Стріха Максим Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Стріха Максим Віталійович
Максим Стріха на святкуванні десятої річниці Вікіпедії
Максим Стріха на святкуванні десятої річниці Вікіпедії
Народився 24 червня 1961(1961-06-24) (60 років)
Київ
Діяльність перекладач, письменник
Alma mater радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Галузь фізик у галузі теорії напівпровідників, письменник, перекладач, публіцист
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Звання професор
Ступінь доктор фізико-математичних наук
Членство НАН України
Батько Стріха Віталій Іларіонович
Мати Гула Надія Максимівна

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Макси́м Віта́лійович Стрі́ха (нар. 24 червня 1961, Київ) — український науковець, громадський та політичний діяч, перекладач, письменник; доктор фізико-математичних наук (1997), професор (2018). Заступник Міністра освіти і науки України у 2008—2010 рр. та з вересня 2014 р. по вересень 2019 р.[1] Син Віталія Іларіоновича Стріхи і Надії Максимівни Гулої. Батько Ярослави Стріхи.

Головний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників НАН України (з 2010, з 2014 — за сумісництвом), професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (з 2008, до вересня 2019 р. за сумісництвом), перший віце-президент АН вищої школи України (з 2021). Член редакційних колегій «Українського фізичного журналу» (з 2010), журналу «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології» (з 2009). Член редколегій журналу «Всесвіт» (з 2006) та "Березіль" (з 2021).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 24 червня 1961 у Києві у родині з давніми науковими традиціями. Визначальний вплив на формування М.Стріхи як особистості справили прабабуся Ганна Терентіївна Бурчик-Бузницька (1892—1975), народна вчителька з 1908 року та також дідусь Максим Федотович Гулий (1905—2007), визначний учений-біохімік, академік НАН України[2].

Закінчив середню школу № 58 у м. Києві і радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1983 року працює в Інституті фізики напівпровідників НАН України ім. В. Є. Лашкарьова. Створив послідовну теорію оптичних і рекомбінаційних переходів у реальних напівпровідниках з дефектами, деформаціями, неоднорідностями складу. Протягом останніх років наукові інтереси пов'язані також з фізикою графену - моноатомного шару вуглецю з унікальними фізичними властивостями, вперше отриманого в 2004 році, та іншими сучасними низьковимірними системами. Бере активну участь у популяризації фізичних знань.

З початку 1980-х років захоплюється художнім перекладом. Великий вплив на формування М. Стріхи як перекладача справило знайомство з Григорієм Кочуром. В перекладах М. Стріхи виходили поетичні й прозові твори Данте, Чосера, Марло, Вордсворта, Колріджа, По, Свінберна, Вітмена, Дікінсон, Стівенсона, Кіплінга, Єйтса, Т. С. Еліота, Ередіа, Буніна, Брюсова, Гумільова, Мандельштама, Мараї, Мілоша, Хадановича, інших класичних та сучасних авторів.

Автор книги віршів «Сонети та октави» (1991), двох літературознавчих монографій, численних літературно-критичних і літературознавчих статей. У перекладознавстві сформулював і обґрунтував концепцію націєтворчої функції українського художнього перекладу.

З кінця 1980-х років — у громадсько-політичному житті. Один з учасників створення Товариства української мови імені Тараса Шевченка (член обраного в 1989 р. першого складу ревізійної комісії ТУМ), депутат першого демократичного скликання Київради (1990—1994).

Учасник понад 50 байдаркових походів (ходити в які почав з 1970 року завдяки батькам). Пройшов Саянський коридор Єнісею (нині затоплений водосховищем Саяно-Шушенської ГЕС) та інші «класичні» байдаркові маршрути Уралу, Карелії, інших регіонів колишнього СРСР та України.

Освіта[ред. | ред. код]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

З 1990 — заступник голови Київського наукового товариства імені Петра Могили. Член Національної спілки письменників України (з 1994), Українського фізичного товариства (з 1992; з 2004 — член бюра координаційної ради, у 2013—2016 — президент), Асоціації українських письменників (з 1997, з квітня 2019 — президент). Член Громадської ради з питань науки при Міністерстві освіти і науки України (у 2005—2008). Голова Громадської ради при Держінформнауки України (2011—2015).

1992-96 — член ПДВУ. 1996-99 — член НДП, член Політради НДП (з червня 1997). Член президії Центральної ради УНП «Собор» (грудень 1999 — квітень 2002). Член УРП «Собор» (квітень 2002 — грудень 2010). Заступник голови УРП «Собор» (у 2005—2010). Співзасновник Комітету захисту української мови (2012).

Дійсний член АНВШУ (2005). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (2015).

