Відносини Україна — НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відносини Україна — НАТО
Location NATO Ukraine.svg
НАТО
НАТО
Україна
Україна

міжнародні відносини України
зовнішня політика України
Coat of arms of Ukraine.svg
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
Категорія КатегоріяІнші країни
Країни-члени НАТО (синій), країни, що перебувають у процесі вступу до НАТО (фіолетовий) та очолювана Росією ОДКБ (червоний)

Відносини між Україною й Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) розпочалися у 1992 році.[1] Україна подала заявку на отримання Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) у 2008 році.[2][3] Плани щодо членства в НАТО були відкладені Україною після президентських виборів 2010 року, на яких президентом був обраний Віктор Янукович, який вважав за краще залишити країну поза блоком.[4][5] На тлі Євромайдану та Революції гідности Янукович утік з України в лютому 2014 року.[6] Тимчасовий уряд Яценюка, який прийшов до влади, спочатку заявив, посилаючись на позаблоковий статус країни, що не планує вступати в НАТО.[7] Однак після військового вторгнення Росії в Україну та парламентських виборів у жовтні 2014 року новий уряд поставив вступ до НАТО пріоритетом.[8] 21 лютого 2019 року до Конституції України було внесено зміни, норми щодо стратегічного курсу України на членство в Європейському Союзі та НАТО закріплені в преамбулі Основного Закону, трьох статтях та перехідних положеннях.[9][10]

На Брюссельському саміті в червні 2021 року лідери НАТО підтвердили рішення, ухвалене на саміті в Бухаресті 2008 року, про те, що Грузія й Україна стануть членами Альянсу з Планом дій щодо членства (ПДЧ) як невід'ємною частиною процесу та правом України визначати своє майбутнє і зовнішню політику без стороннього втручання.[11] Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ також заявив: «Росія не зможе накласти вето на вступ України до НАТО, оскільки ми не повернемося в еру сфер впливів, коли великі країни вирішують, що робити меншим».[12]

Згідно зі соціологічним дослідженням, яке провів Український інститут майбутнього спільно з соціологічною компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» у січні 2022 року, 64 % українців підтримують вступ України до НАТО, а 17 % не підтримують, 13 % не мають однозначної думки з цього питання. На Заході України, в м. Києві та на Півдні України виявилося найбільше прихильників вступу до НАТО — 73 %, 71 % та 59 %. Найменш цю ідею підтримують на Сході — 47 %.[13]

30 вересня Україна подала заявку на пришвидшений вступ до НАТО на тлі анексії окупованих територій Росією[14].

Історія відносин[ред. | ред. код]

За президентства Леоніда Кравчука[ред. | ред. код]

Відносини України та НАТО були офіційно встановлені у 1992 році, коли Україна після відновлення незалежності приєдналася до Ради північноатлантичного співробітництва, пізніше перейменованої на Раду євроатлантичного партнерства.[15] 22—23 лютого 1992 року відбувся візит генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, який офіційно запросив Україну до участі в РПАС (членом цієї організації Україна стала 10 березня 1992 року), а 8 липня 1992 року Президент України Кравчук відвідав штаб-квартиру альянсу в Брюсселі. Важливою подією у розвитку відносин між Україною і НАТО стало відкриття у вересні 1992 року Амбасади України в Брюсселі, яке було сполучною ланкою в контактах між Україною та НАТО.

Через кілька років, у лютому 1994 року, Україна першою серед пострадянських держав уклала рамковий договір з НАТО в рамках ініціативи «Партнерство заради миру», підтримала ініціативу держав Центральної та Східної Європи щодо вступу до НАТО.[16][15]

За президентства Леоніда Кучми[ред. | ред. код]

Влітку 1995 року НАТО активізувалася, щоб допомогти пом'якшити наслідки катастрофи з питною водою у Харкові. Це була перша співпраця між НАТО та Україною.

Міністр оборони США Дональд Рамсфельд і Президент України Леонід Кучма, Партеніт, АР Крим, 13 серпня 2004 року

1997 року взаємини України та НАТО перейшли на якісно новий рівень — на Мадридському саміті НАТО було підписано «Хартію про особливе партнерство НАТО та України».[17][18] Сторони обмінялися офіційними представництвами: у Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, а у штаб-квартирі НАТО з'явилося українське представництво, де з 1998 року розпочав роботу спеціальний військовий представник України.[19] У листопаді 1998 року президент Кучма підписав «Програму співпраці України з НАТО на період до 2001 року», а в розпал «Косовської кризи», у квітні 1999 року, у Києві відкрилася місія НАТО. Україна підтримала операцію НАТО на Балканах: 12 червня 1999 року за Угорщиною, Болгарією та Румунією Україна на кілька годин закрила свій повітряний простір для російських літаків, що летіли в Пріштіну, що зумовило вкрай хворобливу реакцію в Москві. У 2000 році вперше в історії НАТО щорічна зустріч головного політичного органу НАТО — Північноатлантичної ради — пройшла за межами країн — членів НАТО у Києві.[20] За Кучми відбулися два саміти Україна — НАТО (1999 та 2002 рр.).[19]

2000 року було підписано «Угоду про статус сил».[21] У 2001 році було відкрито навчальний центр Міжнародного центру миротворчості та безпеки у Яворові.

28 травня 2002 року, напередодні початку «другої хвилі» розширення НАТО на Схід, Рада національної безпеки та оборони України під головуванням президента Леоніда Кучми прийняла Стратегію щодо НАТО, яка передбачала перегляд політики позаблоковості на користь початку процесу, кінцевою метою якого мало стати здобуття Україною повноцінного членства в НАТО.[22]

9 липня 2002 року в рамках програми «Партнерство заради миру» Україна та НАТО підписали меморандум про підтримку операцій НАТО з боку України. Через рік Україна підтримала операцію США в Іраку, направивши до регіону свій «миротворчий контингент».[22]

З прийняттям у листопаді 2002 року Плану дій НАТО-Україна взаємини ще більше зміцнилися, в рамках цього плану почали розроблятися щорічні Цільові плани Україна-НАТО.[17]

6 квітня 2004 року Верховною Радою було прийнято закон про вільний доступ сил НАТО на територію України.

15 червня 2004 року в другій редакції Військової доктрини України, затвердженої указом Леоніда Кучми, з'явилося положення щодо проведення Україною політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої було визначено вступ до НАТО. Проте вже 15 липня 2004 року, за результатами засідання комісії Україна-НАТО, президент Кучма випустив указ, в якому йшлося про те, що вступ до НАТО більше не є метою країни — необхідне лише «істотне поглиблення відносин із НАТО та Євросоюзом як гарантами безпеки та стабільності у Європі».[23]

За президентства Віктора Ющенка[ред. | ред. код]

Міністр оборони Дональд Рамсфелд та Вікторія Нуланд на консультаціях НАТО та України у Вільнюсі, Литва, 24 жовтня 2005 р.

Після перемоги Помаранчевої революції у 2004 році та приходу до влади президента Віктора Ющенка співпраця з НАТО активізувалася.[24][25]

21 квітня 2005 року у Вільнюсі в рамках неформальної зустрічі глав МЗС країн НАТО відбулося засідання комісії Україна-НАТО, яке відкрило новий етап у відносинах України з альянсом — «інтенсивний діалог», який мав стати першим кроком на шляху входження України до НАТО.

Під час першого офіційного візиту президента Віктора Ющенка до США президент Джордж Буш заявив: «Я є прихильником ідеї членства України в НАТО». У спільній офіційній заяві президентів України та США було сказано, що Вашингтон підтримує пропозицію щодо початку інтенсивного діалогу щодо приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.

У квітні 2005 року Віктор Ющенко повернув у військову доктрину України згадку про стратегічну мету України — «повноправне членство в НАТО та Європейському союзі». Новий текст звучав так: «Зважаючи на те, що НАТО та ЄС є гарантами безпеки та стабільності в Європі, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях». Як і в попередньому варіанті, завдання «глибокого реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів» називалося «одним із найважливіших пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики».

20 січня 2006 року в Будапешті за підсумками зустрічі міністрів оборони східноєвропейських країн — членів НАТО — Угорщини, Чехії, Польщі та Словаччини (у якій брав участь міністр оборони України Анатолій Гриценко) — було оголошено, що ці держави готові підтримати вступ України до НАТО. Як було заявлено, необхідною умовою для цього має бути підтримка цього кроку українським суспільством та досягнення внутрішньої стабільності в Україні.

27 квітня 2006 року на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО представник генерального секретаря НАТО Джеймс Аппатурай заявив, що всі члени альянсу підтримують якнайшвидшу інтеграцію України в НАТО. Росія зі свого боку висловила занепокоєння цим розвитком подій. Як заявив офіційний представник російського МЗС Михайло Каминін, «де-факто йтиметься про серйозне військово-політичне зрушення, що зачіпає інтереси Росії, яке вимагатиме значних коштів на відповідну переорієнтацію військових потенціалів, реорганізацію системи військово-промислових зв'язків. Можуть бути порушені домовленості у сфері контролю за озброєннями».

