Рената Богданська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ірена Андерс)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірена Андерс
пол. Irena Renata Anders
Irena Anders.jpg
Ім'я при народженні Ірина Яросевич
Народилася 12 травня 1917(1917-05-12)
Фройденталь, Маркграфство Моравія, Австро-Угорська імперія
Померла 29 листопада 2010
Лондон, Англія, Велика Британія
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Лаціо
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Національність українка
Діяльність акторка, співачка, митець, акторка театру, кіноакторка
Alma mater Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка
Батько Микола Яросевич
Мати Олена Нижанківська
У шлюбі з Ґвідон Боруцький
Владислав Андерс
Діти Анна-Марія Андерс
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Великий Хрест)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Хрест Заслуги (Польща)
Пам'ятний хрест «Монте-Кассіно»
IMDb nm0091684

Ірена Андерс (в дівоцтві Ірина Яросевич, артистичний псевдонім Рената Богданська) — українська і польська естрадна співачка, театральна акторка та кіноакторка українського походження, капітан польської армії. Офіційна дата народження — 12 травня 1920 року (більш правдоподібна — 12 травня 1917 р.[1] — пом. 29 листопада 2010, Лондон).

Життєвий та творчий шлях[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Ірена Яросевич народилася у м. Фройденталь (Австро-Угорщина, тепер це м. Брунталь в Чехії.), де її батько — священик Микола Яросевич — кілька років служив капеланом греко-католицьких вояків у австрійській армії. Мати — Олена з Нижанківських — представниця музикального священицького роду, рідна сестра визначного українського диригента, композитора і громадсько-політичного діяча Остапа Нижанківського[2]. Напередодні розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки родина Яросевичів повернулася на рідне Прикарпаття, де о. Микола був капеланом Українських Січових Стрільців у Коломиї, а потім повторно парохом в селах Сапогів і Бринь біля Галича. У 1926 році він дістав працю в церкві однієї з львівських лікарень. Тут Ірина (Ірена, Рена) навчалася в школі та гімназії сестер Василіянок, відвідувала Українську торговельну школу. Паралельно зі здобуттям цієї освіти протягом 10 років, від 1929 по 1939 рік навчалася у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка — спочатку у фортепіаному класі свого двоюрідного брата — Нестора Нижанківського (сина Остапа), успішного композитора і піаніста з віденською та празькою освітою; а потім у вокальних класах видатної української оперної співачки, у минулому примадонни харківської опери Марії Сокіл та Лідії Улуханової, теж представниці східноукраїнської вокальної школи.

Ранній творчий період[ред. | ред. код]

Ірена Андерс в юності

В процесі навчання Ірена Яросевич співала народні пісні, романси, оперні арії. Брала участь також у постановках уривків з опери «Фауст» Ш. Гуно (Маргарита), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (Тетяна), дитячих опер Ц. Кюї та К. Стеценка (головні ролі). Стала також учасницею ряду відкритих академічних концертів, зокрема концерту, присвяченому пам'яті композитора Ярослава Лопатинського, на курорті у Черче виступала в одному концерті з зіркою українського драматичного мистецтва — акторкою Лесею Кривицькою. У цей час Ірена Яросевич вперше випробувала себе в естрадному жанрі як солістка джаз-оркестру Леоніда Яблонського («Ябця»). Учасниками оркестру були, зокрема, Анатолій Кос (в майбутньому — композитор Анатолій Кос-Анатольський) і Богдан Весоловський. Ірина співала їхні пісні, а з Богданом Весоловським її єднало почуття першого юнацького кохання, на згадку про яке пізніше взяла собі псевдонім Рената Богданська.

Ірена Андерс у Монтекассіно. 2007

У 1940 році співачка стала солісткою «Тео-джазу», який був утворений при обласній філармонії в основному з числа музикантів-євреїв, що, рятуючись від нацистів, прибували до Львова з Польщі. Керував колективом відомий польський композитор Генрик Варс. В серпні 1940 р. «Тео-джаз» вирушив у свою першу, а в березні 1941 року другу гастрольну подорож містами України та Радянського Союзу. Під час виступів у Києві, Ірина Яросевич вийшла заміж за Ґвідона Боруцького — популярного співака довоєнної Польщі, в Москві записала на грамплатівці «Тео-джазу» російською мовою пісню Г. Варса «Перший знак».

