Кременчуцьке водосховище

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кременчуцьке водосховище
Кременчуцьке водосховище
49°16′ пн. ш. 32°38′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 32.633° сх. д. / 49.267; 32.633Координати: 49°16′ пн. ш. 32°38′ сх. д. / 49.267° пн. ш. 32.633° сх. д. / 49.267; 32.633
Розташування
Розташування Полтавська область, Кіровоградська область та Черкаська область України
Геологічні дані
Тип Гідроелектростанційне водосховище
Розміри
Площа поверхні 2,250 км2
Середня глибина 6 м
Макс. глибина 28 м
Берегова лінія 800 км
Об'єм 13.5 км3
Басейн
Вливаються річки Дніпро
Витікають річки Дніпро
Країни басейну Україна

Commons-logo.svg Кременчуцьке водосховище у Вікісховищі

Кременчуцьке водосховище у дніпровському каскаді[1]
Кременчуцька ГЕС

Кременчу́цьке водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро в Полтавській, Кіровоградській та Черкаській областях України. Розташоване між Канівським та Дніпродзержинським водосховищами.

Водосховище було створене греблею Кременчуцької ГЕС. Заповнено у 19591961 роках.

Загальні дані[ред.ред. код]

Площа — 2 252 км² (найбільше за площею водосховище в Україні)[2], об'єм 13,5 км³ (друге місце в Україні). Довжина — 185 км, найбільша ширина — 30 км, найбільша глибина — 28 м. Довжина берегової лінії — 800 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води 5,25 м[3].

На основі морфологічних, морфометричних та гідрологічних характеристик, водосховище умовно розділене на три частини. Верхня і середня частини згідно з фізико-географічним районуванням України, розташовані в межах Дніпровського заплавно-борового району північної лісостепової області. Нижня частина водосховища та територія Сульської затоки входить до Оболонсько-Градизького району південної лісостепової області, Лівобережно-Дніпровської, Лісостепової провінції, Лісостепової зони України.

Береги водосховища високі (до 30—40 м), урвисті; поширені ерозійні процеси. Берег піщаний, в основному попід кручами, розділеними ярами. Взимку водосховище замерзає: з кінця грудня до березня. Товщина крижаного покриву до 50 см, іноді до 80 см. Водообмін у водосховищі відбувається 2,5—4 рази на рік. Режим рівнів характеризується весняним наповненням і зимовим спрацюванням.

Створення водосховища покращило умови судноплавства. Використовується для зрошення, водозабезпечення, рекреації.

На берегах водосховища міста: Черкаси, Світловодськ.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Температурний режим у теплий період року сприяє розвитку зоо- та фітопланктону. Водяна рослинність найпоширеніша на мілководді. Тут розвивається цицанія широколиста, очерет, рогіз вузьколистий, є лепешняк, рдесник, біле латаття, кушир темно-зелений. Влітку спостерігається «цвітіння води». Цей процес охоплює до 70 відсотків площі водосховища, особливо у південній частині та затоках, погіршуючи якість води.

Фауна налічує 154 види зоопланктону, 180 — донних безхребетних, 50 — риб (зокрема лящ, судак, короп, плітка, синець, тюлька). Мілководдя вздовж лівого берега — місце гніздування птахів. Водяться бобер, ондатра; в острівній частині — видра, єнотоподібний собака, лисиця, горностай.

У водосховище впадають річки[ред.ред. код]

Острови Кременчуцького водосховища[ред.ред. код]

