Вегелін Олександр Іванович
| Олександр Вегелін | |
|---|---|
 Вегелін Олександр Іванович, грудень 1832 р. — січень 1833 р.Акварельний портрет художника-декабриста Бестужева Миколи Олександровича. Автограф Вегеліна. | |
| Народився | 1801 |
| Помер |
1860 Одеса |
| Поховання | Перший Християнський цвинтар |
| Відомий завдяки | організатор виступу Литовського піонерного батальйону |
| Alma mater | Перший кадетський корпус (Санкт-Петербург) |
| Родичі | Ігельстром Костянтин Густавович |
Олександр Іванович Вегелін (нар. 1801 — пом. 1860) — поручник, командир 3 роти Литовського пионерного батальйону. Член Товариства військових друзів. Двоюрідний брат Костянтина Ігельстрома.
Життєпис[ред. | ред. код]
З дворян Волинської губернії. Батько — доктор медицини Йоганн-Крістоф Вегелін. Виховувався у Першому кадетському корпусі, випущений прапорщиком у 7 піонерний батальйон 26 липня 1818 року. Поручник — 25 березня 1822 року, переведений в Литовський піонерний батальйон — 30 червня 1823 року. Член таємного Товариства військових друзів, організатор виступу Литовського піонерного батальйону.
Заарештований 26 грудня 1825 року і знаходився в Білостоці. Військовим судом позбавлений дворянства, чинів і засуджений до смертної кари,[1] по найвищій конфірмації 15 квітня 1827 року засланий на 10 років в каторжну роботу із залишенням потім у Сибіру на поселенні.
Каторгу відбував в Читинському острозі і в Петровському заводі. За указом 8 листопада 1832 року звернений на поселення в слободу Стрітенську Нерчинського заводського округу Іркутської губернії. У 1835 році до нього перевели Ігельстрома. Брати прожили разом майже рік, займаючись сільським господарством. У січні 1837 року Вегеліну було дозволено поступити на службу в Окремий кавказький корпус, визначений рядовим в Кабардинський єгерський полк 18 серпня 1837 року. Олександр Іванович брав участь у військових експедиціях, будівництві Головінського і Махошевського укріплень, форту Лазаревського[ru].
Підвищений за відзнаку в унтер-офіцери — 18 серпня 1838 року. На Кавказі він познайомився з Львом Пушкіним, братом Олександра Пушкіна, і Михайла Лермонтова. У січні 1843 року звільнений у відставку в чині прапорщика за станом здоров'я із забороною в'їзду в обидві столиці та з поліцейським наглядом за місцем проживання. Жив у Полтаві, потім у родичів у Новій Празі Херсонської губернії і в Одесі, де завідував мінеральними водами. В Одесі на руках Вегеліна помер Лев Пушкін на 47 році від народження. Там же помер Олександр Іванович Вегелін.
Був похований на Першому Християнському цвинтарі Одеси.[2] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Вегеліна відсутні.[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Общество военных друзей. Извлечение из выписи, составленной в Аудиториатском департаменте по военно-судному делу Литовского пионерного батальона о капитане Игельстроме, поручике Вегелине и прочих. Приложение Б. //Декабристы. Биографический справочник под редакцией академика М. В. Нечкиной. — М., «Наука», 1988, с. 362
- ↑ Храм Всех Святых. Список захороненных людей. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (рос.). Архів оригіналу за 27 липня 2012. Процитовано 15 квітня 2011.
- ↑ Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 3 червня 2016. Процитовано 2016-06-05. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- П. Г. Усенко. Вегелін Олександр Іванович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 452. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Вегелин А. И. — Письмо к сестре, 24 сентября 1841 г. Пятигорск [Архівовано 12 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- В. Кравченко Из офицеров — в юнкера, по «высочайшему повелению». [Архівовано 18 квітня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
Література та джерела[ред. | ред. код]
- Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М.,"Наука", 1988, с. 36 — 37 (рос.)
- Зильберштейн И. С.. Художник-декабрист Николай Бестужев. — М., «Изобразительное искусство», 1988 (рос.)
- Ольшанский П. Н., Декабристы и польское национально-освободительное движение, М., 1959. (рос.)
|
