Гродно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гродно
Гродна
Coat of Arms of Hrodna, Belarus.png
Герб Гродна
Центр Гродно. Площа Баторія
Центр Гродно. Площа Баторія
Гродно
Гродно на мапі Білорусі
Гродно на мапі Білорусі
Основні дані
Країна Білорусь Білорусь
Область Гродненська область
Засноване 1128
Поділ 2 райони
Населення 352 485 (2013)
Поштові індекси 230000-230029
Телефонний код +375-15
Географічні координати 53°40′ пн. ш. 23°49′ сх. д. / 53.667° пн. ш. 23.817° сх. д. / 53.667; 23.817Координати: 53°40′ пн. ш. 23°49′ сх. д. / 53.667° пн. ш. 23.817° сх. д. / 53.667; 23.817
Місцева влада
Веб-сторінка http://gorod.grodno.by/
Голова ради Олександр Антоненко

Гро́дно, Городня (біл. Гро́дна, Го́радня, Гаро́дня) — місто в Білорусі, адміністративний центр Гродненської області. Великий вузол автомобільних шляхів та залізниці. Розташоване на заході країни, на берегах ріки Німан, біля кордону з Польщею і Литвою (за 15 і 30 км відповідно). Населення станом на 2013 рік — 352 485 мешканців.

Ділиться на два адміністративні райони — Ленінський та Жовтневий (біл. Кастрычніцкі).

Історія[ред.ред. код]

Від заснування міста до третього поділу Речі Посполитої[ред.ред. код]

Гродно (Городен[1], Кронон[2], Горадня, Гародня[3] і т. д.) — одне з найстаріших міст Білорусі. Археологічні розкопки показують, що перші слов'янські поселення (дреговичі[4]) на високому березі Німану а з'явилися ще в десятому столітті. Вперше згадується в перепису міст, що знаходяться в юрисдикції Турівської єпархії (1005 р.). Було культурним, торговим та виробничим центром Чорної Русі. У XII–XIII століттях на місці цих поселень виникло місто, розташоване на перехресті торгових шляхів, яке спочатку було лише невеликою фортецею укріпленого торговельного містечка. Саме від слова «городити» (огороджувати) виникла назва міста.

Прикордонний статус міста обумовив особливу увагу до його зміцнення. Вже в XII столітті тут існували кам'яні укріплення[5], що було рідкісним явищем у тодішній Русі. Відома також Гродненська школа зодчества, які пов'язують з ім'ям Петра Милонега. Однією з будівель цієї школи є Колозька церква.

До виникнення держав Гродненщину населяли племена: кривичі, ятвяги, литва. Гродно був столицею Городненського князівства за часів Давньої Русі при Рюриковічах. В 1241 році, під час князювання Юрія Глібовича, місто було знищено татарами[6], а в 1284 році — німецькими лицарями. У XIII столітті білоруські князівства почали консолідуватися навколо Новогрудка, беручи участь у створенні нової держави — Великого князівства Литовського. Гродно увійшло в Велике князівство Литовське за часів правління князя Міндовга. У ході боротьби галицько-волинських князів за землі Верхнього Понімання князь Данило Галицький в 1253 приєднав Гродно до Галицько-Волинського князівства. З 1270 року місто, та й князівство остаточно входять до складу Великого князівства Литовського.

З 1284 року і до кінця XIV ст. Гродно і Гродненський замок перебували на одному із стратегічних напрямків ударів Тевтонського ордену під час війни ордена з Великим князівством Литовським. Приблизно в 1300 році каштеляном Гродненського замку стає знаменитий Давид Городенський, найближчий соратник Гедиміна. Під його керівництвом місто героїчно відбивало всі атаки хрестоносців.

Фарний (парафіяльний) костел Св. Франциска Ксаверія (1678)

З 1376 р. Гродно перейшло у володіння князя Вітовта, який зробив місто в 1392 р. своєю другою столицею; Гродно незабаром стає кращим, після Вільни, містом країни. Гродненська хоругва (полк) у складі Великого князівства Литовського брала участь, під керуванням Вітовта, в Грюнвальдськой битві.

В 1413 році Гродно стало повітовим містом Трокського (Тракайського) воєводства. В 1391 р. місту було даровано неповне, а в 1496 — повне Магдебурзьке право. Місто обзавелося магістратурою, а в 1540 своїм гербом — зображенням оленя з золотим хрестом між рогами, перескакує через огорожу («Олень св. Губерта»).

