Відносини Україна — НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Члени НАТО (зелений) та Україна (помаранчевий)

Україна є єдиною країною-партнером НАТО, що бере участь у всіх основних поточних миротворчих місіях під її проводом. Українські миротворці були задіяні у виконанні завданнь у складі Міжнародних сил безпеки в Косово, Тренувальної місії НАТО в Іраку, Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (МССБ). Україна є учасницею антитерористичної операції НАТО «Активні зусилля».

NATO E-3 AWACS 25th anniversary paint job, NATO Air Base Geilenkirchen.jpg
Прапори членів НАТО, Софія, Болгарія, 2005 р.

Зміст

Хронологія подій

  • 10 березня 1992 року — Вступ України до Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) (сьогодні Рада євроатлантичного партнерства — РЄАП);
  • 1994 рік — Приєднання до програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ);
  • 1996 рік — Розгортання українських миротворців у Боснії та Герцеговині;
  • 9 липня 1997 року, Мадрид, підписання Хартії про Особливе партнерство, заснування Комісії Україна — НАТО, відкриття місії України при НАТО, відкриття Центру інформації та документації НАТО в Україні;
  • 1998 рік — Заснування Спільної робочої групи з питань оборонної реформи;
  • 1999 рік — Відкриття Офісу зв'язку НАТО у Києві, розгортання українсько-польського батальйону у Косові;
  • 2000 рік — Ратифікація Угоди про статус сил, що беруть участь у заходах ПЗМ, яка сприяла участі України у військових навчаннях
  • 22 листопада 2002 року, Прага, ухвалення Плану дій Україна — НАТО;
  • 2004 рік — Ратифікація угоди про підтримку операцій НАТО з боку України;
  • 2005 рік — Початок інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ як передумови переходу до Плану членства як останнього кроку щодо вступу у НАТО;
  • з 18 до 20 жовтня 2005 року відвідини північноатлантичною радою НАТО (ПАР) України. Постійні представники 26 країн-членів НАТО та Генеральний секретар пан Яап де Хооп Схеффер взяли участь у засіданні Комісії Україна — НАТО (КУН);
  • з 23 до 24 жовтня 2005 року — Саміт НАТО — Україна у Вільнюсі, Литва. Генеральний секретар НАТО Яап Де Гооп Схеффер заявляє, що Альянс готовий надати Україні допомогу в здійсненні політичних і військових реформ, необхідних для членства Києва у НАТО. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд обіцяє Києву всебічну підтримку Вашингтона;
  • 20062008 роки — НАТО оголошує політику відкритих дверей щодо вступу України.
  • 15 січня 2008 — подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО (так званий «лист трьох», який був підписаний Президентом України Віктором Ющенко, прем'єр-міністром Юлією Тимошенко і головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком).
  • 3 квітня 2008 на Бухарестському Саміті на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради одностайно було погоджено Декларацію, у якій Україну (поряд з Грузією) було запевнено у майбутньому отриманні членства у НАТО.
« НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО. Обидві країни зробили цінні внески в операції Альянсу. Ми вітаємо демократичні реформи в Україні та Грузії... ПДЧ буде наступним кроком для України та Грузії на їх шляху до членства. Сьогодні ми чітко заявляємо, що ми підтримуємо заявки цих країн щодо ПДЧ... Ми звернулись до міністрів закордонних справ з проханням зробити першу оцінку прогресу на їх зустрічі в грудні 2008 р. Міністри закордонних справ мають повноваження приймати рішення щодо ПДЧ для України та Грузії [1]  »
  • 4 квітня 2008 на підсумковій прес-конференції за результатами саміту у Бухаресті генеральний секретар Яаап де Хооп Схеффер проголосив, що поза усякими сумнівами Україна і Грузія приєднаються до НАТО [2] Також у рамках робочої Комісії Україна-НАТО українські керівники були завірені, що НАТО хоче запросити Україну приєднатися до альянсу.
  • 21 серпня 2009 в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня 1997. У документі показані зміни у відносинах між Україною і НАТО, що відбулися з часу підписання Хартії про особливе партнерство в 1997, зокрема, в контексті рішень, прийнятих у 2008 про майбутнє членство України в Альянсі та практичні механізми наближення до цієї мети[1].
  • 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

Аналіз подій

NATO countries.png
   Країни-члени НАТО
   Країни у процесі приєднання
   Країни, яким пообіцяли запрошення
   Посилений діалог
   Членство не є ціллю
   Країни не оголошували свої наміри щодо членства

22 — 23 лютого 1992 року відбувся візит генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, який офіційно запросив Україну до участі в РПАС (членом цієї організації наша держава стала 10 березня 1992 року), а 8 липня 1992 року Президент України Л. Кравчук відвідав штаб-квартиру альянсу в Брюсселі [5]. Важливою подією у розвитку відносин між Україною і НАТО стало відкриття у вересні 1992 року Посольства України в Брюсселі, яке було сполучною ланкою в контактах між нашою державою та НАТО.

Приєднання України до РПАС (Рада північноатлантичної співпраці) у 1992 році однозначно не може підтверджувати тезу про тогочасне прагнення нашої держави вступити в НАТО, тому що у цей же день до неї вступили всі члени СНД.

Прихильники вступу до НАТО відстоюють думку, що у 1993 році була закладена політико-правова база відносин Україна-НАТО. При цьому вони посилаються на документ «Основні напрями зовнішньої політики України», ухвалений постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 року. У документі, зокрема, зазначено:

« «В умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі чинних міжнародних інститутів, таких як НБСЄЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки… З огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею намір свого часу стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки».  »

Варто відзначити, що до сьогоднішнього часу цей документ не перероблявся та не удосконалювався і залишається чинним. Посилання на нього прихильників вступу до НАТО, на наш погляд, не зовсім коректне, тому що в ньому йде мова не конкретно про Північноатлантичний альянс, а про майбутню структуру загальноєвропейської безпеки. Дійсно, сьогодні НАТО є такою структурою, але намір нашої держави бути нейтральною або позаблоковою треба ще «адаптувати до нових умов».

Серед перших безпосередніх контактів України з НАТО слід відзначити семінар Північноатлантичної асамблеї «Україна і європейська безпека», який відбувся 20 — 23 червня 1993 року у Києві. Асамблея виконує функцію консультативного органу альянсу. Основний напрямок її діяльності — створення сприятливих умов європейської безпеки, включаючи військові, економічні, політичні та екологічні аспекти цієї проблеми. Учасники семінару обговорювали питання внутрішньої та зовнішньої політики України, проблеми ядерної зброї, розміщеної на її території, реалізації економічних та конверсійних програм [8, с. 1].

9 лютого 1994 року міністр закордонних справ України А. Зленко підписав у штаб-квартирі НАТО рамковий документ програми «Партнерство заради миру». А 25 травня того ж року Україна передала Північноатлантичному альянсу свій презентаційний документ для цієї програми [5, с. 519, 523].

Згідно з рамковим документом програми ПЗМ, співробітництво нашої країни з альянсом у рамках програми передбачає досягнення таких цілей: сприяння відкритості у плануванні національної оборони та формування військового бюджету; забезпечення демократичного контролю над збройними силами; підтримання здатності та готовності брати участь у межах, дозволених конституцією, в операціях, здійснюваних під егідою ООН і/або в рамках відповідальності ОБСЄ; розвиток співробітництва з НАТО у військовій сфері з метою здійснення спільного планування і військової підготовки та навчальних маневрів, покликаних підвищити їхню спроможність до виконання завдань, пов'язаних з миротворчою діяльністю, пошуковими і рятувальними операціями, операціями з надання гуманітарної допомоги та іншими, про які згодом може бути домовлено; формування у тривалій перспективі таких збройних сил, які зможуть краще взаємодіяти зі збройними силами країн-членів НАТО.

Для участі у програмі «Партнерство заради миру» Україна надала, відповідно до її чинного законодавства, 1291 військовослужбовця, 10 літаків, 6 вертольотів, 2 кораблі та воєнізовані підрозділи цивільної оборони і два полігони [9, с. 26].

Важливою подією у розвитку співробітництва нашої країни з НАТО стало започаткування 3 березня 1994 року безпосередніх консультацій з альянсом у форматі «16+1», як це передбачено п.8 Рамкового документа програми «Партнерство заради миру», з метою вивчення умов налагодження особливих відносин та встановлення «спеціального партнерства» між Україною і НАТО. Згідно з адміністративною угодою та угодою у сфері безпеки між Україною і НАТО були відкриті офіси зв'язку України у штаб-квартирі НАТО і Координаційному центрі партнерства (КЦП) та були визначені перші офіцери зв'язку до КЦП та штаб-квартири альянсу [10].

