Trauermusik, c-moll (K 477); 1787 — Ein musikalischer Spab, F-dur (K 522, 2 скрипки, альт, бас і 2 валторни); марші (деякі приєднувалися до серенад), танці (менуети, контрданси, лендлери, «німецькі» і ін.), частини симфоній і др.;

• церковні сонати-

для органу (?) та струного оркестру: 1772 (?)-Es-dur (К 67), B-dur (К 68), D-dur (К 69); для органу та струного оркестру: 1772 — D-dur (К 144), F-dur (К 145); 1775 — B-dur (К 212); 1776 — G-dur (К 241). F-dur (K 224), A-dur (К 225), F-dur (K 244), D-dur (К 245); для органу та оркестру: 1776-C-dur (К 263); 1779 — C-dur (К 278), C-dur (К 329);

[ред.] Камерні твори

Квінтети

• для 2 скрипок, 2 альтів і віолончелі:

1773- B-dur (К 174); 1787 — C-dur (К 515), c-moll (К 406, обробка серенади для дух. інструментів До 388); 1791 — Es-dur (К 614); для 2 скрипок, альта, віолончелі і кларнета: 1789-A-dur (К 581); для скрипки, 2 альтів, віолончелі, валторни (або 2-ій віолончелі): 1782 — Es-dur (К 407); для фортепіано, гобоя, кларнета, валторни і фагота: 1784 — Es-dur (К 452); для скляної гармоніки, флейти, гобоя, альта і віолончелі: 1791 — Adagio und Rondo, c-moll — C-dur (K 617)

Квартети

• для 2 скрипок, альта і віолончелі -

1770 — G-dur (К 80); 1772 — D-dur (К 155), G-dur (К 156); 1772 — 73 — C-dur (К 157), D-dur (К 158); 1773 — B-dur (К 159), Es-dur (К 160), F-dur (К 168), A-dur (К 169), C-dur (К 170), Es-dur (К 171), В-dur (К 172), d-moll (К 173); 1782 — G-dur (К 387); 1783 — d-moll (К 421), Es-dur (К 428); 1784 — B-dur (К 458, Jagdquartett, Охотничий); 1785 — C-dur (К 465); 1786 — D-dur (К 499): 1788 — c-moll (К 546, Adagio und Fuge); 1789 — D-dur (K 575); 1790 — B-dur (К 589), F-dur (К 590); 1782 (1783?) — 5 чотириголосних фуг з Добре темперованого клавіру Й. С. Баха (переклад., К 405);

• для скрипки, альта, віолончелі і флейти:

1777 — D-dur (К 285); 1778 — G-dur (К 285а), C-dur (KA 171), A-dur (K 298)

• для скрипки, альта, віолончелі і гобоя: 1781 — F-dur (К 370);
• для фортепіано, скрипки, альта і віолончелі

тріо-

• для 2 скрипок і віолончелі: 1777 — B-dur (K 266);
• для скрипки, альта і віолончелі; 1782 — 5 триголосних фуг Й. С. Баха і фуга В. Ф. Баха (перекладення і приєднання до кожної фуги вступу, в чотирьох номерах — Adagio М., в двох номерах — перекладення Adagio і Largo з органних сонат Й. С. Баха, K 404 а), 1788 — Divertimento Es-dur (K 563);
• для фортепіано, скрипки і віолончелі: 1776 — B-dur (K 254, Divertimento); 1783 — d-moll (K 442), 1786 — G-dur (K 496), B-dur (K 502); 1788 — E-dur (K 542), C-dur (K 548), G-dur (K 564); для фортепіано, альта і кларнета: 1786 — Es-dur (K 498);

дуети-

• сонати для скрипки і фортепіано:

1762-64 — C-dur (К 6); 1763-64 — D-dur (К 7), B-dur (К 8); 1764 — G-dur (К 9), В-dur (К 10), G-dur (К 11), A-dur (K 12), F-dur (К 13), C-dur (K 14), B-dur (К 15) (сонати К 10-15 для фортепіано і скрипки або флейти, за бажанням з віолончелі); 1766 — Es-dur (К 26), G-dur (К 27), C-dur (К 28), D-dur (K 29), F-dur (К 30), B-dur (K 31); 1778 — G-dur (К 301), Es-dur (К 302), C-dur (К 303), A-dur (K 305), C-dur (К 296), c-moll (K 304), D-dur (К 306); 1779 — B-dur (К 378); 1781 — G-dur (К 379), F-dur (K 376), F-dur (К 377), Es-dur (K 380); 1782 — C-dur (К 403), C-dur (К 404), A-dur (К 402); 1784 — B-dur (K 454); 1785 — Es-dur (К 481); 1787 — A-dur (K 526); 1788 — F-dur (K 547);