У серпні-вересні 2006 року після того, як на чергових парламентських виборах найбільшу кількість голосів отримала Партія регіонів та уряд очолив політичний суперник Віктора Ющенка Віктор Янукович, у зовнішній політиці України намітився поворот. До кінця 2006 року в уряді не лишилося жодного представника пропрезидентського блоку «Наша Україна». Зовнішньополітичні заяви Віктора Януковича суперечили курсу Ющенка.

Подання заявки України на приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО[ред. | ред. код]

11 серпня 2006 року пресслужба нового українського уряду повідомила, що Україна відкладає ухвалення «плану дій щодо членства в НАТО». 14 вересня Віктор Янукович відвідав із робочим візитом Брюссель, де зробив програмну заяву про неготовність України до вступу до НАТО. Як він заявив, новий український уряд має намір «розширювати співпрацю з НАТО», не беручи на себе жодних зобов'язань у рамках реалізації так званого «Плану дій щодо членства в НАТО» (ПДЧ). Янукович аргументував це тим, що вступ до НАТО має підтримку лише в невеликій частині українського суспільства — лише 12-25 % населення, тому говорити про приєднання України до ПДЧ, а тим більше розмірковувати про перспективи вступу до альянсу передчасно. Водночас він наголосив на важливості подальшого поглиблення співпраці з альянсом. Верховна рада, в якій прихильники Віктора Януковича (Партія регіонів, СПУ та КПУ) мали більшість, прийняла ухвалу, в якій підтримала його позицію.

На початку 2008 року стався саботаж партії Регіонів, приводом для якого стала заява генсека НАТО про те, що організація отримала лист за підписами президента України, нового прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та спікера парламенту Арсенія Яценюка з проханням приєднати Україну до «Плану дій щодо членства в НАТО». Саботаж проросійської партії паралізував роботу українського парламенту на 2 місяці. У березні 2008 року Арсеній Яценюк зумів досягти компромісу парламент відновив свою роботу.

Бухарестський саміт: 2008—2009[ред. | ред. код]

На саміті НАТО в Бухаресті в квітні 2008 року НАТО вирішило, що поки що не пропонуватиме членство Грузії та Україні; Проте генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив, що Грузія та Україна з часом стануть членами.[26] Повідомляється, що опір зустріли з Франції та Німеччини.[27]

У листопаді 2008 року канцлер Німеччини Анґела Меркель, прем'єр-міністр Юлія Тимошенко та колишній міністр оборони України Анатолій Гриценко сумнівалися, що Україна отримає членство в ПДЧ у грудні 2008 року.[28] Наприкінці листопада в інтерв'ю Times of London Президент Ющенко заявив: «Україна зробив усе, що мав зробити. Ми віддані цьому темпу. Все інше — питання політичної волі тих союзників, які представляють НАТО». Хоча заступник помічника Генерального секретаря НАТО Аурелія Бушез і Генеральний секретар НАТО, Яап де Хооп Схеффер все ще підтримував пропозицію України щодо вступу в НАТО в той час, коли адміністрація Буша, здавалося, не домагалася членства Грузії та України в ПДЧ наприкінці листопада 2008 року. Президент Росії Дмитро Медведєв відповів що «розум переміг».[29] 3 грудня 2008 року НАТО вирішило розробити щорічну національну програму надання допомоги Україні у здійсненні реформ, необхідних для вступу до альянсу, не посилаючись на ПДЧ.[30]

На консультаціях Україна-НАТО на рівні міністрів оборони, що відбулися в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в листопаді 2009 року, Генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен високо оцінив першу щорічну національну програму України, яка окреслила кроки, які вона має намір зробити для прискорення внутрішньої реформи та узгодження з євроатлантичними стандартами, як важливий крок на шляху України до членства в Альянсі.[31]

За президентства Віктора Януковича[ред. | ред. код]

З приходом до влади в Україні у 2010 році Віктора Януковича питання про вступ України до НАТО було заморожено. У квітні 2010 року Янукович підписав укази, якими ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу до НАТО та національний центр з питань євроатлантичної інтеграції, заявивши, однак, що відносини України з НАТО будуть збережені на рівні, досягнутом за президента Віктора Ющенка.[32][33]

Станом на травень 2010 року НАТО та Україна продовжували співпрацювати в рамках Річної національної програми, включаючи спільні навчання. За словами України, продовження співпраці Україна-НАТО не виключає розвитку стратегічного партнерства з Росією.[34]

27 травня 2010 року Янукович заявив, що розглядає відносини України з НАТО як партнерство, «І Україна не може жити без цього [партнерства], тому що Україна велика країна».[35]

3 червня 2010 року український парламент ухвалив запропонований президентом законопроєкт, який виключає зі стратегії національної безпеки країни ціль «інтеграції в євроатлантичну безпеку та членство в НАТО».[36] Закон виключав членство України до будь-якого військового блоку, але дозволяв співпрацю з такими альянсами, як НАТО. «Євроінтеграція» досі є частиною стратегії національної безпеки України.[36]

24 червня 2010 р. Кабінет Міністрів України затвердив план дій щодо реалізації щорічної національної програми співробітництва з НАТО на 2010 р., який передбачав:[37]

  • Залучення української авіації та транспортних матеріалів до перевезення вантажів та особового складу збройних сил держав-членів НАТО та партнерів НАТО, які беруть участь у миротворчих місіях та операціях під проводом НАТО
  • Продовження участі України в миротворчій операції в Косово
  • Можливе посилення миротворчих контингентів України в Афганістані та Іраку
  • Участь України у низці міжнародних заходів, організованих НАТО
  • Навчання українських військових у структурах членів НАТО

Зняття з порядку денного питання вступу до НАТО було закріплено на рівні державного закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики», прийнятого Верховною радою України 1 липня 2010 року.[38] Нове зовнішньополітичне позиціонування української влади в США та НАТО сприйняли вельми скептично, як відбиває зовнішньо- та внутрішньополітичну слабкість сучасної України, що стоїть перед необхідністю глибоких реформ, які можуть спричинити невдоволення широких верств населення. Держсекретар США Хілларі Клінтон під час візиту до Києва у липні 2010 року охарактеризувала новий зовнішньополітичний курс України як політику «стратегічного балансування». При цьому США визнали відмову України від вступу до НАТО тимчасовим явищем і виявили готовність підтримати зміну позиції України, якщо така станеться. Наміри НАТО продовжувати колишню лінію на залучення України отримали закріплення у Стратегічній концепції НАТО, ухваленій на саміті у Лісабоні у листопаді 2010 року.[38]

22 лютого 2013 року Україна офіційно приєдналася до операції НАТО з протидії піратству «Океанський щит».[39] Україна та НАТО продовжили проводити спільні семінари та спільні тактико-стратегічні навчання та операції під час президентства Януковича.[40]

За президентства Петра Порошенка[ред. | ред. код]

Після зміни влади в Україні в 2014 році генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен на зустрічі міністрів оборони альянсу в Брюсселі заявив, що НАТО залишається «щирим другом України» і активно підтримуватиме процес реформ. Відповідаючи на запитання журналіста щодо вступу України до НАТО, він зазначив, що Київ має «більш нагальні проблеми», ніж вступ до альянсу. При цьому генсек зазначив, що рішення саміту в Бухаресті (у квітні 2008 року) залишається чинним, і Україна одного разу зможе стати членом НАТО, якщо це рішення буде підтримане населенням країни.[41]

23 грудня 2014 року Верховна рада скасувала позаблоковий статус України. У пояснювальній записці до законопроєкту вказувалося, що позаблоковий статус виявився неефективним з погляду захисту держави від зовнішнього тиску та агресії.[42] У розділі про основні принципи зовнішньої політики закону «Про основи внутрішньої та зовнішньої політики» закріплено норму про поглиблення співпраці з НАТО «для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в цій організації».[43]

У квітні 2015 року уряд Канади вирішив направити в Україну майже 200 військовослужбовців для проведення військових навчань та підготовки військовослужбовців Збройних сил України. Реалізація канадської програми з навчання українських військовослужбовців за стандартами НАТО тривала до 2017 року.[44]

24 квітня 2015 року у Брюсселі Україна підписала з Агенцією НАТО зі зв'язку та інформації (NCI Agency) меморандум щодо реалізації трастового фонду з реформування системи управління та зв'язку Збройних сил України. Меморандум сприятиме реалізації Цільового фонду НАТО-Україна на програму консультації, управління, контролю та зв'язку (С4).[45] Того ж дня президент Петро Порошенко підписав указ «Про затвердження Річної національної програми співробітництва Україна — НАТО на 2015 рік», що передбачає розвиток Сил спеціальних операцій як міжвидового роду військ та нарощування бойового складу Збройних сил України, для чого, зокрема, належить провести консультації з експертами НАТО щодо здійснення заходів трансформації та модернізації наявних сил і засобів.[46]

27 квітня 2015 року у штаб-квартирі НАТО було підписано угоду між Кабінетом міністрів України та Альянсом про співробітництво у сфері підтримки, що створює правові рамки для практичного співробітництва України з НАТО в рамках спеціально створених Альянсом для української держави трастових фондів з реформування систем логістики і стандартизації Збройних Сил України та фізичної реабілітації (протезування) військовослужбовців, поранених в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях.[47]

Солдати 6-ї ескадрильї, 8-го кавалерійського полку, бойової групи 2-ї піхотної бригади, 3-ї піхотної дивізії навчають українських солдатів на натисканні на спусковий механізм під час навчання 2016 року.

