Протестантизм у Великому князівстві Литовському: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:GDL Map, 15cent.png|міні|286x286пкс|Територія Великого князівства Литовського в XV столітті]] |
|||
===== Протестантизм у Великому Князівстві Литовському ===== |
|||
'''Протестантизм у Великому князівстві Литовському''' ― одне з трьох напрямів [[Християнство|християнства]] поряд з [[Православ'я|православ'ям]] і [[Католицизм|католицизмом]], що існувало на землях [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] в XVI-XVIII століттях. Пов'язане з [[Реформація|Реформацією]] - широким антикатолицьким рухом XVI століття в Європі. У Великому князівстві Литовському протестантизм був у вигляді двох течій - [[Лютеранство|лютеранства]] і [[Кальвінізм|кальвінізму]]. Сприяв розвитку духовного життя суспільства, поширенню гуманістичних ідей, світських форм культури в межах менш жорсткої і менш централізованої протестантської церкви, розвитку освіти, книговидання, розширенню міжнародних зв'язків. |
|||
Протестантизм у ВКЛ пройшов кілька етапів: формування і підйом реформаційного руху, розподіл на кілька соціально-політичних і релігійно-теологічних рухів (середина 1550-х-1570-і рр.), Звуження соціальної бази протестантизму, наступ і перемога [[Контрреформація|Контрреформації]] (1580- е-друга чверть XVII століття). З середини XVII століття протестантська церква відігравала в Великому князівстві Литовському незначну роль. |
|||
== Розповсюдження лютеранства у Великому князівстві Литовському == |
|||
[[Файл:Lesseur-Zygmunt I Stary.jpg|міні|348x348пкс|[[Сигізмунд I Старий|Сигізмунд l]]]] |
|||
У Великому князівстві Литовському були добре відомі погляди [[Ян Гус|Яна Гуса]], одного з провісників Реформації. Ще у 1413 двір великого князя литовського [[Вітовт|Вітовта]] відвідав соратник Гуса - активний противник католицької церкви [[Ієронім Празький]], згодом спалений інквізицією на багатті. Подробиці його зустрічі з великим князем невідомі, але цілком можливо, що теолог не забув поділитися з ним своїми поглядами.<ref>{{Cite web|url=http://vitebskcity.by/article_view.php?id=2&idmenu=1|title=Исторический обзор {{!}} О Витебске {{!}} Витебск - достопримечательности|website=vitebskcity.by|accessdate=2017-12-02}}</ref> |
|||
Незабаром після початку Реформації ідеї Лютера поширилися на значній території. З Німеччини вони проникли в [[Східна Пруссія|Східну Пруссію]] і [[Лівонія|Лівонію]], а потім і в [[Польща|Польщу]]. У 1525 році великий магістр [[Тевтонський орден|Тевтонського ордена]] [[Альбрехт (герцог Пруссії)|Альбрехт Гогенцоллерн]] провів секуляризацію прусських володінь Ордена і проголосив себе герцогом світської держави Пруссія. У тому ж році під впливом Лютера і його соратника [[Філіпп Меланхтон|Меланхтона]] Альбрехт оголосив Пруссію лютеранською державою<ref>{{Cite web|url=http://www.world-history.ru/countries_about/82/2325.html|title=Прусское герцогство. Правление Альбрехта Бранденбургского|website=www.world-history.ru|accessdate=2017-12-02}}</ref>. З Пруссії нове вчення стало поширюватися на територію Великого князівства Литовського - в [[Жмудь|Жемайтію]] і [[Аукштота|Аукштайтію]]. Перші лютеранські громади в у Великому князівстві Литовському - дворові і міські - стали з'являтися в середині XVI століття. Центром лютеранства стала столиця - [[Вільна|місто Вільна]] (сучасний [[Вільнюс]]). Членами громад були в основному німецькі купці, серед простого народу і шляхти лютеранство популярністю не користувалося<ref>{{Cite web|url=http://spbpda.ru/data/1914/02/1914-02-04.pdf|title=Исторический очерк проникновения и распространения реформации в Литве и Западной Руси|last=Плисс В. И.|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref> |
|||
