Англійська реформація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Реформація
95Thesen.jpg
* 95 тез
* Формула згоди
* Контрреформація

Англія — країна, відома своїми реформаторськими тенденціями. Ще у XIV столітті Біблія була перекладена англійською Джоном Вікліфом, а його послідовники — лолларди — приховано продовжували існувати на острові й вести свою проповідь. У 1525 році Вільям Тіндейл надрукував свій переклад Нового Заповіту, що дозволило багатьом бажаючим ознайомитись із текстом Біблії [1].

Однак вирішальну роль в Реформації в Англії належало відіграти іншій людині. Реформацію в Англії можна цілком правомірно назвати «Реформацією згори», оскільки на чолі її встав англійський король Генріх VIII.

Англіканська Реформація[ред.ред. код]

Реформація в Англії за Генріха VIII[ред.ред. код]

Первинно Генріх був противником Реформації, навіть написав книгу проти Лютера «На захист семи таїнств» (1521), в основі якої були не аргументи, а лайка на адресу віттенберзького реформатора. Однак за цю працю король отримав від Папи титул «захисника віри». Тим не менше, обставини змусили Генріха змінити свою позицію.

Генріх був одружений з Катариною Арагонською, та єдиною дитиною в цьому шлюбі була дівчинка, яка у подальшому стане королевою Марією Тюдор. Зрозумівши, що інших дітей не буде (а Генріх жадав мати сина-спадкоємця), король вирішив домагатись розлучення. Однак Папа Римський Климент VII, який перебував під впливом племінника Катарини імператора Карла V, на це не погоджувався [2].

Томас Кранмер

Тоді Генріх, що мав абсолютну владу в країні, звинуватив англійське духовенство у непокорі статуту, що забороняє визнавати будь-яку призначену особу Папи Римського без затвердження королем. Також Генріх змусив духовенство визнати себе главою Церкви Англії. На додачу на англійський клір було накладено штраф у 118 тисяч фунтів [3]. У 1532 році архієпископом Кентерберійським було обрано Томаса Кранмера, ставленика Генріха, явного прибічника протестантизму. Кранмер у церковному суді розірвав шлюб Генріха, і король став до наступного шлюбу. У 1534 році парламент прийняв «Акт про супрематію», який казав, що король є «верховним главою Англійської Церкви». Більше Папа в Англії не мав жодної влади. Коли Джон Фішер і Томас Мор відмовились визнати ці рішення, їх було страчено.

Наступним етапом було закриття монастирів й конфіскація церковних земель. Разом було закрито 376 монастирів, а їхні землі Генріх або залишив собі, або роздав чи продав «новому дворянству», яке підтримувало короля; на секвестованих землях були проведені відгородження. Однак догматично Англійська Церква залишалась близькою до Католицької. Але Біблія тепер стала доступною в Англії рідною мовою. [4]

Реформація в Англії за наступних правителів[ред.ред. код]

Після смерті Генріха на трон постав його син Едуард VI, якому було тільки дев'ять років. Регентом при ньому став герцог Сомерсет, що мав явну схильність до протестантизму [4]. У 1547 році почалось причастя парафіян «під обома видами». У 1549 році священикам дозволили одружуватись.

У 1549 році було введено Книгу загальних молитов, де містились тексти виключно англійською мовою. Ця книга з невеликими змінами використовується у Церкві Англії досі. У богослужінні особлива увага приділялась читанню Біблії.

Кранмер також брав участь у створенні віросповідного тексту, використовуючи поради таких богословів як Джон Нокс. В результаті вийшли «42 статті», що стали з 1553 року з королівської згоди офіційним документом у Церкві Англії. Статті були кальвіністськими за поглядами на предопределение й причастя. Після затвердження цього акту Едуард VI помер. [5]

Спалення Латімера й Рідлі

На трон постала його старша сестра Марія, дочка Катарини Арагонської. Цей період запам'ятався спробами відновити католицизм в Англії. У цей час понад 800 представників англійського духовенства були змушені тікати, а 300 чоловік було страчено, в тому числі архієпископ Томас Кранмер і Г’ю Латімер. Під час страти останній сказав своєму товаришу за нещастям: «Майте віру, містер Рідлі, сьогодні ми запалюємо вогнище, яке освітить весь світ» [6].

Однак правління Марії було недовгим. Після її смерті королевою стала Єлизавета I, якій для підтвердження свого статусу було необхідно визнання реформаційних змін свого батька. Єлизавета дещо змінила свій титул на «єдиного верховного правителя», що передбачало, що хоч вона є адміністративною главою Церкви, однак вирішення догматичних питань перебуває у відомстві кліру. Було переглянуто «42 статті», з яких було вилучено три. Лишилось «39 статей». Від усіх пасторів вимагалось підписатись під цим документом. З 1571 року й донині використовуються в Церкві Англії [7]. Спроби католицьких змов проти королеви супроводжувались масовими стратами їхніх учасників, а перемога у війні з Іспанією була одночасно й остаточною перемогою протестантизму в Англії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Норт Джеймс, «Історія Церкви», Москва-1993, стор. 258
  2. Норт Джеймс, «Історія Церкви», Москва-1993, стор. 260
  3. Кернс Ерл, «Шляхами Християнства», Москва-1992, стор. 273
  4. а б Норт Джеймс, «Історія Церкви», Москва-1993, стор. 262
  5. Норт Джеймс, «Історія Церкви», Москва-1993, стор. 264
  6. Норт Джеймс, «Історія Церкви», Москва-1993, стор. 265
  7. Кернс Ерл, «Дорогами Християнства», Москва-1992, стор. 276


Christianity symbols.svg Це незавершена стаття про протестантизм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.