Велика ілюзія (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велика ілюзія M:
La grande illusion
La grande illusion poster.jpg
Жанр військова драма
Режисер Жан Ренуар
Продюсер Альберт Пінкович
Сценарист Шарль Спаак
Жан Ренуар
У головних
ролях
Еріх фон Штрогейм
Жан Габен
Марсель Даліо
П'єр Френе
Діта Парло
Оператор Крістіан Матра
Композитор Жозеф Косма
Художник Ежен Лур'є
Кінокомпанія R.A.C. (Réalisation d’art cinématographique)
Тривалість 114 хв.
Мова французька
Країна Франція Франція
Рік 1937
Дата виходу Франція Франція: 8 липня 1937
DVD-реліз: 16 листопада 2013[1]
IMDb ID 0028950
Рейтинг IMDb: 8.2/10 stars
CMNS: Велика ілюзія на Вікісховищі

«Велика ілюзія» (фр. La grande illusion) — французька військова драма 1937 року, поставлена режисером Жаном Ренуаром. Назва походить від книги британського економіста Ральфа Нормана Енджелла 1910 року, який вважав, що загальні економічні інтереси європейських націй роблять війну безглуздою.

У 1939 році фільм було номіновано на здобуття премії «Оскар» за найкращий фільм, але нагороди не отримав.
У 1995 році, до сторічного ювілею кінематографу, Папська Рада з масових комунікацій у Ватикані склала список з 45-ти «найвидатніших фільмів» всіх часів, до якого було включено і фільм «Велика ілюзія» в категорії «Мистецтво». У 2010 році впливовий часопис Empire включив «Велику ілюзію» до рейтингу 100 найкращих фільмів світового кінематографу, де він посів 35-ту позицію [2].

Сюжет[ред.ред. код]

1916 рік. Перша світова війна, германський фронт. Після збиття 12-го літака німецький пілот потомствений аристократ фон Рауффенштайн (Еріх фон Штрогейм) запрошує до себе за стіл двох французів, що були на борту збитої ним машини: пілота капітана Марешаля (Жан Габен) і штабного капітана де Буальдє (П'єр Френе) з аристократичного роду. Французів відправляють до табору для військовополонених у німецькому тилу, де вони потрапляють в одну камеру з актором-євреєм мюзик-холу Розенталем, сином банкіра і власником швейного ательє. Батьки шлють Розенталю передачі з продуктами, які той ділить з товаришами. Незабаром новоприбулі дізнаються, що їхні сусіди по камері риють підкоп для втечі.

Військовополонені ставлять в таборі любительську виставу. Актор грає головну роль в оточенні солдатів, переодягнутих танцівницями. Марешаль піднімається на сцену, щоб оголосити про звільнення французами Дуамона, після чого полонені хором співають «Марсельєзу». Марешаля саджають в карцер; самотність діє йому на нерви. Вийшовши з карцеру, він повертається до камери. Тунель майже закінчений, але у цей момент усіх офіцерів переводять до іншого табору.

Марешаль і де Буальдє потрапляють в старовинну фортецю XIII ст., комендантом якої призначено фон Рауффенштайн. Після важкого поранення він може служити батьківщині лишек на принизливій посаді наглядача. Він влаштовує своїм підопічним екскурсію новим місцем їхнього ув'язнення, особливо підкреслюючи, що втекти з цього замку неможливо. Проте непередбачений випадок наводить капітана Буальдє на думку про втечу, планом якої він ділиться з Марешалем і Розенталем, який опинився у фортеці ще раніше за офіцерів. Полонені росіяни отримують від імператриці скриню з подарунками. Вони сподіваються знайти там їжу і випивку, проте в посилці немає нічого, окрім книг. У нестямі від люті, росіяни розводять з них вогнище. Де Буальдє помічає, що в метушні усі вартові покинули свої пости: ситуація якнайкраще підходить для втечі, але полонені не встигають нею скористатися після чого створюють іншу, схожу. Змовившись між собою, усі ув'язнені влаштовують імпровізований концерт на флейтах. Як і було передбачено, у них конфіскують інструменти, але концерт триває: в хід йдуть каструлі і усе, що потрапляє під руку. Надворі влаштовують перекличку, до якої теж готувалися. З даху фортеці доноситься самотнє соло на флейті у виконанні де Буальдє, і вартовим доводиться кинутися за ним в погоню. В цей час Марешалю і Розенталю вдається бігти за мотузкою. На свій превеликий Рауффенштайн вимушений стріляти в де Буальдє, оскільки між ними, аристократами, склалася щира дружба. Він перепрошує француза за те, що попав йому в живіт, хоча цілився в ноги, а за кілька миттєвостей потому закриває померлому Буальдє очі.