Внаслідок затоплення долини Середнього Дніпра географія островів тут суттєво змінилася, були затоплені плавні з численними давніми островами у місці злиття Сули з Дніпром (нині озерна частина водосховища). Серед зниклих такі відомі в історії острови, як Богун, Королевець, Корчуватий та інші. У той же час з'явилося багато нових, часто безіменних або з новими локальними і маловідомими назвами, утворені із підтоплених ділянок заплави і борової тераси, колишніх дюн. Особливо багато таких у підтопленому Нижньому Посуллі (нині - Сулинська затока водосховища) та лівобережній частині заплави між гирлом р. Супій та с.Кедина Гора, розділеній рукавом Дніпра - р.Довгун та його незчисленними протоками. Найкраще давні острови збереглися у верхній, річковій частині водосховища: Круглик, Шелестів, Просеред, Плавучий, також у цій же частині розміщені острови Чайковський, Аврумів, Гетьманів та інші. Острови річково-озерної частини: Дубинка, Залізьки, архіпелаги - о-ви Просеред, о-ви Самовиця, Липівські острови, о-ви Кучугури (Леськівські Кучугури, Великі Кучугури або Циганський Острів, Рибальський о-в, Середні або Худяківські Кучугури, Малі або Сагунівські Кучугури), новонамиті штучні острови поблизу м.Черкас - Чаїний і Мурашиний та цілий ряд дрібних, часто безіменних острівців. У нижній, озерній частині водосховища найбільшим островом є о. Жовнине, поряд розташований о.Вереміївський (обидва колишні піщані дюни), Біленкові Бурти, Острів Смерті, Кам'яний та інші. У Сулинській затоці відомі наступні острови: Галицький, Кулішівський, Романові Горби, Лящівочка, Хатнище та ряд інших.

Затоплені поселення[ред.ред. код]

При заповненні водосховища були затоплені 212 населених пунктів, або 39,6 тисяч дворів з населенням 133 тисяч осіб[4]. Найбільшим з них було місто Новогеоргіївськ.

Серед затоплених сіл на лівому березі були: Біла Голова, Білки, Бубнів, Бузьки, Васьківка, Велике Липське, Воїнська Гребля, Галицьке, Головки, Гусине, Демки, Денисенків, Дубина, Дубинка, Жовнинське, Забудько, Залізьки, Котлів, Красне, Кулішівка, Лебехівка, Лялинці, Ляшенки, Мале Липське, Малярівка, Матвіївка, Меринці, Миклашівка, Миколаївка, Миньківці, Митьки, Мойсинці, Морозівка, Мутихи, Налісні, Нове Липівське, Палений, Панське, Пищики, Плависте, Погоріле, Пугачівка, Радутське, Родьківка, Самовиця, Сергіївка, Старе, Старе Липівське, Стовбовахи, Хрести, Червонохижинці, Чигирин-Діброва, Шафорости.

На правому березі було затоплено такі села: Шабельники, Бужин, Адамівка, Кожарки, Талдики, Тарасівка, Мудрівка, Чаплище, Подорожне, Самусіївка, Воронівка, Коропівка, Клочкове, Нове Липове, Старе Липове, Калантаїв-Польський, Чернече, Петрівка, Колаборок, Вітрівка, Шумейко, Польський Крилів, Скобіївка, Ломувате.

Багато сіл було перенесено із зони затоплення зі збереженням старих назв (серед них — Васютинці, Москаленки, Тимченки, Вереміївка, Жовнине, Рацеве, Тіньки, Боровиця, Кліщинці, Леськи, Худяки, Сагунівка, Топилівка, Вітове, Пронозівка, Мозоліївка).

Заходи безпеки[ред.ред. код]

Постійний контроль за станом безпеки греблі водосховища та гідроелектростанції здійснюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Державне агентство водних ресурсів України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Український гідрометеорологічний центр.

Громадський контроль[ред.ред. код]

Постійний громадський моніторинг стану споруд ГЕС та водосховища здійснює Міжнародна громадська група незалежних фахівців з питань прогнозування соціальних наслідків катастроф та надзвичайних ситуацій. Вона періодично надсилає доцільні рекомендації щодо нагальних заходів безпеки, які враховуються відповідними державними відомствами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Водний фонд України: Штучні водойми — водосховища і ставки: Довідник / За ред. В. К. Хільчевського, В. В. Гребеня. — К.: Інтерпрес, 2014. — 164 с. ISBN 978-965-098-2
  2. Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
  3. УНІАН: На Кременчуцькому водосховищі шторм — триметрові хвилі
  4. pres-centr.ck.ua


Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]