Артеріальна гіпотензія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артеріальна гіпотензія
Depiction of a hypotension (low blood pressure) patient getting her blood pressure checked.png
Спеціальність[en] кардіологія, реаніматологія, сімейна медицина і внутрішні захворювання
Препарати metaraminold[1], адреналін[1] і phenylephrined[1]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 I95
DiseasesDB 6539
MedlinePlus 007278
MeSH D007022
CMNS: Hypotension у Вікісховищі

Артеріа́льна гіпоте́нзія (гіпотоні́чна хворо́ба, гіпотоні́я) — стан, що визначається зниженням систолічного артеріального тиску нижче 100 мм ртутного стовпа, діастолічного — нижче 60 мм рт. ст. Іноді цей стан може бути в основі самостійної хвороби, також може бути симптомом багатьох захворювань.

Відокремлене зниження діастолічного тиску, наприклад у разі недостатності півмісяцевих клапанів аорти або при тиреотоксикозі, не прийнято називати артеріальною гіпотонією. Зниження артеріального тиску тільки на одній руці (як, наприклад, за хвороби Такаясу) також не слід відносити до гіпотонії, оскільки остання передбачає загальне зниження артеріального тиску, точніше — зниження центрального артеріального тиску.

За нижню межу норми для дорослих до 25 років береться артеріальний тиск, рівний 100/60 мм рт. ст., для вікової групи 25...40 років — відповідно 105/65 мм рт. ст., у здорових жінок молодого і середнього віку нижня межа артеріального тиску в середньому на 5 мм рт. ст. нижче, ніж у здорових чоловіків цього віку. Цілком припустимо вважати, що нижня межа норми для діастолічного артеріального тиску з віком істотно не змінюється (не вище 65...70 мм рт. ст.). Для визначення нижньої нормальної межі систолічного тиску в осіб 50 років і старше, пропонується до віку обстежуваного додавати 50...55.

Первинна та вторинна гіпотензія[ред. | ред. код]

Вирізняють первинну та вторинну артеріальні гіпотензії.

Механізм розвитку[ред. | ред. код]

Артеріальна гіпотонія за перебігом розвитку, тривалістю, клінічними проявами — симптом вкрай неоднорідний. Зустрічається чимало випадків, особливо серед молодих людей, коли артеріальна гіпотонія є єдиною аномальною ознакою і не супроводжується ніяким іншим розладом. Ці випадки оцінюють як варіант норми; їх називають, за пропозицією Г. Ф. Ланга (1929, 1938), фізіологічною гіпотонією. Під час невибіркового масового виміру артеріального тиску серед людей у віці 20...30 років, артеріальна гіпотонія реєструється у 5...7 % осіб, близько третина з них припадає на фізіологічну гіпотонію.

У більшості випадків, однак, артеріальна гіпотонія є патологічним виявом. В одних випадках артеріальний тиск знижується швидко — це різні варіанти патологічної гострої артеріальної гіпотонії, в інших — гіпотонія зберігається тривалий час із чергуванням періодів поліпшення і погіршення — це хронічна артеріальна гіпотонія. Коли артеріальна гіпотонія чітко виступає як симптом якогось певного захворювання, її відповідно називають вторинною, симптоматичною. На відміну від неї вирізняють первинну (есенційну) гіпотонію — нейроциркуляторну гіпотонію — своєрідну форму неврозу. Виокремлюють також особливу форму артеріальної гіпотонії — ортостатичну — різке зниження артеріального тиску, переважно систолічного, при швидкому переході людини з горизонтального положення у вертикальне.

З біофізичної точки зору знижений артеріальний тиск може бути наслідком зменшення ударного і хвилинного викиду серця, зниження периферичного опору судин, скорочення ОЦК, зменшення венозного повернення крові до серця.

Одним із призвідників пониження тиску, може бути спадкова схильність до цього захворювання, проте наявність хвороби у родичів не обов'язково передбачає прояви у наступного покоління[джерело?].

Зміни зазначених основних чинників гемодинаміки можуть виявлятися ізольовано або в поєднаннях. До пониження артеріального тиску можуть призводити й інші фактори: звуження аорти (вроджена гіпоплазія аорти), зниження в'язкості крові, але вони зустрічаються рідше і відіграють меншу роль.

Артеріальна гіпотонія внаслідок зменшення ударного і хвилинного викиду крові виникає за важких уражень міокарда (інфаркт міокарда, міокардит, кардіоміопатії, важких форм аритмій, передозування β-адреноблокаторами та ін.). Зниження периферичного опору судин на рівні артеріол — прекапілярів обумовлює виникнення артеріальної гіпотонії при колапсі інфекційного або токсичного походження. Близькою за гемодинамічним механізмом є гіпотонія під час анафілактичного шоку. Зовнішня або внутрішня кровотеча (гостра гастродуоденальна, кишкова, розрив селезінки, розрив аневризми аорти, розшаровувальна аневризма аорти) викликає артеріальну гіпотонію у підсумку зменшення ОЦК. При швидкому витяганні асцитичної рідини, гіпотонія є наслідком різкого зменшення венозного припливу крові до серця через затримку значної частини ОЦК в розширених дрібних судинах черевної порожнини.