Два утікача важко просуваються до швейцарського кордону. Розенталь вивихнув кісточку. Вони знаходять притулок у німецької селянки, що живе наодинці з маленькою донькою. Її чоловік і брати загинули на війні. Марешаль стає коханцем селянки. Коли настає пора йти геть, він обіцяє їй повернутися після війни, якщо залишиться живим. Німецький патруль обстрілює французів, але зупиняється, бачачи, що вони вже перейшли на швейцарську територію.

У ролях[ред.ред. код]

Еріх фон Штрогейм ···· капітан фон Рауффенштайн
Жан Габен ···· лейтенант Марешаль
П'єр Френе ···· капітан де Буальдє
Марсель Даліо ···· лейтенант Розенталь
Діта Парло ···· Ельза
Жульєн Каретт ···· Картьє
Сільвен Іткін ···· лейтенант Демольде
Гастон Модо ···· інженер
Жан Дасте ···· учитель
Жак Беккер ···· англійський офіцер

Історія створення[ред.ред. код]

Замок Верхній Кенігсбург, де відбувалася частина подій у фільмі

Жан Ренуар в роки Першої світової війни, як і герої фільму, був військовим льотчиком і розділяв ілюзії багатьох представників свого покоління, які вважали, що іншої такої війни вже не може бути. Звернутися до спогадів молодості в середині 1930-х років його змусило наближення нової війни: нацистське керівництво Німеччини у той час вже не приховувало своїх реваншистських намірів. За свідченням самого Ренуара, три роки він безуспішно шукав підтримки для свого проекту, і врешті-решт довелося представити «Велику ілюзію» як пригодницький фільм про втечу з полону. Але навіть ті спонсори, яких Ренуару вдалося знайти, не вірили в успіх фільму, що позначилося на його фінансуванні[3].

Коли 1936 року Ренуар приступив нарешті до роботи над «Великою ілюзією», на його рахунку було вже два десятки німих і звукових фільмів, у 1930-х роках він був одним з яскравих представників «поетичного реалізму»; але фільми його в цілому неоднозначно сприймалися як критикою, так і публікою. «Якщо „Велика ілюзія“ сподобалася відразу і всюди, — писав згодом Франсуа Трюффо, — то, передусім тому, що це єдиний фільм, де Ренуар трохи поступився поезією заради психології»[4].

«Велика ілюзія» значно відрізнялася від пропагандистських фільмів воєнних і перших повоєнних років: в ній був відсутній образ ворога; Ренуар у своєму фільмі виходив з переконання, що класові відмінності розділяють людей більше, ніж національні; пізніше він писав: «Якщо французький селянин опиниться за столом з французьким фінансистом, цим двом французам буде нічого сказати один одному. Але якщо французький селянин зустріне китайського фермера, вони знайдуть, про що поговорити». Ця установка і визначає взаємовідносини героїв фільму[5].

Своїм успіхом «Велика ілюзія» не в останню чергу була зобов'язана і чудовому акторському складу. Роль Рауффенштайна спочатку призначалася для театрального актора і режисера Луї Жуве, але, пов'язаний іншими зобов'язаннями, Жуве був вимушений відмовитися. В результаті Ренуар запросив свого улюбленого кінорежисера Еріха фон Штрогейма, який через незатребуваність в Голлівуді опинився наприкінці 1936 року у Франції. Великодосвідчений режисер і сценарист спонукав Ренуара внести низку змін у сценарій; саме Штрогейм, як згодом з вдячністю згадував Ренуар, вніс у фільм елементи стилізації[6]; для самого ж Штрогейма, як для актора, роль Рауффенштайна стала зірковою.

