Богацький Єгор Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Богацький Єгор Петрович
Народження23 квітня (6 травня) 1917(1917-05-06)
Покровка, Покровська волость (Охтирський повіт), Охтирський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть1 лютого 1996(1996-02-01) (78 років)
Суми, Україна
Країна УНРСРСР СРСРУкраїна Україна
Рід військБронетанкові війська
ОсвітаЛенінградська вища офіцерська бронетанкова школаd і Сталінградське військове танкове училище (1942)
Роки служби1941-1960
ПартіяКПРС
Званняполковник
Війни / битвиДруга світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»

Єгор Петрович Богацький (нар. 6 травня 1917(19170506), с. Покровка, нині Сумська область — 1 лютого 1996, м. Суми) — радянський танкіст, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1945), Гвардії полковник.

Походження та навчання

[ред. | ред. код]

Є.Богацький народився 6 травня (23 квітня — за старим стилем) 1917 року в селі Покровка Сумського повіту Харківської губернії, що підпорядковувалась Центральній Раді (нині село Краснопільського району Сумської області України) в сім'ї селянина Петра Семеновича Богацького.

Після закінчення семи класів неповної середньої школи, Є.Богацький почав працювати на Михайлівському заводі вогнетривкої цегли. Потім працював в радгоспі завідувачем пунктом Сумського маслозаводу.

Після закінчення Сумського технологічного технікуму він працював бухгалтером в селі Чернеччина на Грязнянському цукровому заводі[1].

Участь у війні

[ред. | ред. код]

З початком війни Є.Богацький був призваний Краснопольським районним військкоматом Сумської області 23 липня 1941 року до лав Робітничо-селянської Червоної Армії. Він навчався в Сталінградському танковому училищі, яке з літа 1942 року знаходилося в евакуації в Кургані.

В кінці листопада 1942 року молодший лейтенант Є.Богацький прибув в розташування 109-ї танкової бригади 16-го танкового корпусу Донського фронту, однак в бойових діях корпусу під Сталінградом взяти участь не встиг. 16-й танковий корпу зазнав великих втрат і його 1 грудня 1943 року було виведено в тил для доукомплектування.

У лютому 1943 року корпус був підпорядкований 2-ій танковій армії Центрального фронту. В її складі командир танка Т-34 молодший лейтенант Є.Богацький брав участь у Сєвській операції.

До літа 1943 року він вже був лейтенантом, командував танковим взводом. На початку Курської битви 2-а танкова армія перебувала в резерві фронту і була кинута в прорив в ході Орловської операції. 2 серпня 1943 р. Є.Богацький був легко поранений. За відзнаку в Курській битві його було удостоєно Орденом Червоної Зірки.

Після битви на Курській дузі Є.Богацький в ході Чернігівсько-Прип'ятської операції брав участь в Битві за Дніпро.

З 18 січня 1944 року старший лейтенант Є.Богацький у складі 309-го танкового батальйону 109-ї танкової бригади 16-го танкового корпусу 2-ї танкової армії 1-го Українського фронту брав участь у відбитті німецького контрудару на Вінницькому напрямку, а потім в Корсунь-Шевченківської операції.

29 січня 1944 року в бою за село Оратів Вінницької області взвод старшого лейтенанта Є.Богацького знищив 2 німецьких танка « Тигр», 6 автомашин , 3 бронетранспортера і до 80 солдатів та офіцерів противника, з них на рахунок Єгора Петровича був записаний один танк, дві автомашини, один бронетранспортер і до 30 фашистів. Після бою біля села Оратів Є.Богацький був призначений командиром танкової роти. Його рота відзначилася в лютому 1944 року в боях під Вінницею. У боях біля села Петровська та поблизу сіл Лисянка і Хижинці рота Є.Богацького в період з 7 по 18 лютого 1944 року знищила 15 ворожих танків, з яких 9 були на рахунку командира роти, 18 автомашин, 6 бронетранспортерів, 4 гармати, 120 підвід з військовим майном і до 1100 солдатів і офіцерів противника.