Роки війни[ред. | ред. код]

Початок радянсько-німецької війни та окупація німцями Львова унеможливили повернення «Тео-джазу» додому. Перші місяці війни музиканти їздили містами СРСР, виступаючи в колгоспах за їжу; Рената Богданьська згадує, що їй доводилося жити у вагоні для худоби.[3] Восени 1941 р. Рената стала членом мистецької одиниці військового формування Владислава Андерса, що організовувалося в Радянському Союзі з числа польських засланців (пізніша назва формування — II-й Корпус у складі англійських військ). З цим формуванням Рената Богданська пройшла великий шлях через держави Близького Сходу до Італії, де після переможного бою на Монте Касіно взяла участь у виконанні легендарної пісні «Червоні маки на Монте-Кассіно». Там також вона знялася у двох художніх фільмах — польському «Велика дорога», італійському «Незнайомий з Сан Марино» (грала поряд з Вітторіо Де Сіка і Анною Маньяні).

Останній період творчості[ред. | ред. код]

Після війни Рената Богданська вийшла вдруге заміж, другим чоловіком став генерал Андерс. Подружжя оселилося в Англії, де 22 листопада 1950 року народилася дочка Анна-Марія Андерс.

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Рената Богданська — «Човен хитається серед води»
Nuvola apps kaboodle.svg Рената Богданська — «Я знов Тобi»
Nuvola apps kaboodle.svg Рената Богданська — «Було високе, чисте небо»
Nuvola apps kaboodle.svg Рената Богданська — «Ой ходить сон коло вікон»
Nuvola apps kaboodle.svg Рената Богданська — «Тихо над річкою»

Відтоді артистична діяльність Ренати протікала в рамках культурницької праці польської еміграції, музичну потугу якої представляли імена Генріха Варса, Фелікса Конарського (Реф-Рена), Маріана Гемара та інших. Рената виконуює їхні старі та нові пісні в концертах Полонії, радіо «Свобода» та «ВВС». Значна частина цього репертуару була записана на грамплатівки. Двічі обставини були сприятливі для того, щоб виконавиця звернулася і до українського репертуару. В 60-х роках вона неперевершено зінтерпретувала у супроводі оркестру Генріха Нойберта дві пісні Богдана Веселовського («Я знов тобі» на слова Ганни Чубач та «Було високе чисте небо» на слова Лесі Тиглій) для його авторської платівки-гіганта «Мрії», а також взяла участь у формуванні платівки «Мій рідний край», на яку наспівала колискову «Ой ходить сон», народну пісню «Човен хитається» та у складі тріо з В. та Л. Луцівами популярну тоді в Україні пісню Олександра Білаша на слова Дмитра Павличка «Як впаде в Чорногорі». Останні роки життя Рената Богданська в значній мірі присвятила утвердженню пам'яті про її покійного чоловіка. Має урядові польські нагороди.

Померла 29 листопада 2010 року у Лондоні. Перепохована 21 травня 2011 року на військовому цвинтарі Монте-Касіно біля могили чоловіка.

Національна ідентичність співачки[ред. | ред. код]

Ірена Андерс — Рената Богданська ніколи не приховувала, що вона є українкою, але й не акцентувала на цьому. Через одруження з відомим польським діячем та довголітнє добровільне перебування у таборі польської військової еміграції, що збіглося з піком загострення українсько-польських етнічних конфліктів, характерних для першої половини XX ст., вона обмежила своє спілкування з українцями. Лише в останній період свого життя вона згадала, що має українське коріння.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про це засвідчують документи Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка, де навчалась співачка (див. розділ Джерела: Зелінський 2012)
  2. Перша леді львівського джазу
  3. Бонді Весоловський і «Ябцьо-джаз»: львівські поп-зірки 1930-х. amnesia.in.ua. Процитовано 2019-01-28. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Зелінський Олександр. Загублене крило Ренати Богданської // Дзвін. — № 1. — 2012.
  • Зелінський Олександр. Богдан Весоловський, Рената Богданська та Леонід Яблонський — представники української розважальної музики в Галичині (1930-ті роки) // Наукові записки НТШ. — Львів, 2009.

Посилання[ред. | ред. код]