Бульдозерна революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бульдозерна революція
5. oktobar mapa.png
Місця в Белграді, де відбувалися протести
Дата: 29 вересня5 жовтня 2000
Місце: Flag of Yugoslavia (1992–2003); Flag of Serbia and Montenegro (2003–2006).svg Союзна Республіка Югославія
Привід: політика Слободана Милошевича
Результат: Перемога Демократичної опозиції;
Слободан Милошевич склав повноваження, до влади прийшов Воїслав Коштуниця
Політичні зміни: Люстрація
Сторони
Поліція протестувальники
Лідери
Слободан Милошевич Воїслав Коштуниця

Бульдо́зерна револю́ція (серб. Багер револуција, Bager revolucija) — серія акцій протесту в Союзній Республіці Югославії 5 жовтня 2000 року, що відбулися після президентських виборів і зрештою призвели до відставки президента країни Слободана Милошевича 6 жовтня 2000 року.

Назва «бульдозерна» виникла через відомий епізод, коли мітингувальники намагалися штурмувати будівлю центрального телебачення за допомогою бульдозера. Водій бульдозера Любислав Джокич став символом революції. Також події в Белграді називають першою з «кольорових революцій» (поряд із Трояндовою революцією в Грузії, Помаранчевою революцією в Україні тощо).

Передісторія[ред. | ред. код]

У червні 2000 року парламент Союзної Республіки Югославія прийняв ряд поправок до конституції, зокрема змінивши порядок виборів президента — замість парламенту його тепер повинні були обирати в ході всезагальних та прямих виборів. Зовні демократичні зміни, по суті, переслідували зовсім іншу мету, дозволяючи Слободану Милошевичу переобиратися ще на два чотирирічні терміни. Крім того, вони різко послабили позиції 650-тисячної Чорногорії у порівнянні з 7,5-мільйонною Сербією. 27 липня 2000 року Милошевич підписав указ про проведення восени того ж року виборів, причому не лише до югославського парламенту та місцевих муніципалітетів, але й на посаду президента Югославії. Мандат Милошевича закінчувався лише влітку 2001 року, але він вирішив призначити дострокові вибори на 24 вересня 2000 року.

З цього моменту розпочався останній, вирішальний період боротьби опозиції та США з режимом Слободана Милошевича. У її авангарді прогнозовано опинився «Отпор», який запустив дві масштабні паралельні кампанії — «Піди та проголосуй!» і «Він готовий».

Перша кампанія проходила під гаслом «Час настав!» і була направлена на активізацію маси молодих виборців 18-27 років, критично налаштованих по відношенню до режиму, але традиційно нехтуючи відвідуванням виборчих дільниць. На сторінках книги про діяльність «Отпору», яку світ побачив у 2006 році, активісти руху не без гордості відзначали, що в рамках цієї кампанії вони, на відміну від опозиційних політичних партій, з особливою ретельністю підходили до відбору та тренувань активістів. Крім того, були встановлені «продуктивні робочі відносини» з місцевими та міжнародними НПО. Все це дозволило «Отпору» ефективно проводити екзит-поли за усіма міжнародними стандартами.

За ініціативою «Отпору» та за підтримки ряду неурядових організацій та Демократичної опозиції у 60 містах Сербії відбулися рок-концерти, які привернули десятки тисяч молодих мешканців. На концертах роздавалися футболки із символікою «Отпору» і касети з піснею популярного югославського виконавця Джордже Балашевича «Жити вільно», яка моментально стала суперхітом. Також була проведена акція «Караван зірок», в якій взяли участь відомі у світі спорту та шоу-бізнесу громадяни Сербії, відвідавши 53 міста і закликаючи опозиційно налаштованих сербів прийти на вибори. Для завоювання симпатій середнього та старшого покоління велике значення мала поява працівників освіти, популярних спортсменів та акторів, які носили значки або футболки з написом «Час настав!». З'явилася нова емблема — годинник, стрілки яких показували 23:55 і підпис «Час настав — 24-09-2000».

Друга кампанія — «Він готовий» — повинна була відволікти на себе увагу силових структур і деморалізувати прибічників президента. Особам, які симпатизували президенту, а також тим, хто ухилявся, намагалися вселити думку про те, що дні режиму Милошевича добігають кінця. Основним методом цієї операції було «виправлення» офіційних агітаційних плакатів партій, які підтримували Милошевича, шляхом написання короткого слогану: «Він готовий». Внаслідок успішного проведення кампаній «Отпору» вдалося нейтралізувати пропагандистську машину правлячого режиму і дати можливість об'єднаній демократичній опозиції Сербії сконцентрувати зусилля на висуненні позитивної передвиборчої програми. Були виведені із апатії всі опозиційні ресурси та прошарки сербського суспільства, всі противники Милошевича різного політичного спектру. Крім того, в суспільстві був створений певний клімат, становище загострилося до межі, населення перебувало на грані масової істерики. В підсумку напередодні виборів 2000 року поза стінами державних установ стало небезпечно виражати симпатії до діючого президента.