22 лютого 1944 р. 2-а танкова армія була підпорядкована 2-му Українському фронту. У його складі Є.Богацький брав участь в Умансько-Ботошанської операції, звільнення міста Умань, форсуванні річок Південний Буг, Дністер і Прут. 5 березня 1944 року він був важко поранений.

Старший лейтенант Є.Богацький брав участь у визволенні польських міст Люблін та Демблін, а в кінці липня — на початку серпня 1944 року — у відбитті німецького контрудару під Варшавою.

20 листопада 1944 року 2-а танкова армія стала Гвардійською. 16-й танковий корпус був перейменований в 12-й гвардійський танковий корпус, 109-а танкова бригада — в 48-у гвардійську. На початку грудня 1944 року 12-та й гвардійський танковий корпус був переданий 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, проте перед початком Вісло-Одерської операції знову увійшов до складу 2-ї гвардійської танкової армії.

16 січня 1945 року 2-а гвардійська танкова армія була кинута в прорив і за 15 діб боїв подолала з боями близько 700 кілометрів. В ході операції особливо відзначилася рота гвардії капітана Є.Богацького. У період з 14 до 26 січня 1945 року ротою було знищено 2 самохідні установки, 17 знарядь різного калібру, 13 бронетранспортерів, 17 автомашин і до 370 солдатів і офіцерів вермахту. 27 січня рота відразу форсувала річку Ґвда в районі населеного пункту Кюддовталь (нині містечко Мотильово за 4 км на південь від міста Піла Великопольського воєводства Республіки Польща) та в боях за плацдарм відбила контратаку противника, знищивши три танка, дві протитанкові гармати, і до 80 ворожих солдат і офіцерів противника, що дозволило іншим частинам бригади без втрат форсувати водну перешкоду.

У лютому — на початку квітня 1945 року Є.Богацький брав участь в Східно-Померанській операції, а потім в Берлінській операції.

Війну він закінчив у Берліні, розписавшись на одній з колон Рейхстагу. Всього за час війни на рахунку гвардії капітана Є.Богацького значилося 11 знищених німецьких танків, 17 автомашин, 39 кулеметів, 23 гармати і близько 1000 солдатів і офіцерів противника.

31 травня 1945 року гвардії капітану Єгору Петровичу Богацькому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу[2].

Військова служба

[ред. | ред. код]

Після закінчення Другої світової війни він продовжив службу в своїй частині в складі Групи радянських військ у Німеччині. Незабаром його направили в Ленінградську Червонопрапорну Ордена Леніна вищу офіцерську бронетанкову школу імені В. М. Молотова, яку він закінчив у 1946 році.

Потім служив в бронетанкових військах, був командиром танкового батальйону, заступником командира полку.

З 1960 року підполковник Є.Богацький служив військовим комісаром Тячівського району Закарпатської області[3]

Партійність

[ред. | ред. код]

1944 року Є. Богацький вступив до лав ВКП(б), з 1952 року — КПРС.

Пенсія та смерть

[ред. | ред. код]

У 1968 році в званні полковника він вийшов у відставку.

Жив в місті Шостка Сумської області, потім переїхав в Суми.

1 лютого 1996 року Є.Богацький помер. Поховали його на Ново-Центральному Баранівському кладовищі в місті Суми.

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Увічнення пам'яті

[ред. | ред. код]
  • Ім'я Героя Радянського Союзу Є.Богацького увічнено на Алеї Героїв селища Краснопілля Сумської області.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ныне ОАО «Грязнянський цукровий завод»
  2. Герои страны. Архів оригіналу за 14 червня 2012. Процитовано 25 квітня 2017.
  3. БОГА́ЦЬКИЙ Єгор Петрович. Архів оригіналу за 26 квітня 2017. Процитовано 25 квітня 2017.