Фактично перша ІПП (індивідуальна програма партнерства) між Україною й альянсом була прийнята де-юре у червні — липні 1995 року, коли Генеральний секретар НАТО і Міністр закордонних справ України обмінялися відповідними листами. 14 вересня 1995 року ІПП Україна — НАТО була офіційно схвалена на спеціальному засіданні Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО. За результатами діяльності 1996 року Україна виконала програму на 38 %, взявши участь у 113 з 268 заходів [9, с. 25].

Україна з лютого 1995 року брала участь у першому дворічному циклі процесу планування та оцінки сил (ППОС, англ. PARP — Planning and Review Process), які виділяються країнами-партнерами для участі в програмі ПЗМ. ППОС базується на досвіді НАТО в галузі оборонного планування та являє собою механізм, за яким всі країни альянсу планують та оцінюють власні сили, що виділяються для участі у спільних заходах НАТО [11, с. 84].

14 вересня 1995 року відбулося спеціальне засідання Північноатлантичної ради у форматі «16+1», за результатами якого було схвалено спільну заяву України й альянсу для преси, яка проголосила початок «розширених і поглиблених» відносин між двома сторонами «поза межами РПАС і ПЗМ» [12]. Разом зі спільною заявою України і НАТО для преси керівним органам НАТО українською стороною було передано документ «Основні параметри угоди про встановлення відносин спеціального партнерства між Україною та Організацією Північноатлантичного договору», який заклав основу для активного діалогу між Україною і НАТО з метою розробки та укладення між ними політично зобов'язальної угоди про спеціальне партнерство.

Протягом січня — березня 1996 року між Україною і НАТО було узгоджено спільний документ — «Реалізація розширення і поглиблення відносин між Україною і НАТО». З квітня 1996 року у рамках реалізації цього документа відбулося перше планове засідання політичного комітету НАТО та України з питань архітектури європейської безпеки та безпеки України як держави, котра добровільно відмовилась від ядерної зброї. Особливе партнерство для України означало розширення співробітництва України з НАТО на всіх рівнях і у всіх вимірах — політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному тощо. Україна вважала такий тип співробітництва однією з основних умов забезпечення своїх національних інтересів, гарантію уникнення нового поділу Європи і запобігання формуванню «сфер впливу» чи створенню «сірих зон» безпеки в Центрально-Східній Європі. Претендуючи на таке особливе партнерство, Україна виходила з того, що вона, в контексті розширення НАТО, перебуває в унікальній геополітичній ситуації: на її західних кордонах були розташовані майбутні члени розширеного альянсу, на східних і північних кордонах — Росія і Білорусь, позиція яких стосовно розширення НАТО відрізнялася від позицій інших держав Центрально-Східної Європи [13, с. 390].

У цей час активізувалося партнерство України з НАТО у військовому вимірі. Якщо у 1994 році військові підрозділи Збройних Сил України брали участь тільки у двох спільних військових навчаннях на території Польщі та Нідерландів, то вже у 1995 році представники та підрозділи Збройних Сил взяли участь у 98 заходах, включаючи 13 військових навчань. У 1996 році представники та підрозділи українського війська взяли участь у 53 заходах, а також провели на своїй території багатонаціональне військове навчання «Щит миру-96» [9, с. 26].

6 травня 1996 року від імені уряду України були підписані важливі угоди в рамках програми ПЗМ, якими регулюється статус військовослужбовців Збройних сил України при перебуванні на навчаннях та інших заходах та території держав-членів НАТО або країн-партнерів і, навпаки, військових інших держав, які беруть участь у навчаннях на території України: Угода між державами, які є сторонами Північноатлантичного договору, та іншими державами, які беруть участь у партнерстві заради миру, щодо статусу їхніх збройних сил, а також додатковий протокол до цієї угоди.

Міністр оборони США Дональд Рамсфельд і Президент України Леонід Кучма

З метою зміцнення функцій для координації у сфері партнерства і співробітництва України з НАТО розпорядженням Президента України 21 травня 1996 року було створено Міжвідомчу робочу групу з питань участі України в програмі ПЗМ, в 3 квітня 1997 року Президент України підписав Указ про створення Державної міжвідомчої комісії з питань співробітництва України з НАТО. Комісія стала дорадчим органом для підготовки пропозицій з питань співробітництва з керівними та виконавчими структурами НАТО, з державами-членами альянсу та державами-партнерами програми ПЗМ, а також пропозицій щодо організації, координації й контролю виконання прийнятих з цих питань рішень міністерствами, іншими органами виконавчої влади та державними органами України. У серпні 1996 року було також створено посаду головного координатора у співробітництві України з НАТО та ЄС у військовій галузі — радника-посланця посольства України у країнах Бенілюксу, на яку призначено першого міністра оборони України К. Морозова.

У першій половині 1997 року відбулися знакові події у відносинах України з Північноатлантичним альянсом. Так, 20 березня в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбувся перший раунд переговорів з альянсом щодо формалізації відносин Україна — НАТО. У квітні 1997 року в Брюсселі пройшли два раунди переговорів з НАТО на рівні експертів щодо цього питання. Черговий раунд переговорів Україна — НАТО із проекту документа відбувся 1 травня під час візиту тодішнього Генерального секретаря НАТО Х. Солани до Києва, а 29 травня 1997 року на засіданні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в м. Сінтрі (Португалія) Генеральний секретар НАТО Х. Солана і міністр закордонних справ України Г. Удовенко парафували «Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною» [5, с. 544].

Костянтин Морозов — представник України в НАТО (крайній праворуч) зустрічається з вченими з України, Брюсель, 1997 р.

9 липня 1997 року на саміті Північноатлантичного альянсу в Мадриді Президент України Л. Кучма та Генеральний секретар НАТО Х. Солана скріпили підписами «Хартію про особливе партнерство між Україною та організацією Північноатлантичного договору». Хартія є основним політичним документом, який регулює відносини України з НАТО. Вона зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні і визначила необхідність «розвивати відносини особливого і ефективного партнерства, яке сприятиме більшій стабільності і просуванню спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі» [14, с. 1]. На другому засіданні спільної комісії на рівні міністрів закордонних справ України та НАТО, створеної згідно з Хартією, 29 травня 1998 року було проаналізовано стан відносин нашої держави з альянсом.

Варто відзначити, що активізація співробітництва України з альянсом збіглася з дуже важливою подією в життєдіяльності НАТО. 30 травня 1997 року на заміну Раді північноатлантичної співпраці (РПАС) була створена Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП). РЄАП стала важливим елементом європейської архітектури безпеки. Її діяльність здійснюється з урахуванням роботи інших міжнародних організацій і доповнює їх. Рада є органом, що опікується розвитком діалогу, співробітництва та консультацій між НАТО і партнерами по співробітництву, забезпечує підґрунтя для співпраці і консультацій між її окремими членами та альянсом.

З метою створення в нашій державі чинного механізму імплементації Хартії з урахуванням пріоритетів у розбудові відносин України з НАТО 4 листопада 1998 року Указом Президента України було затверджено «Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року». У документі підкреслювалося, що "стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур і повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.

Програма була спрямована не лише на активізацію співробітництва у політичній та військовій сферах, а й на розвиток нових напрямів співпраці, таких як військово-технічне і науково-технічне співробітництво, цивільне планування при надзвичайних ситуаціях, спільна боротьба з поширенням ядерних технологій, міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та нелегальним обігом наркотиків, стандартизація, інформаційні технології, охорона довкілля, управління повітряним рухом, спільне використання космічного простору тощо.

Серйозним випробуванням відносин між Україною і НАТО стали події, які відбулися у березні — червні 1999 року у Союзній Республіці Югославії (СРЮ). Рушійним фактором цих подій був етнічний конфлікт у Косові (Південна Сербія). В ході цієї воєнної операції було здійснено 9 300 бойових вильотів авіації альянсу, які були скеровані на ураження 900 цілей, скинуто 24 тис. бомб, причому використовувалися й боєприпаси, начинені збіднілим ураном. Таке ставлення Північноатлантичного альянсу до Сербії, надмірна жорстокість до братнього слов'янського народу (адже не назвеш миротворчістю бомбові удари з повітря, руйнування і смерть людей не тільки у військовій формі, але й мирних жителів) справили гнітюче враження на широкі верстви українського суспільства, викликали різко негативне ставлення до цього законодавчого органу держави — Верховної Ради України та розширило коло противників інтеграції в НАТО.