Після Люблінської унії 1569 року, що об'єднала Велике князівство Литовське та Польщу в федеративну державу — Річ Посполиту, Гродно стало центром Гродненського воєводства. У місті почали проводитися сейми.

Гродно у 1575 році

Монарх Речі Посполитої, польський король і великий князь литовський Стефан Баторій в 1576 р. перебудував замок, відомий як Старий, і палац у стилі ренесансу (архітектор Ското), в якому розташовувалася королівська резиденція аж до смерті Баторія в 1586 р. У місті розвивалися торгівля та ремесла. Після об'єднання православних і католицьких церков у Гродні облаштувалися ордени домініканців, францисканців, єзуїтів, бернардинців, кармелітів і бригіток. До кінця XVIII століття а в місті було 9 костелів і 2 уніатських монастиря.

Статуя Христа перед Фарним костелом.

1650-1740-ті роки — час економічного занепаду в розвитку міста, що було наслідком поглиблення феодально-кріпосницьких відносин і численних війн.

У період війни між Росією і Річчю Посполитою 16541667 рр. місто в 16551657 рр. було захоплене російськими військами, в ході російсько-шведської війни 16561658 рр. захоплено шведськими військами. Незабаром у місті був побудований замок як місце збору Сейму і Сенату, і з 1678 року кожен третій сейм проходив у Гродні, місто отримало неофіційний статус третьої столиці Речі Посполитої. Під час Північної війни 17001721 рр. в 17021708 рр. кілька разів переходило з рук в руки, було зруйноване і пограбоване шведськими військами, а в 17091710 пережило епідемію чуми, в результаті якої загинула значна частина населення

У зв'язку з військовими діями в районі Гродна у вересні 1705 р. сюди приїжджав російський цар Петро I і зустрічався в Фарному Костелі з польським королем Августом II. Великих збитків завдали місту пожежі 1675, 1720, 1750 і 1782 рр. Тільки в другій половині XVIII століття почалося пожвавлення. У 1770-80 рр. гродненський староста Антоній Тізенгауз заснував у місті та його околицях низку мануфактур: суконну, полотняну, збройну, панчішну, каретну тощо. Ним же було відкрито перший у місті театр. З 1775 з 1781 рік у Гродні існувала медична академія.

27 травня 1793 року в Гродні у приміщенні Нового Замку відбувся останній польський сейм (т. з. «Німий сейм»), що затвердив другий розділ Речі Посполитої. Гродно було одним з вогнищ повстання Тадеуша Костюшка 1794 року. У 1795 році в результаті третього поділу Речі Посполитої місто увійшло до складу Російської імперії. У Гродні відбулося зречення від престолу останнього короля Польщі — Станіслава II Августа Понятовського.

Гродно в складі Російської імперії[ред.ред. код]

Домініканський монастир. Знищений у 1874 р.
Головна площа

У 1801 Гродно стало центром Гродненської губернії. Продовжували розвиватися мануфактури, в тому числі ті, що працювали на вільнонайманій праці. У 1803 році завершено роботи по реконструкції Огінського каналу, що з'єднав басейни Дніпра і Німана, після чого гродненська пристань стала однією з найбільших на Німані.

Під час Франко-російської війни 1812 року в Гродно 2 липня вступили війська Наполеона. В цілому польсько-литовська громада Гродненщини вітала прихід французьких військ. Гродно стало центром однойменного департаменту тимчасового Литовського князівства, проголошеного Наполеоном.

У місті було створено загін Національної гвардії князівства з 290 чоловік, жандармерію з 856 чоловік.

Також у Гродні було здійснено набір рекрутів у литовські (фактично — литовсько-білоруські) піхотні та кавалерійські частини. За післявоєнними оцінками російського цивільного губернатора Гродна, з губернії в армію князівства пішло близько 6400 осіб, з них за указами про мобілізацію 2495 піхотинців та 1103 кавалеристів (фактично французькій план призову було зірвано). Мобілізовані до складу армії Литовського князівства солдати брали участь у боях проти російської армії на заключному етапі війни 1812 року, а також у кампаніях 1813 і 1814 років.

З містом пов'язана діяльність першої в Росії жінки-офіцера Н. А. Дурової, яка служила у Гродні в Литовському уланському полку. Російські війська знову зайняли місто 8 грудня.

