Відносини Кіпр — НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відносини Кіпр — НАТО
НАТО
НАТО 		Кіпр
Кіпр
Кіпр


Політика та влада Кіпру

Категорія Категорія • Інші країни

Кіпр є однією з п’яти держав-членів Європейського Союзу (ЄС) поза Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) і єдиною країною, яка не бере участі в програмі НАТО «Партнерство заради миру» (ПЗМ).

Історія[ред. | ред. код]

1949-1960: Період у складі НАТО як британська коронна колонія[ред. | ред. код]

Докладніше: Кіпр у складі Британської імперії

З моменту створення НАТО в 1949 році і до здобуття Кіпром незалежності в 1960 році територія була коронною колонією Сполученого Королівства, і таким чином членство Великобританії в НАТО також поширювалося на Британський Кіпр.[1][2]

1960-2004: Незалежність і позаблоковість[ред. | ред. код]

Докладніше: Лондонська та Цюрихська угоди, Кіпрський конфлікт та Кіпр і Рух неприєднання
Карта прапора, що показує поточний поділ острова на Республіку Кіпр, Турецьку Республіку Північного Кіпру, Буферну зону ООН на Кіпрі та Акротірі та Декелію.

Суверенні райони базування Акротірі та Декелія на Кіпрі залишалися під британським контролем як британська заморська територія після здобуття незалежності.[3][4][5] Сусідні Греція та Туреччина змагалися за вплив на щойно незалежному Кіпрі через міжобщинне суперництво та рухи за об’єднання з Грецією або поділ і частковий союз з Туреччиною.[6][7][8] Перший президент незалежної Республіки Кіпр (1960–1977), архієпископ Кіпру Макаріос III, прийняв політику неприєднання та взяв участь в установчих зборах Руху неприєднання в 1961 році в Белграді.[9][10]

Турецьке вторгнення на Кіпр у 1974 році та подальша та триваюча суперечка, в ході якої Туреччина продовжує окупацію Північного Кіпру, ускладнює відносини Кіпру з НАТО.[11][12] Будь-який договір щодо участі Кіпру в НАТО, як повноправного члена, ПЗМ або Ради євроатлантичного партнерства, ймовірно, буде накладено вето Туреччиною, повноправним членом НАТО, доки суперечка не буде вирішена.[13] Членство в НАТО для возз’єднаного Кіпру було запропоновано як вирішення питання гарантій безпеки, враховуючи, що всі три нинішні гаранти за Гарантійним договором (1960) (Греція, Туреччина та Сполучене Королівство) вже є членами НАТО.[14][15]

Кіпр історично дотримується позаблокової зовнішньої політики, хоча все більше ототожнює себе із Заходом у своїй культурній спорідненості та торгових моделях, і підтримує тісні відносини з рештою Європейського Союзу (включно з Грецією), а також з Вірменією, Ліваном та Росія.[16][17][18]

Першим ініціатором кіпрської позаблоковості був архієпископ Кіпру Макаріос III, перший президент (1960–1977) незалежної республіки Кіпр.[19]

Міжобщинне суперництво та рухи за союз з Грецією або частковий союз з Туреччиною переконали Макаріоса уникати тісної приналежності до обох сторін. У будь-якому випадку Кіпр став відомим членом Руху неприєднання і зберіг своє членство до свого вступу до Європейського Союзу в 2004 році.[20][21] На неурядовому рівні Кіпр також був членом популярного розширення Руху неприєднання, Організації солідарності афро-азіатських народів, яка приймає зустрічі високого рівня.[22][23]

Відразу після державного перевороту 1974 року та турецького вторгнення Макаріос домігся міжнародного визнання своєї адміністрації як законного уряду всього острова. Це заперечувало лише Туреччина, яка наразі визнає лише Турецьку Республіку Північного Кіпру, засновану в 1983 році.[24][25]