13 травня 2015 року під час засідання комісії Україна-НАТО в Туреччині, генсек об'єднання Єнс Столтенберґ заявив, що Альянсу не подобаються плани Росії щодо розміщення ядерної зброї в анексованому Криму. Однак командувач силами НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав додав, що немає прямих доказів розгортання ядерної зброї Росією.[48] Секретар РНБО Олександр Турчинов сказав, що не виключає розміщення в Україні систем протиракетної оборони (ПРО). Він зауважив, що зусиль лише України в протидії агресору, який погрожує світу потужним ядерним потенціалом, недостатньо.[49] Після цього заступник речника Державного департаменту США Марі Гарф на брифінгу у Вашингтоні заявила, що США та НАТО не планують розміщувати системи ПРО в Україні.[50] Президент України Петро Порошенко заявив, що Київ не звертався до західних партнерів із пропозицією розмістити на своїй території системи протиракетної оборони і це питання не стоїть на порядку денному.[51]

18 травня у Будапешті Парламентська асамблея НАТО у декларації весняної сесії визнала зміну політики України щодо відновлення її євроатлантичного курсу.[52]

25 травня міністр закордонних справ України Павло Клімкін сказав, що у НАТО поки немає консенсусу щодо членства України.[53] Того ж дня генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявив у інтерв'ю телеканалу «Дождь», що НАТО не може приймати рішення про постачання озброєнь Україні, адже це знаходиться в компетенції урядів членів альянсу. Водночас він зазначив, що НАТО надає політичну підтримку і допомагає реформувати армію України. Столтенберґ також назвав «неприйнятним, що країна, така як Росія, анексує частину України і продовжує дестабілізувати схід України».[54]

26 травня президент Петро Порошенко увів у дію нову Стратегію національної безпеки, одним із головних завдань якої є формування умов для вступу в НАТО.[55]

27 травня Олександр Турчинов запропонував країнам-членам НАТО поновити роботу над спільним проєктом літака Ан-70. У 2000 році модифікована під вимоги НАТО версія Ан-70 — Ан7Х розглядалася як базовий новий європейський середній транспортний літак, проте перевага була віддана А400М.[56]

28 травня 2015 року прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк під час 8-го Київського безпекового форуму заявив, що Україні зарано подавати заявку на вступ в НАТО, оскільки на цьому етапі не всі країни-члени готові її підтримати. Він наголосив на тому, що треба зосередитись на підтримці трастових фондів Альянсу і використовувати їх в повній мірі.[57] Днем раніше, помічник заступника генерального секретаря НАТО Джеймс Шеа під час дискусії «Україна-НАТО: партнерство заради єдиної та вільної Європи» сказав, що Україна ще не готова до вступу.[58]

Петро Порошенко з канцлером Німеччини Ангелою Меркель та віце-президентом США Джо Байденом, лютий 2015 року

5 червня у Києві відбулася робоча нарада під керівництвом заступника Міністра оборони України Юрія Гусєва щодо впровадження у вітчизняному оборонному відомстві стандартів НАТО. За результатами заходу, в якому взяли участь представники структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, було затверджено два військових стандарти Міністерства оборони України на основі стандартів НАТО — STANAG 2920, STANAG 4926.[59]

6 червня під час розширеного засідання Колегії Міністерства оборони України під головуванням Міністра генерал-полковника Степана Полторака було ухвалене рішення про створення спеціальної групи з розробки Концепції створення в ЗСУ Сил спеціальних операцій за стандартами НАТО.[60]

17 червня Верховна Рада ратифікувала підписану ще у 2013 угоду з НАТО. Вона дозволяє за рахунок міжнародної технічної допомоги країн-членів НАТО перезахоронити радіоактивні відходи (РАВ), що утворилися внаслідок виконання військових програм колишнього СРСР в Україні. Перший етап реалізації угоди стосується об'єкту Держприкордонслужби «Вакуленчук» у Житомирській області, на його реалізацію виділяється 508 тисяч євро.[61]

20 червня сенатор Джон Маккейн, який очолював на той час комітет американського сенату по збройних силах, під час дискусії на безпековій конференції GLOBSEC у Словаччині, назвав помилкою НАТО те, що альянс зупинив шлях України до членства в 2008 році.[62]

У кінці червня президент України Петро Порошенко повідомив в інтерв'ю італійському виданню Corriere della Sera, що про вступ України в НАТО можна буде говорити не раніше, ніж через 6-7 років, а також після проведення референдуму.[63]

1 липня Верховна Рада ратифікувала меморандум про співпрацю з НАТО та угоду щодо підтримки та постачання.[64]

14 липня в Одесі розпочався візит оціночно-дорадчої групи НАТО до Військово-Морських Сил України в рамках розробки пілотного проєкту з відновлення спроможностей українських ВМС. Під час візиту делегація НАТО провела низку переговорів з представниками української армії та відвідали фрегат «Гетьман Сагайдачний». 15 захід продовжився у Миколаєві. Наразі, згідно з повідомленням, цей проєкт проходить погодження у Генштабі та Міноборони.[65]

17 липня державному підприємству «410 заводу Цивільної авіації», що входить до складу Державного концерну «Укроборонпром», вручили сертифікат на здійснення ремонту авіаційної техніки у відповідності до стандартів НАТО.[66]

31 серпня Кабмін України повідомив про запровадження 68 зі 102 стандартів НАТО. Крім того, в Кабміні зазначили, що цього року за стандартами НАТО провели 637 навчань.[67]

1 вересня 2015 року начальник управління комунікацій та преси Міноборони Оксана Гаврилюк заявила, що українська армія перейшла на аптечки за стандартами НАТО. Окрім того, вона розповіла, що розроблено стандарти підготовки військовослужбовців з тактичної медицини і підготовки санітарних інструкторів.[68]

2 вересня стало відомо, що Україна відновлює участь у програмі НАТО «Процес планування та оцінки сил». Головний акцент робитиметься на заходах із посилення взаємосумісності між збройними силами України і НАТО.[69]

Також з 1 до 12 вересня проходили багатонаціональні військово-морські навчання Sea Breeze («Сі Бриз») в Одеській і Миколаївській областях, а також у північно-західній частині Чорного моря. В «Сі Бриз — 2015» брали участь до 2,5 тис. військовослужбовців. З них від України — до 1 тис. осіб, до дев'яти кораблів, 8 вертольотів і літаків, до 50 одиниць колісної техніки; від США — до 1 тис. військовослужбовців, до п'яти кораблів, до двох підводних човнів, до 40 одиниць колісної техніки, також ще брали участь до 500 військових з країн НАТО або програми «Партнерство заради миру».[70] Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк на відкритті навчань заявив, що метою України є членство в НАТО, оскільки це дозволить українським Збройним силам приєднатися до потужної системи колективної безпеки.[71]

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ та Петро Порошенко, 10 липня 2017 року

21-25 вересня 2015 року відбулись спільні навчання ДСНС України і НАТО в рамках виконання річної національної програми з співробітництва Україна — НАТО на 2015 рік. Під час практичних занять вдосконалювались навички запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.[72]

Згідно з новою редакцією Військової доктрини України, оприлюдненою 24 вересня 2015 року на офіційному сайті президента України, Україна вважає пріоритетним завданням поглиблення співпраці з НАТО та досягнення до 2020 року повної сумісності ЗСУ з арміями країн — членів НАТО. Відмовляючись від позаблокового статусу Україна має намір змінити підходи до забезпечення національної безпеки, приділяючи пріоритет «участі в удосконаленні та розвитку євроатлантичної та європейської систем колективної безпеки». «Для цього Україна інтегруватиметься до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблюватиме співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для членства в цій організації», — йдеться у документі.[73]

У січні 2017-го, через боязнь блоку перед РФ, були значно сповільнено переговори про застосування ПРО на захист території України. Натомість запропонували лояльне ставлення українського уряду у разі коли на території країни відбуватимуться падіння уламків ракет або, в разі промаху, перехоплювач завдасть удару по території України.[74]

10 липня 2017 року до Києва прибув Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. В рамках його візиту відбулося урочисте засідання Верховної Ради, на якому й виступив генсек. За участю Президента України також відбулося урочисте засідання Комісії Україна-НАТО. Було урочисто відкрито нове приміщення Представництва НАТО в Україні.[75]

10 березня 2018 року НАТО визнало за Україною статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до альянсу.[76][77] 20 вересня 2018 року український парламент затвердив поправки до конституцій, які закріпили євроатлантичний і європейський курс України.[78]

За президентства Володимира Зеленського[ред. | ред. код]

Президент України Володимир Зеленський з генеральним секретарем НАТО Столтенберґом у червні 2019 року

12 червня 2020 року Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО.[79] 8 жовтня 2020 року під час зустрічі з прем'єр-міністром Борисом Джонсоном у Лондоні президент Володимир Зеленський заявив, що Україні потрібен План дій щодо членства в НАТО, оскільки членство в НАТО сприятиме безпеці та обороні України.[80] У кінці листопада 2020 року стало відомо, що Саміт НАТО в 2021 році розгляне питання повернення до «політики відкритих дверей», в тому числі, питання надання Грузії Плану дій щодо членства (ПДЧ).

