Нова Прага

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Нова Прага
Nova praha gerb.png Nova prahaprapor.png
Герб Нової Праги Прапор Нової Праги
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Олександрійський район
Рада Новопразька селищна рада
Код КОАТУУ: 3520355400
Основні дані
Засноване 1728[1]
Колишня назва Петриківка, Мурзинка
Статус з 1957 року
Площа  км²
Населення 6 845 (01.01.2016)[2]
Поштовий індекс 28042
Телефонний код +380 5235
Географічні координати 48°33′26″ пн. ш. 32°53′25″ сх. д.H G O
Водойма р. Бешка
Відстань
Найближча залізнична станція: Шарівка
До станції: 7 км
До райцентру:
 - фізична: 20 км
До обл. центру:
 - фізична: 50 км
Селищна влада
Адреса 28042, смт. Нова Прага, вул. Жовтнева, 14
Голова селищної ради Куруп Богдан Анатолійович
Карта
Нова Прага. Карта розташування: Україна
Нова Прага
Нова Прага
Нова Прага. Карта розташування: Кіровоградська область
Нова Прага
Нова Прага

Нова Прага (до 1822 р. — Петриківка, Мурзинка, Петриківський зимівник) — селище міського типу в Олександрійському районі Кіровоградської області розташоване за 20 кілометрів від Олександрії, за 50 кілометрів від Кропивницького та за 14 км від залізничної станції Пантаївка (на лінії Знам'янка — П'ятихатки). Є центром Новопразької об'єднаної територіальної громади куди крім Новопразької селищно ради увійшли Шарівська сільська рада Олександрійського району та Пантазіївська сільська рада Знам'янського району. [3]

Географія[ред. | ред. код]

У селищі річки Мурзинка й Вакурина впадають у Бешку.

Історія[ред. | ред. код]

Нова Прага на триверстовій карті XIX століття

За козацьких часів на місці сучасної Нової Праги, на правому березі річки Свинарної на крутій горі знаходилась висока могила, що слугувала сигнальним постом. З неї по долині добре проглядалась територія майже до Чорного лісу, а також на південь і на північний схід.[1]

Рідна мова населення Нової Праги за даними перепису 2001 року

Перша назва Нової Праги — Петриківка, до того Петриківський зимівник. У першій чверті XVIII століття на правому березі річки Бешки — притоки Інгульця, оселився запорожець Петрик, відомий своїм бунтом проти гетьмана Мазепи і спробами разом із запорожцями в союзі з кримським ханом відділитися від Московії.

Поселення розросталося за рахунок втікачів: тут збиралися ті, хто прагнув волі та землі, або хотів зберегти вірність своїм релігійним переконанням — крім українців, це серби, чорногорці, а також колишні мешканці центральних губерній Росії, які з часом злилися з місцевим населенням.

У 1754-59 й 1761-64 під назвою Мурзинка входила до складу Новослобідського козацького полку.

1822 року Петриківка увійшла до складу аракчеївських військових поселень і була перейменована у Нову Прагу. Напевно, це пов'язано з тим, що тут тоді розмістився Празький полк, який під час війни з Наполеоном розбив великий загін французького війська. Сталося це під передмістям Варшави — Прагою. У степовій Україні, багато населених пунктів мають у своїх назвах слово «нова», «новий». Новомиргород, Новгородка, Новогеоргіївськ, Новоукраїнка, Новий Стародуб, Нова Каховка.

Письменник і журналіст Олег Хоменко пише: (рос.):

« Взяти саму назву їхнього селища - Нова Прага. Звідки у полинному краї понад Бешкою - Прага? Люди переказують, мовбито проїжджала колись мимо Катерина ІІ і так їй тутешні місця сподобалися, що вигукнула вона, звертаючись до Потьомкіна? «Погляньте, князюшко, це мені чимось нагадує Прагу!» Тоді ніби і перейменували село, а потім селище, на Нову Прагу. Згадувалися такі ж анекдотичні небилиці про Охтирку і ту ж таки Катерину з її розчарованим: «Ох, дірка!..»

Не вірилось Оксаничу в ті вигадані панством легенди. Гортав раритети в обласному й столичних архівах, занотовував, перевіряв відомості й докопався до суті. Виявилося, що у першій чверті вісімнадцятого століття їхнє селище вольний козак Петрик і нарік Петриківкою. Незговірливим із царськими чиновниками виявився козак, шапки перед ними не ламав і загребущих п'ястуків золотити не поспішав. За те й строчили на нього супліки, а невзабарі перетворили село на воїнський посад і поставили полк драгунів. Його кам'яниці є й дотепер.

Ну, а там — війна з Бонапартом. Визволяв полк під орудою полковника Беха чеську столицю, вкрив славою бойові знамена і в пам'ять про те стало село Новою Прагою[4].

»

За даними Олега Хоменка, у колекції старовинної зброї в маєтку графів Шувалових-Дашкових поблизу Нової Праги зберігалася шабля Наполеона Бонапарта з написом на клинкові: «Першому консулові Французької республіки Наполеону Бонапарту». Переможеного імператора перед відплиттям у довічне вигнання супроводжував ад'ютант російського царя Олександра І граф Павло Шувалов. І, перед тим, як зійти на корабель, Бонапарт відчепив свою шаблю і подарував молодому графові. Згодом шабля перейшла у спадок родичам графа. Після 1917 року графський арсенал було розграбовано. Звідти Наполеонова шабля потрапила до більшовика Штанька, від нього перейшла до начальника Новопразької міліції Алексеєва, і лише тоді була атрибутована[5]. Зараз вона перебуває в колекції Державного історичного музею в Москві[6].

Станом на 1886 рік у посаді, центрі Новопразької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 7214 осіб, налічувалось 1266 дворових господарств, існувала православна церква[7].

За історичним описом 1894 р.(рос.):

« Новая Прага (Петриковка) — посад Александрийского уезда Херсонской губернии, при речке Бешке. Основан в первой половине XVIII в.; с 1822 г. — военное поселение малороссийского кирасирского полка. Дворов 1372, жителей 8671. Церковь, школа, больница; 5 ярмарок, лесные склады, паровая мельница с оборотом в 100 тыс. руб. Упрощенное городское управление; доходов 12994 руб., расходов 10399 (1893 г.), в том числе на содержание городского управления 2650 руб., на учебная заведения 1041 руб. Городского капитала 2134 руб., долга 1000 руб., мещанского продовольственного капитала 1518 руб. »

Відомі люди[ред. | ред. код]

У мистецтві[ред. | ред. код]

Олег Хоменко. Документальне оповідання «Літописець» із циклу «Там, вдалині, синій птах» (1987)[8].

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Матвієнко Л. В. Ми — з колишнього дикого поля. Наш край в легендах, переказах, художніх творах. — 1992.
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  3. Новопразька територіальна громада сформована!. golosgromadu.info (uk). 
  4. Хоменко Олег. Там, вдалині, синій птах: Невигадані повісті та оповідання. – Київ: Радянський письменник, 1987. – С. 269.
  5. Хоменко Олег. Там, вдалині, синій птах: Невигадані повісті та оповідання. — Київ: Радянський письменник, 1987. — С. 270—271
  6. Муравей И. Сабля Наполеона // Холодное оружие. — М: Мир энциклопедий Аванта+, Астрель, 2007. — С. 184
  7. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  8. Хоменко Олег. Там, вдалині, синій птах: Невигадані повісті та оповідання. — Київ: Радянський письменник, 1987. — С. 266—273.