Смуга осілості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа смуги осілості
Map showing the percentage of Jews in the Pale of Settlement and Congress Poland, The Jewish Encyclopedia (1905).jpg

Смуга осілості — територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена імперським урядом з метою запобігання проникнення їх у великоруські губернії і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції[1].

Смуга осілості була одним із порушень прав людини, зокрема права на вільний вибір місця проживання.

Водночас — це також система преференційних і заохочувальних юридичних норм, що надавали право повсюдного мешкання в Російській імперії окремим ("корисним" в очах центральної влади) групам єврейського населення, чий досвід мав слугувати прикладом для наслідування єврейському загалові[2].

Вперше смуга осілості була визначена відповідно до указу 1791 року. До неї увійшли Катеринославська, Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Полтавська, Мінська, Віленська, Бессарабська, Астраханська та Кавказька губернії, а також Курляндія. Оскільки три останні в 1829 та 1835 роках були виключені з числа регіонів, де євреї могли б селитися[1], то вони зосереджувалися переважно в західних губерніях та в Україні[3].

За Миколи І євреї були обмежені у праві проживання в містах. Їм не дозволялося селитися в Києві, Миколаєві, Севастополі та в козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох містах виникли спеціальні квартали, в яких мали мешкати лише євреї.

Єврейське населення в українських губерніях смуги осілості у другій половині XIX століття постійно зростало і на 1880 рік становило понад 1,5 мільйонів осіб, або ж більше половини загальної їх кількості в смузі осілості всієї Росії, та половина єврейського населення України мешкала у місечках[4]. На початку XX століття смуга осілості залишалася, але багато євреїв уже мешкали за її межами. Проіснувала до 1917 року.

Географія смуги осілості[ред.ред. код]

У смугу осілості входили спеціально відведені містечка в таких губерніях:

  1. Бессарабська;
  2. Віленська;
  3. Вітебська, включаючи Себезький і Невельський повіти (нині — частина Псковської області, Велізький повіт (в даний час — частина Смоленської області) і три Інфлянтських повіти (зараз — частина Латвії);
  4. Волинська;
  5. Гродненська;
  6. Катеринославська;
  7. Київська (зі смуги осілості був виключений Київ, проте євреям дозволялося жити тільки в деяких частинах міста);
  8. Ковенська;
  9. Мінська;
  10. Могилівська;
  11. Подільська;
  12. Полтавська;
  13. Таврійська (зі смуги осілості були виключені Ялта та Севастополь);
  14. Херсонська (зі смуги осілості був виключений Миколаїв);
  15. Чернігівська, включаючи Суразький, Мглинський, Новозибковський і Стародубський повіти (в даний час у складі Брянської області).
  16. Царство Польське

Єврейськомовне населення у губерніях смуги осілості за переписом 1897 року:

Губернія Єврейськомовне населення
1897
Частка серед
всього населення
Частка серед
міського населення
Частка серед
сільського населення
1 Гродненська 278 542 17,4% 57,7% 9,8%
2 Мінська 343 466 16,0% 58,8% 11,0%
3 Ковенська 212 028 13,7% 43,1% 10,7%
4 Царство Польське 1 267 194 13,5%
5 Волинська 394 774 13,2% 50,8% 10,0%
6 Віленська 202 374 12,7% 43,1% 8,4%
7 Подільська 369 306 12,2% 46,1% 9,6%
8 Київська 430 489 12,1% 31,0% 9,3%
9 Могилівська 203 507 12,1% 52,4% 8,2%
10 Бессарабська 228 168 11,8% 37,2% 7,3%
11 Херсонська 322 537 11,8% 28,4% 5,1%
12 Вітебська 174 240 11,7% 52,1% 4,9%
13 Чернігівська 113 787 5,0% 26,0% 2,8%
14 Катеринославська 99 152 4,7% 26,0% 2,0%
15 Полтавська 110 352 4,0% 29,3% 1,2%
16 Таврійська 55 418 3,8% 11,8% 1,8%
Всього 4 805 334 11,4%

Практика застосування обмежень по смузі осілості в різний час[ред.ред. код]

Навіть тимчасовий виїзд зі смуги осілості для євреїв був ускладнений. Проживання євреїв відповідно до указу про межі осілості дозволялося лише в спеціально обумовлених містах і містечках, але не в сільській місцевості. Результатом цих обмежень, а також обмежень у виборі професії, стала надзвичайна скупченість єврейських ремісників та їх родин в містечках в межах смуги осідлості.