23 квітня 1999 року Верховна Рада України ухвалила постанову "Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)". У постанові наголошується: «Динамічні зміни геополітичної ситуації у нинішньому однополюсному світі, складність і нестійкість військово-політичної ситуації в Європі, тривале внутрішнє кризове становище України обумовлюють необхідність активізації зусиль, спрямованих на зміцнення її міжнародних позицій, відстоювання національних інтересів, забезпечення надійної безпеки й обороноздатності. Необхідними передумовами цього Верховна Рада України вважає послідовність, виваженість, передбачуваність зовнішньої політики, її багатовекторності, розбудову відносин України з іншими державами, міжнародними організаціями на засадах збалансованості і взаємодопомоги, рівноправності і взаємовигоди, відкритості і взаєморозуміння, неучасті у військових блоках, невтручанні у внутрішні справи — за принципом „Безпека для себе — через безпеку для всіх“. Цим має визначатися і позиція щодо участі України у системах регіональної, загальноєвропейської й універсальної безпеки» [15, с. 2] Вивчення досліджень суперечливого сприйняття НАТО в громадській думці України ми вирішили почати з 1996 року, коли країна в основному подолала внутрішні кризи і її економіка набрала більш-менш сталого розвитку, а це суттєво вплинуло на сприйняття громадянами нашої країни певних процесів становлення та державотворення незалежної України. Слід відзначити, що ці опитування відбувалися напередодні підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та альянсом, через два роки після того, як Україна розпочала співпрацю в програмі «Партнерство заради миру». В той же час слід враховувати, що, за даними соціологічних опитувань 1996 року, спостерігалася певна байдужість українських громадян щодо інформації у сфері політики й міжнародних справ. 30 відсотків опитаних (із 1800 осіб) заявили, що політика їх не цікавить, така сама кількість тих, хто й газет взагалі не читає [16, с. 79].

За результатами загальноукраїнського опитування, яке в грудні 1996 року провели фонд «Демократичні ініціативи» та фірма Соціс-Геллап, на питання «Чи треба Україні стати членом НАТО?» — українці відповіли таким чином: 15 % — «так, і як найшвидше», 21 % відреагували — «так, але згодом», 45 % — «важко сказати», 19 % — «в жодному разі». Найбільше прихильників вступу до НАТО виявилося серед молоді, громадян з вищою освітою та тих, хто схвально ставився до розвитку приватного підприємства (бізнесу). Повністю довіряли НАТО 12 % респондентів, «стільки довіряю, скільки й ні» — 28 %, «зовсім не довіряю» — 19 %, «важко сказати, довіряю чи ні» — 41 %. Таким чином, опитування засвідчило, що більшість громадян України на той час не визначила свого ставлення до НАТО [17, с. 11].

Цілеспрямоване соціологічне дослідження у квітні 1996 року, яке здійснював Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова (УЦПЕД), серед 1003 офіцерів Збройних сил України в усіх регіонах країни засвідчили, що кістяк української армії, найбільш освічений і свідомий прошарок цієї силової структури, лише на 12 % підтримує бажання військово-політичного керівництва країни приєднатися до НАТО, а позаблоковий статус України підтримує 41 %. Більшість офіцерів не бажала брати участь у миротворчих операціях під егідою альянсу [18, с. 1].

У січні 1997 року фонд «Демократичні ініціативи» провадив опитування 1200 осіб, які репрезентували доросле населення України. Опитування відбувалося в 11 регіонах, в які було згруповано всі області України з урахуванням регіональної однорідності чинників формування масової свідомості.

Згідно з даними опитування, населення України оцінювало НАТО як міжнародну організацію, і це свідчило, що громадська думка не розглядала НАТО як агресивний блок. Агресора у НАТО вбачав лише кожний шостий громадянин України, на противагу майже половині респондентів, які вважали альянс оборонною чи навіть миротворчою організацією. Більшість громадян не лише не вважали НАТО агресивним військовим блоком, а й не бачили реальної загрози з боку держав-членів альянсу. Серед населення України було небагато поборників самостійного вступу до НАТО. Тільки 15 % у майбутньому бачили свою країну в блоці з Заходом, тоді як 45 % — в якій-небудь інтеграції з країнами СНД та Росією. В той же час спостерігалися вельми суттєві регіональні відмінності — від визначеної прозахідної позиції у Західному регіоні України до такої ж визначеної "східної орієнтації в Криму, східному, південному й північно-східному регіонах. Слід визнати чітку суперечливість позиції чималої частини населення стосовно питання про зближення з НАТО. Менше чверті опитаних категорично відкидали ідею вступу України до НАТО. Поряд із невизначеною позицією стосовно вступу в НАТО (42 %) була досить поширена й думка на підтримку якомога скорішого вступу до НАТО (19 %) або ж через певний час (19 %).

Наміри України щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року. У статті 8 Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки проголошено, що у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою «… набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також іншими державами світу» [23].

Ще більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено у новій редакції «Воєнної доктрини України», що була затверджена Указом Президента 15 червня 2004 року. У II розділі — «Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини», перший абзац пункту 9-го «Умови забезпечення воєнної безпеки України» викладено так: «Зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання військової сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки». Другий абзац пункту 16-го наголошує:

« «В умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гарантами безпеки і стабільності в Європі, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях».  »

А третій абзац того ж пункту викладено:

« « Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики» [24]  »

.

28 — 29 червня 2004 року в Стамбулі пройшов черговий саміт НАТО. Це був сьомий саміт після закінчення «холодної війни». В ході саміту 29 червня 2004 року відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів. Але ніяких кардинальних змін у відносини Україна — НАТО або їх активізацію вищезазначений захід не вніс.

Президент України своїм Указом від 15 липня 2004 року ввів у дію рішення Ради національної безпеки й оборони «Про подальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року». Згідно з Указом у Воєнній доктрині України було зроблено купюри у пунктах, які визначали вступ до НАТО та ЄС як кінцеву мету євроатлантичної інтеграції, тобто вилучено ту частину тексту, яку ми позначили курсивом. Зміни в українській Воєнній доктрині були відбиттям реальних відносин нашої країни з НАТО і ЄС. Вона зазнала коректування (удосконалення, корегування). Справа у тому, що Воєнна доктрина будь-якої країни — один з ключових елементів архітектури безпеки держави, який враховує воєнні, політичні, стратегічні, економічні та інші аспекти. Доктрина — це система основних принципів для розробки стратегії, яка складається з аналізу ситуації, прогнозування різних сценаріїв розвитку та адекватної відповіді на ці сценарії. Зовсім логічно, що такий важливий документ, як Воєнна доктрина, повинен містити коректні положення, які відповідають реальній дійсності. Нові положення Воєнної доктрини були чітким сигналом щодо готовності України до глибокої інтеграції з євроатлантичними структурами. Протягом доволі складного періоду з часу, як 23 травня 2002 року Україна вперше відкрито заявила про свою мету вступити в НАТО, Київ, долаючи чимало перешкод, ішов у євроатлантичному напрямку. Празький саміт, де, попри несприятливу політичну атмосферу, було укладено План дій Україна-НАТО, Стамбульський саміт, де, всупереч очікуванням, так і не сталося розширення формату співпраці між Україною і альянсом. Здавалося, що процес євроінтеграції відбувався швидше наперекір, аніж завдяки: урядовці, які були вірними реалізації курсу на альянс, становили абсолютну меншість. Знадобилося три роки, аби за всіма формальними критеріями Україна розпочала шлях до повноправного членства в НАТО.

У грудні 2004 року в України відбулися президентські вибори на тлі так званої «помаранчевої революції».

23 січня 2005 року, склавши присягу під час інавгурації, новообраний Президент і сформований ним уряд країни обрали курс на інтенсифікацію євроатлантичної інтеграції держави з метою прискорити вступ України до НАТО.

У лютому 2005 року країни-члени альянсу запросили В. Ющенка взяти участь у роботі саміту у штаб-квартирі НАТО. Візит української делегації на чолі з Президентом України В. Ющенком до Брюсселя, напевно, як ніяка інша подія останніх років, вплинула на зовнішню політику України.

На засіданні саміту Україна-НАТО В. Ющенко ознайомив альянс з новою стратегією нашої держави щодо інтеграції в його структури. В короткостроковій перспективі це було пов'язано зі значними змінами внутрішньої та зовнішньої політики України. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер відзначив, що «НАТО не може керувати цим процесом. Відповідальність і тяжкий тягар, що пов'язаний з ним, лежить виключно на українському керівництві. Але ми можемо допомогти, і ми допомагаємо». Він заявив, що альянс залишається відкритим для будь-якої країни, яка забажає вступити, для цього необхідно виконати вимоги, визначені демократичним західним суспільством. Тобто для нашої держави залишалося остаточно виявити свою рішучість інтегруватися до трансатлантичної системи безпеки та дотримуватися визначеної схеми. Отже, в НАТО очікували на самовизначеність нашої держави. Брюссельський саміт погодився започаткувати інтенсифікований діалог щодо прагнень України до членства в альянсі.

