Алексенко Володимир Аврамович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Аврамович Алексенко
AleksenkoVlAvr.jpg
Народження 27 січня 1923(1923-01-27)
с. Київське Кримського району Краснодарського краю, РРФСР, СРСР
Смерть 16 червня 1995(1995-06-16) (72 роки)
Одеса, Україна
Поховання Друге Християнське кладовище (Одеса)
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 19411978
Партія ВКП(б)
Звання CCCP air-force Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант авіації
Формування 277-ма штурмова авіаційна дивізія
Командування 15-й гвардійський штурмовий авіаційний полк
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Олександра Невського Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Ленінграда»
Алексенко Володимир Аврамович у Вікісховищі?

Володи́мир Авра́мович Але́ксенко (27 січня 1923 — 16 червня 1995) — радянський військовий льотчик-штурмовик, учасник Другої світової війни, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації. Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го та 8-го скликань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 27 січня 1923 року в селі Київське Кримського району Краснодарського краю в селянській родині. Росіянин. У 1940 році закінчив середню школу й аероклуб.

До РСЧА призваний у травні 1941 року. У 1942 році закінчив Краснодарську військову авіаційну школу пілотів. Член ВКП(б) з 1943 року.

На фронтах Німецько-радянської війни з лютого 1943 року. Був пілотом, командиром авіаційної ескадрильї, штурмового авіаційного полку.

У складі 277-ї штурмової авіаційної дивізії на Ленінградському та 3-тю Білоруському фронтах штурмував ворожі батареї, що обстрілювали Ленінград, завдавав повітряні удари по військових комунікаціяя і скупченнях живої сили і техніки ворога на Карельському перешийку, в Прибалтиці, Східній Прусії.

Війну закінчив на посаді командира 15-го гвардійського штурмового авіаційного полку 277-ї штурмової авіаційної дивізії 1-ї повітряної армії 3-го Білоруського фронту. Загалом здійснив 292 вдалих бойових вильоти. На його рахунку десятки знищених на аеродромах літаків, 33 танки, 118 автомашин, 53 залізничні вагони, 85 повозок, 15 бронетранспортерів, 10 складів з боєприпасами, 27 атрилерійських і 54 зенітних гармати, 12 мінометів, сотні солдатів і офіцерів ворога.

Після війни до жовтня 1949 року продовжував військову службу у ВПС СРСР заступником командира штурмового авіаційного полку Прибалтійського військового округу (місто Тарту, Естонська РСР). У 1954 році закінчив Військово-повітряну академію у селищі Моніно.

У травні-серпні 1954 року — заступник командира 31-го гвардійського винищувального авіаційного полку у Групі радянських військ в Німеччині. З 1954 року — заступник командира з льотної підготовки, а в 1955-1957 роках — командир 743-го винищувального авіаційного полку в Групі радянських військ у Німеччині; з жовтня 1956 року — в Прибалтійському військовому окрузі (місто Валга, Естонська РСР). З 1957 року — заступник командира з льотної підготовки, а в червні-серпні 1958 року — 1-й заступник командира 123-ї винищувальної авіаційної дивізії у Прибалтійському військовому окрузі (місто Валга, Естонська РСР).

У серпні 1958 — червні 1960 — командир 195-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії у Південній групі військ радянських військ (Угорщина). У 1962 році закінчив Військову академію Генерального штабу.

З липня 1962 року — заступник командувача з бойової підготовки, в січні 1964 — жовтні 1967 року — 1-й заступник командувача, а в жовтні 1967 — червні 1974 року — командувач 48-ї (з квітня 1968 року — 5-ї повітряної армії), штаб якої дислокувався в Одесі[1]. У 1968 році отримав військове звання генерал-лейтенант авіації.

У серпні 1974 — грудні 1977 — помічник з ВПС і ППО представника Головного командування Об'єднаними збройними силами держав — учасниць Варшавського договору у Болгарській народній армії.

З серпня 1978 року генерал-лейтенант авіації Алексенко — в запасі. Мешкав у місті Одеса. Помер 16 червня 1995 року. Похований на Другому християнському цвинтарі Одеси.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року гвардії капітан Алексенко Володимир Аврамович за 230 успішних бойових вильотів на штурмовку скупчень ворожих військ і техніки, за звитягу і мужність, виявлені при виконанні бойових завдань, удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 6129).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року гвардії майор Алексенко Володимир Аврамович нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 8677).

Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки й медалями.

Військовий льотчик 1-го класу.

Пам'ять[ред. | ред. код]

На батьківщині встановлено бронзове погруддя Героя.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]