Євсекція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Євсекція, аббр. від Єврейська секція — назва єврейських комуністичних секцій ВКП(б), створених у період існування СРСР поряд з іншими національними секціями при ВКП(б), а також при компартіях України (КП(б)У) та Білорусі (КП(б)Б). Головним завданням цих національних секцій було поширення комуністичної ідеології серед національних меншин їх рідною мовою та залучення їх у будівництво соціалістичного суспільства[1]. Для рядових членів соціал-демократичних та інших непролетарських партій революційної спрямованості, створених до 1917 року на національній основі (Бунд, Поалей Ціон), євсекції грали роль своєрідного шлюзу на шляху до входження до лав основного складу ВКП(б), який за статутом формувався на принципах пролетарського інтернаціоналізму.

Історія створення[ред. | ред. код]

Перша Євсекція була організована в липні 1918 року в Орлі, друга — у Вітебську, а потім ще в 11 містах із єврейським населенням. Створена для придушення проявів релігійності та буржуазного націоналізму в єврейському середовищі і прагнула замінити єврейську культуру традиційного єврейського містечка (ідішкайт) пролетарською культурою. Євсекції впроваджували ідеї диктатури пролетаріату серед єврейського робітничого класу. Перша конференція Євсекцій відбулася у жовтні 1918 року у Москві.

Персоналії[ред. | ред. код]

До Євсекції крім більшовиків увійшли багато представників Бунда, Поалей-Ціона та інших революційних єврейських партій.

Головою Центрального бюро Єврейської секції ВКП(б) був обраний Семен Діманштейн (1886—1937).

Члени Центрального бюро:

  • Іван Сударський
  • Юлій Шимеліович (1890—1919)
  • Аркадій Альський (1892—1936)
  • Самуїл Агурський (1884—1947)
  • А. Криницький-Бампі (1896—1971).

Видатний ідеолог руху Естер (Малка Марія Яківна) Фрумкіна (1880—1941) — одна із засновниць Бунда. Після розпуску Євсекції Фрумкіна очолила факультет єврейської мови та культури в Університеті національних меншин, а потім працювала ректором цього навчального закладу до його закриття у 1936 році.[2] Після розпуску Євсекції Естер Фрумкіна очолила факультет єврейської мови та культури в Університеті національних меншин, а потім була ректором цього навчального закладу до його закриття у 1936 році.[3]

Газета «Дер Емес»[ред. | ред. код]

Центральний орган Євсекцій — газета «Дер Емес» (їдишом). Виходила з 1918 до 1939 року. Головний редактор газети (1921—1937) Мойсей Літваков. Редакція: А. Чемериський (1880—1942), А. Мережин (1880—1937), Ш. Епштейн (1881—1945).

Ідеологія[ред. | ред. код]

Багато євреїв-революціонерів прагнули, прийшовши до влади, ліквідувати національно-культурні передумови «єврейського питання», яке гостро стояло в російському суспільстві, шляхом культурної інтеграції єврейства в нове суспільство на «пролетарсько-революційній» платформі. На думку професора Юрія Сльозкіна[4], одночасно з російською революцією відбувалася єврейська — за зміну громадського порядку в єврейському середовищі.

Багато євреїв-комуністів були налаштовані проти традиційної єврейської містечкової культури (ідішкайт). Як і інші революціонери-марксисти того часу, вони були атеїстами, прихильниками кардинальних змін у суспільстві та вірили у пролетарський інтернаціоналізм[5]. Хоча багато членів евекції заперечували єврейський націоналізм чи сепаратизм у політиці, вони, однак, зовсім не прагнули асиміляції єврейської культури.

Створення єврейської пролетарської культури[ред. | ред. код]

Афіша «Відкриття літнього сезону Євмуздрамкомедії», Москва, 1920-ті роки.

Радянська влада робила у 1920-х — 1930-х роках зусилля заохотити «радянську пролетарську культуру» на їдиші як контрзахід проти традиційного єврейського «буржуа» чи культури «штетл». Єврейська газета Дер Емес («Правда») виходила з 1918 до 1938 року.

Протягом деякого часу в 1920-х роках їдиш був однією з чотирьох офіційних мов Білорусі. Протягом 1920-х та 1930-х років багато освітніх закладів у колишній смузі осілості навчання велося їдишем. Було створено 5 єврейських національних районів:

У низці областей України велося судочинство їдишем. Було створено Єврейський пролетарський театр у Москві, а також мережу театрів на їдиші у Києві, Одесі та інших містах.

В університетах Москви, Києва, Харкова, Мінська та інших міст масово відкривалися єврейські кафедри та кабінети, створено науково-дослідні інститути для вивчення єврейського фольклору, мови та лінгвістики.

За сприяння Євсекції було створено єврейські секції при Спілках письменників Росії, України та Білорусії та у Середній Азії.

Євсекція займалася створенням єврейських колективних господарств та вирішенням проблем декласованого єврейського населення.