Після вторгнення 1974 року головною метою зовнішньої політики Республіки Кіпр було забезпечення виведення турецьких військ і возз’єднання острова за якомога більш сприятливого конституційного та територіального врегулювання.[26][27] Цю кампанію проводили насамперед через міжнародні форуми, такі як Організація Об’єднаних Націй і Рух неприєднання, а в останні роки через Європейський Союз.[28][29][30]

2004-тепер: членство в Європейському Союзі[ред. | ред. код]

Докладніше: Відносини ЄС — НАТО
Вступ Кіпру до Європейського Союзу в 2004 році
Карта, на якій показано членство Європи в ЄС і НАТО
   Член лише ЄС
   Член лише НАТО
   Член обох союзів
Міністри закордонних справ країн Європейського Союзу в Лімассолі під час головування Кіпру в ЄС у 2012 році

Однією з вимог розширення Європейського Союзу в 2004 році був вихід Кіпру з Руху неприєднання.[31]

Кіпр є однією з п’яти держав-членів Європейського Союзу (ЄС), що не входять до Організації Північноатлантичного договору (НАТО), і єдиною країною, яка не бере участі в програмі НАТО «Партнерство заради миру » (ПЗМ).[32][33][34]

З моменту набуття чинності Лісабонського договору в 2009 році положення ЄС про взаємну солідарність застосовується до Кіпру разом з іншими державами-членами ЄС:[35][36]

 

Якщо держава-член стала жертвою збройної агресії на своїй території, інші держави-члени зобов’язані надати їй допомогу та допомогу всіма доступними для них засобами відповідно до статті 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй. Це не повинно завдавати шкоди особливому характеру політики безпеки та оборони певних держав-членів. [...]

Однак стаття 42.2 визначає, що НАТО має бути головним форумом для впровадження колективної самооборони для держав-членів ЄС, які також є членами НАТО.[37] Інші країни-члени ЄС, які не входять до НАТО, вдаються до Спільної політики безпеки та оборони ЄС (CSDP, яка має набагато менші структури та можливості, ніж командна структура НАТО) для впровадження колективної самооборони, це Австрія, Швеція, Мальта та Ірландія.

У травні 2022 року міністр оборони Кіпру Хараламбос Петрідес підтвердив, що країна не подасть заявку на вступ до НАТО, незважаючи на повномасштабне російське вторгнення в Україну.[38]

Спроби приєднатися до «Партнерства заради миру»[ред. | ред. код]

Докладніше: Партнерство заради миру

У лютому 2011 року парламент Кіпру проголосував за те, щоб подати заявку на членство в програмі НАТО «Партнерство заради миру». Однак президент Деметріс Хрістофіас наклав вето на це рішення, оскільки воно перешкоджатиме його спробам домовитися про припинення кіпрської суперечки та демілітаризувати острів.[39][40] Туреччина, повноправний член НАТО, ймовірно, накладе вето на будь-яку спробу Кіпру вступити в НАТО, поки суперечка не буде вирішена.[41] Переможець президентських виборів на Кіпрі в лютому 2013 року Нікос Анастасіадес заявив, що має намір подати заявку на членство в програмі ПЗМ незабаром після вступу на посаду.[42][43] Його міністр закордонних справ і наступник Нікос Хрістодулідес відмовився від членства Кіпру в НАТО або Партнерстві заради миру, віддаючи перевагу збереженню зовнішніх і оборонних справ Кіпру в рамках ЄС, тобто Спільної політики безпеки і оборони (СПБО).[44][45]

Див. також[ред. | ред. код]