Свою позицію і відданість щодо інтеграції в НАТО політичне керівництво нашої держави продемонструвало таким чином — Указом Президента від 21 квітня 2005 року було відновлено першу редакцію Воєнної доктрини, тобто в тексті документа знову йшла мова про те, що «Україна готується до повноправного членства в НАТО та ЄС» і «активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО… належить до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики» [25].

Другий бар'єр перешкод для намірів України вступити в альянс полягав у відсутності суспільного та внутрішньополітичного консенсусу в нашій державі стосовно інтеграції в НАТО, що обумовлювало брак підтримки євроатлантичної інтеграції з боку населення, попри те, що державна програма, яка передбачала проведення роз'яснювальної роботи, вже існувала з 2003 року. Припущення певних посадовців, що Київ може отримати від НАТО запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства вже у 2006 році та про вступ України в альянс у 2008 році, доволі скептично оцінив вищезазначений експерт НАТО Джеймс Шерр:

«Це цілком можливо. Але важливим питанням буде, як кожна з країн-членів альянсу оцінює в цілому прогрес України. І не можна сказати, що нинішня політична криза не привернула до себе уваги і не стурбувала НАТО. Отже, широкий політичний і економічний контекст, в якому відбуваються зміни в оборонній галузі та в секторах безпеки, — надзвичайно важливі для НАТО. Тому результати виборів у парламент у березні 2006 року і домовленості, які виникнуть, будуть становити інтерес. Нині непросто дати відповідь… Якщо політична ситуація розвиватиметься позитивно, то, гадаю, було б реалістично розраховувати на запрошення до Плану дій щодо членства у 2008 році».

2 грудня 2014 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна може стати членом альянсу і якщо вона подасть заяву, НАТО її розгляне. Він підкреслив, що для членства в НАТО Україна має відповідати стандартам та принципам, які є умовою набуття членства в альянсі [2].

23 грудня 2014 року Верховна Рада підтримала законопроект Президента України Петра Порошенка про відмову від позаблокового статусу. За відповідне рішення проголосували 303 депутати [3].

Основні галузі співпраці

Співробітництво в реформуванні сектору безпеки та оборони, у військовій і військово-технічній сферах

Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань, які були визначені Хартією від 1997 та Планом дій від 2002. Заходами керує Комісія Україна — НАТО (КУН), яку було засновано відповідно до Хартії і яка має на меті розвивати відносини Україна — НАТО та забезпечувати належне виконання положень Хартії.

  • Співпраця у галузі безпеки: Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Протягом останніх років Україна по черзі виділила піхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у діяльності керованих НАТО миротворчих сил НАТО на Балканах, у Боснії та Герцеговині, а в операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону. Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції «Нездоланна свобода». Україна також відрядила 1600 військовослужбовців до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де представлені миротворці з кількох країн НАТО та країн-партнерів.
  • Оборонна реформа: Програма співробітництва у галузі оборонної реформи між Україною та НАТО масштабніша, ніж з будь-якою іншою країною-партнером і надає змогу Україні використовувати накопичений роками досвід та фахові знання країн — членів Альянсу у галузі оборонної реформи. Україна звернулася до НАТО за допомогою у здійсненні трансформації своїх надлишкових збройних сил, що комплектуються за призовом, у меншу за чисельністю, професійну та більш мобільну армію, яка відповідала б потребам країни у галузі безпеки, а також була здатною відігравати активну роль у підтриманні європейської безпеки і стабільності. Ключовими кроками мали стати розробка нової Стратегічної концепції та Військової доктрини, а також надання Україні допомоги у проведенні та завершенні комплексного оборонного огляду. Першорядним завданням НАТО було допомогти Україні зміцнити демократичний та цивільний контроль над збройними силами та підвищити рівень оперативної сумісності з військами країн НАТО.

Для реалізації нового зовнішньополітичного курсу з урахуванням тенденцій і динаміки розвитку сучасного безпекового середовища в Україні запроваджується новий комплекс стратегічних документів у сфері національної безпеки та оборони держави. З метою приведення сектору безпеки та оборони до сучасних реалій безпекового середовища в Україні проведено другий Оборонний огляд та відпрацьовано Стратегічний оборонний бюлетень. На підставі результатів останнього розроблено проект Концепції подальшого реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2016 року. Слід зазначити, що у відпрацюванні концептуальних і програмних документів щодо подальшого розвитку Збройних сил України використовуються методології держав-членів НАТО.

Реалізація військового співробітництва з Альянсом дозволяє нарощувати оперативні спроможності Збройних сил України.

Співробітництво у військово-технічній галузі

Технічне співробітництво між Україною та НАТО у галузі озброєнь передусім зосереджено на підвищенні рівня сумісності систем озброєнь з метою сприяння участі України у спільних операціях з підтримання миру. Співпрацю у цій галузі було розпочато, коли Україна вступила до програми НАТО «Партнерство заради миру» та почала брати дедалі активнішу участь у діяльності різних груп з питань озброєнь під егідою Наради національних директорів з питань озброєнь -найвищого органу НАТО, який визначає можливості співпраці між країнами — членами стосовно закупівлі військової техніки та встановлює технічні стандарти. У березні 2004 відбулося перше засідання Спільної робочої групи Україна — НАТО з питань озброєнь, яка відтоді сприяє розвиткові контактів у цій галузі.

Щодо максимального використання потенціалу Спільних робочих груп Україна — НАТО високого рівня з питань воєнної реформи та оборонно-технічного співробітництва, Ю. Борнеман зазначив: «…ми розглядаємо можливості для консультацій, координації та співробітництва, що базуються на взаємних інтересах. Ми знаємо і вітаємо те, що Україна приділяє значну увагу цій темі, і вже почали перші дискусії з нашими українськими друзями, аби забезпечити транспарентність цього процесу» . На певному етапі консультацій між США та Україною з цього питання американські представники відверто заявили, що вони дуже зацікавлені в тому, аби українські підприємства створювали ракети-мішені для випробування системи ПРО. Потенціал українського ОПК є затребуваним навіть у високорозвинених країнах світу.

Основними напрямами співпраці Україна-НАТО у сфері озброєнь на сучасному етапі є:

  • досягнення відповідного рівня взаємосумісності озброєння та військової техніки для забезпечення виконання спільних з НАТО операцій з підтримання миру;
  • створення умов для забезпечення розробки, закупівлі озброєння та військової техніки і матеріально-технічного забезпечення відповідно до стандартів держав-членів НАТО;
  • створення в Україні державної системи кодифікації продукції військового призначення, що сумісна з системою кодифікації НАТО;
  • підтримання проекту Трастового фонду ПЗМ для знешкодження небезпечних, непридатних для використання та надлишкових боєприпасів та легкого озброєння і стрілецької зброї в Україні.

Співробітництво у сферах науки та захисту довкілля

Україна залишається другою після Росії серед країн-партнерів за рівнем співробітництва в межах участі в програмі НАТО «Наука заради миру та безпеки». Ключовими у цій сфері залишатимуться проекти «Очищення авіабази в м. Прилуки»; освоєння гранту НАТО для Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «УРАН», «Моніторинг та передбачення ризиків паводків річки Прип'ять» тощо.

  • Наука й охорона довкілля: Наукова співпраця з Україною розпочалася у 1991. Відтоді за рівнем участі у Науковій програмі НАТО Україна поступається лише Росії. її розвиткові також сприяло створення Спільної робочої групи з питань наукової співпраці та у галузі охорони довкілля. НАТО співфінансувало кілька проектів з метою забезпечення українських науково-дослідницьких колективів мінімально необхідною інфраструктурою комп'ютерних мереж та доступом до Інтернету. Окрім застосування наукових розробок у галузі захисту від тероризму та нових загроз -відповідно до нового спрямування Наукової програми НАТО — Україна визначила для себе такі пріоритети співпраці у науковій галузі на 2004 рік: інформаційні технології, біологія клітини та біотехнології, нові матеріали, захист довкілля і раціональне використання природних ресурсів. Співпрацю у галузі довкілля переважно зосереджено на екологічних проблемах, спричинених оборонною діяльністю.
  • Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру: Країни — члени НАТО та країни-партнери надали Україні допомогу у ліквідації наслідків сильних повеней, що сталися у 1995, 1998 та 2001. До того ж, починаючи з 1997, відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння у галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, у цій галузі було започатковано широкомасштабну співпрацю, яка принесла Україні безпосередню практичну користь. Основну увагу було приділено намаганням допомогти Україні, насамперед її західним регіонам, уразливим перед повенями, краще підготуватися до подібних надзвичайних станів та подолання їх наслідків. В Україні проводилися навчання ПЗМ, які мали на меті випробувати в дії процедури реагування на повені та надання допомоги цивільному населенню. Такі тренування пройшли на Закарпатті у вересні 2000. А у 2001 розпочато проект за участю сусідніх країн з метою розвитку у басейні річки Тиси ефективної системи запобігання та реагування на повені.

