Ґрунтознавство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ґрунтозна́вство (рос.почвоведение, англ. soil science; нім. Bodenkunde , Bodenforschung, Grundkunde) — наука про ґрунт, його склад, властивості, походження, розвиток, географічне поширення, раціональне використання. Належить до природничих наук. Вивчає ґрунт як природне тіло, засіб виробництва і предмет праці.

Ґрунтознавство займається вивченням генезису, еволюції, біопродуктивності, класифікації, географії та екології ґрунтів; особливостями властивостей ґрунтів у різних гео- та екосистемах, розробляє теорію ґрунтоутворення та формування ґрунтової родючості.

Ґрунтознавство почало розвиватися в XVIII ст. і сформувалося як наука в ХІХ ст.

Розділи[ред.ред. код]

Напрямки досліджень[ред.ред. код]

Основні напрямки досліджень:

Провідним науково-методичним центром України, який очолює і координує науково-дослідні роботи з проблем ґрунтознавства, агрохімії та охорони ґрунтів, є Національний науковий центр ННЦ “Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського”. Ведення державного моніторингу ґрунтів забезпечує Державний науково-технологічний центр охорони родючості ґрунтів "Центрдержродючість".

Історія[ред.ред. код]

  • Наукове вивчення ґрунтів почалося в кінці 18 ст. На рубежі 18 і 19 століть у Німеччині з'явилася гумусова теорія живлення рослин, запропонована А. Теером[de] , яка посприяла дослідженням перегною. У 40-х рр. 19 ст її змінила теорія мінерального живлення рослин Ю. Лібіха, що сприяла розширенню хімічних досліджень ґрунту і виникненню агрогеологічного напряму в ґрунтознавстві. Цей напрям (представлений німецькими вченими Ф. Фаллу[de], Ф. Ріхтгофен[de] і іншими в кінці 19 ст.) розглядав ґрунт лише як геологічне утворення, продукт вивітрювання, незважаючи на біологічні процеси в ньому. Тому ця теорія не могла дати правильного уявлення про ґрунт, хоча в розробці окремих питань ґрунтознавства (вивчення мінералогічного, хімічного та гранулометричного складу) були досягнуті певні успіхи.
  • Генетичне ґрунтознавство було створене в Росії в 2-ій половині 19 ст. Датою виникнення його вважається 1883 — рік публікації В. В. Докучаєвим монографії «Руський чорнозем», в якій сформульовано основне положення його теорії: ґрунт — самостійне природне мінерально-органічне тіло, що утворилося з поверхневих шарів гірської породи (від якої воно якісно відрізняється) в результаті дії на них живих організмів (в тому числі мікроорганізмів) у певних кліматичних умовах. Невід'ємна властивість ґрунту — родючість. Докучаєв висунув і обґрунтував уявлення про чинники ґрунтотворення — материнську гірську породу, клімат, рослинність, рельєф, вік країни (згодом до них була приєднана господарська діяльність людини та ін.) і показав необхідність вивчення ґрунту з точки зору його походження, у тісному зв'язку з навколишніми умовами — географічний напрям у ґрунтознавстві. Однак біля витоків вчення про ґрунти, які передували В. В. Докучаєву, стояли професори харківського університету Н. Д. Борисяк та І. Ф. Леваковський. У праці "Про чорнозем", яка була опублікована 1851 року, Н. Д. Борисяк вперше подає науково обґрунтовану профільно-морфологічну, мінералогічну, хімічну, географічну і агрономічну характеристику чорноземів. Роботи Н. Д. Борисяка і І. Ф. Леваковського слугували фундаментом для досліджень чорнозему В. В. Докучаєвим.
  • П. А. Костичев — сучасник В. Докучаєва - розвивав агрономічний напрям у ґрунтознавстві(досліджував питання взаємовідношення ґрунту і рослинності та ґрунтову родючість), який надалі продовжив Р. Вільямс.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]