Кардіоміопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кардіоміопатія
Idiopathic cardiomyopathy, gross pathology 20G0018 lores.jpg
Ідіопатична кардіоміопатія
МКХ-10 I42.0
DiseasesDB 2137
MedlinePlus 001105
MeSH D009202

Кардіоміопатія (міокардіопатія) — ураження серцевого м'язу нез'ясованої етіології. Нерідко кардіоміопатію доводиться диференціювати від ідіопатичного міокардиту Фідлера, який супроводжується виразнішими загальними запальними проявами. При ретельнішому опитуванні вдається виявити роль деяких факторів розвитку кардіоміопатії (наприклад, тривале зловживання алкоголем).

Уражається міокард або із дилатацією камер серця та серцевою недостатністю або з переважною гіпертрофією міокарда. Виділяють застійну (конгестивну, дилатаційну) міокардіопатію, гіпертрофічну (включно з асиметричною гіпертрофією обструктивного типу з м'язовим субаортальним стенозом) та рестриктивну (констриктивну, облітеруючу) форми.

Симптоми[ред.ред. код]

Кардіоміопатія розвивається зазвичай поступово, непомітно. В деяких хворих на початку захворювання ураження міокарду характеризується переважно гіпертрофією м'язових волокон. Поступово зростаюча гіпертрофія тривалий час може не проявлюватися клінічно. Вона може охопити рівномірно усі камери серця або бути асиметричною з ураженням частини стінки лівого шлуночка або міжшлуночкової перетинки. Гіпертрофія міжшлуночкової перетинки може призводити до виникнення м'язового субаортального стенозу. Гіпертрофічна кардіоміопатія на більш ранніх стадіях розвитку може бути виявлена лише при спеціальному обстеженні: реєстрація ехокардіограми, рідше за ЕКГ, у деяких відведеннях якої реєструється знижений або від'ємний зубець Т при відсутності ознак ішемічної хвороби серця. У пізній стадії гіпертрофічної кардіоміопатії виникають клінічні прояви тяжкого ураження міокарду: прогресуюча серцева недостатність з вираженим застоєм у малому та великому колі кровообігу, значне збільшення розмірів серця за рахунок розширення всіх камер, різні види аритмії та порушень внутрішньосерцевої проводимості. В деяких хворих аритмія є провідним синдромом хвороби на більш ранній стадії розвитку до появи серцевої недостатності. Серйозне ускладнення кардіоміопатій на пізній стадії — тромбоемболії у судини мозку, нирок, селезінки, а також периферійні артерії.

Діагноз[ред.ред. код]

Окрім хронічного міокардиту Фідлера, при диференційній діагностиці в осіб молодого віку слід мати на увазі деякі системні захворювання, наприклад, первинний амілоїдоз з переважним ураженням серця. Однак при цьому зазвичай є ознаки ураження й інших органів.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування кардіоміопатій у пізній стадії спрямоване на усунення ознак серцевої недостатності, а також аритмії серця. В таких хворих особливо важливо тривале дотримання режиму спокою, бажано ліжковий режим у стаціонарі.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.
  2. Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії / Під ред. М. В. Бочкарьова та Є. А. Мухіна. — Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.
  3. Некоронарогенні болі в серці (кардіалгії). Олена Кондратенко, - стаття на ВебМед (webmed.com.ua), 18.12.2013.