1 грудня 2020 року Міністр оборони України Андрій Таран заявив, що Україна чітко окреслює свої амбіції отримати План дій щодо членства в НАТО і сподівається на всебічну політико-військову підтримку щодо прийняття такого рішення на наступному Саміті Альянсу у 2021 році. Звертаючись до послів та військових аташе держав-членів НАТО, а також представників офісу НАТО в Україні було закликано проінформувати їхні столиці, що Україна сподіватиметься на їхню всебічну політико-військову підтримку щодо прийняття такого рішення на наступному Саміті НАТО у 2021 році. Це повинно стати практичним кроком та демонстрацією відданості рішенням Бухарестського саміту 2008 року.[81][82]

9 лютого 2021 року прем'єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що розраховує, що Україна зможе отримати план дій щодо членства у НАТО одночасно з Грузією.[83] У відповідь, генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберґ під час візиту прем'єра Шмигаля до Брюсселя підтвердив, що Україна є кандидатом на вступ до членства в НАТО.[84]

7 квітня 2021 року після початку нарощування російських військ біля українського кордону, очільник литовського Міністерства закордонних справ Ґабріелюс Ландсберґіс на пресконференції з іспанською колегою Аранчою Гонсалес Лая заявив, що Литва має намір запропонувати своїм союзникам із НАТО надати Україні план дій щодо членства (ПДЧ):

« Найближчим часом ми повинні знову звернутися до колег з листом, щоб розглянути можливість надання ПДЧ Україні. Я переконаний, і ми вже почали обговорювати це питання з нашими колегами з країн Балтії, що НАТО могло б повторити свою пропозицію про надання Україні плану членства. Цей крок стане "сильним сигналом для Росії", зокрема про те, що трансатлантичний напрямок, який обрала для себе Україна, цінується і має підтримку в країнах НАТО. – підкреслив Ландсберґіс. «

Зі свого боку міністерка закордонних справ Іспанії, попри те, що Україна не член Альянсу, заявила, що відносини союзників із нею вже «плідні, корисні і є символом бачення мирного сусідства НАТО». Вона також додала, що питання України необхідно обговорити на саміті Північноатлантичного альянсу, який заплановано на червень цього року.[85]

Слідом за своїм литовським колегою, міністр закордонних справ Латвії Едґар Рінкевичс також заявив, що НАТО слід надати Україні план дій щодо членства:[86]

« Ми уважно спостерігаємо, як Росія стягує війська до кордонів України. Наразі достеменно не зрозуміло, що це: демонстрація сили чи реальна агресія. Але є всі підстави для занепокоєння... Україна вже протягом 15 років намагається приєднатися до НАТО шляхом отримання Плану Дій для Членства. Мабуть, вже таки час надати цей План Україні. Це буде як мінімум сигналом від нас (тобто НАТО), що українці не залишаться без підтримки. Я однозначно підтримаю таке рішення... «
Зеленський та президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган

10 квітня 2021 року міністр оборони України Андрій Таран заявив, що першочерговим пріоритетом українського політичного керівництва є отримання Плану дії щодо членства (ПДЧ) в Північноатлантичному альянсі вже в 2021 році. На думку очільника українського міністерства оборони, найбільш переконливим і дієвим механізмом донесення до Москви позиції міжнародної спільноти є «прискорення виконання рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року щодо нашого членства в Альянсі».[87] Також отримання ПДЧ для України підтримав президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у спільній декларації Дев'ятого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Турецькою Республікою.[88]

Американський сенатор-демократ Кріс Мерфі на брифінгу у Києві за підсумками зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським у травні 2021 року заявив, що надання Україні ПДЧ буде наступним логічним кроком щодо членства в НАТО. Він наголосив, що Україна вже зробила декілька реформ, необхідних для того, щоб стати членом НАТО, а також здійснюватиме додаткові реформи.[89] Також він зазначив, якби Україна і Грузія отримали ПДЧ у 2008 році конфлікту із Росією узагалі не було б:[90]

« Я розумію стурбованість НАТО перспективою інтегруватися з країною, де є конфлікт, що триває. Але, відверто кажучи, якби Україна та Грузія отримали ПДЧ у 2008 році, не думаю, що конфлікт узагалі був би. «

Президент Зеленський назвав потенційною загрозою, яка може посилити позиції РФ у Європі, ненадання Україні термінів щодо отримання плану дій щодо членства в НАТО.[91]

На саміті в Брюсселі в червні 2021 року лідери НАТО підтвердили рішення, ухвалене на Бухарестському саміті 2008 року, про те, що Україна стане членом Альянсу з Планом дій щодо членства (ПДЧ) як невід'ємною частиною процесу та правом України самостійно визначати своє майбутнє та зовнішню політику без втручання ззовні.[92] Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ також підкреслив, що Росія не зможе накласти вето на вступ України до НАТО:[93]

« Кожна країна обирає свій шлях, і це стосується також вступу до НАТО. Це питання до України та до 30 членів НАТО вирішувати, чи вона прагне бути членом Альянсу. Росія не має слова у питання того, чи бути України членом Альянсу. Вони не можуть ветувати, що робити її сусідам. Ми не повернемося в епоху сфер інтересів, коли великі країни вирішують, що робити меншим. «
Президент України Володимир Зеленський і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ. Брюссель, 16 грудня 2021 року

11 січня 2022 року стало відомо, що група республіканських конгресменів має намір внести законопроєкт, який оголошує Україну країною «НАТО-плюс» та ініціює перевірку доцільності оголошення Росії державою-спонсором тероризму. Автори законопроєкту стверджують, що визнання за Україною статусу «країни НАТО+» дозволить швидко приймати рішення щодо надання та продажу американських оборонних товарів та послуг Україні. Зокрема, за словами співавтора законопроєкту Майка Роджерса, ця норма стосується надання протикорабельних та протиповітряних засобів оборони. Крім того, цим законопроєктом пропонують створити механізм швидкого запровадження санкцій проти «Північного потоку-2» у разі повномасштабного вторгнення Росії до України. Автори законопроєкту переконані, що у такий спосіб назавжди заблокують його введення в експлуатацію. Також, у разі прийняття США зобов'язані розглянути та проголосувати питання, чи надати Росії статус «країни-спонсора міжнародного тероризму».[94]

14 січня 2022 року голова Офісу Президента України Андрій Єрмак заявив, що українська влада сподівається почути конкретні умови вступу до Північноатлантичного альянсу:

« Україна показала своїм принципам та позиціям, що ми повністю готові та здатні бути членом НАТО. Це означає, що на саміті в Мадриді цього року ми сподіваємося побачити та почути цілком конкретні умови та інформацію про це, бо сьогодні, особливо сьогодні, я хотів би повторити, що зараз це питання життя та смерті нашої країни. «

Глава Офісу президента також схвально відгукнувся про підготовку санкцій у разі вторгнення Росії, але застеріг, що таке вторгнення «стане великою трагедією».

17 січня російські війська приєдналися до своїх білоруських колег для навчань, спрямованих на «зрив зовнішньої агресії».[95] Навчання почалися 10 лютого.[95]

У документах від 25 січня була підготовлена відповідь НАТО, яка «рішуче виключила основну вимогу Москви проти подальшого розширення НАТО». Росія домагалася припинення "давньої політики відкритих дверей для нових країн-членів" НАТО і виведення військ і техніки зі Східної Європи. Дмитро Пєсков зазначив, що «перш ніж буде якесь розуміння, як ми будемо далі, нам потрібно отримати текст».[96]

27 січня НАТО подала до Росії пропозицію щодо безпеки останньої, «що відхиляє центральні вимоги Москви».[97]

28 січня Путін заявив, що Захід проігнорував «фундаментальні занепокоєння Росії» щодо розширення НАТО і заявив, що НАТО має «системи ударної зброї поблизу кордонів Росії».[95]

31 січня на напруженому засіданні Ради Безпеки ООН Washington Post повідомила, що «Росія вимагала від Заходу зобов’язань виключити Україну зі своєї парасольки безпеки та вивести сили та обладнання НАТО зі Східної Європи та країн Балтії» послу Лінді Томас-Грінфілд «погрожував вжити військових дій, якщо її вимоги не будуть виконані». Посол Василь Небензя спростував будь-які плани вторгнення і заявив, що Росія має право розміщувати війська будь-де на своїй території. Він заявив: «Жоден російський політик, жоден громадський діяч, жодна людина не сказав, що ми плануємо атакувати Україну». Того ж дня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив: «Головне питання — наше чітке повідомлення про те, що ми вважаємо неприйнятним подальше розширення НАТО на Схід і розміщення зброї, яке може загрожувати Російській Федерації». Столтенберг сказав, що "Росія раніше використовувала військові навчання як маскування, як прикриття... військове нарощування, навчання, загрозлива риторика і послужний список... все це разом, звичайно, робить це серйозною загрозою".[98][99]

16 лютого Генеральний секретар Столтенберг доручив командувачам НАТО опрацювати деталі розгортання бойової групи на південно-східному фланзі Альянсу, оскільки ще не було ознак російської деескалації.[100]

19 лютого на Мюнхенській конференції з безпеки Столтенберг зауважив, що, незважаючи на «потужні дипломатичні зусилля НАТО знайти політичне рішення [української кризи]... досі ми не бачили ознак виходу чи деескалації. Навпаки, Росія нарощування триває». Він сказав, що «ми внесли письмові пропозиції адміністрації Путіна щодо зниження ризиків і підвищення прозорості військової діяльності, боротьби з космічними та кіберзагрозами, а також щодо контролю над озброєннями, у тому числі щодо ядерної зброї та ракет... [Путін] намагається згорнути. І відтворити сфери впливу. [Він] хоче обмежити право НАТО на колективну оборону... і вимагає, щоб ми вивели всі наші сили та інфраструктуру з країн, які приєдналися до НАТО після падіння Берлінської стіни. ... хоче позбавити суверенних країн права вибирати свій власний шлях. І свої власні заходи щодо безпеки. Для України, але також і для інших країн, таких як Фінляндія та Швеція. І вперше ми бачимо, як Пекін приєднається до Москви в закликаючи НАТО припинити приймати нових членів. Це спроба контролювати долю вільних націй. Переписати міжнародні правила. І нав’язати власні авторитарні моделі управління".[101]На помості з ним була Урсула фон дер Ляйєн. Разом вони дали інтерв’ю свідкам.