Польське католицьке духовенство оцінило небезпеку нової ідеології. Ще в 1520 році воно зібралося в Петрокові на Собор під головуванням архієпископа гнезненського Яна Лаского і заборонило лютеранські книги<ref>{{Cite book|title=John Łaski // Catholic Encyclopedia. — New York: Robert Appleton Company, 1913.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>, однак їх поширення продовжилося: навіть у польській столиці, [[Краків|Кракові]], де при університеті відкрито продовжували продаватися твори Лютера. У 1523 році король польський і великий князь литовський [[Сигізмунд I Старий|Сигізмунд I]] наказав каштеляну краківському [[Кшиштоф Шідловецький|Кшиштофу Шідловецкому]], щоб «ніхто не ввозив до королівства книг Лютера або кого-небудь з його послідовників ... ніхто під страхом смертної кари та конфіскації всього майна не наважувався схвалювати, а тим більше проповідувати і поширювати його шкідливе і вже засуджене вчення» <ref name=":0">{{Cite book|title=Митрополит Макарий (Булгаков). История Западнорусской или Литовской митрополии. 1458—1596 |
|||
СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1857-1883. — Т. 9.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref> |
|||
[[Файл:KULVIETIS JONAVA SQUARE.JPG|міні|337x337пкс|Пам'ятник Аврааму Кульве в Йонаві]] |
|||
В Данцигу (суч. [[Гданськ]]) в 1524 році п'ять костелів перетворилися в протестантські, незабаром за ними пішли й інші. Сигізмунд I видав наказ з вимогою відновити католицтво під загрозою смертної кари. Але за Данцигом пішли [[Сандомир]] та інші міста. В універсалі 1534 року сандомирському каштеляну Петру Кміте-Собенському король писав: «У королівстві стало багато людей, жадібних до новизни, які не тільки таємно, але і явно приймають і поширюють засуджені Соборами єресі ... посилають своїх молодих родичів в Віттенберг, щоб вони, наситившись з молодості вченням Лютера, з більшим жаром після повернення на батьківщину поширювали це вчення, а інші по своїй волі і за порадою друзів навмисне їздять до Лютера та інших начальників нових сект, щоб ближче пізнати і засвоїти собі їх оману»<ref name=":0" /> |
|||
Першим проповідником лютеранства в Великому князівстві Литовському був, швидше за все, випускник [[Ягеллонський університет|Краківського університету]] Рапегалан Станіслав Рафалович, який приїхав в 1525 році до Вільно<ref>{{Cite web|url=https://archive.org/stream/dziejereformacy00bukogoog/dziejereformacy00bukogoog_djvu.txt|title=Dzieje Reformacii w Polsce|last=Julian Bukowski|first=|date=|website=|publisher=Krakow: KAKŁADEM ACTOBA, 1883|language=|accessdate=}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://belarus-history.ru/politika/predposylki-reformatsii-v-velikom-knyazhestve-litovskom/|title=Предпосылки Реформации в Великом княжестве Литовском|last=|first=|date=|website=|publisher=|language=|accessdate=}}</ref>. Магістр Юрій з Ейшішек за підтримки трокського воєводи Гаштольда в 1539 році спробував відкрити у Вільні лютеранську школу, але капітул не дозволив<ref>{{Cite web|url=http://belreform.org/ru/zvb/zvb4.php|title=Реформация в Беларуси|website=belreform.org|accessdate=2017-12-02}}</ref>. |
|||
Про перші лютеранські громади відомо небагато. Відомо, наприклад, що одна з перших парафій була заснована в 1542 році в містечку [[Віленське воєводство|Віленського воєводства]] Жеймо поблизу Ковно (суч. [[Каунас]]). Деякі білоруські дослідники вважають, що перша згадка лютеранської громади відноситься до [[Слуцьк|Слуцьку]] 1535 року, коли князь [[Юрій Олелькович]] виділив німцям землю під церкву<ref>{{Cite web|url=http://belreform.org/ru/horad.php|title=Горад, дзе захавалася традыцыя|last=Акинчиц Ст.|first=|date=|website=|publisher=Спадчына. — 2003. — № 1.|language=|accessdate=}}</ref>. Це твердження ґрунтується на документі, знайденому Семеном Подокшіним в литовських архівах<ref>{{Cite book|title=Подокшин С. А. Реформация и общественная мысль Белоруссии и Литвы: (Вторая половина XVI — начало XVII в.) / АН БССР, Ин-т философии и права. — Мн.: Наука и техника, 1970. — 222 с.