Метеорологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Метеороло́гія (від грец. μετέωρον, metéōron, «високо в небі»; та грец. λόγος, lógos, «знання») — наука про земну атмосферу, яка вивчає її фізичні явища та процеси. Основні об'єкти дослідження: склад і будова атмосфери, тепловий режим атмосфери, вологообіг, загальна циркуляція, електричні поля, оптичні і акустичні явища.

Завдання метеорології[ред.ред. код]

Одне з головних завдань метеорології — прогноз погоди на різні терміни. Короткострокові прогнози особливо необхідні для забезпечення роботи авіації; довгострокові — мають велике значення для сільського господарства. Метеорологічні чинники роблять істотний вплив на багато сторін господарської діяльності, для забезпечення запитів народного господарства необхідні матеріали про кліматичний режим. Швидко зростає практичне значення активних дій на атмосферні процеси, у тому числі дій на хмарність і осідання, захисту рослин від заморозків та ін.

Історія[ред.ред. код]

Перші дослідження в області метеорології відносяться до античного часу (часів Арістотеля). Розвиток метеорології прискорилося з 1-ої половини 17 ст, коли італійські учені Г. Галілей і Е. Торрічеллі розробили перші метеорологічні прилади — барометр і термометр.

В 17—18 вв.(століття) були зроблені перші кроки у вивченні закономірностей атмосферних процесів. З робіт цього часу слід виділити метеорологічні дослідження М. В. Ломоносова і Б. Франкліна, які приділяли особливу увагу вивченню атмосферної електрики. У цей же період були винайдені і вдосконалені прилади для виміру швидкості вітру, кількості випадних опадів, вологості повітря і ін. метеорологічних елементів . Це дозволило почати систематичні спостереження за станом атмосфери за допомогою приладів, спочатку в окремих пунктах, а надалі (з кінця 18 ст) на мережі метеорологічних станцій. Світова мережа метеорологічних станцій, провідних наземні спостереження на основній частині поверхні материків, склалася в середині 19 ст

Спостереження за перебуванням атмосфери на різних висотах були початі в горах, а незабаром після винаходу аеростата (кінець 18 ст) — у вільній атмосфері. З кінця 19 ст для спостереження за метеорологічними елементами на різних висотах широко використовуються кулі-пілоти і кулі-зонди з самописними приладами. У 1930 радянський учений П. А. Молчанов винайшов радіозонд — прилад, передавальний зведення про стан вільної атмосфери по радіо. Надалі спостереження за допомогою радіозондів стали основним методом дослідження атмосфери на мережі аерологічних станцій. В середині 20 ст склалася світова актинометрична мережа, на станціях якої виробляються спостереження за сонячною радіацією і її перетвореннями на земній поверхні; були розроблені методи спостережень за вмістом озону в атмосфері, за елементами атмосферної електрики, за хімічним складом атмосферного повітря і ін. Паралельно з розширенням метеорологічних спостережень розвивалася кліматологія, заснована на статистичному узагальненні матеріалів спостережень. Великий вклад в побудову основ кліматології вніс А. І. Воєйков, що вивчав ряд атмосферних явищ: загальну циркуляцію атмосфери, вологооборот, сніговий покрив і ін.

В 19 ст отримали розвиток емпіричні дослідження атмосферної циркуляції з метою обгрунтування методів прогнозів погоди. Роботи У. Ферреля в США і Г. Гельмгольца в Германії поклали початок дослідженням в області динаміки атмосферних рухів, які були продовжені на початку 20 ст норвезьким ученим В. Бьеркнесом і його учнями. Подальший прогрес динамічного розвитку метеорології ознаменувався створенням першого методу чисельного гідродинамічного прогнозу погоди, розробленого радянським ученим І. А. Кибелем, і подальшим швидким розвитком цього методу.

В середині 20 ст. великий розвиток отримали методи у вивченні загальної циркуляції атмосфери. З їх допомогою американські метеорологи Дж. Смагорінський і С. Манабе побудували світові карти температури повітря, опадів і ін. метеорологічних елементів. Аналогічні дослідження ведуться в багатьох країнах, вони тісно пов'язані з Міжнародною програмою дослідження глобальних атмосферних процесів (ПІГАП). Значна увага в сучасній метеорології приділяється вивченню фізичних процесів в приземному шарі повітря. У 20—30-х рр. ці дослідження були початі Р. Гейгером (Німеччина) і ін. ученими з метою вивчення мікроклімату; надалі вони привели до створення нового розділу метеорології — фізики пограничного шару повітря. Велике місце займають дослідження змін клімату, особливо вивчення усе більш помітного впливу діяльності людини на клімат.

Метеорологія в Росії досягла високого рівня вже в 19 ст У 1849 в Петербурзі була заснована Головна фізична (нині геофизична) обсерваторія — одне з перших в світі наукових метеорологічних установ. Р. І. Вільд, що керував обсерваторією впродовж багатьох років в 2-ій половині 19 ст, створив в Росії зразкову систему метеорологічних спостережень і службу погоди. Він був одним із засновників Міжнародної метеорологічної організації (1871) і головою міжнародної комісії з проведення 1-го Міжнародного полярного року (1882—83). За роки Сов. владі був створений ряд нових наукових метеорологічних установ, до яких належать Гідрометцентр СРСР (раніше Центральний інститут прогнозів), Центральна аерологічна обсерваторія, інститут фізики атмосфери АН(Академія наук) СРСР і ін.

Основоположником радянської школи був А. А. Фрідман. У його дослідженнях, а також в пізніших роботах Н. Е. Кочина, П. Я. Кочиной, Е. Н. Млинцевою, Р. І. Марчука, А. М. Обухова, А. С. Моніна, М. І. Юдіна і ін. були досліджені закономірності атмосферних рухів різних масштабів, запропоновані перші моделі теорії клімату, розроблена теорія атмосферної турбулентності. Закономірностям радіаційних процесів в атмосфері були присвячені роботи До. Я. Кондратьева.

В роботах А. А. Камінського, Е. С. Рубінштейн, Би. П. Алісова, О. А. Дроздова і ін. радянських кліматологів був детально вивчений клімат нашої країни і досліджені атмосферні процеси, що визначають кліматичні умови. У дослідженнях, виконаних в Головній геофизичній обсерваторії, вивчався тепловий баланс земної кулі і були підготовлені атласи, що містять світові карти складових балансу. Роботи в області синоптичної метеорології (Ст А. Бугаїв, С. П. Хромов і ін.) сприяли значному підвищенню рівня успішності метеорологічних прогнозів. У дослідженнях сов.(радянський) агрометеорології (Р. Т. Селянінов, Ф. Ф. Давітая і ін.) дано обгрунтування оптимального розміщення з.-х.(сільськогосподарський) культур на території нашої країни.

Часи Радянського Союзу[ред.ред. код]

Істотні результати отримані в Радянському Союзі в роботах по активних діях на атмосферні процеси. Досліди дій на хмари і осідання, початі Ст Н. Оболенським, отримали широкий розвиток в післявоєнні роки. В результаті досліджень, проведених під керівництвом Е. До. Федорова, була створена перша система, що дозволяє ослабляти градобій на великій території.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. — Л.: Гидрометеорологическое изд-во, 1964.
  2. Гончаренко С. У. Фізика атмосфери. К., 1990. 124 с.
  3. Стехновський Д.І. Навігаційна гідрометеорологія 1977р

Посилання[ред.ред. код]