Населення Кременчука

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Населення Кременчука — частина населення Полтавської області, що проживає у місті Кременчук. Станом на 2013 рік у місті проживає 225892 осіб[1].

Кількість населення[ред. | ред. код]

Графік зміни чисельності населення Кременчука починаючи з XVIII сторіччя (Джерела: основні — [2][3], допоміжні — [4][5][6])

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в м. Кременчуці на 234 тисячі чоловік населення налічується понад 76 тисяч молодих людей у віці від 14 до 35 років.[7]

Частка молоді становить 24,5% від усього населення міста [8].

Більшість населення розмовляє російською [8].

Стан здоров’я[ред. | ред. код]

Показник очікуваної тривалості життя при народженні в Кременчуці починаючи з 2000 р. і дотепер становить 71 рік.[9]

Дивіться також: Медицина у Кременчуці

Смертність та народжуваність[ред. | ред. код]

За 2010 рік народилось 2233 і 3075 містян померло, за 2011 рік народилось 2269, що на 36 більше, та 2823 людини померли, що на 252 записи менше, ніж у 2010 році.[10]

У 2008 р. коефіцієнт народжуваності дещо збільшився в порівнянні з попередніми роками і становить 9,9‰. Коефіцієнт смертності в 2008 році склав 14,2‰.[9]

Динаміка коефіцієнта народжуваності та смертності у Кременчуці[11]

Головними причинам смерті є[9]:

Природний приріст населення є від’ємним. Рівень дитячої смертності в місті має тенденцію до скорочення.[9]

Інвалідність[ред. | ред. код]

Всього в місті проживає 635 інвалідів, з яких[9]

  • І група інвалідності — 10,4%
  • ІІ — 37,9%
  • ІІІ — 48,0%
  • діти-інваліди — 3,7%

Чисельність інвалідів в місті повільно зростає – у порівнянні з 1995 р. їхня кількість збільшилась на 37%.[9]

Хвороби[ред. | ред. код]

У 2008 р. Майже половина захворювань населення міста припадає на хвороби органів дихання — 40,4 випадків на 100 осіб населення. Серед інших трапляються[9]:

Освітній рівень[ред. | ред. код]

Освіченість населення Кременчука залежить від рівня економічного розвитку міста, кількості навчальних закладів та зайнятих в сфері економіки. По цим показником місто займає одне з провідних місць як в Полтавській області, так і в цілому по Україні.[9]

Майже 90% жителів міста у віці до 17 років мають повну середню освіту. Частка осіб з повною вищою освітою в області становить 137 осіб на 1000 населення.[9]

Економічне становище[ред. | ред. код]

У структурі доходів населення 40,5% припадає на заробітну плату, 40,2% – на соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти, 16,8% – на прибуток і змішаний дохід, 2,5% – на доходи, одержані від власності (одержані). На кінець 2008 р. розмір середньомісячної заробітної плати становив 2080 грн., а це 128,4% в порівнянні з 2007 р.[9]

На 1 січня 2009 року до реєстру осіб, які мають право на пільги включено 65154 пільговика, проти 64158 у 2007 році. На обліку в управліннях праці та соціального захисту населення Автозаводського та Крюківського районів міста перебуває 12545 одержувачів різних видів допомог (за 2007 рік – 15061 одержувач). Загальна кількість сімей-одержувачів субсидій на оплату житлово-комунальних послуг станом на 01.01.2009 становить – 7424 (за 2007 рік – 9429). Загальна сума призначених субсидій на оплату житлово-комунальних послуг станом на 01.01.2009 становить 8757,4 тис. грн., проти 9328,0 тис.грн. за 2007 рік.[12]

На обліку в місті перебуває 3161 особа (на 1 січня 2009, у 2007 році – 3299 чол.), які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.[12]

Релігія[ред. | ред. код]

Історичні зміни[ред. | ред. код]

До заснування[ред. | ред. код]

Перші постійні жителі[ред. | ред. код]

XVIII століття[ред. | ред. код]

  • До другої половини 18 століття населення було виключно українське.[4]

Нове піднесення починається у 1720-х рр. (почасти стимулюється відміною найодіозніших обтяжень для України по смерті Петра І). Населення як Кременчука так і Кременчуччини загалом швидко зростає (хоча чергова російсько-турецька війна 1735-1739 рр. позначилась новою депресією). Так, Генеральне слідство про маєтності Миргородського полку 1729-1730 рр. фіксує в Кременчуцькій сотні аж 358 дворів посполитих[13]. З них 150 – в Кременчуці, 24 – в Кохнівці («деревня Кохнувцы»), 40 – Олексіївці, 124 – Богомолівці, 20 – Піщаному[14]. Окрема відомість полку Миргородського «свободных городов, сел і деревень», знає в містечку Кременчук – 237 дворів (посполитих), а в 4 вищезгаданих поселеннях округи – 219 [299].)[15]