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Автоматично переніс ці відомості в свою книгу німецький історик Дітріх<ref>{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/68629445|title="Auf dem Weg zur Glaubenseinheit - " : Reformationsgeschichte Weissrusslands|last=Hans-Christian.|first=Diedrich,|date=2005|publisher=Martin-Luther-Verlag|location=Erlangen|isbn=9783875131505|oclc=68629445}}</ref>. При цьому мінський священик, історик релігії Олексій Хотеев вважає, що Подокшін помилився: Слуцька церква будувалася в середині XVII століття, тобто на століття пізніше, а 1535 році земля була дана православній громаді. Протестантські храми взагалі почали будуватися лише з 1550-х рр<ref>{{Cite web|url=https://zapadrus.su/zaprus/istbl/434--l-r-.html|title=Концепция «золотого века» и Реформация в Беларуси|last=Хотеев|first=Алексей|website=zapadrus.su|language=ru-ru|accessdate=2017-12-02}}</ref>. |
|||
Перша брестська протестантська церква, заснована в 1553 році, мала у власності друкарню, яка випускала як релігійні, так і світські книги. При церкві була відкрита початкова школа, де молоді люди навчалися читанню та письму, а також основам віри<ref>{{Cite book|title=Из истории церквей Христиан Веры Евангельской в Брестской области. Церковь христиан веры Евангельской.|last=|first=|year=|publisher=|location=|pages=|language=|isbn=}}</ref>. Поблизу Бреста у села Домачево існували дві голландські колонії, які утворили в 1564 році протестантські громади<ref>{{Cite web|url=http://www.neubrow.domachevo.com/historu-golendry-ru.htm|title=К истории Голландских поселений на Брестчине. Розенблат Е.С., Войгитако |
|||
Р.|website=www.neubrow.domachevo.com|accessdate=2017-12-02}}</ref>. Відомо, що одну з [[Мінськ|мінських]] протестантських громад в 1596 році організував речицький староста князь [[Ярош Жижемський]], подарувавши сестрі будинок з земельною ділянкою. Сестра Жижемського, Мілослава, була одружена з кальвіністським теологом і письменником [[Андрій Волан|Андрієм Воланом]].<ref>{{Cite news|url=http://portalus.ru/modules/belarus/rus_readme.php?subaction=showfull&id=1160397039&archive=&start_from=&ucat=16&category=16|title=З гісторыі Менскага кальвінскага збору|last=|first=Людміла Іванова,|date=2006|language=|work=http://belreform.org/mienskizbor.php|issn=2413-6352|accessdate=2017-12-02}}</ref> |
|||
Вирішивши прийняти заходи, в липні 1538 король Сигізмунд I видає [[едикт]] проти лютеран і анабаптистів з погрозою - за поширення протестантських ідей конфісковувати майно і висилати з країни. Але цього виявилося мало, і в 1542 році виходить новий едикт, що наділяє духовенство в особі віленського єпископа судовою владою над єретиками. Протестанти позбавлялися дворянства. Заборонялося наймати вчителями німців, посилати шляхетських юнаків до Німеччини для освіти. Але закони виконуються погано. Через протидії княжих родів королю довелося в 1543 році указ про закордонному освіту скасувати, залишивши лише заборону привозити додому «єретичні» твори. А вони вже щосили мали ходіння. [[Великі магістри Тевтонського ордену|Великий магістр Тевтонського ордена]] [[Альбрехт (герцог Пруссії)|Альбрехт]] відмовився підкорятися папі, прийняв протестантство і став світським герцогом Пруссії. Він видавав у великій кількості переклади літургійних та інших книг і направляв їх до Литви. На його замовлення пастор Мартін Монвід перевів на литовську мову лютеранський канціонал. У Королевце (Кенігсберзі) був заснований лютеранський університет (1544) з гуртожитком і стипендією для литовців<ref>{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/248925543|title=Lietuviu̜ kalbos seminaro istorija|last=Liudvikas.|first=Rėza, Martynas|last2=Agnė.