Ілін Микола
| Микола Ілін Микола Ілін | ||
|---|---|---|
 Сержант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
23 квітня 1984 Могильов, Білоруська РСР, СРСР | |
| Смерть |
13 липня 2020 (36 років) поблизу смт Зайцеве, Бахмутський район, Донецька область  Україна | |
| Громадянство |
Україна | |
| Національність | білорус | |
| Псевдо | «Естонець»[1] | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Рід військ |
 Морська піхота | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
.svg){kind=small}
Микола Ілін (23 квітня 1984, Могильов, Білорусь — 13 липня 2020, Зайцеве, Україна) — естонський доброволець-учасник Російсько-української війни, військовий медик ЗСУ.
Був убитий при спробі винести пораненого бійця Ярослава Журавля.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Білорусі.
Майже 10 років навчався грі на флейті в музичній школі, мріяв служити у військовому оркестрі.
З 12 років був прислужником у Могилівському кафедральному соборі. У 15-річному віці захопився реконструкцією часів Великого князівства Литовського, був членом могилівського лицарського клубу «Борисфен»[2]. Згодом Ілін захопився ідеєю відродження білоруської культури та національної свідомості, перейшов на білоруську мову. Брав участь в акціях молодіжних організацій «Молодий фронт» та «Зубр». У білоруському опозиційному середовищі мав псевдо «Фронт»[2].
У березні 2006 року брав участь у протестних акціях на площі Калиновського у Мінську (Джинсова революція). 23 березня його жорстоко побили місцеві поліціянти, Микола потрапив до лікарні з важкою черепно-мозковою травмою. Того ж року виїхав з Білорусі через політичні переслідування до Києва, потім отримав політичний притулок в Естонії, де згодом отримав громадянство. Під час проживання в Україні, жив у Білій Церкві на Київщині.
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
2018 року Ілін повернувся до України, щоб взяти участь у війні проти російських окупаційних сил на сході України. Вступив на контрактну службу до морської піхоти ЗСУ. Пройшов чотиримісячне навчання в Центрі тактичної медицини. Військовий медик 137 ОБМП 35 ОБрМП, з 31 березня 2020 — сержант.
Навесні 2020 із бригадою вирушив на чергову ротацію на фронт.
13 липня 2020-го в районі смт Зайцеве поруч з тимчасово окупованою Горлівкою проросійські бойовики обстріляли евакуаційну групу, що мала забрати тіло загиблого внаслідок підриву військовослужбовця Дмитра Красногрудя[3]. Група евакуації в білих касках із розпізнавальними знаками не встигла дійти до тіла вбитого бійця кілька метрів. Ворог відкрив вогонь на ураження зі стрілецької зброї. Група відійшла, натомість була сформована друга група евакуації, до складу якої входив Ілін. Він та лейтенант Підлісний А. намагався надати допомогу пораненому. Противник знову почав обстріл із гранатометів та великокаліберних кулеметів[4]. Внаслідок цього Ілін загинув, отримавши поранення несумісні з життям від невідомого вибухового пристрою, Підлісного було поранено. Протягом кількох днів тіла загиблих та поранених воїнів знаходились на місці обстрілу. Тривали переговори з СММ ОБСЄ щодо їхньої евакуації[5].
Врешті 17 липня бойовики з непідконтрольних територій передали понівечене тіло Іліна, яке було ідентифіковано за допомоги експертизи ДНК[6]. Громадська панахида з прощання з Іліним відбулася 21 липня в Кафедральному соборі в Могильові.
22 липня у кафедральному костелі Святого Олександра в Києві відбулося прощання[7]. Домовину з тілом покійного накрили трьома прапорами — Естонії, України та Білорусі. Похований на Байковому кладовищі у Києві[8].
Реакція на загибель[ред. | ред. код]
21 липня 2020 року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що встановлено картину подій, і є всі підстави говорити саме про воєнний злочин, а саме віроломне свідоме вбивство українського медика[9].
За повідомленням Укрінформу, над тілом Миколи Іліна бойовики здійснили наругу: із незрозумілих причин воно було розпороте від тазу до шиї, після чого грубо зшито, також не зберігалося у морзі. Існує і відео від окупантів, на якому видно, що у голові трупа медика стирчить ніж[10].
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- Орден «За мужність» III ступеня (5 серпня 2020, посмертно) — за особисту мужність i самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[11].
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- Володів білоруською, естонською, англійською, російською та українською мовами.
- За словами дружини, Ільїн допомагав безпритульним людям та тваринам, а після звільнення з армії хотів продовжити займатися благодійністю.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Постійно вчив нас такмеду, бо хотів, щоб всі вижили». Історія загиблого під Зайцевим медика. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
- ↑ а б «Ён бачыў сябе ў змагарстве». У Магілёве разьвіталіся з мэдыкам-беларусам, які загінуў на Данбасе. Радыё Свабода (біл.). Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 26 липня 2020.
- ↑ Операція об'єднаних сил / Joint Forces Operation. www.facebook.com (укр.). Процитовано 21 липня 2020.
- ↑ Бійця, який загинув на Донбасі, вдалося ідентифікувати за допомогою тесту ДНК. 5 канал (укр.). Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
- ↑ Під Зайцевим загинули розвідник Дмитро Красногрудь і медик Микола Ілін із 35 обрмп. ФОТО. Новинарня (укр.). 16 липня 2020. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
- ↑ Військові підтвердили, що передане бойовиками тіло належить медику, який загинув на Донбасі 13 липня. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
- ↑ Україна ідентифікувала передане бойовиками тіло військового медика. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
- ↑ Загиблого на Донбасі військового медика поховали в Києві. ВІДЕО. 22.07.2020. Архів оригіналу за 22 липня 2020. Процитовано 22 липня 2020.
- ↑ Кулеба: Є всі підстави вважати, що вбивство медика на Донбасі — воєнний злочин. Укрінформ (укр.). Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 1 травня 2021.
- ↑ Окупанти здійснили наругу над тілом загиблого медика. Укрінформ (укр.). Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 1 травня 2021.
- ↑ Указ Президента України від 5 серпня 2020 року № 304/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
- Сержанти (Україна)
- Народились 23 квітня
- Народились 1984
- Уродженці Могильова
- Померли 13 липня
- Померли 2020
- Військовики морської піхоти України
- Військовики 35-ї окремої бригади морської піхоти
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Білоруси Естонії
- Лікарі Збройних сил України
- Білоруські емігранти в Україні
- Померли в Бахмутському районі