20 лютого Франція та Німеччина закликали своїх громадян покинути Україну.[95]

Російське вторгнення в Україну[ред. | ред. код]

На тлі зростання напруженості між Росією та Україною на початку 2022 року Рада Федерації Росії визнала Луганську та Донецьку народні республіки 22 лютого 2022 року, після того, як 16 лютого Держдума закликала Путіна визнати відокремлені території, депутати прийняли подання 351 до 16.[102] 21 лютого Путін підписав укази про визнання двох самопроголошених утворень на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей України.[103]

21 лютого Зеленський звинуватив Путіна у "зриві мирних переговорів і виключив будь-які територіальні поступки".[104] Того ж дня Столтенберґ порадив Росії "найрішучішим чином вибрати шлях дипломатії і негайно скасувати своє масове військове нарощування в Україні та навколо неї".[105]

Також 22 лютого 2022 року президент Росії Володимир Путін заявив, що Мінських угод "більше не існує", і що в їх розпаді винна Україна, а не Росія.[106] Столтенберґ засудив заяву Путіна: «Це ще більше підриває суверенітет і територіальну цілісність України, підриває зусилля щодо врегулювання конфлікту та порушує Мінські угоди, стороною яких є Росія».[104]

24 лютого 2022 року Росія знову вторглася в Україну.[107]

1 березня Столтенберґ переконав президента Польщі відмовитися від відправки будь-яких винищувачів в Україну через ризик залучення російських атак на її територію, що, ймовірно, змусить НАТО посилатися на статтю 5 своєї конституції.[108][109]

4 березня після екстреної зустрічі міністрів закордонних справ у Брюсселі Столтенберг відхилив прохання Зеленського про введення забороненої для польотів зони над країною, заявивши, що це може призвести до повноцінної війни між Альянсом і Росією, і відмовився залучати НАТО, заявивши: «Ми не є частиною цього конфлікту». Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що Альянс "робить все можливе, щоб дати українському народу засоби для захисту від Росії... Якщо Кремль не змінить курс, він продовжить шлях зростання ізоляції та економічного болю". Високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель заявив: «Це війна Путіна, і тільки Путін може її покласти». Зеленський, обурений, відповів:[110]

Ліві лапки «Сьогодні був саміт НАТО, слабкий саміт, заплутаний саміт, саміт, де було зрозуміло, що не всі вважають битву за свободу Європи метою номер один... Сьогодні керівництво альянсу дало зелений світло для подальшого бомбардування українських міст і сіл, відмовившись від створення забороненої для польотів зони». Праві лапки

6 березня Блінкен заявив про можливість тристороннього обміну між Польщею, Україною та США, щоб українські пілоти літали на польських МіГ-29 з аеродрому США; в обмін на літаки радянських часів Польща отримає від ВВС США вживані F-16.[111]

8 березня Польща запропонувала передати Україні 28 винищувачів МіГ-29, "готових негайно і безкоштовно розмістити всі свої літаки МіГ-29 на авіабазі Рамштайн" під контролем США в Німеччині.[112][113] Прессекретар міністерства оборони США Джон Кірбі відкинув несподівану заяву і сказав, що "ми не вважаємо пропозицію Польщі спроможною". Наступного дня він заявив, що США виступатимуть проти будь-якого такого плану для країн НАТО, і назвав цю ідею "високоризикованою",[114] оскільки це поставило під сумнів статус «співучасника» НАТО.[115] Ідею швидко збили Ентоні Блінкен і Ллойд Остін.[115] 9 березня прем'єр-міністр Польщі заявив, що будь-яке рішення про поставку наступальної зброї має прийматися одноголосно членами НАТО.[114]

Також 9 березня прохання Зеленського підкріпив майор батальйону «Азов» Денис Прокопенко, якому було доручено оборону Маріуполя: «Якщо незабаром не буде забезпечена безпольотна зона над Україною, ми не зможемо керувати постачанням води та їжу, ліки, а також для безпечної евакуації людей».[116]

На пресконференції 11 березня Столтенберга процитували: "Війна президента Путіна проти України порушила мир в Європі. Вона похитнула міжнародний порядок. І продовжує завдавати руйнівних наслідків для українського народу. Але Путін серйозно недооцінив Україну". І він серйозно недооцінив силу та єдність НАТО, наших друзів і партнерів у всьому світі». На тій же пресконференції прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо заявив, що "Путін зробив фундаментальний прорахунок. Він думав, що Україна слабка, і він думав, що НАТО розділене. Йому показали, наскільки він неправий".[117]

24 березня 30 глав держав НАТО провели зустріч у Брюсселі, і одним із результатів стала заява, яка частково звучала:[118]

Ліві лапки На Росію було накладено масові санкції та великі політичні витрати, щоб покласти край цій війні. Ми як і раніше сповнені рішучості підтримувати скоординований міжнародний тиск на Росію... Ми залишаємось відданими основоположним принципам, що лежать в основі європейської та глобальної безпеки, зокрема тому, що кожна нація має право вибирати власні заходи безпеки, вільні від зовнішнього втручання. Ми підтверджуємо нашу відданість політиці відкритих дверей НАТО згідно зі статтею 10 Вашингтонського договору... Ми продовжуватимемо вживати всіх необхідних заходів для захисту та захисту безпеки нашого населення Альянсу та кожного дюйма території Альянсу... Ми також встановлюємо чотири додаткові багатонаціональні бойові групи в Болгарії, Угорщині, Румунії та Словаччині... Вибір президента Путіна атакувати Україну є стратегічною помилкою, що має серйозні наслідки також для Росії та російського народу. Праві лапки

25 березня Столтенберґ давав інтерв'ю Euronews. Він говорив про те, що Альянс робить «наскільки може» для підтримки України, головним чином «сучасною протитанковою зброєю, системами протиповітряної оборони» та «фінансовою, гуманітарною, але й військовою підтримкою».[119]

16 травня тимчасово повірена у справах США в Україні Крістіна Квін, на тлі рішень урядів Фінляндії та Швеції про подання заявок на вступ до НАТО, в інтерв‘ю "Європейській правді" заявила, що Україна також може вступити до Альянсу без ПДЧ.[120]

« Тому як Україна, так і будь-яка інша держава не має отримувати План дій щодо членства та виконувати його у разі, якщо ви загалом будете відповідати більшій частині вимог «

— Крістіна Квін, в інтерв‘ю "Європейській правді"

30 вересня Президент України Володимир Зеленський, Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук та Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль підписали заявку на пришвидшений вступ до НАТО на тлі анексії окупованих територій Росією[14][121]. Рішення про заявку ухвалили за результатами засідання Ставки верховного головнокомандувача, а також засідання Ради національної безпеки і оборони, які відбулися цього ж дня[122]. До входження України в НАТО Зеленський закликав західних партнерів реалізувати пропозиції гарантій безпеки, викладені Україною в Київському безпековому договорі[123].

Аналіз подій[ред. | ред. код]

Мапа хвиль розширень НАТО

22 — 23 лютого 1992 року відбувся візит генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва, який офіційно запросив Україну до участі в РПАС (членом цієї організації Україна стала 10 березня 1992 року), а 8 липня 1992 року Президент України Кравчук відвідав штаб-квартиру альянсу в Брюсселі. Важливою подією у розвитку відносин між Україною і НАТО стало відкриття у вересні 1992 року Посольства України в Брюсселі, яке було сполучною ланкою в контактах між нашою державою та НАТО.

Прихильники вступу до НАТО відстоюють думку, що у 1993 році була закладена політико-правова база відносин Україна-НАТО. При цьому вони посилаються на документ «Основні напрями зовнішньої політики України», ухвалений постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 року. У документі, зокрема, зазначено:

« «В умовах зникнення блокового протистояння в Європі пріоритетного значення набуває проблема створення загальноєвропейської структури безпеки на базі чинних міжнародних інститутів, таких як НБСЄЄ, РПАС, НАТО, ЗЄС. Безпосереднє та повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки… З огляду на кардинальні зміни, що відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею намір свого часу стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки». «

Варто відзначити, що до сьогоднішнього часу цей документ не перероблявся та не удосконалювався і залишається чинним. Посилання на нього прихильників вступу до НАТО, на наш погляд, не зовсім коректне, тому що в ньому йде мова не конкретно про Північноатлантичний альянс, а про майбутню структуру загальноєвропейської безпеки. Дійсно, сьогодні НАТО є такою структурою, але намір нашої держави бути нейтральною або позаблоковою треба ще «адаптувати до нових умов».