|first2=Zemkajutė,|date=2003|publisher=Lietuviu Literatūros ir Tautosakos Institutas|location=Vilnius|isbn=9955475366|oclc=248925543}}</ref>. Серед викладачів також були два литовця: Станіслав Раполіоніс і Авраам Кульвен, які були вигнані з Вільно за пропаганду ідей Лютера<ref>{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/62303021|title=Vi︠a︡likae kni︠a︡stva Litoŭskae : ėntsyklapedyi︠a︡ ŭ dvukh tamakh|last=Henadzʹ.|first=Pashkoŭ,|last2=V.|first2=Belova, T.|last3=Генадзь.|first3=Пашкоў,|date=2005-2010|publisher=Belaruskai︠a︡ ėntsyklapedyi︠a︡|location=Minsk|isbn=9851103780|oclc=62303021}}</ref>. |
|||
Версія за 12:43, 2 грудня 2017
Протестантизм у Великому князівстві Литовському ― одне з трьох напрямів християнства поряд з православ'ям і католицизмом, що існувало на землях Великого князівства Литовського в XVI-XVIII століттях. Пов'язане з Реформацією - широким антикатолицьким рухом XVI століття в Європі. У Великому князівстві Литовському протестантизм був у вигляді двох течій - лютеранства і кальвінізму. Сприяв розвитку духовного життя суспільства, поширенню гуманістичних ідей, світських форм культури в межах менш жорсткої і менш централізованої протестантської церкви, розвитку освіти, книговидання, розширенню міжнародних зв'язків.
Протестантизм у ВКЛ пройшов кілька етапів: формування і підйом реформаційного руху, розподіл на кілька соціально-політичних і релігійно-теологічних рухів (середина 1550-х-1570-і рр.), Звуження соціальної бази протестантизму, наступ і перемога Контрреформації (1580- е-друга чверть XVII століття). З середини XVII століття протестантська церква відігравала в Великому князівстві Литовському незначну роль.
Розповсюдження лютеранства у Великому князівстві Литовському
У Великому князівстві Литовському були добре відомі погляди Яна Гуса, одного з провісників Реформації. Ще у 1413 двір великого князя литовського Вітовта відвідав соратник Гуса - активний противник католицької церкви Ієронім Празький, згодом спалений інквізицією на багатті. Подробиці його зустрічі з великим князем невідомі, але цілком можливо, що теолог не забув поділитися з ним своїми поглядами.[1]
Незабаром після початку Реформації ідеї Лютера поширилися на значній території. З Німеччини вони проникли в Східну Пруссію і Лівонію, а потім і в Польщу. У 1525 році великий магістр Тевтонського ордена Альбрехт Гогенцоллерн провів секуляризацію прусських володінь Ордена і проголосив себе герцогом світської держави Пруссія. У тому ж році під впливом Лютера і його соратника Меланхтона Альбрехт оголосив Пруссію лютеранською державою[2]. З Пруссії нове вчення стало поширюватися на територію Великого князівства Литовського - в Жемайтію і Аукштайтію. Перші лютеранські громади в у Великому князівстві Литовському - дворові і міські - стали з'являтися в середині XVI століття. Центром лютеранства стала столиця - місто Вільна (сучасний Вільнюс). Членами громад були в основному німецькі купці, серед простого народу і шляхти лютеранство популярністю не користувалося[3]
Польське католицьке духовенство оцінило небезпеку нової ідеології. Ще в 1520 році воно зібралося в Петрокові на Собор під головуванням архієпископа гнезненського Яна Лаского і заборонило лютеранські книги[4], однак їх поширення продовжилося: навіть у польській столиці, Кракові, де при університеті відкрито продовжували продаватися твори Лютера. У 1523 році король польський і великий князь литовський Сигізмунд I наказав каштеляну краківському Кшиштофу Шідловецкому, щоб «ніхто не ввозив до королівства книг Лютера або кого-небудь з його послідовників ... ніхто під страхом смертної кари та конфіскації всього майна не наважувався схвалювати, а тим більше проповідувати і поширювати його шкідливе і вже засуджене вчення» [5]
