Скандинавський півострів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Скандинавський півострів
Fennoscandia.png
Скандинавський півострів і Фенноскандія
63°00′ пн. ш. 14°00′ сх. д. / 63.000° пн. ш. 14.000° сх. д. / 63.000; 14.000Координати: 63°00′ пн. ш. 14°00′ сх. д. / 63.000° пн. ш. 14.000° сх. д. / 63.000; 14.000
Довколишні води Ботнічна затока
Балтійське море
Північне море
Норвезьке море
Баренцеве море
Площа 800 000 км²
Найвища точка 2469 м, Гальхепігген
Країна Норвегія Норвегія
Швеція Швеція
Фінляндія Фінляндія

Commons-logo.svg Скандинавський півострів у Вікісховищі

Скандинавський півострів — півострів, розміщений в північно-західній частині Європи. На ньому розташовані Норвегія, Швеція і частина Фінляндії (Кілпісярві)[1].

Географія[ред.ред. код]

Скандинавський півострів є найбільшим в Європі. Має 1,850 км довжини, а також приблизно 370-805 км ширини.

Скандинавські гори є кордоном між Норвегією і Швецією. Півострів омиває декілька водойм в тому числі:

Найвища точка Гальхепігген (територія Норвегії) — 2469 м. Ці гори також мають найбільший льодовик материкової Європи, Йостедалсбрин. Приблизно чверть півострова лежить на північ від Полярного кола, найпівнічнішою точкою є мис Нордкин. Клімат півострова варіюється від субарктичного до помірного морського на півдні і південному заході[3].

На півострові багато озер, більшість з яких має льодовикове походження. Найбільші озера — Венерн (5650 км²), Веттерн (1900 км²) і Меларен (1140 км²). Річок також багато. Річки, що беруть початок на західних схилах гір, повноводні, але мають незначну довжину. Річки, що беруть початок на східних схилах гір, значно довші. Найбільші річки — Гломма (611 км), Турнеельвен (510 км), Умеельвен (467 км), Онгерманельвен (460 км), Кларельвен (460 км), Каліксельвен (450 км), Лулеельвен (450 км), Індальсельвен (420 км), Шеллефтеельвен (410 км).

Цей регіон багатий на деревину, залізо та мідь, має файні ґрунти на півдні Швеції. Великі поклади нафти та природного газу були знайдені біля узбережжя Норвегії на шельфі Північного моря і Атлантичного океану.

Значна частина населення зосереджена в південній частині півострова. Стокгольм, Гетеборг та Мальме в Швеції і Осло, Берген та Тронгейм в Норвегії є найбільшими містами[4].

Геологія[ред.ред. код]

Скандинавський півострів знаходиться на Балтійському щиті, стабільній і великій ділянці земної кори сформованої дуже давніми, кристалізованими метаморфічними породами. Більшість ґрунтів, що покривали півострів, були зметені льодовиком під час заледеніння, особливо в північній частині, де щит знаходиться ближче до поверхні. Як наслідок цього очищення, висоті і клімату, дуже невелика частина землі придатна до орання (3% в Норвегії)[5] . Льодовик також поглибив річкові долини, які були затоплені морем, коли крига розтанула, створюючи фіорди. На півдні льодовик залишив величезні осадочні відкладення, створюючи дуже хаотичний ландшафт[6].

Хоча Балтійський щит, в основному, є стабільним і стійким до впливу інших сусідніх тектонічних утворень, але під вагою близько чотирьох кілометрового льодовика місцевість зазнала занурення. Коли крижаний покрив зник, щит зазнав підняття, тенденція, яка продовжується і по цей день зі швидкістю приблизно 1 метр у сторіччя[6]. Зворотній процес занурення, який є компенсацією цього підняття, спостерігається з Голландією та Данією.

Населення[ред.ред. код]

Перша зареєстрована присутність людей в південній частині півострова і в Данії починається з 12 000 років тому[7]. Після того як льодовик зтанув, клімат дозволив біомі тундри зайняти цю нішу, що привабило мисливців на оленів. Клімат теплів поступово, спочатку призвів до росту багаторічних дерев, а потім листяних лісів і великих ссавців на кшталт зубрів. Групи мисливців-рибалок-збирачів почали жити в районі з мезоліту (8200 р. тому), до появи сільського господарства за часів неоліту (3200 р. тому).

Північна і центральна частини півострова, частково заселені представниками народу Саами, яких часто називають "лопарі", або "лапландці". У найраніші зареєстровані часи вони займали арктичні і субарктічні регіони, а також центральну частину півострова, до Даларна, Швеція. Вони говорять саамською мовою, що є не-індо-європейською, а мовою з фінно-угорської сім'ї, і пов'язана з фінською і естонською. Інші мешканці півострова, відповідно до записів з дев'ятого століття норвежці на західному узбережжі Норвегії, данці в теперішній південній та західній Швеції та південно-східній Норвегії, свеї в регіоні навколо Меларен, а також на значній частині східного узбережжя Швеції та гьоти в Вестергьоланді і Естергьотланді. Ці народи говорили на тісно пов'язаних діалектах індо-європейських мов, давньонорвезькою. Хоча політичні кордони зазнали зміни ці народи, як і раніше, є домінуючими на півострові на початку 21-го століття[8].

Політичне становлення[ред.ред. код]

Попри те, що країни Північної Європи мають більш ніж 1000-річну історію як окремі політичні утворення, міжнародні кордони були утворені пізно і мали тривале становлення. До середини 17 століття, Швеція отримала вихід на Каттегат і контроль над південною частиною Балтійського узбережжя. Шведсько-норвезький кордон було остаточно узгоджено і маркіроване у 1751. Фінсько-норвезький кордон на півострові було створено після тривалих переговорів у 1809, і спільні норвезько-російські округи не мали розподілу до 1826. Морський фінсько-норвезький кордон на Баренцевому морі було узгоджено в 1920, але Фінляндія поступилася цією територію Росії в 1944[9].

Данія, Швеція та Росія політично домінували на півострові протягом багатьох століть, Фінляндія та Норвегія отримали повну незалежність у 20-му столітті.

Посилання[ред.ред. код]

  • «Зарубежная Европа. Общий обзор. Северная Европа» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1981, стр. 20, 91, 141—146, 189-197 (рос.)
  • Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 152-153 (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Kilpisjärvi biological station
  2. Nordic FAQ Geography of Sweden
  3. Glossary of American climate terminology in terms of Köppens classification
  4. Scandinavia. FactMonster.com. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2004-03-21. 
  5. Hobbs, Joseph J. and Salter, Christopher L.Essentials Of World Regional Geography,p. 108.Thomson Brooks/Cole.2005.ISBN 0-534-46600-1
  6. а б Ostergren, Robert C., Rice, John G. The Europeans. Guilford Press. 2004.ISBN 0-89862-272-7
  7. Tilley, Christopher Y. Ethnography of the Neolithic: Early Prehistoric Societies in Southern Scandinavia, p. 9, Cambridge University Press. 2003. ISBN 0-521-56821-8
  8. Sawyer, Bridget and Peter (1993). Medieval Scandinavia: from conversion to Reformation, circa 800-1500. ISBN 0816617384.  Текст «University of Minnesota Press » проігноровано (довідка)
  9. Sømme, Axel (Ed.) (1961). The Geography of Norden. Oslo: Den Norske nasjonalkommittee for geographi. ISBN none.