Відносини НАТО з іншими державами-членами ЄС за межами НАТО:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ On this day 16th August | Royal Signals Museum (en-GB) . Процитовано 13 березня 2023.
  2. ↑ Smith, Helena (9 травня 2022). Deal allows Cyprus to develop land in British sovereign base areas. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 14 березня 2023.
  3. ↑ Cyprus Sovereign Base Areas. UK Overseas Territories Conservation Forum. Архів оригіналу за 29 April 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  4. ↑ Αυτοί είναι οι χάρτες των πολεοδομικών ζωνών στις Βάσεις (Pdf). www.brief.com.cy (англ.). Процитовано 13 березня 2023.
  5. ↑ Οι βρετανικές βάσεις στην Κύπρο. NGradio.gr (гр.). 31 липня 2013. Процитовано 13 березня 2023.
  6. ↑ US. JOINS BRITAIN IN MOVE TO SEND FORCE TO CYPRUS; Turkey Assents and Greece Is Reported Agreeable to NATO Peace Unit. The New York Times (амер.). 1 лютого 1964. ISSN 0362-4331. Процитовано 13 березня 2023.
  7. ↑ Greece Withdrawing Units From NATO to Aid Cyprus. The New York Times (амер.). 18 серпня 1964. ISSN 0362-4331. Процитовано 13 березня 2023.
  8. ↑ 55 χρόνια από τους βομβαρδισμούς της Τηλλυρίας. euronews (гр.). 8 серпня 2019. Процитовано 13 березня 2023.
  9. ↑ Hatzivassiliou, Evanthis (2005). Cyprus at the Crossroads, 1959–63. European History Quarterly. 35 (4): 523—540. doi:10.1177/0265691405056875.
  10. ↑ Belgrade, The 1961 Non-Aligned Conference | Global South Studies, U.Va. globalsouthstudies.as.virginia.edu. Процитовано 14 березня 2023.
  11. ↑ NATO Is Viewed as Weakened by the War on Cyprus. The New York Times (амер.). 13 серпня 1974. ISSN 0362-4331. Процитовано 13 березня 2023.
  12. ↑ Sullivan, Jack (28 січня 2023). Only America Can Resolve the Cyprus Question. FDD (англ.). Процитовано 14 березня 2023.
  13. ↑ Dempsey, Judy (24 листопада 2010). Between the European Union and NATO, Many Walls. The New York Times. Архів оригіналу за 31 March 2022. Процитовано 28 березня 2014.
  14. ↑ NATO membership for Cyprus. Yes, Cyprus. Atlantic Council. 1 квітня 2019. Архів оригіналу за 29 May 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  15. ↑ Wrießnig, Thomas. Cyprus, Is one of the oldest conflicts about to be resolved? (PDF).
  16. ↑ Αναστασιάδης: Δεν θα μπορούσαμε εμείς να είμαστε το στίγμα της Ευρώπης. euronews (гр.). 19 січня 2023. Процитовано 13 березня 2023.
  17. ↑ Έλλις, Αθανάσιος. Νίκος Αναστασιάδης στην "Κ": Η Κύπρος, αξιόπιστος εταίρος της Δύσης. www.kathimerini.gr. Процитовано 13 березня 2023.
  18. ↑ Sigmalive. ΠτΔ: Στενή η σχέση ανάμεσα σε Κύπρο και Λίβανο | News. www.sigmalive.com. Процитовано 13 березня 2023.
  19. ↑ Newsroom. Makarios: Charismatic leader or architect of catastrophe? | eKathimerini.com. www.ekathimerini.com (English) . Процитовано 13 березня 2023.
  20. ↑ Cyprus and the EU – High Commission of Cyprus in the UK (en-GB) . Процитовано 13 березня 2023.
  21. ↑ Cyprus and the EU. University of Nicosia Library (англ.). Процитовано 13 березня 2023.
  22. ↑ Afro-Asian organisations: The Afro-Asian People's Solidarity Organisation, Executive Committee meeting in Cyprus, 10-12 September 1963.