Співробітництво в подоланні загроз невоєнного характеру

У цій сфері головна увага приділятиметься результатам роботи Робочої підгрупи Україна — НАТО з питань кібернетичного захисту, в межах якої Україна отримує експертну допомогу НАТО з питань підготовки національної стратегії протидії кібернетичним загрозам, розвитку інфраструктури кібернетичного захисту та системи реагування на кіберзагрози в Україні. Триватиме співпраця у сферах боротьби з відмиванням «брудних» грошей, контрабандою наркотиків, зброї та незаконним переміщенням людей.

Засади співробітництва України з НАТО

Співробітництво України з НАТО як один із напрямів безпекової політики нашої держави спрямований на досягнення високих стандартів країн-членів Альянсу, взаємовигідну практичну взаємодію України з Альянсом у подоланні традиційних та нових викликів і загроз, а також на забезпечення належного місця і впливу України в міжнародній безпековій системі.

Основоположними документами у відносинах України з НАТО на сьогодні є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 р. і Декларація про її доповнення від 21 серпня 2009 р. Співпраця в практичних сферах регулюється 30 угодами між Україною та НАТО.

Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. відповідно до положень Хартії про особливе партнерство. Для розвитку практичного співробітництва в рамках КУН створено 5 спільних робочих груп України з НАТО з питань: воєнної реформи (під її егідою здійснюються додаткові окремі консультації експертів з питань реформування сектору безпеки та розвідки України, а також з питань співробітництва України з НАТО в сфері кібернетичного захисту); оборонно-технічного співробітництва; економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; науки і захисту довкілля. Ключовим практичним інструментом здійснення реформ за сприяння Альянсу є Річні національні програми (РНП), запроваджені в 2009 р. згідно з рішенням засідання Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ 2-3 грудня 2008 р.

У рамках міжпарламентського діалогу постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна-НАТО.

Громадська думка країн НАТО та України щодо вступу

Експерти та аналітики вважають, що низький рівень підтримки членства України у НАТО зумовлений такими факторами:

  • стійким уявленням про ворога;
  • наявністю російського фактору, який присутній у інформаційному полі;
  • відсутністю достатньої інформації про діяльність Альянсу.

Усе це призвело до формування у громадян певних міфів, стереотипів та упереджень. Міфи, як і будь-які інші ідеологічні конструкції, час від часу потребують підживлення, тому виникають історії про мілітаристський характер Альянсу, невідповідність Конституції України з НАТО, безперспективність цієї організації тощо. Розвінчання міфів та упереджень — шлях до розуміння діяльності НАТО.[4]

Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці липня 2012 р., свідчать, що останнім часом ставлення громадян до вступу України в НАТО погіршилось: з 24% — в січні 2011-го до 20% — в лютому 2012 року, і до 17% — в липні 2012 року. Не підтримують вступ України до НАТО 70% опитаних. Ще 13% — не визначилися. Яскраво вираженою є підтримка приєднання України до Північноатлантичного Альянсу тільки на Заході країни.[5]

65% опитаних з 10 по 15 серпня фондом «Демократичні ініціативи» українців проти вступу України до НАТО. При цьому 13,3% опитаних позитивно ставляться до такого кроку, 21,8% — не змогли відповісти.[6]

У зв'язку з вторгненням російських військ в Україну в березні 2014 року думка українців щодо приєднання до НАТО різко змінилася, зокрема, за результатами опитування «інтернет-референдуму»[7] 69% українців-користувачів інтернету виступили за вступ до НАТО, 31% — проти.

Результати соціологічних опитувань в Україні

Ставлення населення України до вступу в НАТО за даними загальноукраїнських опитувань громадської думки.

Опитування населення України щодо вступу в НАТО
2014-2015
Дата Ставлення Агентство
За Проти
Березень 2014 44% 47% GfK[23]
Квітень 2014 36% 48% Центр Разумкова спільно з соціологічною групою «Рейтинг»[24]
Травень 2014 37% 42% Центр Разумкова[25]
Травень 2014 34% 48% Фонд «Демократичні ініціативи»[26]
Червень 2014 41% 40% Центр Разумкова[27]
Червень 2014 47% 36% Інститут Горшеніна[28]
Липень 2014 44% 35% Соцілогічна група «Рейтинг»[29]
Вересень 2014 44% Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології[30]
Вересень 2014 52% 19% GfK[31]
Жовтень 2014 53% 34% Інститут Горшеніна[32]
Листопад 2014 51% 25% Соцілогічна група «Рейтинг»[33]
Березень 2015 43% 33% Київський міжнародний інститут соціології[34][35]
Березень 2015 43% 31% Центр Разумкова[36]
Березень 2015 47% 29% Соцілогічна група «Рейтинг»[37]
Травень 2015 37% 36% Київський міжнародний інститут соціології[38]
Червень 2015 53% 32% Pew Research Center[39]
Липень 2015 41% 30% International Republican Institute[40]
Серпень 2015 64% 28% Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова[41]

Питанню ставлення українського суспільства до вступу в НАТО присвячена досить велика кількість соціологічних досліджень різного ступеня компетентності — від окремих фірм, громадських організацій, фондів, редакцій газет до солідних науково-дослідних установ Національної академії наук України. Ці дослідження зображають думку українських громадян на різних етапах державотворення країни залежно від віку, освіти, соціальної групи та регіону мешкання.

Моніторингові соціальні дослідження свідчать, що частка прихильників НАТО знизилася з 22 % у 1999 році до 19 % у 2005-му. Аналітики вважають — це обумовлено воєнними кампаніями НАТО в Югославії, США в Афганістані та Іраку, внаслідок чого у масовій українській свідомості помітно знизився рівень позитивного сприйняття Північноатлантичного альянсу. В той же час частка громадян, що не підтримували вступ України в НАТО зросла від 33 % 2005-у до 64,4 % 2006-го.

2000–2002

Результати соціологічних опитувань громадян України щодо їхнього ставлення до НАТО, які проводились спеціалістами Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) у червні 2000 року, у вересні 2001 року та у квітні 2002 року, показали, що, за підсумками опитувань 2000 — 2001 років, майже половина респондентів уважали НАТО агресивним блоком (у 2000 році — 46,2 %, у 2001 — 48, 1 %). Число тих, хто з різних причин вважав процес розширення НАТО несприятливим, помітно зросло — з 46,1 % у 2000 році до 50,2 % у 2001 році. Більша частина громадян не були обізнані з конкретними напрямами співробітництва України з НАТО, зокрема в рамках програми ПЗМ. Майже дві третини опитаних (64,4 %) не знали або про цю програму взагалі, або про те, що Україна бере в ній участь. Вельми негативно вплинуло на ставлення українців до НАТО воєнна операція альянсу на Балканах, більшість громадян України (56,6 %) вважали, що НАТО взагалі не мало права втручатися у внутрішні справи суверенної країни, навіть для вирішення гуманітарних проблем.

Однак, за результатами соціологічних опитувань, у квітні 2002 року ставлення наших громадян до НАТО дещо змінилося — стало більш доброзичливим. Порівнюючи з 2001 роком різко (з 48,1 % до 32,6 %, тобто на 15,5 %) зменшилося число респондентів, що вважали НАТО агресивним блоком. Дещо збільшилося число тих, хто оцінював блок як оборонний союз (на 3,1 %). Як порівняти з попередніми двома — трьома роками помітно збільшилось і число громадян, які оцінили альянс у цілому більш позитивно (37,4 %), ніж негативно (32,6 %) [22].

Згідно з даними опитування, яке провела фірма Соціс-Геллап у червні 2002 року, 38 % респондентів підтвердили свою довіру до НАТО, 34 % висловили недовіру, 28 % не визначилися. На конкретне запитання — про вступ в НАТО (точніше — про ставлення до відповідного рішення РНБОУ) — позитивно відгукнулися тих-таки 38 %, негативно — 23 %, не визначилися — 39 %. Найцікавіше, однак, що 54 % опитаних зізналися, що взагалі уперше чують про рішення РНБОУ; понад дві третини вперше почули про програму ПЗМ (яка на той час здійснювалася вісім років) і майже 90 % опитаних довідалися нарешті (завдяки соціологам) про Хартію про особливе партнерство між Україною й НАТО, п'ятиліття якої на той час відсвяткували у Києві. 17 % опитаних, як виявилося, взагалі не знали, що таке Північноатлантичний альянс.

2005–2006

З метою вивчення інформаційної політики держави у цивільних друкованих засобах масової інформації, яка стосується альянсу, соціологом Світланою Ліпкевич [27] було проведено дослідження позиції стосовно цього мала щоденна всеукраїнська газета «День» накладом у 62500 примірників у 2005 — 2006 роках. Варто відзначити, що газета основну увагу приділяє інтеграції України в Європейській Союз, тому практично кожний 2-й — 3-й її номер обговорює це питання. В той же час не залишається поза увагою і питання інтеграції держави у Північноатлантичний альянс, причому практично всі публікації мають аналітичний характер і висвітлюють думки як прихильників НАТО, так і їх опонентів.