Заборона не поширювалася лише на купців першої гільдії (але тільки після 10-річного перебування в гільдії в межах смуги осілості), осіб з вищою освітою, середній медичний персонал; цехових ремісників (записаних в ремісничі цехи — архаїчні станові установи); відставних нижніх чинів, які прийшли на службу за рекрутським набором.

Необхідно зауважити, що вступ до першої гільдії було можливим при виконанні двох умов: отримання промислового свідоцтва певного розряду (на початок XX століття коштувало 500 рублів в рік) та отримання гильдейського свідоцтва (на початок XX століття — 75 рублів в рік); ані фактичне заняття будь-якою промисловою або комерційною діяльністю, ні згода самої гільдії на вступ не були потрібні. Таким чином, вступ до першої гільдії по суті являло можливість зняти з себе обмеження в проживанні за умови сплати близько 6000 рублів і десятирічного очікування, що було неприйнятно дорого для більшості євреїв.

Інші способи вирватися з смуги осілості — отримання освіти і приписка до ремісничого цеху — були пов'язані зі своїми складнощами. У вищих навчальних закладах з 1880-х років діяла процентна норма — допустимий максимум студентів-євреїв (3 % в столицях, 5 % в інших містах, 10 % в смузі осілості). Ремісничі цехи в усіх містах смуги осілості, крім Одеси, в 1880-х були розпущені.

В переносному сенсі поняття «смуга осілості» стало синонімом політики державного антисемітизму, особливо в другій половині XIX століття. Антисемітизм цей ґрунтувався на релігійній нетерпимості та, в більшості випадків, не поширювався на хрещених євреїв. Заборона на заняття сільським господарством, обмеження при прийомі в гімназії та університети, напівофіційне ставлення до євреїв як до обмежених у правах громадянам — все це вело, з одного боку, до зростання міграції євреїв в Сполучені Штати Америки, сільськогосподарської колонізації ними Аргентини та Палестини, з іншого, — до радикалізації людей, що підживлювали революційні організації і партії. Багато діячів культури критикували політику заборони. В. Г. Короленко в повісті «Брати Мендель» писав: «Смуга осілості існувала, як даний факт, непорушний і не такий що не піддається критиці. Я не пам'ятаю навіть, щоб саме слово "смуга осілості" коли-небудь вживалося в той час». Драматург Давид Бенара (Маневич) в своїй п'єсі 1907 року «Пасинки життя» жорстоко критикував смугу осілості і назвав євреїв «пасинками Росії».

Фактично смуга осілості припинила існування 19 серпня 1915 року, коли керуючий Міністерством внутрішніх справ дозволив, з причини надзвичайних обставин воєнного часу, проживання євреїв у міських поселеннях поза смуги осілості, за винятком столиць і місцевостей, що знаходяться у віданні міністрів імператорського двору і військового (тобто, палацових передмість Санкт-Петербурга і всієї прифронтової смуги). Скасування смуги осілості не являла собою пом'якшення політики по відношенню до євреїв, навпаки, значна частина смуги осілості потрапила в прифронтову зону, і уряд вважав, що євреї, що розглядаються ним як неблагонадійний елемент, представлятимуть меншу небезпеку в інших місцевостях.

Смуга осілості була скасована Тимчасовим урядом після Лютневої революції, хоча фактично після початку Першої світової війни близько 500 000 євреїв було насильно виселено з прифронтових північних губерній і переселено в інші губернії Росії, головним чином Катеринославську, Херсонську та Подільську.

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Виселення жидів із 50-верстового узграниччя на Волині й Поділлі в першій половині ХIХ в. В кн.: Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії, кн. 1. К., 1928
  • Галант І. Виселення жидів із Київа року 1835-го. В кн.: Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії, кн. 1. К., 1928
  • Рибинський В. До історії жидів на Лівобережній Україні в половині XVIII ст. В кн.: Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії, кн. 1. К., 1928
  • Василенкова-Полонська Н. Перші кроки єврейської колонізації в Південній Україні. В кн.: Збірник праць * Єврейської історично-археографічної комісії, т. 2. К., 1929
  • Klier J.D. Imperial Russia’s Jewish Question, 1855—1881. Cambridge, 1995

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Єврейська історія Це незавершена стаття з єврейської історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Росії Це незавершена стаття з історії Росії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.