Серед перших безпосередніх контактів України з НАТО слід відзначити семінар Північноатлантичної асамблеї «Україна і європейська безпека», який відбувся 20 — 23 червня 1993 року у Києві. Асамблея виконує функцію консультативного органу альянсу. Основний напрямок її діяльності — створення сприятливих умов європейської безпеки, включаючи військові, економічні, політичні та екологічні аспекти цієї проблеми. Учасники семінару обговорювали питання внутрішньої та зовнішньої політики України, проблеми ядерної зброї, розміщеної на її території, реалізації економічних та конверсійних програм [8, с. 1].

9 лютого 1994 року міністр закордонних справ України А. Зленко підписав у штаб-квартирі НАТО рамковий документ програми «Партнерство заради миру». А 25 травня того ж року Україна передала Північноатлантичному альянсу свій презентаційний документ для цієї програми [5, с. 519, 523].

Згідно з рамковим документом програми ПЗМ, співробітництво нашої країни з альянсом у рамках програми передбачає досягнення таких цілей: сприяння відкритості у плануванні національної оборони та формування військового бюджету; забезпечення демократичного контролю над збройними силами; підтримання здатності та готовності брати участь у межах, дозволених конституцією, в операціях, здійснюваних під егідою ООН і/або в рамках відповідальності ОБСЄ; розвиток співробітництва з НАТО у військовій сфері з метою здійснення спільного планування і військової підготовки та навчальних маневрів, покликаних підвищити їхню спроможність до виконання завдань, пов'язаних з миротворчою діяльністю, пошуковими і рятувальними операціями, операціями з надання гуманітарної допомоги та іншими, про які згодом може бути домовлено; формування у тривалій перспективі таких збройних сил, які зможуть краще взаємодіяти зі збройними силами країн-членів НАТО.

Для участі у програмі «Партнерство заради миру» Україна надала, відповідно до її чинного законодавства, 1291 військовослужбовця, 10 літаків, 6 вертольотів, 2 кораблі та воєнізовані підрозділи цивільної оборони і два полігони [9, с. 26].

Важливою подією у розвитку співробітництва нашої країни з НАТО стало започаткування 3 березня 1994 року безпосередніх консультацій з альянсом у форматі «16+1», як це передбачено п.8 Рамкового документа програми «Партнерство заради миру», з метою вивчення умов налагодження особливих відносин та встановлення «спеціального партнерства» між Україною і НАТО. Згідно з адміністративною угодою та угодою у сфері безпеки між Україною і НАТО були відкриті офіси зв'язку України у штаб-квартирі НАТО і Координаційному центрі партнерства (КЦП) та були визначені перші офіцери зв'язку до КЦП та штаб-квартири альянсу [10].

Фактично перша ІПП (індивідуальна програма партнерства) між Україною й альянсом була прийнята де-юре у червні — липні 1995 року, коли Генеральний секретар НАТО і Міністр закордонних справ України обмінялися відповідними листами. 14 вересня 1995 року ІПП Україна — НАТО була офіційно схвалена на спеціальному засіданні Північноатлантичної Ради (ПАР) НАТО. За результатами діяльності 1996 року Україна виконала програму на 38 %, взявши участь у 113 з 268 заходів [9, с. 25].

Україна з лютого 1995 року брала участь у першому дворічному циклі процесу планування та оцінки сил (ППОС, англ. PARP — Planning and Review Process), які виділяються країнами-партнерами для участі в програмі ПЗМ. ППОС базується на досвіді НАТО в галузі оборонного планування та являє собою механізм, за яким всі країни альянсу планують та оцінюють власні сили, що виділяються для участі у спільних заходах НАТО [11, с. 84].

14 вересня 1995 року відбулося спеціальне засідання Північноатлантичної ради у форматі «16+1», за результатами якого було схвалено спільну заяву України й альянсу для преси, яка проголосила початок «розширених і поглиблених» відносин між двома сторонами «поза межами РПАС і ПЗМ» [12]. Разом зі спільною заявою України і НАТО для преси керівним органам НАТО українською стороною було передано документ «Основні параметри угоди про встановлення відносин спеціального партнерства між Україною та Організацією Північноатлантичного договору», який заклав основу для активного діалогу між Україною і НАТО з метою розробки та укладення між ними політично зобов'язальної угоди про спеціальне партнерство.

Протягом січня — березня 1996 року між Україною і НАТО було узгоджено спільний документ — «Реалізація розширення і поглиблення відносин між Україною і НАТО». З квітня 1996 року у рамках реалізації цього документа відбулося перше планове засідання політичного комітету НАТО та України з питань архітектури європейської безпеки та безпеки України як держави, котра добровільно відмовилась від ядерної зброї. Особливе партнерство для України означало розширення співробітництва України з НАТО на всіх рівнях і у всіх вимірах — політичному, військовому, економічному, екологічному, науково-технічному, інформаційному тощо. Україна вважала такий тип співробітництва однією з основних умов забезпечення своїх національних інтересів, гарантію уникнення нового поділу Європи і запобігання формуванню «сфер впливу» чи створенню «сірих зон» безпеки в Центрально-Східній Європі. Претендуючи на таке особливе партнерство, Україна виходила з того, що вона, в контексті розширення НАТО, перебуває в унікальній геополітичній ситуації: на її західних кордонах були розташовані майбутні члени розширеного альянсу, на східних і північних кордонах — Росія і Білорусь, позиція яких стосовно розширення НАТО відрізнялася від позицій інших держав Центрально-Східної Європи [13, с. 390].

У цей час активізувалося партнерство України з НАТО у військовому вимірі. Якщо у 1994 році військові підрозділи Збройних Сил України брали участь тільки у двох спільних військових навчаннях на території Польщі та Нідерландів, то вже у 1995 році представники та підрозділи Збройних Сил взяли участь у 98 заходах, включаючи 13 військових навчань. У 1996 році представники та підрозділи українського війська взяли участь у 53 заходах, а також провели на своїй території багатонаціональне військове навчання «Щит миру-96» [9, с. 26].

6 травня 1996 року від імені уряду України були підписані важливі угоди в рамках програми ПЗМ, якими регулюється статус військовослужбовців Збройних сил України при перебуванні на навчаннях та інших заходах та території держав-членів НАТО або країн-партнерів і, навпаки, військових інших держав, які беруть участь у навчаннях на території України: Угода між державами, які є сторонами Північноатлантичного договору, та іншими державами, які беруть участь у партнерстві заради миру, щодо статусу їхніх збройних сил, а також додатковий протокол до цієї угоди.

З метою зміцнення функцій для координації у сфері партнерства і співробітництва України з НАТО розпорядженням Президента України 21 травня 1996 року було створено Міжвідомчу робочу групу з питань участі України в програмі ПЗМ, в 3 квітня 1997 року Президент України підписав Указ про створення Державної міжвідомчої комісії з питань співробітництва України з НАТО. Комісія стала дорадчим органом для підготовки пропозицій з питань співробітництва з керівними та виконавчими структурами НАТО, з державами-членами альянсу та державами-партнерами програми ПЗМ, а також пропозицій щодо організації, координації й контролю виконання прийнятих з цих питань рішень міністерствами, іншими органами виконавчої влади та державними органами України. У серпні 1996 року було також створено посаду головного координатора у співробітництві України з НАТО та ЄС у військовій галузі — радника-посланця посольства України у країнах Бенілюксу, на яку призначено першого міністра оборони України К. Морозова.

У першій половині 1997 року відбулися знакові події у відносинах України з Північноатлантичним альянсом. Так, 20 березня в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбувся перший раунд переговорів з альянсом щодо формалізації відносин Україна — НАТО. У квітні 1997 року в Брюсселі пройшли два раунди переговорів з НАТО на рівні експертів щодо цього питання. Черговий раунд переговорів Україна — НАТО із проєкту документа відбувся 1 травня під час візиту тодішнього Генерального секретаря НАТО Х. Солани до Києва, а 29 травня 1997 року на засіданні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО в м. Сінтрі (Португалія) Генеральний секретар НАТО Х. Солана і міністр закордонних справ України Г. Удовенко парафували «Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною» [5, с. 544].

Костянтин Морозов — представник України в НАТО (крайній праворуч) зустрічається з вченими з України, Брюссель, 1997 року

9 липня 1997 року на саміті Північноатлантичного альянсу в Мадриді Президент України Л. Кучма та Генеральний секретар НАТО Х. Солана скріпили підписами «Хартію про особливе партнерство між Україною та організацією Північноатлантичного договору». Хартія є основним політичним документом, який регулює відносини України з НАТО. Вона зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні і визначила необхідність «розвивати відносини особливого і ефективного партнерства, яке сприятиме більшій стабільності і просуванню спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі» [14, с. 1]. На другому засіданні спільної комісії на рівні міністрів закордонних справ України та НАТО, створеної згідно з Хартією, 29 травня 1998 року було проаналізовано стан відносин нашої держави з альянсом.