Результати дослідження засвідчили, що питанням інтеграції України в альянс у 2005 році відводилося 18 % випусків газети, а у 2006 році — 23 %. У 2005 році 88 % публікацій висвітлювали можливий швидкий вступ України в альянс, а в 2006 році, коли пристрасті навколо швидкого приєднання до НАТО дещо вляглися, питанням вступу відводилося лише 25 % публікацій. Однак, на думку дослідниці, неможливо пояснити негативне ставлення певної частки українського суспільства стосовно НАТО лише тезою про її непоінформованість.

За даними опитування населення у червні 2006 вже 64,4 % громадян не підтримували вступ країни у НАТО. Зростання кількості противників вступу в альянс відбувалося внаслідок визначення тих, хто раніше вагався з вибором. Різниця між кількістю симпатиків і противників вступу до НАТО складала 52 %. При цьому "антинатівські "настрої були не тільки на сході України і в Криму. У західному регіоні співвідношення противників і прихильників становило відповідно — 38 % і 32 %, а у центральному регіоні виступало проти вступу 57 % і тільки 15 % дали відповідь — «так». Адже навіть «помаранчевий» електорат був проти альянсу. Наприклад, серед прихильників соціалістів таких було 61 %, а у лавах «Нашої України» — 40 %, у БЮТ — 41 % [26, с. А-5].

2015

У серпні директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна відзначила істотні зміни, які відбулися саме серед українців на Донбасі до Північноатлантичного альянсу. «Коли раніше 95% на Донбасі були проти вступу до НАТО, то зараз ця цифра знизилася приблизно до 60%, а вже є, за різними опитуваннями, 17-20% на Донбасі, які за вступ до Альянсу, і це свідчить про істотні зміни», — зазначила вона.[41]

Результати соціологічних опитувань в країнах НАТО

Ставлення населення країн НАТО до вступу України:

Дата Ставлення Агентство
За Проти
Червень 2015 57% Pew Research Center[42]

Згідно з результатами опитування, проведеного Pew Research Center у червні 2015 року, більше половини громадян країн НАТО (57%) виступає за вступ України до Альянсу. За надання Україні зброї виступає менше половини опитаних — 41%. Як свідчать дані, найбільше підтримують членство України в НАТО громадяни Канади (65%), США (62%), Польщі (59%), Іспанії (57%) та Великої Британії (57%). Разом з тим, найменша підтримка вступу України до НАТО спостерігається серед мешканців Німеччини (36%) та Італії (35%). Водночас найбільше підтримують постачання Україні зброї поляки (50%), американці (46%) та канадці (44%). Найменше — італійці (22%) та німці (19%).[42]

Цікаві факти

Україна, а точніше УРСР, вперше подала заявку на вступ до НАТО ще у 1954 році. Відбулося це за наступних обставин[43].

10 березня 1954 року 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР Андрій Громико направив В'ячеславу Молотову проект доповідної записки до Президії ЦК КПРС, яка стосувалася просування проекту Загальноєвропейського договору з колективної безпеки. Аби довести мирні цілі проекту і вибити з рук опонентів аргумент про спрямованість майбутньої системи безпеки проти Північноатлантичного альянсу, пропонувалося висловити готовність СРСР вступити в НАТО: нота була виграшною в будь-якому випадку — якщо Захід відмовлявся, СРСР міг оцінити це як ворожу позицію і розпочати створення власної Організації колективної безпеки, в разі ж згоди, а така можливість не виключалася, після вступу СРСР до Північноатлантичного союзу «останній докорінно змінив би свій характер, — вважав Громико, — і був би підірваний як агресивна, спрямована проти СРСР група держав». Ініціатива отримала найвищий пріоритет. Було навіть призупинено розгортання Комісії з роззброєння, «оскільки спроба оживлення Комісії могла бути використана для відволікання уваги від нашої ноти 31 березня»[44].

31 березня 1954 року СРСР направив дипломатичну ноту західним країнам з проханням про вступ до НАТО. Одночасно з СРСР, але окремо від нього, заявки на вступ до НАТО подали формальні країни-засновниці ООН Білоруська і Українська РСР. 7 травня 1954 року США, Франція і Велика Британія відповіли відмовою[43].

Хоча Україна не стала першою пострадянською державою — членом НАТО, але зрештою вона стала першою пострадянською країною СНД, яка приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Це відбулося рівно через сорок років — 8 лютого 1994[45].

Перспективи розвитку співробітництва України й НАТО на сучасному етапі

У цьому контексті передбачається залучення визначеного комплекту сил і засобів Збройних сил України до багатонаціональних військових формувань високої готовності (комплекту військ (сил) у межах Системи резервних угод ООН, Сил реагування НАТО, бойових тактичних груп Євросоюзу тощо). Практичними прикладами такої діяльності є:

  • участь у Силах реагування НАТО;
  • залучення сил і засобів Збройних сил України до бойових тактичних груп Європейського Союзу;
  • створення спільної литовсько-польсько-української бригади (ЛитПолУкрбриг).

Важливим проектом Альянсу для нас залишається участь у Концепції оперативних можливостей, завдяки чому підрозділи Збройних сил України мають можливість здійснювати заходи бойової підготовки за стандартами НАТО. Важливим етапом підготовки сил і засобів Збройних сил України до виконання завдань за призначенням у багатонаціональному середовищі є участь представників і підрозділів Збройних сил України у багатонаціональних військових навчаннях. Активізуватиметься співробітництво щодо обміну даними про повітряну обстановку між відповідними командними пунктами ВПС України та суміжних країн-членів НАТО. Цей проект уже реалізовано на нашому західному напрямку.

Історія відносин

Намір України приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО

Бухарестський саміт: 2008-2009

За президентства Януковича

Євромайдан та після нього

У квітні 2015 року уряд Канади вирішив направити в Україну майже 200 військовослужбовців для проведення військових навчань та підготовки військовослужбовців Збройних сил України. Реалізація канадської програми з навчання українських військовослужбовців за стандартами НАТО триватиме до 2017 року.[46]

24 квітня 2015 року у Брюсселі Україна підписала з Агенцією НАТО зі зв’язку та інформації (NCI Agency) меморандум щодо реалізації трастового фонду з реформування системи управління та зв'язку Збройних сил України. Меморандум сприятиме реалізації Цільового фонду НАТО-Україна на програму консультації, управління, контролю та зв'язку (С4).[47] Того ж дня президент Петро Порошенко підписав указ «Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна – НАТО на 2015 рік», що передбачає розвиток Сил спеціальних операцій як міжвидового роду військ та нарощування бойового складу Збройних сил України, для чого, зокрема, належить провести консультації з експертами НАТО щодо здійснення заходів трансформації та модернізації наявних сил і засобів.[48]

27 квітня 2015 року у штаб-квартирі НАТО було підписано угоду між Кабінетом міністрів України та Альянсом про співробітництво у сфері підтримки, що створює правові рамки для практичного співробітництва України з НАТО в рамках спеціально створених Альянсом для української держави трастових фондів з реформування систем логістики і стандартизації Збройних Сил України та фізичної реабілітації (протезування) військовослужбовців, поранених в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.[49]

13 травня 2015 року під час засідання комісії Україна-НАТО в Туреччині, генсек об'єднання Єнс Столтенберг заявив, що Альянсу не подобаються плани Росії щодо розміщення ядерної зброї в анексованому Криму. Однак командувач силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав додав, що немає прямих доказів розгортання ядерної зброї Росією.[50] Секретар РНБО Олександр Турчинов сказав, що не виключає розміщення в Україні систем протиракетної оборони (ПРО). Він зауважив, що зусиль лише України в протидії агресору, який погрожує світу потужним ядерним потенціалом, недостатньо.[51] Після цього заступник речника Державного департаменту США Марі Гарф на брифінгу у Вашингтоні заявила, що США та НАТО не планують розміщувати системи ПРО в Україні.[52] Президент України Петро Порошенко заявив, що Київ не звертався до західних партнерів із пропозицією розмістити на своїй території системи протиракетної оборони і це питання не стоїть на порядку денному.[53]

18 травня у Будапешті Парламентська асамблея НАТО у декларації весняної сесії визнала зміну політики України щодо відновлення її євроатлантичного курсу.[54]

25 травня міністр закордонних справ України Павло Клімкін сказав, що у НАТО поки немає консенсусу щодо членства України.[55] Того ж дня генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив у інтерв'ю телеканалу «Дождь», що НАТО не може приймати рішення про постачання озброєнь Україні, адже це знаходиться в компетенції урядів членів альянсу. Водночас він зазначив, що НАТО надає політичну підтримку і допомагає реформувати армію України. Столтенберг також назвав «неприйнятним, що країна, така як Росія, анексує частину України і продовжує дестабілізувати схід України».[56]

