Вавілов Володимир Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вавілов Володимир Федорович
Основна інформація
Повне ім'я Вавилов Владимир Федорович
Дата народження 5 травня 1925(1925-05-05)
Місце народження Ленінград
Дата смерті 11 березня 1973(1973-03-11) (47 років)
Місце смерті Ленінград, РРФСР, СРСР
Роки активності 1946-1972
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Професія музикант, композитор
Інструменти гітара, лютня
Жанр Класична музика

Вавілов Володимир Федорович (рос. Вавилов Владимир Федорович; 5 травня 1925, Ленінград - 11 березня 1973, Ленінград) — російський музикант часів СРСР, майстер музичних інструментів, невизнаний композитор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в робітничій родині. Музичну освіту почав опановувати в ранньому віці в Ленінградському Палаці піонерів (клас гітари), керівник — П. І. Ісаков. Пізніше перейшов у клас П. Ісакова в Музичну школу імені Н. А. Римского-Корсакова. Немолодий на ту пору Петро Іванович колись виступав акомпаніатором разом з зірками російської опери Леонідом Собіновим та Федіром Шаляпіним.

Володимир Вавілов став музикантом-виконавцем на семиструнній гітарі, але деякий час працював водночас на заводі механіком. 1949 року був створений дует двох гітаристів в складі Лева Андронова (шестиструнна гітара) та Володимира Вавілова (семиструнна гітара). Дует отримав срібну медаль на міжнародному конкурсі, що відбувся в межах Міжнародного фестивалю молоді та студентів в Москві 1957 року. З 1962 року дует розпався і концертну діяльність продовжив один.

Брав участь в концертах з такими відомими співаками доби, як Клавдія Шульженко (1906–1984) та Борис Штоколов (1930–2005).

Був ентузіастом в популяризації гітари і сприяв оприлюдненню в СРСР підручника (російською) «Школа игры на семиструнной гитаре» (Л. «Музыка», 1971, Общ. ред. А. Ашкенази; предисловие автора). Пізніше видання виходило в інших містах (наприклад, в місті Тюмень) під назвою (російською) «Начальный курс игры на семиструнной гитаре».

Був одружений, мав доньку Тетяну.

Перший лютніст в СРСР[ред. | ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Володимир Вавілов
Searchtool.svg [1].

Серед серйозних зацікавлень Володимира Вавілова окрім гітари — лютня, музичний інструмент доби пізнього Середньовіччя і Відродження. Володимир Федорович був серед перших музикантів в СРСР, що поставив за мету відродити старовинний інструмент і музику тієї доби. Фахівці пізніше розглянули і дослідили музичний інструмент, створений Вавіловим і визнали його — гітарною лютнею. Але знайомство прихильників старовинної музики з лютневою музикою відбулось, коли в СРСР монопольна фірма "Мелодія" видала платівку під назвою «Лютневая музыка XVI–XVII веков» з п'єсами у виконанні В. Ф. Вавілова в супроводі органа, клавесина, валторни, гобоя, флейти.

Була на платівці відома англійська композиція «Зелені рукави» XVI століття. Інші твори були приписані різним авторам: Франческо Канова да Мілано, Джуліо Каччіні, Н. Нігрино. Так, автором «Канцони і танцю» був зазначений композитор й віртуоз-лютнист XVI століття Франческо да Мілано. Перша частина композиції, власне, «Канцона» пізніше стала музикою відомої пісні на слова Анрі Волохонського «Рай» («Город золотой»). Інша композиція з тією ж платівки, «Павана і Гальярда», автором якої був зазначений Вінченцо Галілей, стала мелодією ще однієї пісні на слова Анрі Волохонського, «Конь унёс любимого». Однак справжнім автором цих творів був В. Вавілов, який вдавався з певних причин до містифікації.

Платівка мала популярність і неодноразово передруковувалась, а її мелодії набули надзвичайної популярності, їх виконували на концертах, вони увійшли в кінофільми тощо.

Смерть[ред. | ред. код]

Крюков канал і дзвіниця Нікольського собору.

На п'ятому десятку життя захворів, діагноз — рак підшлункової залози. Провели операцію, але захворювання зайшло занадто далеко. Помер в Ленінграді 11 березня 1973 року. Панахида відбулася в Ніколо-Богоявленському морському соборі, що розташований на набережній Крюкова каналу. Поховання відбулося в місті Павловськ, Ленінградська область.

Утаємничений композитор[ред. | ред. код]

Лише після смерті Володимира Федоровича виявилося, що він був ще і композитором. Всі, хто давав описи біографії музиканта, не загострювали уваги на тому, що він з 1952 року вивчав теорію музики та композицію під керівництвом композитора часів СРСР Йогана Григоровича Адмоні (19061979). Але про це мало хто знав, бо ці уроки не вважалися фаховою освітою і в скрутних умовах СРСР не виглядали достатніми для прав на композиторську діяльність.

Відкриття почалися після дослідження текстів і мелодій з грамплатівки «Лютнева музика XVI–XVII ст.» Дослідники творчості Франческо да Мілано, що працював лютнистом в Ватикані, не знайшли в інвентарі творів митця жодного твору, схожого на той, що виконував В. Ф. Вавілов. Відомо, що твори Франческо да Мілано внесені в ватиканські протоколи, а перелік його творів був оприлюденим. Ще більше нез'ясованого було з «Ave Maria» Джуліо Каччіні. Стилістичний аналіз мелодій дала одна музикознавиця, яка зазначила (російською): « … септаккорды по „золотой секвенции“, синкопы в басу, 7-я повышенная ступень в миноре, двойная доминанта… Такого в принципе не могло быть написано 400 лет назад». Незалежно від нього дали свої висновки інші, що підтвердили неможливість створення композицій ні в 16, ні в 17 столітті.

Ноти лютневих композицій, які виконував В. Ф. Вавілов, відсутні в будь яких архівах і музичних бібліотеках. Розпити родичів і тих, хто близько знав музиканта, довели, що автором цих творів був сам Володимир Вавілов. Так стало відомо про ще одну грандіозну містифікацію в галузі музики 20 століття, коли сучасники і обставини дозволили створити неперевершеній творчій особистості ще одну дивну загадку.

Дискографія (російською)[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела і ресурси інтернету[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]