• варіації для скрипки і фортепіано — 2 цикла, 1781;
• варіації для скрипки й альта: duo — 1783 — G-dur (К 423), B-dur (K 424); *соната для фагота и віолончелі — 1775 — B-dur (К 292);
• 12 duo для 2 бассетгорнів — 1786 (К 487);

для фортепіано в 4 руки-

• сонати: 1765 — C-dur (К 19d); 1772 — D-dur (К 381); 1774 — B-dur (К 358); 1786 — F-dur (К 497); 1787 — C-dur (К 521);
• варіації- G-dur (К 501);

для 2 фортепіано

• соната: 1781 — D-dur (К 448);
• фуга- 1783 — c-moll (K 426);

для фортепіано

• сонати—

1774 — C-dur (К 279), F-dur (К 280), B-dur (K 281), Es-dur (К 282), G-dur (K 283); 1775 — D-dur (К 284), 1777-C-dur (K 309), D-dur (K 311); 1778 — a-moll (К 310), C-dur (К 330), A-dur (К 331), F-dur (К 332), B-dur (К 333): 1784 — c-moll (К 457): 1788 — F-dur (К 533), C-dur (K 545), F-dur (KA 135, KA 138 a); 1789 — В-dur (К 570), D-dur (K 576);

• варіації—15 циклів (1766-91);
• рондо — 1786 — D-dur (К 485), F-dur (K 494, вошло в сонату К 533); 1787 — a-moll (К 511);
• фантазії- 1782 — c-moll (K 396, спочатку для фортепіано і скрипки), d-moll (К 397); 1785 — c-moll (К 475);
• різні п'єси- Allegro (декілька номерів): менуети, прелюдія і фуга, жига, Adagio, маленький траурний марш;

для органчика- Adagio и Allegro (1790), фантазия, Andante (1791);

для скляної гармоніки -

• Adagio (1791);

[ред.] Окремі вокальні твори

вокальні твори з оркестром-

• арії (св. 50), ансамблі, хори, пісні;

вокальні твори з фортепіано-

• пісні (30), ансамблі: для декількох голосів (або хорів) — канони (40);

• музика до героїчної драми «Тамос, цар єгипетський» («Thamos, Konig von Agypten» Геблера, 1773, виконана 1774, Відень (?); 2-а редакція 1776 або 1779, Зальцбург)

[ред.] Музичні приклади

[ред.] Посилання

[ред.] Музика в мережі інтернет

[ред.] Симфонії

• Симфонія g-moll № 25 KV 183
• Симфонія A-dur № 29 KV 201
• Симфонія g-moll № 40 KV 550
• Симфонія № 41 "Юпітер" KV 551

[ред.] Концерти

• Концерт для фортепіано з оркестром мі-бемоль мажор № 22 ч. 3 KV 482
• Концерт для фаготу з оркестром KV 191
• Концерт для флейти з оркестром KV 313
• Концерт для флейти з оркестром KV 314
• Концерт для скрипки з оркестром KV 315
• Концерт для кларнету з оркестром KV 622

[ред.] Увертюри опер

• Весілля Фігаро
• Дон Жуан
• Чарівна флейта

[ред.] Дивертисменти

• • KV 136
  • KV 137
  • KV 138

[ред.] Інше

• Фортепіанні сонати K 533, 545, 570, 576
• 28 фортепіанних сонат (midi)
• Контраданс до мажор KV 609

[ред.] Література

• Эйнштейн Э. Моцарт. Личность. Творчество. М., 1977
• Аберт Г. В. А. Моцарт, ч. 1-2. М., 1978—1985
• Чичерин Г. В. Моцарт. Исследовательский этюд. Л., 1987

Ця стаття не містить шаблону-картки. Ви можете допомогти проекту, додавши його у статтю. Можливо, вам варто звернутись за допомогою до Вікіпедія:Запити на шаблони.