Стріха Максим Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стріха Максим Віталійович
Максим Стріха — Вікізустріч-35.jpg
Максим Стріха на святкуванні десятої річниці Вікіпедії
Народився 24 червня 1961(1961-06-24) (57 років)
Київ
Діяльність перекладач, письменник
Відомий завдяки фізик у галузі теорії напівпровідників, письменник, перекладач, публіцист
Alma mater радіофізичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Членство НАН України
Батько Стріха Віталій Іларіонович
Мати Гула Надія Максимівна
Звання професор

Макси́м Віта́лійович Стрі́ха (нар. 24 червня 1961, Київ) — український науковець, громадський та політичний діяч, перекладач, письменник; доктор фізико-математичних наук (1997), професор (2018). Заступник Міністра освіти і науки України у 2008—2010 рр. та з вересня 2014 р.[1] Син Віталія Іларіоновича Стріхи.

Головний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників НАН України (з 2010, з 2014 — за сумісництвом), професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка (з 2008, за сумісництвом), віце-президент АН вищої школи України (з 2010). Член редакційних колегій «Українського фізичного журналу» (з 2010), журналу «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології» (з 2009). Член редколегії журналу «Всесвіт» (з 2006).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 24 червня 1961 у Києві у родині з давніми науковими традиціями. Визначальний вплив на формування М.Стріхи як особистості справили прабабуся Ганна Терентіївна Бурчик-Бузницька (1892—1975), народна вчителька з 1908 року та також дідусь Максим Федотович Гулий (1905—2007), визначний учений-біохімік, академік НАН України[2].

Закінчив середню школу № 58 у м. Києві і радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1983 року працює в Інституті фізики напівпровідників НАН України ім. В. Є. Лашкарьова. Створив послідовну теорію оптичних і рекомбінаційних переходів у реальних напівпровідниках з дефектами, деформаціями, неоднорідностями складу. Протягом останніх років наукові інтереси пов'язані також з фізикою графену- моноатомного шару вуглецю з унікальними фізичними властивостями, вперше отриманого в 2004 році. Бере активну участь у популяризації фізичних знань.

З початку 1980-х років захоплюється художнім перекладом. Великий вплив на формування М. Стріхи як перекладача справило знайомство з Григорієм Кочуром. В перекладах М. Стріхи виходили поетичні й прозові твори Данте, Чосера, Марло, Вордсворта, Колріджа, По, Свінберна, Вітмена, Дікінсон, Стівенсона, Кіплінга, Єйтса, Т. С. Еліота, Ередіа, Буніна, Брюсова, Гумільова, Мандельштама, Мараї, Мілоша, Хадановіча, інших класичних та сучасних авторів.

Автор книги віршів «Сонети та октави» (1991), двох літературознавчих монографій, численних літературно-критичних і літературознавчих статей. У перекладознавстві сформулював і обґрунтував концепцію націєтворчої функції українського художнього перекладу.

З кінця 1980-х років — у громадсько-політичному житті. Один з учасників створення Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (член обраного в 1989 р. першого складу ревізійної комісії ТУМ), депутат першого демократичного скликання Київради (1990—1994).

Учасник понад 50 байдаркових походів (ходити в які почав з 1970 року завдяки батькам). Пройшов Саянський коридор Єнісею (нині затоплений водосховищем Саяно-Шушенської ГЕС) та інші «класичні» байдаркові маршрути Уралу, Карелії, інших регіонів колишнього СРСР та України.

Освіта[ред. | ред. код]

Кар'єра[ред. | ред. код]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

З 1990 — заступник голови Київського наукового товариства імені Петра Могили. Член Національної спілки письменників України (з 1994), Українського фізичного товариства (з 1992; з 2004 — член бюра координаційної ради, у 2013—2016 — президент), Асоціації українських письменників (з 1997). Член Громадської ради з питань науки при Міністерстві освіти і науки України (у 2005—2008). Голова Громадської ради при Держінформнауки України (2011—2015).

1992-96 — член ПДВУ. 1996-99 — член НДП, член Політради НДП (з червня 1997). Член президії Центральної ради УНП «Собор» (грудень 1999 — квітень 2002). Член УРП «Собор» (квітень 2002 — грудень 2010). Заступник голови УРП «Собор» (у 2005—2010). Співзасновник Комітету захисту української мови (2012).

Дійсний член АНВШУ (2005). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (2015).

У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[4]

Сім'я[ред. | ред. код]

  • батько Віталій Іларіонович (*1931—†1999) — професор Київського університету імені Тараса Шевченка, президент АНВШУ;
  • мати Гула Надія Максимівна[ru] (*1936) — доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ та НАМНУ, головний науковий співробітник відділу Інституту біохімії імені О. В. Палладіна НАНУ;
  • дружина Старченко Наталя Петрівна (*1961) — доктор історичних наук (2015), старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України (сектор соціальної історії)[5];
  • дочка Ярослава (*1988) — перекладачка, літературний критик.

Праці[ред. | ред. код]

Літературознавчі праці[ред. | ред. код]

  • Здолавши півшляху життя земного… «Божественна комедія» Данте та її українське відлуння. — Київ: Факт, 2001.
  • Данте й українська література: досвід рецепції на тлі «запізнілого націєтворення». — Київ: Критика, 2003.
  • Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. — Київ: Факт, 2006.

Переклади[ред. | ред. код]

  • Улюблені англійські вірші та навколо них. — Київ: Факт, 2003.
  • Пісні нового світу. Улюблені вірші поетів США та Канади. — Київ: Факт, 2004.
  • Хотінь безсенсовних отрута: 20 російських поетів «срібного віку» в українських перекладах. — Київ: Факт, 2007.
  • «Служниця-пані» італ. La Serva Padrona — текст комічної опери Джованні Баттіста Перголезі, 2011
  • «Сокіл» — лібрето Ф. Г. Лаферм'єра опери Дмитра Бортнянського.
  • «Алкід» — лібрето опери Дмитра Бортнянського.
  • «Божественна комедія» («Пекло» (2013) і «Чистилище» (2014), «Рай» (2015), видавництво «Астролябія»).
  • Улюблені переклади. — Київ: Український письменник, 2015, 2-ге видання: Київ: Пенмен, 2017.
  • «Кентерберійські оповіді» (перші фрагменти опубліковані у 2015, готується повне видання, видавництво «Астролябія»[6]).

Премію Кабінету міністрів України імені Максима Рильського Максим Стріха отримав у 2015 році за переклад з італійської поеми Данте Аліг'єрі «Божественна комедія. Пекло» (видавництво «Астролябія»)[7].

Поезія[ред. | ред. код]

  • Ленінград. 1980-ті (автобіографічна поема)
  • Верлібри про Майдан.

Публікації у ЗМІ[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]