Перебіг подій[ред. | ред. код]

24 вересня 2000 року в Югославії відбулися президентські вибори. На знак протесту проти зміни конституції вибори бойкотували Чорногорія та Косово. Як тільки розпочалось голосування, США (які не мали своїх спостерігачів на місцях) одразу ж звинуватили правлячий режим у фальсифікаціях та порушеннях виборчого процесу. Це інформаційне вкидання було підхоплено всіма глобальними ЗМІ. Наростав і військово-політичний тиск з боку Заходу. Сили НАТО розгорнули військові навчання у сусідніх із Сербією Болгарії та Румунії. Активно задіювались і механізми «м'якої сили». Так, лише за тиждень до виборів Євросоюз випустив «Послання сербському народу», в якому обіцяв зняти санкції проти Сербії лише у разі перемоги Воїслава Коштуниці. Розраховувати на якусь зовнішньополітичну підтримку Милошевич не міг. Традиційний союзник Сербії — Росія «набивши багато шишок у югославському врегулюванні і опинившись фактично витісненою з Балкан, майже демонстративно не втручалася у балканські справи». Белградський режим опинився у міжнародній ізоляції.

25 вересня, не чекаючи повного підрахунку голосів, штаб опозиційного кандидата оголосив про перемогу. За заявою опозиції, яка зуміла в тісному контакті з «Отпором» та прозахідними НПО підготувати понад 15 тисяч волонтерів на екзит-полах, Воїслав Коштуниця набрав 52% голосів проти 33% у Слободана Милошевича. Перемогу Коштуниці вже у першому турі визнали не лише незалежні спостерігачі і Демократична опозиція Сербії, але й інші партії, які не входили до прозахідної коаліції, наприклад радикали Воїслава Шешеля. Сербська православна церква закликала Милошевича мирно передати владу новому лідеру країни. Однак у ЦВК заявили, що жоден із кандидатів не набрав необхідних для перемоги у першому турі 50%. В ніч з 3 на 4 жовтня були оголошені офіційні результати, згідно з якими Коштуниця отримав лише 48,22%, а Милошевич — 40,25% голосів. Другий тур повинен був відбутися 8 жовтня 2000 року.

Демократична опозиція заявила про відмову участі у другому турі, оскільки її кандидат вже здобув перемогу у першому турі голосування. 26 вересня лідери опозиції на чолі з Зораном Джинджичем провели у Белграді таємну нараду, в ході якої було розроблено план повалення президента Сербії. Опозиціонери домовилися влаштувати масові демонстрації в провінції і організувати всенародний марш на Белград. У випадку застосування зброї з боку правоохоронних органів було вирішено відповідати тим самим.

29 вересня опозиція оголосила про початок всезагального страйку під гаслом «Зачинено через пограбування». Початкові та середні школи, кінотеатри і театри, а також численні приватні фірми урочисто зачинилися, вивісивши однотипний, надрукований в одній типографії плакат «Зачинено через пограбування». 1 жовтня до страйку приєдналися шахтарі із розташованого поблизу Белграда вугільного басейну Колубара. Наступного дня страйк став всезагальним. Коштуниця заявив, що страйки не припиняться до тих пір, поки Милошевич не визнає свою поразку на виборах.

Кульмінація подій повинна була статися в ході мітингу в центрі Белграда, призначеного противниками чинної влади на 5 жовтня. Весь цей час лідери опозиції проводили активні консультації з керівниками армії та поліції, вимагаючи від них не застосовувати силу проти беззбройних демонстрантів. Одночасно розроблявся детальний план перехоплення влади у Милошевича. З провінції на Белград повинні були вирушити завчасно сформовані колони автобусів та вантажівок. Основну ударну силу в самій столиці складали беззбройні активісти «Отпору».

На початку жовтня на території Боснії відбулася зустріч високопоставлених представників військової розвідки Югославії зі своїми колегами із НАТО. Сербська сторона підтвердила, що югославська армія відмовиться підпорядковуватись наказу про мобілізацію, в той час як лідери опозиції були негайно про це проінформовані. В ніч перед революцією Джинджич також проводив інтенсивні консультації з керівниками силових структур Сербії. Особливе значення мала зустріч з командиром «Червоних беретів» Милорадом Луковичем (Улемеком), в ході якої останній заявив, що «не збирається стріляти в людей заради людини, яка вкрала вибори».