26 травня президент Петро Порошенко увів у дію нову Стратегію національної безпеки, одним із головних завданнь якої є формування умов для вступу в НАТО.[57]

27 травня Олександр Турчинов запропонував країнам-членам НАТО поновити роботу над спільним проектом літака Ан-70. У 2000 році модифікована під вимоги НАТО версія Ан-70 — Ан7Х розглядалася в якості базового нового європейського середнього транспортного літака, проте перевага була віддана А400М.[58]

28 травня 2015 року прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк під час 8-го Київського безпекового форуму заявив, що Україні зарано подавати заявку на вступ в НАТО, оскільки на цьому етапі не всі країни-члени готові її підтримати. Він наголосив на тому, що треба зосередитись на підтримці трастових фондів Альянсу і використовувати їх в повній мірі.[59] Днем раніше, помічник заступника генерального секретаря НАТО Джеймс Шеа під час дискусії «Україна-НАТО: партнерство заради єдиної та вільної Європи» сказав, що Україна ще не готова до вступу.[60]

5 червня у Києві відбулася робоча нарада під керівництвом заступника Міністра оборони України Юрія Гусєва щодо впровадження у вітчизняному оборонному відомстві стандартів НАТО. За результатами заходу, в якому взяли участь представники структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, було затверджено два військових стандарта Міністерства оборони України на основі стандартів НАТО — STANAG 2920, STANAG 4926.[61]

6 червня під час розширеного засідання Колегії Міністерства оборони України під головуванням Міністра генерал-полковника Степана Полторака було ухвалене рішення про створення спеціальної групи з розробки Концепції створення в ЗСУ Сил спеціальних операцій за стандартами НАТО.[62]

17 червня Верховна Рада ратифікувала підписану ще у 2013 угоду з НАТО. Вона дозволяє за рахунок міжнародної технічної допомоги країн-членів НАТО перезахоронити радіоактивні відходи (РАВ), що утворилися внаслідок виконання військових програм колишнього СРСР в Україні. Перший етап реалізації угоди стосується об’єкту Держприкордонслужби «Вакуленчук» у Житомирській області, на його реалізацію виділяється 508 тисяч євро.[63]

20 червня сенатор Джон Маккейн, який очолює комітет американського сенату по збройних силах, під час дискусії на безпековій конференції GLOBSEC у Словаччині, назвав помилкою НАТО те, що альянс зупинив шлях України до членства в 2008 році.[64]

У кінці червня президент України Петро Порошенко повідомив в інтерв'ю італійському виданню Corriere della Sera, що про вступ України в НАТО можна буде говорити не раніше, ніж через 6-7 років, а також після проведення референдуму.[65]

1 липня Верховна Рада ратифікувала меморандум про співпрацю з НАТО та угоду щодо підтримки та постачання.[66]

14 липня в Одесі розпочався візит оціночно-дорадчої групи НАТО до Військово-Морських Сил України в рамках розробки пілотного проекту з відновлення спроможностей українських ВМС. Під час візиту делегація НАТО провела низку переговорів з представниками української армії та відвідали фрегат "Гетьман Сагайдачний". 15 захід продовжився у Миколаєві. Наразі, згідно з повідомленням, цей проект проходить погодження у Генштабі та Міноборони.[67]

17 липня державному підприємству «410 заводу Цивільної авіації», що входить до складу Державного концерну «Укроборонпром», вручили сертифікат на здійснення ремонту авіаційної техніки у відповідності до стандартів НАТО.[68]

21-25 вересня 2015 року відбудуться спільні навчання ДСНС України і НАТО в рамках виконання річної національної програми з співробітництва Україна—НАТО на 2015 рік. Під час практичних занять вдосконалюватимуть навички при запобіганні та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.[69]

Література

  1. Декларація «Про державний суверенітет України» // Законодавство України з питань військової сфери. — К.: Азимут-Україна. — 2003. — С. 12 — 15.
  2. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України // Законодавство України з питань військової сфери. — К.: Азимут-Україна. — 2003. — С. 15 — 16.
  3. Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. № 1934-XII // Законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки. — К.: Верховна Рада України. — 1992. — С. 17 — 25.
  4. Заява Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року з приводу укладення Україною Угоди «Про співдружність Незалежних Держав»// Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 13. — С. 376 — 377.
  5. Довідник НАТО. — Brussels: Office of Information and Press, 2001 — 608 p.
  6. Воєнна доктрина України // Законодавчі акти України з питань військової сфери. Збірник № 8. — К.: МО України, 1994. — С. 3 — 10.
  7. Основні напрями зовнішньої політики України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 37. — С. 935 — 948.
  8. Книш В. Україна і європейська безпека // Народна армія. −1993. — 24 червня (№ 117).- С. 1.
  9. Співробітництво України з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру» (інформаційна довідка) // Наука і оборона. — 1998. — № 4. — С. 23 — 32.
  10. Partnership for Peace. NATO summit Brussels 10th January 1994. — NATO Graphics studio. — 8 p.
  11. Гудим В. Досвід України в миротворчій операції КФОР та участі в програмі «Партнерство заради миру» / Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. — К.: Стилос, 2002. — С. 74 — 85.
  12. Спільна заява України і НАТО для преси від 14.09.1995 // Політика і час. — 1995. — № 10. — С. 81 — 83.
  13. Храбан І. А. Система європейської безпеки і напрями воєнно-політичної інтеграції України до її структур: Монографія. — К.: Варта, 2005. — 544 с.
  14. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору // Народна армія. — 1997. — 11 липня (№ 118). — С. 1, 3.
  15. Постанова Верховної Ради України «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23 квітня 1999 року № 612-XIV // Голос України. — 1999. — 27 квітня (№ 76). — С. 2.
  16. Українське суспільство — 1996: думки, оцінки й умови життя населення України // Політичний портрет України. Бюлетень фонду «Демократичні ініціативи». — 1996. — № 17. — С. 73 — 93.
  17. Прес-служба фонду «Демократичні ініціативи». Чи треба Україні стати членом НАТО? // Урядовий кур'єр. — 1997. — 30 січня (№ 16 — 17). — С. 11.
  18. Николаева А. Военные говорят: кто не был в армии, тот многое потерял, а кто там был, потерял в два раза больше // Зеркало недели. — 1996. — 15 — 21 июня (№ 24). — С. 1 — 2.
  19. Декларація глав держав та урядів країн-учасниць саміту Комісії Україна-НАТО // Путівник до саміту НАТО у Вашингтоні 23 — 25 квітня 1999року. — Брюссель: Офіс інформації та преси НАТО. — 1999. — С. 89 — 90.
  20. Горбулін В. П. Взаємовідносини Україна — НАТО в контексті євроатлантичних інтеграційних процесів // Національна безпека і оборона. — 2003. — № 7. — С. 5 — 7.
  21. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року . — К.: МО України, 2004. — 103 с.
  22. Поляков Л., Пашков М. Україна — НАТО: Тепло… ще тепліше // Дзеркало тижня. — 2002. — 11 — 17 травня (№ 17). — С. 1, 3.
  23. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Урядовий кур'єр. — 2003. — 30 липня (№ 139). — газета в газеті Орієнтир. — № 28. — С. 1 — 6.
  24. Воєнна доктрина України // Народна армія. — 2004. — 23 червня (№ 116). — С. 3 — 5.
  25. Указ Президента України «Питання Воєнної доктрини України» // Стратегічна панорама. — 2005. — № 1. — С. 17.
  26. Соціологічна служба «Дня» // День. — 2006. — 4 березня (№ 36). — С. 1.
  27. Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції // Світлана Ліпкевич. Схід (журнал). 2007.
  28. Тодоров І. Я. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти: Монографія / Ігор Ярославович Тодоров. — Донецьк: ДонНУ, 2006. — 268 с.
  29. Північноатлантичний альянс: історія, функції, структура, відносини з Україною: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів та слухачів магістерської підготовки за напрямом «Державне управління» / Кол. авт.;за заг. ред. проф. Д. І. Дзвінчука. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. — 604 с.(у співавторстві)

