Будинок мирових суддів (Кременчук)
| Будинок мирових суддів | |
|---|---|
.jpeg) | |
| 49°04′05″ пн. ш. 33°24′28″ сх. д. / 49.06806° пн. ш. 33.40778° сх. д. | |
| Країна |
 Україна |
| Місто | м. Кременчук, Полтавська область |
| Розташування | кут вул. Городової (нині 29 Вересня) і Єленської (Мазепи) |
| Дата заснування | 1914 |
| Початок будівництва | до 1914 року |
| Побудовано | до 1914 року |
| Стан | не збереглось |
 | |
Будинок мирових суддів — архітектурна пам'ятка міста Кременчук, втрачена у роки Другої світової війни. Будівля була на розі вулиць Городова (нині ця частина вулиці називається вулицею 29 вересня) і Єленської (нині — Мазепи).
Історія[ред. | ред. код]
Період Російської імперії[ред. | ред. код]
Наприкінці XIX — початку XX століття на вулиці Городовій (у 1899 році перейменована на честь Пушкіна) були розташовані важливі міські будівлі. Однією з таких будівель став будинок мирових суддів, що розташувався на розі з вулицею Єленською. Будівля була побудована до Першої світової війни[1].
Мирові судді обиралися повітовим земськими зборами на 3 роки (збори проходили у будівлі Кременчуцького повітового земства). Серед суддів були жителі, відомі громадською та благодійною діяльністю: повітовий ватажок дворянства Олександр Олександрович Диздерєв; засновник дендрологічного парку Василь Васильович Устимович; голова повітової земської управи Дмитро Миколайович Милорадович; колишній член державної Думи, власник садиби у селі Манжелія Василь Олександрович Остроградський; граф Василь Іполитович Капніст[2].
Радянський довоєнний період[ред. | ред. код]
Будинок мирових суддів після революції називався Будинком Союзів, у ньому розміщувалися профспілкові організації. У 1938 році будівлю було передано для позашкільної освіти дітей. ТУт було влаштовано Будинок піонерів і школярів[2] (Пізніше установу перейменовано у Палац Піонерів). Колектив краєзнавців Кременчука писав у 1968 році, що передана будівля була однією з найкращих у місті[3].
У приміщеннях обладнали актовий зал на 200 місць, фоє, читальний зал, кімнати для жовтенят, для відпочинку та настільних ігор, а також фотолабораторію, шахово-шашковий і фізкультурний зали[2]. Кременчуцький краєзнавець та історик Лев Євселевскій згадував, що у дитинстві багато часу проводив у Палаці, де «було багато різних гуртків»[4].
Період німецької окупації[ред. | ред. код]
Згідно зі спогадами очевидця, у період німецької окупації під час Другої світової війни у колишньому Палаці піонерів розташовувалася — відділ пропаганди України[5] Зруйнований у роки Другої світової війни.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лушакова А.Н., Євселевський Л. І. (28 червня 2013). Кременчугский краеведческий музей, пямятник культуры начала 20 века. archive.li. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 14 листопада 2017.
- ↑ а б в Лушакова А.Н., Євселевський Л. І. Дом мировых судей в Кременчуге (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 10 листопада 2017.
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область (укр.). 1968. Процитовано 13 листопада 2017.
- ↑ Євселевський Л. І. Воспоминания о школьных годах (рос.). okrain.net.ua. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 11 листопада 2017.
- ↑ Костюк И. Кременчук. komb-a-ingwar.blogspot.de. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