Тим часом Милошевич виступив по телебаченню зі зверненням до нації. Вважаючи своїм обов'язком попередити про наслідки діяльності, яку підтримують та фінансують країни НАТО, він заявив, що вони нападають не на Сербію через Милошевича, а на Милошевича через Сербію. Однак жодних серйозних заходів щодо запобігання революції югославський президент та його команда так і не вжили.

Вранці 5 жовтня 2000 року із провінційних центрів у напрямку Белграда вирушили десятки та сотні одиниць автотранспорту з протестувальниками, об'єднані у п'ять колон. Найбільша із них складалася з 52 автобусів, 230 вантажівок, декількох сотень автомобілів, 10 тисяч чоловік і розтягнулася на 65 кілометрів. Поліція, яка не бажала використовувати зброю, пропускала революціонерів.

В самому Белграді був організований завчасно запланований мітинг проти маніпуляцій на виборах, який став каталізатором масових заворушень. Згідно зі свідченнями очевидців, на вулиці столиці Югославії вийшли понад 500 тисяч чоловік, як белградців, так і мешканців інших міст. Теоретично Милошевич мав достатньо сил, аби розігнати демонстрантів, але у вирішальний момент поліція та армія відмовилися підпорядковуватись його наказам або не виконували їх належним чином.

Основна маса демонстрантів зосередилася на центральній площі Белграда перед Народною скупщиною. Опівдні, не чекаючи концентрації основних сил, вони намагалися захопити будівлю парламенту, однак були зупинені поліцією із застосуванням кийків та сльозогінного газу. Через декілька годин активісти «Отпору» змогли увірватися всередину з допомогою бульдозера і розблокувати вхідні двері, після чого зупинити повстанців було вже неможливо. Згодом символ державної влади Сербії опинився під контролем опозиції.

Ключову роль у штурмі Скупщини зіграв фермер Любислав Джокич, який прибув з провінційного міста Чачак на антипрезидентський мітинг, бо був впевнений, що корумпований режим Милошевича винен в банкрутстві його цементно-піскового бізнесу. Цей яскраво-жовтий бульдозер і дав назву Сербській революції 2000 року.

Після взяття парламенту сп'янілий успіхом натовп вирушив до будівлі редакції Державного радіотелебачення Сербії, яка також була захоплена і спалена за безпосередньої участі бульдозера Джокича. В цей момент вперше розпочалося застосування табельної зброї з боку сил правопорядку. Зрозумівши, що сил одного МВС недостатньо, Милошевич наказав голові Генерального штабу генералу Павковичу вжити заходів через підпал державного символу. О пів на шосту вечора в центрі Белграда з'явилися «Червоні берети», командир яких під захоплене скандування народу розбив рацію об асфальт після того, як в ній роздався голос Милошевича.

Відмова голови Генштабу і командира «Червоних беретів» силою придушити протест стала переломним моментом «бульдозерної революції», зумовивши перемогу опозиції. О шостій вечора припинив роботу штаб МВС, який координував боротьбу з масовими безладами. В центрі міста розпочалися погроми торгових точок, поліцейських дільниць та офісів проурядових партій. Розпочалося мовлення телеканалу «В-92» під керівництвом опозиціонерів. Ввечері 6 жовтня 2000 року після переговорів Милошевича та Коштуниці югославський президент виступив по національному телебаченню і визнав свою поразку на виборах. За винятком двох випадкових жертв «бульдозерна революція» закінчилась майже безкровною перемогою опозиції.

Наслідки[ред. | ред. код]

23 грудня 2000 року в Югославії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобула демократична коаліція. 1 квітня 2001 року Слободан Милошевич був заарештований у власній резиденції за обвинуваченням у перевищенні посадових повноважень та корупції, і 28 червня за ініціативою прем'єр-міністра Зорана Джинджича був відданий Гаазькому трибуналу. Процес за його справою так і не був завершений, оскільки 11 березня 2006 року Милошевич помер від серцевого нападу.

Бульдозерна революція прискорила стрімкий процес розпаду Югославії на незалежні держави. 4 лютого 2003 року Югославія перетворилася на конфедеративний Державний Союз Сербії та Чорногорії. 3 червня 2006 року Югославія остаточно припинила своє існування у зв'язку з виходом із союзу Чорногорії.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]