У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[4]

У лютому 2019 року разом з Іваном Малковичем вийшов з Українського ПЕН-центру на знак протесту проти одноосібної заяви нового керівництва на підтримку студента Академії мистецтв, який дозволив собі глумитися з викладача-ветерана АТО.[5][6]

Є автором низки полемічних статей та звернень стосовно відродження традиції виконання опер в українських перекладах, в тому числі до міністра В. Бородянського[7], ректора НМАУ М. Тимошенка[8][9], дослідницьких статей з цієї тематики тощо.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • батько Віталій Іларіонович (*1931—†1999) — професор Київського університету імені Тараса Шевченка, засновник і перший президент АНВШУ;
  • мати Гула Надія Максимівна (*1936) — доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України та НАМНУ, головний науковий співробітник відділу Інституту біохімії імені О. В. Палладіна НАН України;
  • дружина Старченко Наталя Петрівна (*1961) — доктор історичних наук (2015), старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України (сектор соціальної історії)[10];
  • дочка Ярослава (*1988) — перекладачка, літературний критик, доктор філософії Гарвардського університету (США).

Праці[ред. | ред. код]

Літературознавчі праці[ред. | ред. код]

  • Здолавши півшляху життя земного… «Божественна комедія» Данте та її українське відлуння. — Київ: Факт, 2001.
  • Данте й українська література: досвід рецепції на тлі «запізнілого націєтворення». — Київ: Критика, 2003.
  • Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. — Київ: Факт, 2006.
  • Український переклад і перекладачі: між літературою і націєтворенням. - Київ: Дух і літера, 2020.

Переклади[ред. | ред. код]

  • Улюблені англійські вірші та навколо них. — Київ: Факт, 2003.
  • Пісні нового світу. Улюблені вірші поетів США та Канади. — Київ: Факт, 2004.
  • Хотінь безсенсовних отрута: 20 російських поетів «срібного віку» в українських перекладах. — Київ: Факт, 2007.
  • «Служниця-пані» італ. La Serva Padrona — текст комічної опери Джованні Баттіста Перголезі, 2011
  • «Сокіл» — лібрето Ф. Г. Лаферм'єра опери Дмитра Бортнянського.
  • «Алкід» — лібрето опери Дмитра Бортнянського.
  • «Божественна комедія» («Пекло» (2013) і «Чистилище» (2014), «Рай» (2015), видавництво «Астролябія»).
  • Улюблені переклади: поезії // Київ: Український письменник, 2015. — 724 с. ISBN 978-966-579-460-8; 2-ге видання: Київ: Пенмен, 2017.
  • «Кентерберійські оповіді» (перші фрагменти опубліковані у видавництві «Український письменник» у 2015; повне видання опубліковане видавництвом «Астролябія» у 2019.[11]).
  • «Мартінова брехня» англ. Martin's Lie — лібрето опери Джанкарло Менотті (2018)[12].
  • «Франческа да Ріміні» — лібрето опери Сергія Рахманінова (2019).[13]

Премію Кабінету міністрів України імені Максима Рильського Максим Стріха отримав у 2015 році за переклад з італійської поеми Данте Аліг'єрі «Божественна комедія. Пекло» (видавництво «Астролябія»)[14]. За цей самий переклад вдостоєний відзнаки "Дантівський лавр" муніципалітету Равенни (2013).

Поезія[ред. | ред. код]

  • Ленінград. 1980-ті (автобіографічна поема)
  • Верлібри про Майдан.

Публікації у ЗМІ[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 жовтень 2014. Процитовано 25 жовтень 2014. 
  2. Гулий Максим Федотович. Архів оригіналу за 5 серпень 2012. Процитовано 3 січень 2012. 
  3. Стріха Максим Віталійович — завідувач кафедри перекладу[недоступне посилання з липня 2019]
  4. An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia Архівовано 22 червень 2018 у Wayback Machine. Open Democracy, 06.06.2018
  5. «Чому ми виходимо з Українського ПЕН-центру» // Радіо Свобода, 05 Лютий 2019, 23:50
  6. Іван Малкович вийшов з ПЕН-клубу через «антиукраїнський» скандал у НАОМА // ukrinform, 05.02.2019 17:35
  7. Українські діячі та науковці звернулися до Бородянського з приводу мови опери (текст звернення). language-policy.info. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019.  Текст « Портал мовної політики » проігноровано (довідка)
  8. Відкритий лист ректору Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, професору М. О. Тимошенку – Слово Просвіти. slovoprosvity.org. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019. 
  9. Другий відкритий лист ректору Національної музичної академії України М. О. Тимошенку – Слово Просвіти. slovoprosvity.org. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 16 грудня 2019. 
  10. Наталія Петрівна Старченко Архівовано 12 березень 2017 у Wayback Machine., доктор історичних наук, старший науковий співробітник (сектор соціальної історії Інституту історії України НАН України)
  11. http://blog.astrolabium.com.ua/post/161104750843/кентерберійські-оповідки
  12. Прем’єру опери “Мартінова брехня” в перекладі М. Стріхи здійснено в Києві. musicinukrainian.wordpress.com. Світова музична класика – українською!. Архів оригіналу за 28 грудень 2018. Процитовано 28 грудня 2018. 
  13. Рахманінов. Франческа да Ріміні. Переклад М. Стріхи - сайт "Композитор". composer.ucoz.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 24 вересня 2019. 
  14. Премію Максима Рильського отримав автор перекладу «Божественної комедії» Данте / УП: Життя, 18.03.2015

Посилання[ред. | ред. код]