У XIX столітті в місті спостерігалася тенденція до русифікації і дискримінації поляків, а також посилення позицій православної церкви. Один з костьолів (т. зв. Фара Вітовта) було перетворено у православний Софійський собор; монастир бернардинок, заснований в 1621 — у Борисоглібський чоловічий монастир; уніатський жіночий монастир базиліанок (заснований у 1633 році) — у Різдво-Богородичний жіночий монастир. З усіх католицьких монастирів було залишено два: францісканський чоловічий і Бригітський жіночий.

У районі Гродна діяли загони повстанців під час національно-визвольного повстання 1830–1831 рр. Після скасування кріпосницького права 1861 Гродно розвивався як один з промислових центрів Білорусі. У 1862 через місто пройшла Петербурзько-Варшавська залізниця, що сприяла розвитку ремісничих майстерень, деревообробної та тютюнової промисловості. У 1863 р. Гродненська губернія була охоплена національно-визвольним повстанням під керівництвом Кастуся Калиновського). У 1885 історичний центр Гродна було зруйновано в результаті великої пожежі.

На момент приєднання Гродна до Росії, там проживало до 4000 мешканців, у більшості — євреї; в 1816 року — 9873 мешканці, з них 8422 євреї та 1451 християнин; у 1856 р. — 18 386 мешканці; у 1891 р. — 49 952 мешканців (включно з 6737 військовослужбовцями гарнізону), з них 29 779 євреїв, 11 497 православних, 8243 католиків, 281 протестантів, 152 магометан. Були дві гімназії (чоловіча та жіноча) та ремісниче училище, три лікарні, 4 аптеки; 5 банкірських контор; 4 друкарні; 6 бібліотек; 3 клуби; міський театр з літнім приміщенням, 56 фабрик і заводів, у тому числі машинобудівний завод[7].

Гродно в епоху Першої світової та громадянської війн[ред.ред. код]

Підірваний залізничний міст через Німан (1915)

У ході Першої світової війни місто було захоплено кайзерівськими військами (21 серпня 1915 р.); 10 квітня 1919 зайнятий Польщею. У ході радянсько-польської війни Червона армія зайняла місто в липні 1920 р., але в жовтні його було знову зайнято поляками, які завдали під містом значної поразки Червоної Армії. За умовами Ризького мирного договору 1921 р. Гродно у складі Західної Білорусі відійшло до Польщі.

Тільки до кінця 1920-х років у місті вдалося відновити промисловість та інфраструктуру. Населення скоротилася з 63 тис. осіб (1913) до 49 тис. (1931).

Гродно у складі Польщі[ред.ред. код]

В 19211939 рр. Гродно було центром повіту в Білостоцькому воєводстві. Близько 70 відсотків населення становили євреї. Польською владою було заборонено викладання білоруською мовою, закрито всі білоруські школи. Проповіді священиків могли виконуватися тільки польською мовою.

Друга світова війна[ред.ред. код]

У вересні 1939 року, після розділу Польщі Німеччиною та СРСР, Гродно після дводенної оборони було зайнято Червоною Армією, що перестріляла 300 полонених захисників міста[8]; після цього в місті пройшов спільний радянсько-нацистський «парад перемоги» (як його називали німці), який з радянської сторони брав В. І. Чуйков[9]. Гродно увійшло до складу Білоруської РСР; як і в інших знову приєднаних місцевостях, у ньому було проведено серія арештів та масових депортацій у Сибір і Казахстан, останні — буквально за 2 дні до нападу Німеччини[10][11].

Відразу ж після початку Німецько-радянської війни Гродно було захоплено військами гітлерівської Німеччині (в ніч з 22 на 23 червня 1941 р.) , При цьому, під час відступу Червоної армії місцеве населення стріляло по ній з горищ[12][13][14][15]. Зайнявши місто, гітлерівці встановили жорстокий оккупаціонний режим. Було вбито і закатовано в таборі смерті під Фолюшем близько 33 тисяч радянських громадян. У різних концентраційних таборах на території Польщі було знищено велику частину єврейського населення міста. Гродно було центром партизанського руху і підпільного антифашистського руху, в області діяло близько 17 тис. партизан. За неповними даними за 3 роки партизани і диверсійні групи знищили понад 62 тисячі гітлерівських солдатів і офіцерів, 139 танків, висадили понад тисячу ешелонів з вантажами і живою силою противника.

У ході Вільнюської і Білостоцької операцій 1944 року місто було звільнено військами 3-го Білоруського фронту (16 липня).