Варто відзначити, що активізація співробітництва України з альянсом збіглася з дуже важливою подією в життєдіяльності НАТО. 30 травня 1997 року на заміну Раді північноатлантичної співпраці (РПАС) була створена Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП). РЄАП стала важливим елементом європейської архітектури безпеки. Її діяльність здійснюється з урахуванням роботи інших міжнародних організацій і доповнює їх. Рада є органом, що опікується розвитком діалогу, співробітництва та консультацій між НАТО і партнерами по співробітництву, забезпечує підґрунтя для співпраці і консультацій між її окремими членами та альянсом.

З метою створення в нашій державі чинного механізму імплементації Хартії з урахуванням пріоритетів у розбудові відносин України з НАТО 4 листопада 1998 року Указом Президента України було затверджено «Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року». У документі підкреслювалося, що "стратегічною метою України є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур і повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки.

Програма була спрямована не лише на активізацію співробітництва у політичній та військовій сферах, а й на розвиток нових напрямів співпраці, таких як військово-технічне і науково-технічне співробітництво, цивільне планування при надзвичайних ситуаціях, спільна боротьба з поширенням ядерних технологій, міжнародним тероризмом, організованою злочинністю та нелегальним обігом наркотиків, стандартизація, інформаційні технології, охорона довкілля, управління повітряним рухом, спільне використання космічного простору тощо.

23 квітня 1999 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)». У постанові наголошується: «Динамічні зміни геополітичної ситуації у нинішньому однополюсному світі, складність і нестійкість військово-політичної ситуації в Європі, тривале внутрішнє кризове становище України обумовлюють необхідність активізації зусиль, спрямованих на зміцнення її міжнародних позицій, відстоювання національних інтересів, забезпечення надійної безпеки й обороноздатності. Необхідними передумовами цього Верховна Рада України вважає послідовність, виваженість, передбачуваність зовнішньої політики, її багатовекторності, розбудову відносин України з іншими державами, міжнародними організаціями на засадах збалансованості і взаємодопомоги, рівноправності і взаємовигоди, відкритості і взаєморозуміння, неучасті у військових блоках, невтручанні у внутрішні справи — за принципом „Безпека для себе — через безпеку для всіх“. Цим має визначатися і позиція щодо участі України у системах регіональної, загальноєвропейської й універсальної безпеки» [15, с. 2] Вивчення досліджень суперечливого сприйняття НАТО в громадській думці України ми вирішили почати з 1996 року, коли країна в основному подолала внутрішні кризи і її економіка набрала більш-менш сталого розвитку, а це суттєво вплинуло на сприйняття громадянами нашої країни певних процесів становлення та державотворення незалежної України. Слід відзначити, що ці опитування відбувалися напередодні підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та альянсом, через два роки після того, як Україна розпочала співпрацю в програмі «Партнерство заради миру». В той же час слід враховувати, що, за даними соціологічних опитувань 1996 року, спостерігалася певна байдужість українських громадян щодо інформації у сфері політики й міжнародних справ. 30 відсотків опитаних (із 1800 осіб) заявили, що політика їх не цікавить, така сама кількість тих, хто й газет взагалі не читає [16, с. 79].

За результатами загальноукраїнського опитування, яке в грудні 1996 року провели фонд «Демократичні ініціативи» та фірма Соціс-Геллап, на питання «Чи треба Україні стати членом НАТО?» — українці відповіли таким чином: 15 % — «так, і як найшвидше», 21 % відреагували — «так, але згодом», 45 % — «важко сказати», 19 % — «в жодному разі». Найбільше прихильників вступу до НАТО виявилося серед молоді, громадян з вищою освітою та тих, хто схвально ставився до розвитку приватного підприємства (бізнесу). Повністю довіряли НАТО 12 % респондентів, «стільки довіряю, скільки й ні» — 28 %, «зовсім не довіряю» — 19 %, «важко сказати, довіряю чи ні» — 41 %. Таким чином, опитування засвідчило, що більшість громадян України на той час не визначила свого ставлення до НАТО [17, с. 11].

Цілеспрямоване соціологічне дослідження у квітні 1996 року, яке здійснював Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова (УЦПЕД), серед 1003 офіцерів Збройних сил України в усіх регіонах країни засвідчили, що кістяк української армії, найбільш освічений і свідомий прошарок цієї силової структури, лише на 12 % підтримує бажання військово-політичного керівництва країни приєднатися до НАТО, а позаблоковий статус України підтримує 41 %. Більшість офіцерів не бажала брати участь у миротворчих операціях під егідою альянсу [18, с. 1].

У січні 1997 року фонд «Демократичні ініціативи» провадив опитування 1200 осіб, які репрезентували доросле населення України. Опитування відбувалося в 11 регіонах, в які було згруповано всі області України з урахуванням регіональної однорідності чинників формування масової свідомості.

Згідно з даними опитування, населення України оцінювало НАТО як міжнародну організацію, і це свідчило, що громадська думка не розглядала НАТО як агресивний блок. Агресора у НАТО вбачав лише кожний шостий громадянин України, на противагу майже половині респондентів, які вважали альянс оборонною чи навіть миротворчою організацією. Більшість громадян не лише не вважали НАТО агресивним військовим блоком, а й не бачили реальної загрози з боку держав-членів альянсу. Серед населення України було небагато поборників самостійного вступу до НАТО. Тільки 15 % у майбутньому бачили свою країну в блоці з Заходом, тоді як 45 % — в якій-небудь інтеграції з країнами СНД. В той же час спостерігалися вельми суттєві регіональні відмінності — від визначеної прозахідної позиції у Західному регіоні України до такої ж визначеної "східної орієнтації в Криму, східному, південному й північно-східному регіонах. Слід визнати чітку суперечливість позиції чималої частини населення стосовно питання про зближення з НАТО. Менше чверті опитаних категорично відкидали ідею вступу України до НАТО. Поряд із невизначеною позицією стосовно вступу в НАТО (42 %) була досить поширена й думка на підтримку якомога скорішого вступу до НАТО (19 %) або ж через певний час (19 %).

Наміри України щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року. У статті 8 Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки проголошено, що у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою «… набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також іншими державами світу» [23].

Ще більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено у новій редакції «Воєнної доктрини України», що була затверджена Указом Президента 15 червня 2004 року. У II розділі — «Воєнно-політичні засади Воєнної доктрини», перший абзац пункту 9-го «Умови забезпечення воєнної безпеки України» викладено так: «Зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання військової сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки». Другий абзац пункту 16-го наголошує:

« «В умовах сучасної воєнно-політичної обстановки інтереси національної безпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин з НАТО і ЄС. Виходячи з того, що НАТО і ЄС є гарантами безпеки і стабільності в Європі, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях». «

А третій абзац того ж пункту викладено:

« « Активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки та пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики» [24] «

.

28 – 29 червня 2004 року в Стамбулі пройшов черговий саміт НАТО. Це був сьомий саміт після закінчення «холодної війни». В ході саміту 29 червня 2004 року відбулося засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів. Але ніяких кардинальних змін у відносини Україна — НАТО або їх активізацію вищезазначений захід не вніс.

Президент України своїм Указом від 15 липня 2004 року ввів у дію рішення Ради національної безпеки й оборони «Про подальший розвиток відносин з НАТО з урахуванням результатів засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні 29 червня 2004 року». Згідно з Указом у Воєнній доктрині України було зроблено купюри у пунктах, які визначали вступ до НАТО та ЄС як кінцеву мету євроатлантичної інтеграції, тобто вилучено ту частину тексту, яку ми позначили курсивом. Зміни в українській Воєнній доктрині були відбиттям реальних відносин нашої країни з НАТО і ЄС. Вона зазнала коректування (удосконалення, корегування). Справа у тому, що Воєнна доктрина будь-якої країни — один з ключових елементів архітектури безпеки держави, який враховує воєнні, політичні, стратегічні, економічні та інші аспекти. Доктрина — це система основних принципів для розробки стратегії, яка складається з аналізу ситуації, прогнозування різних сценаріїв розвитку та адекватної відповіді на ці сценарії. Зовсім логічно, що такий важливий документ, як Воєнна доктрина, повинен містити коректні положення, які відповідають реальній дійсності. Нові положення Воєнної доктрини були чітким сигналом щодо готовності України до глибокої інтеграції з євроатлантичними структурами. Протягом доволі складного періоду з часу, як 23 травня 2002 року Україна вперше відкрито заявила про свою мету вступити в НАТО, Київ, долаючи чимало перешкод, ішов у євроатлантичному напрямку. Празький саміт, де, попри несприятливу політичну атмосферу, було укладено План дій Україна-НАТО, Стамбульський саміт, де, всупереч очікуванням, так і не сталося розширення формату співпраці між Україною і альянсом. Здавалося, що процес євроінтеграції відбувався швидше наперекір, аніж завдяки: урядовці, які були вірними реалізації курсу на альянс, становили абсолютну меншість. Знадобилося три роки, аби за всіма формальними критеріями Україна розпочала шлях до повноправного членства в НАТО.

У грудні 2004 року в України відбулися президентські вибори на тлі так званої «помаранчевої революції».

