Аннабель Лі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Аннабель Лі»
Annabel Lee
Sartain's annabel 1850.jpg
Sartain's Union Magazine of Literature and Art, січень, 1850, Філадельфія
Жанр Вірш
Автор Едгар Аллан По
Мова англійська
Написано 1849
Опубліковано 9 жовтня 1849

«Аннабель Лі» (англ. Annabel Lee) — вірш Едгара Аллана По, написаний і опублікований в 1849 році. Останній з написаних Едгаром Алланом По віршів. Опубліковано його було через два дні після смерті поета — 9 жовтня 1849 року.

Як і в багатьох інших поетичних творах автора, По використовує тему смерті прекрасної жінки[1].

Ліричний герой, який закохується в Аннабель Лі, коли вони обоє були ще молоді, він любив її так сильно, що навіть ангели починають заздрити. Він зберігає свою любов навіть після смерті своєї коханої.

Є багато суперечок про те, хто, якщо коли-небудь така людина існувала, є джерелом натхнення для створення образу Аннабель Лі. Хоча багато жінок були запропоновані, як можливий образ, дружина Едгара – Вірджинія Еліза Клем — це один з найбільш логічних варіантів.

Сюжет[ред. | ред. код]

Оповідач описує свою любов до Аннабель Лі, яка почалася багато років тому в «королівстві біля моря». Хоча вони були молоді, їх любов один до одного розгорілася з такою силою, що їм позаздрили ангели. Саме цим пояснює оповідач смерть коханої. Але його любов продовжується і після смерті дівчини, оповідач вважає, що їх дві душі все ще переплетені. Щоночі, він мріє про Аннабель Лі та уявляє, як він лежить поруч з нею в її ж могилі на березі моря.

Аналіз[ред. | ред. код]

Як і багато інших віршів По, в тому числі «Ворон», «Улялюм» і «До тієї, що в раю», «Аннабель Лі» продовжує улюблену тему автора: смерть прекрасної жінки[2], яку сам По називав «найбільш поетичною темою в світі»[3].

Як і жінки в багатьох інших роботах Едгара, вона важко хвора і одружується молодою[4]. Вірш оповідає про незвичайно міцне та ідеальне кохання.

Оповідач зізнається, що він і Аннабель Лі були ще дітьми, коли полюбили один одного, але його пояснення, що ангели вбили її через заздрощі, на думку дослідників творчості По, вказує на те, що сам оповідач все ще перебуває в дитячих ілюзіях і так і не подорослішав[5]. Це єдине, з його точки зору, пояснення її смерті повторюється ним кілька разів і зайвий раз свідчить, що він намагається раціоналізувати свої надмірні почуття втрати[6].

На відміну від «Ворона», в якому оповідач вважає, що він «ніколи більше» не возз'єднається зі своєю любов'ю, «Аннабель Лі» дає впевненість, що вони знову будуть разом, оскільки навіть «Ні ангели неба, ні демони пітьми розлучити ніколи не зможуть» їх душі.

Натхнення[ред. | ред. код]

Багато жінок претендували на те, щоб стати героїнею цього вірша — « і не дивно, адже По був щедрим на посвяти, особливо усні, — зазначає знавець життя і творчості американського романтика Є. Нестерова[7] — Проте, більшість дослідників схильні бачити в цьому вірші данину пам'яті Вірджінії (поетовій дружині), яка померла 30 січня 1847 року». Саме Вірджінію бачили в образі Аннабель Лі перші російські перекладачі К.Бальмонт і В.Брюсов. А рядок балади «І was a child and she was a child» лише підтверджує цю думку. Поетовій нареченій в день одруження було лише 13 років.

Мотив, використаний По в баладі, — смерть коханої – не випадковий. Мати померла, коли йому було лише кілька років, пізніше поетові довелося пережити смерть своєї мачухи, місіс Аллан, — єдиної людини в домі, до якої він зберіг теплі почуття. В шкільні роки хлопець прив'язався до матері свого однокласника Джейн (чи Гелени, як називав її сам По) Стеннард, але доля забрала і її. У ґрунтовному дослідженні життя і творчості По К.Бальмонт так описує цю подію: «…прокляття, яке переслідувало По все його недовге життя, забажало, щоб через декілька місяців вона втратила розум і померла. І хлопчик, який пам'ятав потім цю ласкаву тінь все життя, приходив до неї на могилу багато місяців після її смерті, і чим темнішою і холоднішою булла ніч, тим він довше залишався на могилі, щоб померлій було не так холодно в труні»[8]. Смерть дружини Вірджінії в молодому віці завершує цей ряд.

М.Бонапарт, учениця З.Фрейда, стверджує, що По надмірно захоплювався мотивами смерті і «якби його некрофілія не стримувалася, По, безсумнівно, став би злочинцем»[9].

Використання[ред. | ред. код]

В українському друці[ред. | ред. код]

Даний твір визнаний і не обділений увагою перекладачів. Вперше в українському друці поема з'явилася у 12-му числі часопису «Зоря» за 1897 р. у перекладі П.Грабовського. Минуло майже століття, перш ніж українські видання побачили нові переклади вірша. У 1985 р. в альманасі «Поезія» було вміщено кілька поезій По в перекладі Г.Гордасевич, серед яких і «Аннабель Лі»[10]. М.Стріха оприлюднив свою версію 1998 р.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Meyers, Jeffrey. Edgar Allan Poe: His Life and Legacy. New York: Cooper Square Press, 1992. p. 243.ISBN 0-8154-1038-7.
  2. Meyers, Jeffrey. Edgar Allan Poe: His Life and Legacy. New York: Cooper Square Press, 1992. p. 243.ISBN 0-8154-1038-7.
  3. Poe, Edgar A. «The Philosophy of Composition» (1846)
  4. Weekes, Karen. «Poe's feminine ideal», collected inThe Cambridge Companion to Edgar Allan Poe, edited by Kevin J. Hayes. Cambridge University Press, 2002. p. 152. ISBN 0-521-79727-6
  5. Empric, Julienne H. «A Note on 'Annabel Lee'», collected in Poe Studies. Volume VI, Number 1 (June 1973). p. 26.
  6. Empric, Julienne H. «A Note on 'Annabel Lee'», collected in Poe Studies. Volume VI, Number 1 (June 1973). p. 26.
  7. Нестерова Е. Примечания // По. Эдгар Аллан. Стихотворения. — М.: Радуга. 1988 — С.392-414
  8. Собрание сочинений Эдгара По в переводе с английского К. Д. Бальмонта. — М., 1912. -Т.5: Биография, Эврика, Письма, Послесловие
  9. Guerin W.L, Labor E.G., Morgan L., Willingham J.R. A Handbook of Critical Approaches to Literature. — Harper & Row Publishers, 1979.
  10. По Е. А. Аннабель Лі (Пер. Г.Гордасевич) // Поезія. — К.: Рад. письменник, 1985. — Вил 2- С.186-187.
  11. По Е. А. Аннабель Лі (Пер. М.Стріхи) // Всесвіт. — 1998. — № 7. — С. 131.