Гродно в складі Радянського Союзу і Республіки Білорусь[ред.ред. код]

Пам'ятник танку Т-34 та будівля Драмтеатру

З вересня 1944 р. Гродно — центр Гродненської області Білоруської РСР. Місто не дуже сильно постраждало в результаті війни: більшу частину визначних пам'яток міста вдалося зберегти. Однак після війни було знесено багато історичних будівель, наприклад, в 1961 р. підірвано фарний костел Вітовта XIV століття, жіночий монастир бернардинок, на місці якого у 1977 році почали зводити будинок обласного драмтеатру, ряд інших визначних пам'яток. У планах реконструкції міста, які приймалися в 1960-х роках, було повне знесення деяких історичних кварталів, проте їм не судилося збутися.

Швидке відновлення зруйнованої гітлерівцями промисловості та активне будівництво інфраструктури (в тому числі каналізації) сприяло розвитку міста. Довоєнного рівня населення місто досягло лише в середині 1950-х років. У цей період місто стало перетворюватись у великий центр промисловості на заході Білорусі, число мешканців до 1988 року збільшилось у 5 разів у порівнянні з 1939 р.

З 1991 місто в складі Республіки Білорусь. Сьогодні це — місто, багате історичними, архітектурними і культурними пам'ятками. З 2003 у рамках програми благоустрою білоруських міст розпочато активні роботи по відновленню історичного вигляду міста. Відновлено ботанічний сад, міський парк «Гродненська Швейцарія», парк Каложа, в 2006 р. завершено реконструкцію центральної міської площі, пішохідної вулиці та інших об'єктів, заплановано реконструкцію замків і Колозької церкви. У 2008 завершено реконструкцію Старого мосту через річку Німан. Обговорюється питання про відновлення фасаду ратуші та фари Вітовта.

Велика хоральна синагога Гродно

Населення[ред.ред. код]

Станом на 2005 населення міста становило 317 366 мешканців. Більшу частку населення становили білоруси- 62,3 %, поляки — 24,8 %, росіяни — 10,1 %, українці — 1,8 %, євреї — 0,4 %, литовці — 0,2 %, татари — 0,2 %, інші національності — 0,4 %.

Економіка[ред.ред. код]

Гродно є великим промисловим центром Західної Білорусі. Найбільш розвинуті легка промисловість, хімічне виробництво, харчова промисловість (машинобудівельна і металообробна галузь, (виробництво карданних валів і верстатів). У місті працюють підприємства електроенергетики, деревообробної, шкіряної, будівельних матеріалів, тютюнова фабрика та пивний завод.

Освіта[ред.ред. код]

У Гродні працює 97 дошкільних закладів, 40 загальноосвітніх шкіл. 3 державні вищі навчальні заклади: Гродненський державний університет, Медичний університет, Сільськогосподарський університет, Гродненська вища духовна семінарія.

Функціонують Гродненський історико-археологічний заповідник, Гродненський історико-археологічний музей (засновником музею був Юзеф Ядковський).

Транспорт[ред.ред. код]

Гродно є великим транспортним вузлом. У місті працюють аеропорт, залізничний вокзал і автовокзал. Є розвинута мережа міського комунального транспорту. Автобусне сполучення існує з 1940 р. У місті діє 34 автобусних і 12 тролейбусних маршрутів. Місто має залізничне сполучення з Вільнюсом, Мостами і Білостоком. Є залізничний міст через Німан.