Зі змінами в єврейському суспільстві з'явилися нові слова та поняття: шабесник (суботник), пейсаховник, йомкіперник. Так тепер називалися єврейські робочі дні, пов'язані з найбільш священними для релігійних євреїв днями: Шабатом, Песахом та Йом-Кіпуром. Ці поняття добре передавали войовничий атеїзм нового єврейського життя.

Публіцист Міхаель Дорфман вважає, що «Програма соціалістичного перетворення радянського єврейства» Центрального Бюро Єврейської Секції Комуністичної партії більшовиків, написана в 1926 році колишньою видною діячкою Бунда[6] Естер Фрумкін (відомою в революційних колах як товариш Есфірь), мало відрізнялася від сучасних сіоністських проєктів.

Самі євреї активно перетворювали синагоги на клуби, бібліотеки, магазини, кінотеатри, спортзали. Молоді комуністи, як і молоді кібуцники чи бундисти писали свої великодні перекази агадот, створювали нові обряди, як «ройтер брис» (червоне обрізання), куди запрошували своїх неєврейських товаришів[7].

Після закриття Євсекції культурна діяльність на їдиші в СРСР була поступово згорнута.

Боротьба з ідеологічними ворогами[ред. | ред. код]

Більшовики вважали іврит «реакційною мовою», вважаючи, що він пов'язаний з юдаїзмом та сіонізмом. Він був офіційно заборонений Наркомпросом (комісаріат освіти) у 1919 році. Книги на івриті та періодичні видання припинили з'являтися та вилучалися з бібліотек; остання радянська публікація цією мовою була здійснена в 1926 році. Московський театр на івриті Габіма був затаврований головою Євсекції Семеном Діманштейном як «примха… представників буржуазії, які хочуть… повернути євреїв до релігійних забобонів»[8].

Розпуск[ред. | ред. код]

Євсекція була розформована у 1930 році, після створення Єврейської автономної області. Багато з її членів загинули під час масових репресій 1937—1938 років[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Евсекция // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  2. ↑ Рошель Ратчилд. Эсфирь Фрумкина: принести счастье на еврейскую улицу / ред. Е. Гапова // Сборник «Женщины на краю Европы». — Мн. : ЕГУ, 2003. — 21 квітня. — С. 295—305. — ISSN 985-6723-12-4 ISBN 985-6723-12-4.
  3. ↑ Рошель Ратчилд. Эсфирь Фрумкина: принести счастье на еврейскую улицу // Сборник «Женщины на краю Европы». — Мн. : ЕГУ, 2003. — С. 295—305. — ISSN 985-6723-12-4 ISBN 985-6723-12-4.
  4. ↑ Дорфман М. Евреи в мире, где все евреи Архівна копія на сайті Wayback Machine.. / Рецензия на книгу: Yuri Slezkine. The Jewish Century. — Princeton Univercity Press, 2004. — 344 p.; Юрий Слёзкин. Эра Меркурия: евреи в современном мире. / Пер. с англ. С. Ильина. — Москва: Новое литературное обозрение, 2005. — 544 c.
  5. ↑ «Як тільки суспільству вдасться скасувати емпіричну сутність єврейства, торгівля та його передумови, єврей стане неможливим, бо його свідомість не матиме більше об'єкта, бо конфлікт між індивідуально-чуттєвим буттям людини та її родовим буттям буде скасований. Громадська емансипація єврея є емансипацією суспільства від єврейства». — Карл Маркс. До єврейського питання. 1843 року
  6. ↑ Дорфман М. СОВЕТСКИЕ ЕВРЕИ: МОЙ ОТЕЦ — ЛУЧШИЙ СВИНОВОД… [Архівовано 2008-03-02 у Wayback Machine.] — № 453, 27 ноября 2005]
  7. ↑ Дорфман М. СОВЕТСКИЕ ЕВРЕИ: МОЙ ОТЕЦ — ЛУЧШИЙ СВИНОВОД… [Архівовано 2008-03-02 у Wayback Machine.] — № 453, 27 ноября 2005]
  8. ↑ Стенограмма обсуждения «Габимы» в Центротеатре 16 февраля 1920 года. // По: Иванов В. В. Русские сезоны театра Габима. М.: Артист. Режиссёр. Театр, 1999. 317 с.
  9. ↑ Евсекция // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Zvi Gitelman. Jewish Nationality and Soviet Politics: The Jewish Sections of the CPSU, Princeton, 1972.
  • Simon Dubnow. History of the Jews in Russia and Poland from the earliest times until the present day in three volumes, updated by author in 1938.
  • Дубнов С. М. Новейшая история еврейского народа (1789—1914) в 3-х томах. (С эпилогом 1938 г.). — Иер.—Москва: Мосты культуры, 2002.
  • Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина. Власть и антисемитизм. — Москва, 2001.
  • Евреи в Советской России (1917—1967). — Иер.: Библиотека-Алия, 1975.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Євсекція&oldid=41652005