Листопадова революція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Листопадова революція
Революції 1917—23 років[en]

Солдати стоять за барикадами під час Повстання спартакістів
Дата: Перший етап:
29 жовтня—9 листопада 1918
(1 тиждень і 4 дні)
Другий етап:
3 листопада 1918—11 серпня 1919
(9 місяців і 1 тиждень)
Місце: Німецька імперія Німецька імперія
Результат: Перемога Веймарської республіки
Політичні зміни: Абдикація Вільгельма II
Скасування монархії Німеччини[en] та її 22 конституційних монархій
Придушення лівих повстань, включаючи Повстання спартакістів
Закінчення Першої світової війни
Створення Веймарської республіки
Сторони
Німецька імперія Німецька імперія (1918)

Веймарська республіка Веймарська республіка (1918—19)

Вільна Соціалістична Республіка Німеччина

За підтримки:
Російська РФСР

Лідери
Німецька імперія Вільгельм II

Німецька імперія Людвіг III
Німецька імперія Пауль фон Гінденбург
Німецька імперія Еріх Людендорф
Німецька імперія Франц фон Гіппер
Німецька імперія Рейнхард Шеер


Веймарська республіка Фрідріх Еберт
Веймарська республіка Густав Носке
Веймарська республіка Філіпп Шайдеман
Веймарська республіка Отто Велс
Веймарська республіка Вальдемар Пабст[en]
Веймарська республіка Маттіас Ерцбергер[en]
Веймарська республіка Гуго Прейсс[en]
Веймарська республіка Ойген Шіффер[ru]

Роза Люксембург Смертна кара

Карл Лібкнехт Смертна кара
Курт Ейснер
Пауль Леві 
Франц Мерінг 
Вільгельм Пік
Ернст Толлер
Еріх Мюзам
Річард Мюллер[en]
Еміль Барт[en]
Густав Ландауер Смертна кара
Євген Левине[en] Смертна кара
Карл Радек
Еміль Ейхгорн[en]

Листопадова революція 1918 р., (нім. Novemberrevolution) — революція в листопаді 1918 року в Німецькій імперії, однією з причин якої стало наростання соціальної напруги і важкість економічного життя. Революція призвела до встановлення в Німеччині режиму парламентської демократії, відомої як Веймарська республіка.

Історія[ред. | ред. код]

Виступ Карла Лібкнехта в Берліні. Грудень 1918

Почалась революція з повстання матросів у Вільгельмсгафені та Кілі, а за декілька днів охопила всю Німеччину. 9 листопада 1918 кайзер Вільгельм II під тиском начальника генштабу Вільгельма Ґренера, який вважав продовження воєнних дій безглуздим, був змушений відректися від престолу та втікати з країни. До влади прийшли представники соціал-демократичної партії (СДПН).

Комуністи на чолі з Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембурґ, які вимагали розгортання революції та проголошення в Німеччині радянської влади, підняли бунт в січні 1919 проти соціал-демократів. Виникла реальна загроза громадянської війни. Бунт зупинили загони фрайкора під керівництвом Густава Носке, Лібкнехт і Люксембург були вбиті без суду.

Правлячі кола країни напередодні поразки провели деяку урядову реорганізацію. До складу нового уряду були введені соціал-демократи. Із в'язниць звільнили одного з лідерів лівих соціал-демократів Карла Лібкнехта та інших політичних в'язнів. За допомогою реформ уряд намагався запобігти революційному вибуху.

Незважаючи на це, ліві соціал-демократи закликали до повалення уряду і розриву з центристами в соціал-демократичному русі. У жовтні 1918 р. конференція лівих соціал-демократів (Союз Спартака) висунула програму з вимогами повалення монархії, припинення війни, проголошення демократичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції.

У Баварії революція привела до виникнення незалежної Баварської (голова Курт Ейснер), а потім Баварської Радянської республіки (Ернст Толлер), яку теж розгромили армією і загонами фрайкора.

Формально революція завершилась 11 серпня 1919 проголошенням Веймарської республіки.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]