Антон Борик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антон Борик
Антон Борык
Народився7 липня 1894
Звіли, Лідський повіт, Віленська губернія
Померне раніше 1939
Похованняневідомо
Країна Російська імперія
 Білоруська Народна Республіка
 Російська держава
 Польська Республіка
Діяльністьвійськовий, політик
ЧленствоБілоруський національний комітет[d], Vilna Belarusian Councild і Білоруська військова комісія
ПартіяБілоруська партія соціалістів-революціонерів
УчасникПерша світова війна і Слуцьке повстання

CMNS: Антон Борик у Вікісховищі

Антон Борик (7 липня 1894, с. Звіли, нині Воронівський район, Гродненська область, Білорусь[1][A 1] — після 1939)  — білоруський політичний і військовий діяч. Учасник Першої світової війни. Учасник Слуцького збройного повстання. Перший офіційний посол БНР в Німеччині.

Біографія

[ред. | ред. код]
Паспорт БНР Антона Борик, 1918 рік
Прапор Першого Слуцького полку. Вільнюс, 1921. Леон Вітан-Дубейковський, невідома, штабс-капітан Антон Борик

З 1917 року відбував службу в польських легіонах Довбар-Мусницького. У 1918 році залишає військову службу і переїжджає до Вільно. Входить до складу Віленської білоруської ради. Він один із засновників Білоруського національного комітету в Гродно. Входить до Білоруської партії соціалістів-революціонерів.

Наприкінці кінці березня 1919 року в Гродненському клубі «Білоруська хатка» на урочистій вечері на честь білоруського уряду підняв тост: «Хай живе Білорусь з Польщею!», підтриманий деякими присутніми[2].

Перший офіційний посол БНР в Німеччині. 23 березня 1919 року прибув до Берліна з Гродно як керівник Білоруської військового місії у справах військовополонених. На початку квітня Борик налагодив зв'язок з Міжнародною комісією у справах військовополонених. Розпочав роботу серед білорусів-військовослужбовців. Допомагав йому в роботі генерал Кипріян Кондратович, який входив до складу делегації БНР на Паризьку мирну конференцію[3]. 30 червня 1919 року разом з Кузьмою Черещенком організував «Відділ зближення полонених білорусів в Німеччині з рідним краєм».

Навесні 1920 року Борик знаходився в Ризі. Несподівано виявилося, що він має два паспорти: білоруський під № 29 від 29 січня 1920 року і російський під № 285 від 13 квітня 1920 року, який видала російська делегація в Берліні. Білоруси звинуватили його в зраді. Борик заявив, що не вважає себе ні білоруським, ні російським громадянином[4].

До літа 1920 року працює виконавчим директором берлінської фірми «Синдикат Сапеги для Європи та Азії в Білорусі», власником якої був Станіслав Лев Сапега-Воєвода, який деякий час допомагав БНР грошима[3]. Перебуваючи в Німеччині, передавав гроші і кошти білоруським школам. В середині літа 1920 року їде з Берліна до Латвії. Після їде до Гродно на запрошення білоруських військових. Очолює загальний відділ Білоруської військової комісії в Лодзі .

В кінці листопада на чолі з Кузьмою Черещенком прибув у званні капітана з Лодзі до Семежово для участі в Слуцькому збройному повстанні (разом з ним прибули ще 3 офіцери з 12 надісланих — капітани Андрій Якубецький, Антон Сокіл-Кутиловський, поручник Тодор Янушенко). Брав участь у Слуцькому збройному повстанні, очолював штаб 1-ї Слуцької бригади. Був противником спільних дій з загонами Станіслава Булак-Балаховича. Подавав замітки про повстання в газеті «Наша думка» і «Білоруське слово».

Разом з прихильниками генерала Станіслава Булак-Балаховича — Хведащенем, Арсенієм Павлюкевичем і поручником Мацелі, Борик (можливо, змінив ставлення до Булаховича після відсторонення від посади шефа штабу Слуцької бригади), відступив з Морача, останнього опорного пункту повстанців, у Давид-Городок. Там повстанці і балаховці, які до них приєдналися, були обеззброєні поляками[5].

Після закінчення повстання — в Латвії, потім в Каунасі, Вільнюсі, Варшаві. В останньому був одним з організаторів Товариства білоруської школи.

Наприкінці 1930-х жив у Вільнюсі, працював в керівництві Віленської залізниці. Відомості губляться з початком Другої світової війни. Вважається, що загинув на початку 1940-х[6].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Латышонак, 2014 та Латышонак, 359.
  2. Андрій Чернякевич. Пальто чотирьох мільйонів[недоступне посилання з червня 2019] // Наша Нива № 10, 2007
  3. а б Володимир Соколовський. Білоруський місія в Берліні [Архівовано 14 липня 2009 у Wayback Machine.] // Новий Час 28 березня 2009
  4. А. М. Чернякевич. Вплив процесів урбанізації на розвиток білоруського національного руху в Гродно (1918—1939) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Міста Білорусі в контексті політики, економіки, культури: збірник наук. статей / Грод.дярж. ун-т; редколегія: І. П. Крень, І. В. Соркіна (відп. редактори) [и др.]. — Гродно: ГрГУ, 2007.
  5. Інститут стратегічних . Тимофій Хведашченя — отаман і вчитель[недоступне посилання з червня 2019] // «Погоня» 25.11.2008 р
  6. Сергій Чигрин
  1. Часам месцам нараджэння пазначаецца вёска Сынкоўцы, цяп. Падляшскае ваяводства. Аднак месца нараджэння ў Свілах вынікае з яго вйсковых эвідэнцыйных картак, якія захоўваюцца ў Цэнтральным вайсковым архіве Варшавы[1].

Література

[ред. | ред. код]
  • Сяргей Чыгрын. Зь беластоцкай зямлі. — Беласток: Offset Print, 2009. — 308 с. ISBN 978-83-925904-5-3. С. 15—20,