Історія доктора Дуліттла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Історія доктора Дуліттла»
Автор Г'ю Лофтінґ
Назва мовою оригіналу англ. The Story of Doctor Dolittle
Ілюстрації Г'ю Лофтінґ
Країна Велика Британія
Мова англійська
Серія Доктор Дуліттл
Жанр дитяча література, казка
Місце США
Видавництво Frederick A. Stokes
Видано 1920 рік
Тип носія книга
Сторінок 180 ст (перше видання)
Наступний твір Подорожі доктора Дуліттла

Історія доктора Дуліттла (англ. The Story of Doctor Dolittle, повна назва англійською — The Story of Doctor Dolittle, Being the History of His Peculiar Life at Home and Astonishing Adventures in Foreign Parts (укр. Історія доктора Дуліттла, його життя вдома і дивовижні пригоди в далеких країнах)) — книга британського письменника Г'ю Лофтінґа, видана 1920 року з його власними ілюстраціями, перша книга з його знаменитої серії про пригоди доктора Дуліттла — доктора, що знає мову тварин.

Сюжет[ред. | ред. код]

Джон Дуліттл, доктор медицини, живе зі своєю сестрою Сарою в маленькому англійському селі Падлбі-на-Болоті. Він дуже любить тварин, і це призводить до того, що він втрачає всю свою клієнтуру і бідніє. Але, вивчивши мову тварин за допомогою своєї папуги Полінезії, він успішно розгортає ветеринарну практику, і популярність його серед тварин поширюється по всьому світу. Доктор робить експедицію в Африку, щоб вилікувати мавп від епідемії.

Після прибуття до Африки корабель доктора з екіпажем з його улюблених тварин зазнає кораблетрощі, і на шляху до країни мавп він і його експедиція потрапляють в полон до місцевого королю Джолліджінкії, який постраждав від європейських колонізаторів і не хоче пускати жодну білу людину до своєї країни. Дуліттл і його друзі здійснюють втечу з Джолліджінкії і прибувають у країну мавп, де рятують останніх від епідемії. В знак подяки мавпи дарують доктору Тягни-Штовхаючи — сором'язливу двоголову газель, чиїми предками були абісинські сарни і останній єдиноріг.

На зворотньому шляху доктор і його друзі знову потрапляють до полону в Джолліджінкію. На цей раз вони здійснюють втечу за допомогою принца Бампо, який дарує їм корабель в обмін на те, що доктор робить обличчя його білим (найбільше бажання Бампо — виступити в якості європейського казкового принца). Після кількох сутичок з піратами Дуліттл зі своєю командою захоплює піратський корабель зі скарбами і рятує хлопчика, дядько якого був кинутий піратами на скелястому острові.

Після порятунку хлопчика і його дядька доктор повертається додому і організовує циркові вистави за участю Тягни-Штовхаючи, доки не заробляє достатньо грошей, щоб піти у відставку і оселитися в своєму улюбленому будинку в Падлбі.

Цензура[ред. | ред. код]

Перше видання книги включає мовні і сюжетні елементи, які за сучасними стандартами вважаються «неполіткоректними», хоча не слід вважати, що Лофтінґ свідомо надавав їм расистський відтінок. Дух книги несе в собі «патерналістський» менталітет британського колоніалізму, характерний для Великої Британії на момент написання книги. Починаючи з 1960-х років, в перевиданнях книжки були видалені деякі терміни, що характеризують негрів, які могли розглядатися як образливі. Визначити точний час внесення цих поправок неможливо.

У пізніших виданнях книги був змінений сюжет і складено нову передмову. У першому виданні принц Бампо, син царя Джолліджінкі, бажає стати білим, щоб одружитися зі Сплячою красунею. Доктор Дуліттл, укладений у в'язницю, дає Бампо свою згоду його «відбілити» в обмін на свободу. У первинному тексті процес «відбілювання» принца супроводжується сильним запахом «горілого коричневого паперу». В американських виданнях текст був зроблений більш «політкоректним» — «відбілювач» замінений на білий тональний крем, а нездорові бажання принца змінюються за допомогою гіпнозу. Коли принц хоче бути левом, йому дають зілля, яке перетворює його волосся в левову гриву. В кінцевому рахунку, епізод не вирізаний повністю.

У виданні книги 1978 року з цієї глави було видалено тільки одне речення: «Обличчя принца стало білим, як сніг, і очі, які були кольору бруду, придбали мужній сірий відтінок». Оскільки попередня фраза була «всі тварини скрикнули від несподіванки», видалення подальшої було великим потрясінням.

Публікації[ред. | ред. код]

Текст книги перейшов у суспільне надбання в США 1996 року, і в багатьох країнах Бернської конвенції — 1998 року. З тих пір різні видавці надрукували як оригінальну версію книги, так і інші версії і перекази. Російською мовою книга переводилася неодноразово, перший переклад Любові Хавкіної під назвою «Пригоди доктора Дулітля» (рос. Приключения доктора Дулитля) був виданий в СРСР 1924 року, згодом був здійснено ще декілька перекладів російською мовою[1]:

  • Барбара Давидова, Валерій Нижник («История доктора Дулиттла»)
  • Ю. Муравйова («История Доктора Дулитла»)
  • Сергій Мещеряков («Приключения доктора Дулиттла»)
  • Леонід Яхнин («Доктор Дулитл и его звери»).

Образ доктора Дуліттла послужив для Корнія Чуковського прототипом лікаря Айболита, хоча сам Чуковський зазначав у своїх пізніх мемуарах «Визнання старого казкаря» (рос. Признания старого сказочника):

У Лофтінґа цей цілитель іменується «Доктор Дуліттл». Переробляючи його милу казку для російських дітей, я охрестив Дулиттла Айболітом і взагалі вніс в свою переробку десятки реалій, яких немає в оригіналі.

(рос.) Доктор Дулиттл и доктор Айболит на приёме в отделении травмы

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]