В Данцигу (суч. Гданськ) в 1524 році п'ять костелів перетворилися в протестантські, незабаром за ними пішли й інші. Сигізмунд I видав наказ з вимогою відновити католицтво під загрозою смертної кари. Але за Данцигом пішли Сандомир та інші міста. В універсалі 1534 року сандомирському каштеляну Петру Кміте-Собенському король писав: «У королівстві стало багато людей, жадібних до новизни, які не тільки таємно, але і явно приймають і поширюють засуджені Соборами єресі ... посилають своїх молодих родичів в Віттенберг, щоб вони, наситившись з молодості вченням Лютера, з більшим жаром після повернення на батьківщину поширювали це вчення, а інші по своїй волі і за порадою друзів навмисне їздять до Лютера та інших начальників нових сект, щоб ближче пізнати і засвоїти собі їх оману»[5]
Першим проповідником лютеранства в Великому князівстві Литовському був, швидше за все, випускник Краківського університету Рапегалан Станіслав Рафалович, який приїхав в 1525 році до Вільно[6][7]. Магістр Юрій з Ейшішек за підтримки трокського воєводи Гаштольда в 1539 році спробував відкрити у Вільні лютеранську школу, але капітул не дозволив[8].
Про перші лютеранські громади відомо небагато. Відомо, наприклад, що одна з перших парафій була заснована в 1542 році в містечку Віленського воєводства Жеймо поблизу Ковно (суч. Каунас). Деякі білоруські дослідники вважають, що перша згадка лютеранської громади відноситься до Слуцьку 1535 року, коли князь Юрій Олелькович виділив німцям землю під церкву[9]. Це твердження ґрунтується на документі, знайденому Семеном Подокшіним в литовських архівах[10]. Автоматично переніс ці відомості в свою книгу німецький історик Дітріх[11]. При цьому мінський священик, історик релігії Олексій Хотеев вважає, що Подокшін помилився: Слуцька церква будувалася в середині XVII століття, тобто на століття пізніше, а 1535 році земля була дана православній громаді. Протестантські храми взагалі почали будуватися лише з 1550-х рр[12].
Перша брестська протестантська церква, заснована в 1553 році, мала у власності друкарню, яка випускала як релігійні, так і світські книги. При церкві була відкрита початкова школа, де молоді люди навчалися читанню та письму, а також основам віри[13]. Поблизу Бреста у села Домачево існували дві голландські колонії, які утворили в 1564 році протестантські громади[14]. Відомо, що одну з мінських протестантських громад в 1596 році організував речицький староста князь Ярош Жижемський, подарувавши сестрі будинок з земельною ділянкою. Сестра Жижемського, Мілослава, була одружена з кальвіністським теологом і письменником Андрієм Воланом.[15]
Вирішивши прийняти заходи, в липні 1538 король Сигізмунд I видає едикт проти лютеран і анабаптистів з погрозою - за поширення протестантських ідей конфісковувати майно і висилати з країни. Але цього виявилося мало, і в 1542 році виходить новий едикт, що наділяє духовенство в особі віленського єпископа судовою владою над єретиками. Протестанти позбавлялися дворянства. Заборонялося наймати вчителями німців, посилати шляхетських юнаків до Німеччини для освіти. Але закони виконуються погано. Через протидії княжих родів королю довелося в 1543 році указ про закордонному освіту скасувати, залишивши лише заборону привозити додому «єретичні» твори. А вони вже щосили мали ходіння. Великий магістр Тевтонського ордена Альбрехт відмовився підкорятися папі, прийняв протестантство і став світським герцогом Пруссії. Він видавав у великій кількості переклади літургійних та інших книг і направляв їх до Литви. На його замовлення пастор Мартін Монвід перевів на литовську мову лютеранський канціонал. У Королевце (Кенігсберзі) був заснований лютеранський університет (1544) з гуртожитком і стипендією для литовців[16]. Серед викладачів також були два литовця: Станіслав Раполіоніс і Авраам Кульвен, які були вигнані з Вільно за пропаганду ідей Лютера[17].