Значення[ред.ред. код]

«Ідеологічна значність стрічки виходить з її двозначності: ні „прогресивні“ ліві, ні „консервативні“ праві не змогли, як не старалися, оголосити фільм ілюстрацією своїх ідеологій. Безперечно одне: як говорив Рузвельт, „усі демократи усього світу повинні подивитися цей фільм“».

У фільмі немає жодної батальної сцени, гине лише один з героїв, та й то не на полі бою, проте «Велика ілюзія» досі вважається одним з найвидатніших антивоєнних фільмів.

Незважаючи на успіх у глядачів, журі Венеційського кінофестивалю 1937 року все ж не наважилося присудити фільму Гран-прі (хоча, за деякими даними, фільм сподобався Муссоліні) і винайшло для нього спеціальний утішливий приз — за найкращий акторський ансамбль[4].

Фільм був заборонений міністром пропаганди Йозефом Геббельсом, який назвав його «кінематографічним ворогом № 1» та наказав конфіскувати і знищити усі копії. Побоюючись негативного впливу на бойовий дух солдатів, у 1940 році французький уряд заборонив фільм «На час військових дій»; у жовтні заборону була поновлено німецьким відділом пропаганди. У тому ж році німецькі війська увійшли до Франції, негатив і копії фільму були конфісковані.

Протягом багатьох років вважалося, що оригінальний негатив загинув у 1942 році під час авіанальоту союзницьких військ. Копії фільму знайшлися у 1958 році, і в 1960-х фільм знову вийшов на екрани. Пізніше з'ясувалося, що негатив було відправлено назад до Берліна на зберігання в Рейхсфільмархіві. У 1945 році після окупації Берліна Рейхсфільмархів опинився в зоні, контрольованій росіянами, і був відправлений до Москви в Держфільмофонд. Негатив повернувся у Францію в 1960-х, але понад 30-ти років пролежав непізнаним у сховищі сінематеки Тулузи, оскільки ніхто не підозрював, що він зберігся. На початку 1990-х, коли почалося переміщення сінематеки до Кіноархіву Франції, негатив нарешті був ідентифікований. Фільм, відновлений з цього негвативу компанією Rialto Pictures, вийшов на екрани в серпні 1999 року.

Визнання[ред.ред. код]

Нагороди та номінації фільму «Велика ілюзія»[8]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1937 Венеційський кінофестиваль Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм Велика ілюзія Номінація
1937 Найкращий художній внесок Жан Ренуар Нагорода
1938 Національна рада кінокритиків США Найкращий іноземний фільм (Франція) Велика ілюзія Нагорода
1938 ТОП іноземних фільмів Нагорода
1939 Премія «Оскар» Найкращий фільм Номінація
1939 Спільнота кінокритиків Нью-Йорка Найкращий фільм іноземною мовою Нагорода
2011 Онлайн Асоціація кіно і телебачення Найкращий фільм Нагорода

Джерела[ред.ред. код]

  • Лурселль, Жак Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 1750-1754. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
  • Клод Бейли 1937. Великая иллюзия // Кино: фильмы, ставшие событиями = Les films-clés du sinéma. — СПб. : Академический проект, 1998. — С. 146-147. — 3000 прим. — ISBN 5-7331-0127-Х.

Примітки[ред.ред. код]

  1. La grande illusion (DVD) на сайті AlloCiné
  2. The 100 Best Films Of World Cinema – 35. La Grande Illusion. Empire. 
  3. Цит. по: Arthur Lennig. Stroheim. — Lexington : The University Press of Kentucky, 2000. — С. 365. — ISBN 0-8131-2138-8. (англ.)
  4. а б Франсуа Трюффо. Жан Ренуар. «Великая иллюзия» // Трюффо о Трюффо. Фильмы моей жизни. — М. : Радуга, 1987.
  5. Arthur Lennig. Stroheim. — Lexington : The University Press of Kentucky, 2000. — ISBN 0-8131-2138-8. (англ.)
  6. Arthur Lennig. Stroheim. — Lexington : The University Press of Kentucky, 2000. — С. 365—366. — ISBN 0-8131-2138-8. (англ.)
  7. Клод Бейлі, 1998
  8. Нагороди та номінації фільму «Велика ілюзія» на сайті IMDb

Посилання[ред.ред. код]