Сором'язливість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сором'язливість — стан психіки і обумовлена ним поведінка людини, що характеризується такими поведінковими рисами як нерішучість, боязкість, напруженість, скутість та дискомфорт через невпевненість в собі або відсутності здібностей та навичок до ефективних соціальних комунікацій[1].

Погляд сором'язливої дитини

Походження[ред. | ред. код]

Першопричина сором'язливості пояснюється досить варіативно. Вчені вважають, що вони виявили генетичні дані, що підтверджують гіпотезу про те, що сором'язливість, принаймні частково, є генетично обумовленою. Проте, є також докази, які свідчать про те, що середовище, в якому виховується людина також може спричиняти сором'язливість. До числа таких факторів належить жорстоке поводження з дітьми, психоемоційне насильство, наприклад, насмішки і т.ін. Сором'язливість може виникнути після того, як людина пережила гостру фізичну реакцію тривоги. За інших обставин сором'язливість як модель поведінки виникає спочатку, а вже потім формуються фізичні симптоми тривоги. Сором'язливість відрізняється від соціальної тривожності, яка є більш широким, часто пов'язаним з депресією психологічним станом.

Етіологія стану[ред. | ред. код]

Існують різні теорії походження сором'язливості.

Сором'язлива відвертість. Дівчина в червоному

Теорія Філіпа Зімбардо[ред. | ред. код]

Жан-Жак Руссо, характеризуючи людську природу, сказав такі слова:

« Людина від своєї природи є боязкою »

Для терапевта і дослідника Філіпа Зімбардо це стан дискомфорту, зумовлений очікуванням можливих негативних наслідків від спілкування з іншими людьми. Зімбардо виділяє поняття «сором'язлива публіка» і «сором'язлива особистість». Він стверджує, що «сором'язлива публіка» адаптовується до соціального життя і приймає в ньому участь. Натомість «сором'язлива особистість» має чималі проблеми у спілкуванні з іншими індивідами. Одній людині вдається адаптуватися і контролювати дискомфорт, а іншій — ні[2]. Поведінкова тенденція проявляється в тому, що сором'язлива людина боїться переоцінити власні сили і здібності, дуже переймається тим, що про її дії (слова, вчинки) подумають чи скажуть інші люди. Це, в свою чергу, лавиноподібно посилює хвилювання і спричиняє ще більшу невпевненість.

Теорія Ренні Ягосеського[ред. | ред. код]

На думку венесуельського письменника, поведінкового консультанта та експерта у галузі прикладної психології, Ренні Ягосеського, сором'язливість можна трактувати як вроджену схильність до соціальної інтроверсії, або як набуту психофізичну реакцію різної інтенсивності, пов'язану з очікуванням негативної соціальної оцінки оточуючих. Сором'язливість проявляється когнітивними, афективними та поведінковими змінами, що пов'язані з такими характеристиками людської поведінки, як тривожність, дискомфорт, стрес і схильність до хаотичних міжособистісних контактів. За певних обставини сором'язливість може супроводжуватися психосоматичними змінами.

Теорія Даніеля Гоулмана[ред. | ред. код]

Американський письменник, психолог і науковий журналіст Даніель Гоулман у свої книзі «Емоційний інтелект» визначає сором'язливість як можливий продукт дуже особливого вродженого розташування нейронів у префронтальних долях мозку, що генерує певну зміну чутливості у 15 % суб'єктів з цією нейронною конфігурацією. Однак він стверджує, що більшість аспектів, пов'язаних зі сором'язливістю, мають набутий характер і є результатом суспільних комунікативних контактів і взаємодій людей.

Неврологічна теорія[ред. | ред. код]

В рамках неврологічної концепції, сором'язливість розцінюють як явище, що може виникнути і підтримуватися змінами мозку, які закріплюють повторювану модель відповідної поведінки. Це свідчить про те, що думки, емоції та звички «переналаштовують» ділянки нашого мозку і неврологічно обумовлюють нашу майбутню поведінку. Одним з найпоширеніших проявів сором'язливості є боязнь публічно виступати перед групами, відома, як «страх сцени».

Гендерні аспекти сором'язливості[ред. | ред. код]

Як показали дослідження, проведені фахівцями Каліфорнійського університету, дівчатка більш сором'язливі, ніж хлопчики. Якщо дівчатка — перші діти в сім'ї, то вони більш сором'язливі, ніж ті, що є вже другою, третьою і т.д дитиною за віком. У хлопчиків-первістків сором'язливість, порівняно з молодшими братами, проявлялася більшою мірою лише до семирічного віку. В наступні роки зв'язок сором'язливості і черговості народження в сім'ї не проявлявся, а до 14 років сором'язливість у хлопчиків зазвичай пропадала. В дослідженнях приймали участь 252 дитини, а за їх розвитком слідкували від народження (1928 рік) і аж до зрілості[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Робость // Толковый словарь русского языка / под ред. Д. Н. Ушакова.
  2. Linipa, Carol. Архів оригіналу за 19 жовтень 2016. Процитовано 26 березень 2019. 
  3. Филип Зимбардо. Как побороть застенчивость = SHYNESS What It Is, What To Do About It. — М.: Альпина Паблишер, 2013. — С.89

Джерела[ред. | ред. код]

  • Филип Зимбардо. Как побороть застенчивость = SHYNESS What It Is, What To Do About It. — М.: Альпина Паблишер, 2013. — 308 с. — ISBN 978-5-9614-4421-6.
  • Crozier, W. R. (2001). Understanding Shyness: psychological perspectives. Basingstoke: Palgrave. ISBN 978-0-333-77371-0.
  • Keillor, Garrison (1986). «Shy rights: why not pretty soon?». Happy to be Here. London: Faber. pp. 209—216. ISBN 978-0571146963.
  • Moran, Joe (2016). Shrinking Violets: a field guide to shyness. London: Profile. ISBN 978-1-78125-263-5.

Посилання[ред. | ред. код]