Балтійський щит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балтійський щит

Балті́йський щи́т (Фенноскандина́вський щит)  — виступ докембрійського фундаменту на південному заході Східно-Європейської платформи.

На північному заході межує зі складчастими спорудами каледонід Скандинавії, які насунені на кристалічні породи щита; в південному і південно-східному напрямі метаморфічні гірські породи занурюються під чохол осадових порід Російської плити.

Займає південно-східну половину Скандинавського півострова, Кольський, Карельський півострів.

У будові щита виділяються три великі частини — геоблоки (сегменти): східний (Кольсько-Карельський), центральний (Свекофенський) і західний (Південно-Скандинавський). Найдавнішими утвореннями фундаменту Балтійського щита є архейські породи (2 700—2 500 млн років). Широко розвинені молодші, протерозойські утворення.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]