Аби окреслити демографічні зрушення на Кременчуччині, можна мати на увазі хіба хиткий обрахунок 1685 р. (див. попередній розділ), за яким у Кременчуцькій сотні, аби утримати розподілених сюди 15 компанійців мало бути в ідеалі 375 дворів (25 та кожного компанійця). Тоді приріст населення за наступні півстоліття виглядатиме незначним, ніяк не порівняльним зі стрімким зростанням місцевої людності у 1740-х – 1760-х рр.[15]

XIX століття[ред. | ред. код]

За першу половину XIX ст. населення Кременчука значно зросло. Якщо на початку століття у місті проживало 9427 чоловік, то в 50-х роках - 18.285 чоловік: християн 10.839, євреїв 7.446, співвідношення чоловіків і жінок: 1 до 11/14. Щорічний приріст населення становив 450 душ. Найбільше людей збиралося в Кременчуці при відкриті судоплавства на Дніпрі, коли до міста прибувало до 15000 чоловік. Напередодні реформи 1861р населення міста становило вже 19259 чол. За кількістю населення Кременчук посідав восьме місце в Україні.[6]

Соціальний стан міста в 1840 р. в порівнянні з Полтавою: духовенство Кременчук - 55, Полтава - 87; дворяни і чиновники відповідно - 506 і 1192; почесні громадяни -2 і 7; купці першої - третьої гільдії - 1066 і 283; міщани 11165 і 6230.[6]

XX століття[ред. | ред. код]

За підсумками радянського перепису населення 1926 p. у Кременчуці проживало 58717 мешканців, в т.ч. 49,3% євреїв, 40,6% українців та 8,4% росіян.[16]

За переписом населення Кременчука, проведеним німцями 6 червня 1942 року місто мало 31.818 душ, з них: 12.700 — чоловіків та 19.118 — жінок. За національністю: 29.337 — українців, 1.818 — росіян, 100 - німців (непереселених до того часу німецьких колоністів, т. зв.„фольксдойчів") та 563 — інших.[4]

Незалежність[ред. | ред. код]

Графік зміни чисельності населення Кременчука за останні 25 років.[3][1]

Архівні документи[ред. | ред. код]

Архівні документи по місту Кременчуку зберігаються в основному в Державному архіві Полтавської області, але також вони наявні в Державному архіві Одеської області, Центральному державному історичному архіві та інших архівних установах України та зарубіжжя, а також у приватних колекціях. Документи складаються з: метричних книг, сповідних розписів, книг реєстрації актів цивільного стану та інших.

Див. докладніше.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. Изд. Центр. Стат. Ком. Мин. Вн. Дел / Под ред. Н. А. Тройницкого. – Т. XXXIII. Полтавская губерния – СПб.: Тип. Т-ва худож. печати, 1904. – 315 с., с. 1
  • Козаченко А. Історичні часи на Полтавщині / Полтавщина. – Полтава, 1927. – С. 159 – 220., с. 130

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Статистика населення України: Кременчук
  2. Статистика населення міст України (англ.)
  3. а б Населення міст України
  4. а б в Кременчук на сайті журналу "Вісті Комбатанта"
  5. Статистический сборник Полтавского губернского земства на 1916 год. – Полтава, 1915. – 260 с., с. 180 (рос.)
  6. а б в Кременчуччина в першій половині XIX ст.
  7. [1]
  8. а б Кременчук
  9. а б в г д е ж и к л Оцінка показників якості життя населення міста Кременчука
  10. У Кременчуці у 2011 році зросла народжуваність на сайті Кременчуг на ладони
  11. Статистичний щорічник Полтавської області за 2008 рік / Головне управління статистики в Полтавській області.- П., 2008. – 435 с.
  12. а б Соціальний захист: Загальна інформація на офіційному сайті Кременчуцької міської ради
  13. Ця ревізія не вирізняє з-поміж посполитих «цехових».
  14. О.Лазаревський для 1734 р. нараховував тут 366 дворів посполитих (по населеним пунктам сотні вони розподілились наступним чином: Кременчук – 109, Скибовка – 37, Кохнівка – 32, Савіна – 35, Богомолівка – 124, Піщане-«Піщана» – 29) (Див.: ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58153. – Арк.2-3).
  15. а б 3.2. Обрії матеріальної цивілізації. // Вирський Д.С. Українне місто: Кременчук від заснування до 1764 р. – К. : 2004 р., с. 252 – 328.
  16. Населення українських земель за матеріалами радянського перепису населення 1926 p., польського — 1931 p., румунського і чехословацького — 1930 р. С. А. Макарчук // Етнічна історія України