При різних формах хронічної артеріальної гіпотонії, найчастіше виявляються функціональні порушення вищих вегетативних центрів судинної регуляції; в ряді випадків встановлюються зниження функції ренін-ангіотензинового механізму регуляції артеріального тиску, чутливості судинних рецепторів до катехоламінів, нестача кортикостероїдних гормонів і перш за все альдостерону під час хвороби Аддісона або при амілоїдозі надниркових залоз.

Ортостатичний синдром може виникати внаслідок порушення барорефлекса на різних рівнях при органічному ураженні і захворюваннях нервової системи:

  • аферентна частина дуги може страждати у разі спинної сухотки, хронічного алкоголізму, В12-дефіцитної анемії, при спадковому синдромі Холмса-Ейді (різке зниження сухожильних рефлексів на кінцівках, однобічне ослаблення зіничних рефлексів);
  • еферентна частина дуги барорефлексу, може бути порушена при травмі спинного мозку, пухлинному ураженні симпатичного ланцюжка постгангліонарних нервів (за гострої і хронічної полінейропатії).

Ортостатична гіпотонія під час демпінг-синдрому, виникає внаслідок надлишку брадикінінів, що дають потужну судинорозширювальну дію. Приймання їжі сприяє вивільненню кінінів з підшлункової залози, дванадцятипалої і тонкої кишки. Брак кініназ (абсолютний чи відносний) викликає синдром гіперкінінізму з поширеною судинорозширювальною реакцією, що обумовлює артеріальну гіпотонію й інші ознаки демпінг-синдрому. Описано і рідкісний спадковий синдром гіперкінінізма (Struter та ін.).

Хоча в більшості випадків ортостатичної гіпотонії вона є симптомом різних захворювань, зрідка зустрічається так би мовити самостійна, первинна форма цієї хвороби. На відміну від різних варіантів симптоматичної артеріальної гіпотонії розглянута форма ідіопатичної ортостатичної гіпотонії не супроводжується рефлекторною тахікардією при переході хворого в ортостаз, через це її називають також асимпатикотонічною ортостатичною гіпотонією. Припускають, що в основі захворювання лежить первинна дегенерація нейронів бокових стовпів спинного мозку. Ця форма відрізняється стабільним перебігом, повільно або зовсім не прогресує.

Артеріальна гіпотонія (гостра і хронічна) зустрічається під час дуже багатьох захворювань. За різними даними, цей симптом виявляється у 15—25 % хворих терапевтичних та інфекційних відділень. Для практичної роботи лікаря істотно знати захворювання, за яких артеріальна гіпотонія зустрічається досить часто, оскільки це має значення не тільки для уточнення діагнозу, але й для планування і коригування системи лікувальних заходів.

Диференціальна діагностика[ред. | ред. код]

Встановлення факту зниженого артеріального тиску (гіпотонії) вимагає подальшого обстеження за певною системою, оскільки цей поширений симптом зустрічається і у здорових людей, і за різних захворювань, і як найважливіший прояв самостійної нозологічної форми. В інтересах діагностики перш за все треба користуватися єдиною класифікацією.

Класифікація гіпотонічних станів:

  1. Фізіологічна гіпотонія:
    1. Гіпотонія як особливий варіант норми.
    2. Гіпотонія підвищеної тренованості (у спортсменів).
    3. Гіпотонія адаптивна (у жителів високогір'я, тропіків і субтропіків).
  2. Патологічна гіпотонія:
    1. Нейроциркуляторна гіпотонія (первинна, есенціальна):
      1. З нестійкою оборотною течією.
      2. Виражена форма зі стійкими проявами (гіпотонічна хвороба).
    2. Ідіопатична ортостатична гіпотонія.
  3. Симптоматична (вторинна) гіпотонія:
    1. Гостра форма (під час шоку, колапсу).
    2. Хронічна форма.
    3. Форма з вираженим ортостатичним синдромом (зокрема синдром Шая-Дрейджера).

Фізіологічна гіпотонія встановлюється за допомогою відкидання розладів суб'єктивного або об'єктивного характеру. Гіпотонія високої тренованості (гіпотонія у спортсменів) і адаптивна гіпотонія (у жителів високогір'я й спекотного клімату) лише за тієї умови можуть бути віднесені до фізіологічної гіпотонії, якщо у обстежуваних немає ніяких хворобливих симптомів. Відрізнити у спортсмена, та й не лише у спортсмена, фізіологічну гіпотонію від початкової стадії нейроциркуляторної гіпотонії (НЦГ) і латентно плинної симптоматичної гіпотонії буває нелегко, і тут потрібні індивідуальний підхід і комплексне обстеження. Цьому буде сприяти логічно послідовний аналіз фактів у процесі обстеження хворого.

Лікувальні процедури та діагностичні обстеження призначаються тільки лікарем відповідно до основного захворювання та стану здоров'я хворого.

Лікування[ред. | ред. код]

За хронічних гіпотонічних станів, фармакотерапія носить допоміжний характер. В цих випадках застосовують речовини, що збуджують судиноруховий центр —- кофеїн, кордіамін, камфору, коразол, препарати групи стрихніну, адреноміметики —- ефедрин, мезатон, фетанол, загальнотонізуючі засоби (препарати лимонника, женьшеню, елеутерококу та ін.), мінералокортикоїди (препарати дезоксикортикостерону), додавання до їжі повареної солі, вживання кави, міцного чаю, фізичні вправи.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.