- ↑ Исторический обзор | О Витебске | Витебск - достопримечательности. vitebskcity.by. Процитовано 2 грудня 2017.
- ↑ Прусское герцогство. Правление Альбрехта Бранденбургского. www.world-history.ru. Процитовано 2 грудня 2017.
- ↑ Плисс В. И. Исторический очерк проникновения и распространения реформации в Литве и Западной Руси (PDF).
- ↑ John Łaski // Catholic Encyclopedia. — New York: Robert Appleton Company, 1913.
- ↑ а б Митрополит Макарий (Булгаков). История Западнорусской или Литовской митрополии. 1458—1596 СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1857-1883. — Т. 9.
- ↑ Julian Bukowski. Dzieje Reformacii w Polsce. Krakow: KAKŁADEM ACTOBA, 1883.
- ↑ Предпосылки Реформации в Великом княжестве Литовском.
- ↑ Реформация в Беларуси. belreform.org. Процитовано 2 грудня 2017.
- ↑ Акинчиц Ст. Горад, дзе захавалася традыцыя. Спадчына. — 2003. — № 1.
- ↑ Подокшин С. А. Реформация и общественная мысль Белоруссии и Литвы: (Вторая половина XVI — начало XVII в.) / АН БССР, Ин-т философии и права. — Мн.: Наука и техника, 1970. — 222 с.
- ↑ Hans-Christian., Diedrich, (2005). "Auf dem Weg zur Glaubenseinheit - " : Reformationsgeschichte Weissrusslands. Erlangen: Martin-Luther-Verlag. ISBN 9783875131505. OCLC 68629445.
- ↑ Хотеев, Алексей. Концепция «золотого века» и Реформация в Беларуси. zapadrus.su (ru-ru) . Процитовано 2 грудня 2017.
- ↑ Из истории церквей Христиан Веры Евангельской в Брестской области. Церковь христиан веры Евангельской.
- ↑ К истории Голландских поселений на Брестчине. Розенблат Е.С., Войгитако Р. www.neubrow.domachevo.com. Процитовано 2 грудня 2017.
- ↑ З гісторыі Менскага кальвінскага збору. http://belreform.org/mienskizbor.php. 2006. ISSN 2413-6352. Процитовано 2 грудня 2017.
{{cite news}}:|first=з пропущеним|last=(довідка) - ↑ Liudvikas., Rėza, Martynas; Agnė., Zemkajutė, (2003). Lietuviu̜ kalbos seminaro istorija. Vilnius: Lietuviu Literatūros ir Tautosakos Institutas. ISBN 9955475366. OCLC 248925543.
- ↑ Henadzʹ., Pashkoŭ,; V., Belova, T.; Генадзь., Пашкоў, (2005-2010). Vi︠a︡likae kni︠a︡stva Litoŭskae : ėntsyklapedyi︠a︡ ŭ dvukh tamakh. Minsk: Belaruskai︠a︡ ėntsyklapedyi︠a︡. ISBN 9851103780. OCLC 62303021.