Весоловський Богдан Остапович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богдан Весоловський
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Іван-Богдан Весоловський
Дата народження 30 травня 1915(1915-05-30)
Місце народження Відень, Австро-Угорщина
Дата смерті 17 грудня 1971(1971-12-17) (56 років)
Місце смерті Монреаль, Канада
Громадянство Flag of Poland.svg Друга Польська Республіка (1918—1939)
Flag of Ukraine.svg Карпатська Україна
Канада Канада
Національність українець
Професія композитор, правник
Жанр танго, фокстрот, вальс, румба
Псевдоніми «Бонді»
Колективи «Ябцьо-джаз» (Джаз-капела Леоніда Яблонського)
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg «Дівчина була як цукорок», виконує Богдан Весоловський

Іван-Богдан Весоловський[1] (нар. 30 травня 1915(19150530), Відень — 17 грудня 1971, Монреаль) — український пісняр, композитор, акордеоніст. Увійшов в історію музичного Львова як композитор легкого жанру.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Відні 31 травня 1915. Після Першої світової війни родина переїхала до Стрия. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету та у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка. Також закінчив Консульську академію у Відні. Знав кілька іноземних мов.

Джаз-капела «Ябця»

Почав писати музику з 16 років, у 22-річному віці написав одну зі своїх найпопулярніших пісень — «Прийде ще час». Уже перші музичні твори принесли Богданові Весоловському славу. У 1930-х роках разом зі скрипалем Леонідом Яблонським (Ябцьом) і акордеоністом Анатолем Кос-Анатольським входив до складу популярної на той час молодіжної «Джаз-капели Яблонського» («Ябцьо-Джаз»; солісткою була Ірина Яросевич). Джаз-капела мала неабиякий успіх на вечірках львівської молоді міжвоєнного періоду, зокрема на корпоративних балах.[2]

Здобувши освіту, у грудні 1938 року виїхав до Закарпаття для участі в розбудові Карпатської України. Після поразки карпатських січовиків емігрував до Відня, де згодом побрався з Оленою Залізняк[3].

У Відні під час Другої світової війни разом з композитором Андрієм Гнатишином опрацьовував ноти українських народних пісень для видавництва Бориса Тищенка.

У роки війни у подружжя Весоловських народилися двоє синів. 1949 року за допомогою української громади Канади сім'я переселилася до цієї країни. Решту життя працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо[en] в Монреалі.

Наприкінці 1960-х років йому дозволили за канадсько-радянським обміном відвідати Україну. Тоді він побував у Львові, зустрівся зі своїм родичем Остапом Охримовичем, побував на могилі Тараса Шевченка у Каневі. Повернувшись до Канади, невдовзі помер (17 грудня 1971). Через 20 років дружина виконала його заповіт — урну з прахом Богдана Весоловського поховали у Стрию в родинному гробівці.

Сім'я[ред. | ред. код]

Творча спадщина композитора[ред. | ред. код]

За словами пісняра, безпосереднім поштовхом, який виявив його композиторський хист, було те, що бракувало української розважальної музики. На той час домінувала польська музика. Конкурувати з нею можна було тільки якістю[4].

Пісенна спадщина композитора нараховує понад 130 творів. У першому (львівському) періоді творчості вони написані, в основному, в жанрі танго, фокстроту, легкого вальсу. Змістом віршових текстів цих пісень була переважно любовна лірика. У наступні роки пісні набули яскравого громадянського звучання («Лети, тужлива пісне» та «Чар карпатських гір»).

У післявоєнні роки у Канаді були випущені платівки з піснями Весоловського.

В Україні також виконували його пісні, але як твори «невідомого автора». Зі сцени кілька пісень зазвучали лише наприкінці 1980-х років у виконанні гурту «Львівське ретро».

1998 року вийшов диск із записом 15 пісень Б. Весоловського у виконанні співака Остапа Зорича. Заходами О. Зорича за фінансової підтримки Лідії Матіяшек-Чорної також зняли 4 відеокасети спогадів Олени Весоловської про її чоловіка[5].

У 2001 році за участі дружини композитора Олени Весоловської (Залізняк) була видана перша збірка пісень Весоловського, до якої увійшло 56 творів.[6]

Наступний крок у поверненні творчої спадщини Весоловського до України зробив Олег Скрипка, який на основі знайдених в Торонто музичних матеріалів композитора записав два альбоми «Серце у мене вразливе…» (2009)[7] і «Жоржина» (2011)[8].

Мелодія Б. Весоловського була використана для музичного оформлення документального фільму Ю. Луканова «Три любові Степана Бандери».

Танго «Прийде ще час»[ред. | ред. код]

До найпопулярніших пісень композитора належить танго «Прийде ще час»:

Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
Ще раз піти удвох з тобою,
За руки взявшись, як колись,
В гаях стежками осінню сумною,
де перший раз ми давно зійшлись…

Приспів:

Прийде ще час, коли затужиш ти за мною,
Прийде ще час, коли згадаєш наші дні,
Може, тоді любов ти зрозумієш мою,
І, може, за ту любов вдячна будеш мені.
Поглянути у твої очі
І слухати слова твої,
У сяйві місяця літньої ночі
Послухать ще, як співають солов'ї.
Невже лише це тільки мрія?
Невже лише це тільки сни?
Чому, чому пропала вся надія,
зів'яла так, мов квіт навесні[9]

Приспів.

Вшанування[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]