Див. також

Посилання

Примітки

  1. Україна для НАТО тепер особливий партнер
  2. Якщо Україна подасть заявку на вступ до НАТО — ми її розглянемо, — Столтенберг
  3. [УКРАЇНА ВІДМОВИЛАСЯ ВІД ПОЗАБЛОКОВОГО СТАТУСУ]
  4. Україна-НАТО: від знайомства до повноцінного членства / Укл. Павлюк М. В. — Чернівці, 2008. — 38 с. (с. 8)
  5. 70% українців проти вступу до НАТО (опитування)
  6. Опитування: Українці не хочуть до НАТО
  7. http://tsn.ua/video/video-novini/internet-spilnota-progolosuvala-za-ukrayinu-v-skladi-nato-i-yes.html?type=2 69% українців-користувачів інтернету за вступ до НАТО, 31% — проти
  8. NATO-Ukraine relations In the public focus, Razumkov Centre, 17-25 June 2002 (page 55)
  9. ELECTION BRIEFING NO. 16 - EUROPE AND THE UKRAINIAN PRESIDENTIAL ELECTION OF 2004, European Parties Elections and Referendums Network/University of Sussex
  10. Europe or Russia? Whom will Ukraine Choose?, The World Reporter (21 October 2011)
  11. FOM-Ukraine April 2009 survey, FOM-Ukraine, Retrieved on 4 June 2009
  12. Poll: over 40 percent of Ukrainians prefer Collective Security Treaty Organization , 12.5 percent favor NATO, Kyiv Post (November 26, 2009)
  13. http://en.rian.ru/world/20100302/158069130.html Ukrainians want to enter EU, not NATO, poll shows], RIA Novosti (2 March 2010)
  14. Вступ України до НАТО підтримали дві третини українців, - опитування
  15. а б в The language question, the results of recent research in 2012, RATING (25 May 2012)
  16. DW-Trend: Большинство украинцев — против вступления в НАТО
  17. Большинство граждан Украины против членства страны в НАТО — Опрос
  18. Украинцы все меньше хотят в НАТО, — опрос
  19. Poll: Almost half of Ukrainians back Ukraine's accession to EU, Kyiv Post (10 January 2012)
    Шаблон:Uk icon Майже половина українців хочуть в ЄС, трохи менше - в Митний союз Almost half of Ukrainian want the EU, a little less - the Customs Union, Ukrayinska Pravda (10 January 2013)
    Шаблон:Uk icon EU and Customs Union? Where citizens want to go? - A national survey, Democratic Initiative Foundation (21 to December 24, 2012)
  20. Украинцы хотят и в ЕС, и Таможсоюз, и в НАТО — опрос — Последние новости Украины — Мнения граждан страны по поводу будущего Украины разделились
  21. Через Росію вже майже половина українців хочуть в НАТО. 2015-06-13. Процитовано 2015-06-13. 
  22. Независимое бюро новостей | Большинство украинцев выступили против членства в НАТО — опрос (рос.)
  23. Більшість українців раді угоді з ЄС, але не готові до членства в НАТО - опитування. 2015-03-22. Процитовано 2015-03-22. 
  24. Большинство украинцев выступают за единственный государственный язык, европейский выбор и унитарный характер государства, однако против вступления в НАТО. 2015-04-22. Процитовано 2015-04-22.  (рос.)
  25. Результати соціологічного дослідження «Зовнішньополітичні орієнтації громадян України». 2014-05-13. Процитовано 2014-05-13. 
  26. Ставлення громадян до вступу в НАТО й інших питань безпеки. 2014-05-13. Процитовано 2014-05-13. 
  27. Соціологи зафіксували максимальний рівень підтримки ідеї членства України в НАТО. 2014-07-17. Процитовано 2014-07-17. 
  28. Из-за агрессии России уже почти половина украинцев хочет в НАТО, - исследование. 2014-06-17. Процитовано 2014-06-17.  (рос.)
  29. Вступление Украины в НАТО поддерживает почти половина украинцев - опрос. 2014-07-26. Процитовано 2014-07-26.  (рос.)
  30. 44% українців виступають за вступ України до НАТО, що, на їхню думку, гарантуватиме безпеку держави, дасть змогу модернізувати армію і наблизить вступ України до ЄС
  31. Більше половини ймовірних виборців за вступ України до НАТО та проти миру на умовах передачі територій під контроль Росії
  32. Nearly 40% of Ukrainians ready to demonstrate if authorities do not fulfil promises, ITAR-TASS (October 22, 2014)
  33. Усе більше українців хочуть в НАТО та ЄС - опитування
  34. Понад 40% українців хочуть вступу України до НАТО - опитування. 2015-03-26. Процитовано 2015-03-26. 
  35. About half of Ukrainian for accession to the EU and NATO - poll
  36. Українці підтримають вступ до НАТО на референдумі - опитування
  37. First-Ever IRI Ukraine National Municipal Poll: Ukrainians Deeply Concerned Over Corruption; Remain Committed to Europe and Democracy
  38. Яким інтеграцінийм напрямком має йти Україна: референдумими щодо вступу до Митного Союзу, Європейського Союзу, НАТО (Травень 2015)
  39. NATO publics blame Russia for Ukrainian Crisis, but reluctant to provide military aid. 2015-07-10. Процитовано 2015-07-10. 
  40. Українці незадоволені темпом реформ – опитування. 2015-08-25. Процитовано 2015-08-25. 
  41. а б Майже 20% жителів Донбасу вже хочуть до НАТО - опитування. 2015-08-03. Процитовано 2015-08-03. 
  42. а б Більшість громадян країн НАТО підтримують вступ України в альянс. 2015-06-10. Процитовано 2015-06-10. 
  43. а б 7 фактов о попытках СССР вступить в НАТО Русская семерка. 31.03.2014 (рос.)
  44. Кочкин Н. В. История двух нот, или почему СССР не стал членом НАТО «Международная жизнь», № 2-3/2009 (рос.)
  45. Програма НАТО «Партнерство заради миру» відзначила 20-річний ювілей Офіційний сайт МЗС України
  46. Програма тренування українських військових за стандартами НАТО триватиме до 2017 року. 2015-06-17. Процитовано 2015-06-17. 
  47. Україна та НАТО підписали меморандум про технічне співробітництво. 2015-04-24. Процитовано 2015-04-24. 
  48. Порошенко затвердив програму співробітництва Україна-НАТО на 2015 рік. 2015-04-24. Процитовано 2015-04-24. 
  49. Україна та НАТО підписали меморандум про технічне співробітництво. 2015-04-27. Процитовано 2015-04-27. 
  50. Росія розгорнула системи, які можуть використовуватися як ядерна зброя, - НАТО. 2015-05-22. Процитовано 2015-05-22. 
  51. Олександр Турчинов: Ядерна загроза з боку Росії - реальність. 2015-05-20. Процитовано 2015-05-20. 
  52. США та НАТО не планують розміщувати системи ПРО в Україні, - Держдеп. 2015-05-20. Процитовано 2015-05-20. 
  53. Київ не звертався до Заходу з пропозицією розмістити системи ПРО - Порошенко. 2015-06-06. Процитовано 2015-06-06. 
  54. Парламентська асамблея НАТО визнала прагнення України щодо вступу в альянс. 2015-05-18. Процитовано 2015-05-18. 
  55. В НАТО нескоро з'явиться спільна позиція щодо членства України, - Клімкін. 2015-05-25. Процитовано 2015-05-25. 
  56. Столтенберг пояснив, чому НАТО не дає Україні зброю. 2015-05-26. Процитовано 2015-05-26. 
  57. Порошенко затвердив нову Стратегію нацбезпеки. 2015-05-27. Процитовано 2015-05-27. 
  58. Турчинов пропонує НАТО реанімувати проект Ан-70 (оновлено). 2015-05-27. Процитовано 2015-05-27. 
  59. Не всі країни-члени НАТО готові підтримати вступ України до Альянсу, - Яценюк. 2015-05-29. Процитовано 2015-05-28. 
  60. У НАТО заявляють, що Україна ще не готова до вступу. 2015-05-29. Процитовано 2015-05-28. 
  61. Україна переходить на стандарти НАТО. Затверджені перші два. 2015-06-05. Процитовано 2015-06-05. 
  62. У ЗСУ планують створити Сили спецоперацій за стандартами НАТО. 2015-06-06. Процитовано 2015-06-06. 
  63. НАТО перезахоронить ядерні відходи в Україні, половина - на неконтрольованих територіях. 2015-06-17. Процитовано 2015-06-17. 
  64. МакКейн: Те, що Україна не член НАТО - наша помилка, але її можна виправити. 2015-06-20. Процитовано 2015-06-20. 
  65. Порошенко рассказал, когда Украина сможет рассчитывать на членство в НАТО. 2015-06-30. Процитовано 2015-06-30.  (рос.)
  66. Рада ратифікувала дві угоди з НАТО. 2015-07-01. Процитовано 2015-07-01. 
  67. НАТО взялося за відновлення українського флоту. 2015-07-15. Процитовано 2015-07-15. 
  68. Український авіаційний завод отримав сертифікацію НАТО. 2015-07-17. Процитовано 2015-07-17. 
  69. У Львові відбудуться спільні навчання ДСНС і НАТО. 2015-05-14. Процитовано 2015-05-20.