  23. ↑ Session, Permanent Organization for Afro-Asian Peoples' Solidarity Council (1968). The Eighth Session of the Council of the Afro-Asian People's Solidarity Organisation: 13-16 February 1967 : Nicosia (Cyprus) : a Brief Report (англ.).
  24. ↑ The Moral Grounds for the EU's Obligation to End the Occupation of Northern Cyprus (ARI). Elcano Royal Institute (амер.). Процитовано 13 березня 2023.
  25. ↑ Cyprus country profile. BBC News (en-GB) . 1 березня 2012. Процитовано 13 березня 2023.
  26. ↑ webteam (11 липня 2017). "Δίκαιη και βιώσιμη λύση του Κυπριακού συνεπάγεται κατάργηση εγγυήσεων και αποχώρηση των κατοχικών στρατευμάτων" | Ελληνική Κυβέρνηση (гр.). Процитовано 13 березня 2023.
  27. ↑ Επιμονή σε λύση του Κυπριακού χωρίς εγγυήσεις και στρατό κατοχής. www.brief.com.cy (англ.). Процитовано 13 березня 2023.
  28. ↑ Προεργασίες Χριστοδουλίδη για ενεργό εμπλοκή της ΕΕ στο Κυπριακό. Ant1live.
  29. ↑ Βλέπει θετικά ο Στιούαρτ την εμπλοκή ΕΕ στο Κυπριακό | Offsite. www.offsite.com.cy (англ.). Процитовано 13 березня 2023.
  30. ↑ Πολιτικές προσωπικότητες της ΕΕ για εμπλοκή στο Κυπριακό. Stockwatch - Παράθυρο στην Οικονομία (гр.). 7 березня 2023. Процитовано 13 березня 2023.
  31. ↑ Ker-Lindsay, James. Shifting alignments: the external orientation of Cyprus since independence (PDF). London School of Economics. 22 (2): 68.
  32. ↑ MATSAKIS, Marios. Parliamentary question | Cyprus and Partnership for Peace (PfP) | E-0571/2009 | European Parliament. www.europarl.europa.eu (англ.). Процитовано 13 березня 2023.
  33. ↑ What 6 countries are not in NATO? (англ.).[недоступне посилання].
  34. ↑ Tidey, Alice (24 травня 2022). As Sweden and Finland seek to join NATO, just 4 EU states could be left out of the alliance. euronews (англ.). Процитовано 14 березня 2023.
  35. ↑ Cyprus ratifies Lisbon treaty. POLITICO (англ.). 4 липня 2008. Процитовано 13 березня 2023.
  36. ↑ Understanding the Lisbon Treaty. www.robert-schuman.eu. Процитовано 13 березня 2023.
  37. ↑ Mutual defence clause (Article 42.7 TEU) (PDF).
  38. ↑ Cyprus will not apply for Nato membership at the moment def minister says. Daily Cyprus. 19 травня 2022. Архів оригіналу за 19 May 2022. Процитовано 22 травня 2022.
  39. ↑ Cypriot parliament votes to join NATO's Partnership for Peace. SETimes. 25 лютого 2011. Процитовано 19 липня 2012.
  40. ↑ Cyprus - Vouli Antiprosopon (House of Representatives). Inter-Parliamentary Union. Процитовано 24 лютого 2013.
  41. ↑ Dempsey, Judy (24 листопада 2012). Between the European Union and NATO, Many Walls. New York Times. Процитовано 19 липня 2012.
  42. ↑ Kambas, Michele; Babington, Deepa (24 лютого 2013). Cypriot conservative romps to presidential victory. Reuters. Процитовано 24 лютого 2013.
  43. ↑ Cypriots elect Anastasiades to presidency. POLITICO (англ.). 27 лютого 2013. Процитовано 14 березня 2023.
  44. ↑ Cyprus dismisses reports on NATO scenarios. KNEWS - Kathimerini Cyprus. 5 червня 2018. Процитовано 12 січня 2020.
  45. ↑ Solutions, BDigital Web. Cyprus dismisses reports on NATO scenarios. knews.com.cy. Процитовано 13 березня 2023.
Внутрішні відносини
Багатосторонні відносини
Двосторонні відносини
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Відносини_Кіпр_—_НАТО&oldid=41088624