Жмудь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жмудь

лит. Žemaitija

Grand Coat of Arms of Samogitia.png
Flag of Samogitia.png
Герб Прапор
   Жемайтія
   Жемайтія
Адм. центр Тяльшяй
Найбільше місто Шяуляй
Країна Литва
Номерний знак LT
Офіційна мова Жмудське наріччя литовської мови
Населення
 - повне ≈ 0,5 млн.
Площа
 - повна ≈ 21 000 км² км²
Часовий пояс UTC +2
Веб-сайт samogitia.mch.mii.lt
LocationSamogitia.png

Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Жмудь

Жема́йтія (лит. Žemaitija) — регіон на північному заході Литви, на березі Балтійського моря. Історична батьківщина жмудинів, носіїв жмудської мови, діалекту литовської. Займає терени Тельшайського і Шауляйського повіту. У середньовіччі оформилося у Жемайтійське князівство, що було інкорпороване до Великого князівства Литовського й перетворене на староство. Центральне місто — Тяльшяй. Найбільше місто — Шауляй. Площа — близько 21 тис. км². Населення — близько 500 тис. осіб. Також — Жмудь.

Назва[ред. | ред. код]

  • Жема́йтія (лит. Žemaitija, жмуд. Žemaitėjė) — литовська назва
  • Жемотська зелмя (ст.укр. Жемотьская земля) — староукраїнська назва
  • Жемоїть, або Жомойтія — староукраїнська назва
  • Жмудь (пол. Żmudź, біл. Жмудзь) — польська назва, що походить від староукраїнської.
  • Ни́жня Литва́
  • Самейтія (нім. Sameiten, Samaythen) — стара німецька назва.
  • Самогітія (лат. Samogitia), або Самогетія (лат. Samogetia) — латинська назва.

Історія[ред. | ред. код]

Жемайтія в XIII і навіть в XIV століттях займала великий простір. Достовірна історія Жмуді починається з XIII століття, з часу появи в сусідстві німців, і наповнена, головним чином, звістками про боротьбу з останніми, що тривала до початку XV століття.

В руських (українських) джерелах першу згадку про Жемайтію знаходим у Волинському літописі в подіях 12151219 років, коли до князя Романа Мстиславича приїхали посли від литовських та жемайтійських князів[1]. За літописом мирний договір прийняли обоє жемайтійських князі, Гердвілас та Вікінтас.

Жемайтія посилено і довго відстоювала свою релігію і свою незалежність від німців; у країні жмуді містилося литовське святилище Рамове, і гнані з Литви волхви знаходили у них притулок ще в XV столітті.

Разом з тим Жемайтія була ретельною берегинею національних переказів та звичаїв і ревно відстоювала їх проти всіх спроб великих князів литовських ввести будь-які нововведення. За договором 1254 Міндовг віддав Жмудь Лівонському ордену; через 11 років Жмудь за допомогою латишів і Куроні звільняється від влади лівонських лицарів, але незабаром знову розпочинає боротьбу з Тевтонським орденом. Особливо часті і небезпечні були напади німців у XIV столітті, лише за Кейстута вони перейшли в партизанську війну. Після смерті Кейстута, в 1382, великий князь литовський Ягайло віддав Жмудь лівонцям; але жмуди незабаром повстали і скинули цю залежність. У 1398 за Салинським договором Жмудь знову була віддана лівонцям Вітовтом, який повернув її німцям вдруге після повстання 14001401 років.

Після 1410 року Жемайтія позбулася від вторгнення німців. З цього часу її власники, Вітовт і Ягайло, починають посилено насаджувати тут християнство, що внаслідок опору жителів затверджується остаточно тільки в XVI столітті, єзуїтами.

Тут існувала особлива автономна одиниця — Жмудське староство. З самого початку Жемайтія мала особливого князя, в основному підручного великого князя литовського; столицею його були Росієни. У 1492 великий князь Олександр дав Жмуді «земельний привілей» (руською мовою), що стало початком утворення станів у країні. Подальша історія Жмуді входить цілком у спільну історію Литви. У 1795 область Жмуді увійшла до складу Литовської губернії, в 1801 — до складу Віленської і нарешті — Ковенської.

Див. також[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. У рік 6723 [1215]. У той же час за Божим повелінням прислали князі литовські [послів] до великої княгині Романової, і до Данила, і до Василька, мир даючи. А жемоїтські князі — [це] Єрдивил, Викинт. Галицько-Волинський літопис. Переклад Л. Махновця

Джерела[ред. | ред. код]