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Монастир бернардинок на малюнку Н.Орди. Втрачений у 1977 р.
Фара Вітовта на довоєнному фото.
Кармелітський костел незадовго до знищення.
  • Борисоглібська (Колозька) церква (XII ст.) — зразок давньоруського кам'яного будівництва. Розташована на березі Німана, збереглася не повністю.
  • Старий (Верхній) замок. Восходить до XII ст. Неодноразово перебудовувався у часи Вітовта, Стефана Баторія та у XVIIXIX ст. Нині Гродненський історико-археологічний музей. Збереглися рештки церкви XII ст.
  • Новий (Нижній) замок. 17341751, 1789 рр. Велика класицистична палацова будівля — колишня резиденція останніх польських королів.
  • Костел Франциска Ксаверія (колишній єзуїтський). Збудований в 16781705 рр., сучасний вигляд отримав після перебудови 17501752 рр. Одна з найбільших пам'яток польського бароко на білоруських теренах. У храмі — бароковий вівтар та розписи 1752 р.
  • Інші будівлі колишнього єзуїтського монастиря, в тому числі аптека — двоповерхова кам'яниця XVIIXIX ст.
  • Монастир Різдва Богородиці. Першу церкву на цьому місці закладено ще у XII ст. Потім тут був монастир (православний, потім василіянський, згодом і до цього дня знову православний). Центр ансамблю — барокова однобанна тринавна церква Різдва Богородиці 17261751 рр. архітектори Юзеф та Якуб Фонтана.
  • Францисканський монастир. XVIIXVIII ст. Центр ансамблю — бароковий тринавний костел Діви Марії Янгольської (1630-і рр., XVIII ст.) із триярусною дзвіницею.
  • Бернардинський монастир. Пам'ятка архітектури кінця XVI — середини XVIII ст. Центр монастиря — тринавний костел Відшукання Хреста (в основному, 16021618 рр.) з чотирьох'ярусною дзвіницею XVIII ст.
  • Монастир бригиток. Найбільшу цінність мають однонавний костел 16451651 рр. та лямус кінця XVIII ст. — дерев'яний двоповерховий будиночок келій.
  • Т.зв. «Баторіївка» — первісно двоповерхова ренесансна кам'яниця другої половини XVI ст. Місце смерті короля Стефана Баторія у 1586 р. У XIX ст. перебудована, надбудована третім поверхом.
  • Палац адміністраторів — 1780-і рр., класицизм.
  • Будинок віце-адміністраторів (палац Валицького), друга половина XVIII ст., класицизм.
  • Будівля старої гімназії. 1735 р., класицизм.
  • Велика синагога.
  • Лютеранська кірха. 1912 р., модерн.
  • Зоопарк
  • Будівля драмтеатру (1980-е роки).
  • Міський парк «Гродненська Швейцарія».

Деякі споруди не дійшли до нашого часу, бо були знищені за часів царату або більшовиками у повоєнний період:

  • Костел домініканців Матері Божої Руженцової. Початок XVIII ст., т.зв. «сарматський стиль». Знищений у 1874 р.
  • Костел кармелітів. 17381765 рр. Одна з найбільших памя'ток доби бароко на білоруських теренах. Знищений у 1903 р.
  • Костел Пресвятої Діви Марії — Фара Вітовта. Заснований князем Вітовтом наприкінці XIV ст. До 1586 р. Стефан Баторій звів великий готичний костел із вежею перед центральним порталом. Собор було перебудовано у XIX ст., за часів Другої Польщі реконструйовано у гіпотетичних первісних формах. Храм знищено у 1961 р.
  • Міська ратуша. XVIII ст., класицизм. Знищена в 1946 р.
  • Монастир бернардинок із костелом Різдва Діви Марії (XVIIIXIX ст.), знищений у 1977 р.

Галерея[ред.ред. код]

Люди[ред.ред. код]

У місті народилися:

Див. також: Категорія:Уродженці Гродна

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Найстаріша літописна форма назви, позиція наголосу невідома.
  2. Назва не міста, а річки Німан у латинській традиції.
  3. Форми назви, які вживаються в білоруській літератури з XX століття, дублетність наголосу походить від неясності з літописною формою назви.
  4. Наприклад, згідно з Грінблатом.
  5. Нарель Дз., Піваварчик С. Невядомая крепасць. — Гродна, 2004.
  6. Деякі сучасні автори вважають, що ці відомості не відповідають дійсності. Див.: Госцеў А. П., Швед В. В. Кронан. Летапіс горада на Немане (1116–1990 рр.). — Гродна: НВК «Пергамент», 1993.
  7. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  8. Як «звільняли» Білорусь в 1939 році. Праця-7, 13 вересня 2007
  9. Богдан Орленко. Дружба та межа, «Сорока», 28.09.2006
  10. Володимир Біргер. Огляд засланих потоків та місць посилання в Красноярському краї та Республіці Хакасія
  11. Ігор Кузнєцов. «Дан наказ — йому на захід». (білоруська газета «Ім'я» № 169 від 17.09.98)
  12. Спогади очевидців: «Той ад мені сниться до сих пор …», газета «Калінінградська правда»
  13. http://edu.grsu.by/rubon/?ida=1&base=Japomnu&oper=show&id=47
  14. .ru/research/anfilov/05.html Анфілов. В. А. — Початок Великої Вітчизняної війни. Опис захоплення Гродно нацистами.
  15. http://www.soldat.ru/forum/index.html?gb=1&page=5&id=29001&referer_query=gb% 3D1% 26page% 3D5

Посилання[ред.ред. код]