23 січня 2005 року, склавши присягу під час інавгурації, новообраний Президент і сформований ним уряд країни обрали курс на інтенсифікацію євроатлантичної інтеграції держави з метою прискорити вступ України до НАТО.

У лютому 2005 року країни-члени альянсу запросили В. Ющенка взяти участь у роботі саміту у штаб-квартирі НАТО. Візит української делегації на чолі з Президентом України В. Ющенком до Брюсселя, напевно, як ніяка інша подія останніх років, вплинула на зовнішню політику України.

На засіданні саміту Україна-НАТО В. Ющенко ознайомив альянс з новою стратегією нашої держави щодо інтеграції в його структури. В короткостроковій перспективі це було пов'язано зі значними змінами внутрішньої та зовнішньої політики України. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер відзначив, що «НАТО не може керувати цим процесом. Відповідальність і тяжкий тягар, що пов'язаний з ним, лежить виключно на українському керівництві. Але ми можемо допомогти, і ми допомагаємо». Він заявив, що альянс залишається відкритим для будь-якої країни, яка забажає вступити, для цього необхідно виконати вимоги, визначені демократичним західним суспільством. Тобто для нашої держави залишалося остаточно виявити свою рішучість інтегруватися до трансатлантичної системи безпеки та дотримуватися визначеної схеми. Отже, в НАТО очікували на самовизначеність нашої держави. Брюссельський саміт погодився започаткувати інтенсифікований діалог щодо прагнень України до членства в альянсі.

Свою позицію і відданість щодо інтеграції в НАТО політичне керівництво нашої держави продемонструвало таким чином — Указом Президента від 21 квітня 2005 року було відновлено першу редакцію Воєнної доктрини, тобто в тексті документа знову йшла мова про те, що «Україна готується до повноправного членства в НАТО та ЄС» і «активізація євроатлантичної інтеграції України з орієнтацією на вступ до НАТО… належить до найважливіших пріоритетів як зовнішньої, так і внутрішньої політики» [25].

Другий бар'єр перешкод для намірів України вступити в альянс полягав у відсутності суспільного та внутрішньополітичного консенсусу в нашій державі стосовно інтеграції в НАТО, що обумовлювало брак підтримки євроатлантичної інтеграції з боку населення, попри те, що державна програма, яка передбачала проведення роз'яснювальної роботи, вже існувала з 2003 року. Припущення певних посадовців, що Київ може отримати від НАТО запрошення приєднатися до Плану дій щодо членства вже у 2006 році та про вступ України в альянс у 2008 році, доволі скептично оцінив вищезазначений експерт НАТО Джеймс Шерр:

«Це цілком можливо. Але важливим питанням буде, як кожна з країн-членів альянсу оцінює в цілому прогрес України. І не можна сказати, що нинішня політична криза не привернула до себе уваги і не стурбувала НАТО. Отже, широкий політичний і економічний контекст, в якому відбуваються зміни в оборонній галузі та в секторах безпеки, — надзвичайно важливі для НАТО. Тому результати виборів у парламент у березні 2006 року і домовленості, які виникнуть, будуть становити інтерес. Нині непросто дати відповідь… Якщо політична ситуація розвиватиметься позитивно, то, гадаю, було б реалістично розраховувати на запрошення до Плану дій щодо членства у 2008 році».

2 грудня 2014 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Україна може стати членом альянсу і якщо вона подасть заяву, НАТО її розгляне. Він підкреслив, що для членства в НАТО Україна має відповідати стандартам та принципам, які є умовою набуття членства в альянсі[124].

23 грудня 2014 року Верховна Рада підтримала законопроєкт Президента України Петра Порошенка про відмову від позаблокового статусу. За відповідне рішення проголосували 303 депутати[125].

Основні галузі співпраці[ред. | ред. код]

Співробітництво в реформуванні сектору безпеки та оборони, у військовій і військово-технічній сферах[ред. | ред. код]

Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань, які були визначені Хартією від 1997 та Планом дій від 2002. Заходами керує Комісія Україна — НАТО (КУН), яку було засновано відповідно до Хартії і яка має на меті розвивати відносини Україна — НАТО та забезпечувати належне виконання положень Хартії.

  • Співпраця у галузі безпеки: Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі. Протягом останніх років Україна по черзі виділила піхотний батальйон, батальйон механізованої піхоти та вертолітний загін для участі у діяльності керованих НАТО миротворчих сил НАТО на Балканах, у Боснії та Герцеговині, а в операціях у Косові брав участь український вертолітний загін та значна кількість особового складу з української частини українсько-польського батальйону. Іншим кроком, що засвідчив готовність України сприяти зміцненню міжнародної стабільності та боротьбі з тероризмом, стало надання Україною права прольоту над її територією авіації НАТО, яка перевозила війська до складу Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) на території Афганістану та особовий склад коаліційних сил під проводом США, залучених до операції «Нездоланна свобода». Україна також відрядила 1600 військовослужбовців до польського сектора міжнародних багатонаціональних стабілізаційних сил в Іраку, де представлені миротворці з кількох країн НАТО та країн-партнерів.
  • Оборонна реформа: Програма співробітництва у галузі оборонної реформи між Україною та НАТО масштабніша, ніж з будь-якою іншою країною-партнером і надає змогу Україні використовувати накопичений роками досвід та фахові знання країн — членів Альянсу у галузі оборонної реформи. Україна звернулася до НАТО за допомогою у здійсненні трансформації своїх надлишкових збройних сил, що комплектуються за призовом, у меншу за чисельністю, професійну та більш мобільну армію, яка відповідала б потребам країни у галузі безпеки, а також була здатною відігравати активну роль у підтриманні європейської безпеки і стабільності. Ключовими кроками мали стати розробка нової Стратегічної концепції та Військової доктрини, а також надання Україні допомоги у проведенні та завершенні комплексного оборонного огляду. Першорядним завданням НАТО було допомогти Україні зміцнити демократичний та цивільний контроль над збройними силами та підвищити рівень оперативної сумісності з військами країн НАТО.

Для реалізації нового зовнішньополітичного курсу з урахуванням тенденцій і динаміки розвитку сучасного безпекового середовища в Україні запроваджується новий комплекс стратегічних документів у сфері національної безпеки та оборони держави. З метою приведення сектору безпеки та оборони до сучасних реалій безпекового середовища в Україні проведено другий Оборонний огляд та відпрацьовано Стратегічний оборонний бюлетень. На підставі результатів останнього розроблено проєкт Концепції подальшого реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2016 року. Слід зазначити, що у відпрацюванні концептуальних і програмних документів щодо подальшого розвитку Збройних сил України використовуються методології держав-членів НАТО.

Реалізація військового співробітництва з Альянсом дозволяє нарощувати оперативні спроможності Збройних сил України.

Співробітництво у військово-технічній галузі[ред. | ред. код]

Технічне співробітництво між Україною та НАТО у галузі озброєнь передусім зосереджено на підвищенні рівня сумісності систем озброєнь з метою сприяння участі України у спільних операціях з підтримання миру. Співпрацю у цій галузі було розпочато, коли Україна вступила до програми НАТО «Партнерство заради миру» та почала брати дедалі активнішу участь у діяльності різних груп з питань озброєнь під егідою Наради національних директорів з питань озброєнь -найвищого органу НАТО, який визначає можливості співпраці між країнами — членами стосовно закупівлі військової техніки та встановлює технічні стандарти. У березні 2004 відбулося перше засідання Спільної робочої групи Україна — НАТО з питань озброєнь, яка відтоді сприяє розвиткові контактів у цій галузі.

Щодо максимального використання потенціалу Спільних робочих груп Україна — НАТО високого рівня з питань воєнної реформи та оборонно-технічного співробітництва, Ю. Борнеман зазначив: «…ми розглядаємо можливості для консультацій, координації та співробітництва, що базуються на взаємних інтересах. Ми знаємо і вітаємо те, що Україна приділяє значну увагу цій темі, і вже почали перші дискусії з нашими українськими друзями, аби забезпечити транспарентність цього процесу». На певному етапі консультацій між США та Україною з цього питання американські представники відверто заявили, що вони дуже зацікавлені в тому, аби українські підприємства створювали ракети-мішені для випробування системи ПРО. Потенціал українського ОПК є затребуваним навіть у високорозвинених країнах світу.

Основними напрямами співпраці Україна-НАТО у сфері озброєнь на сучасному етапі є:

  • досягнення відповідного рівня взаємосумісності озброєння та військової техніки для забезпечення виконання спільних з НАТО операцій з підтримання миру;
  • створення умов для забезпечення розробки, закупівлі озброєння та військової техніки і матеріально-технічного забезпечення відповідно до стандартів держав-членів НАТО;
  • створення в Україні державної системи кодифікації продукції військового призначення, що сумісна з системою кодифікації НАТО;
  • підтримання проєкту Трастового фонду ПЗМ для знешкодження небезпечних, непридатних для використання та надлишкових боєприпасів та легкого озброєння і стрілецької зброї в Україні.

Співробітництво у сферах науки та захисту довкілля[ред. | ред. код]

Україна залишається другою після Росії серед країн-партнерів за рівнем співробітництва в межах участі в програмі НАТО «Наука заради миру та безпеки». Ключовими у цій сфері залишатимуться проєкти «Очищення авіабази в м. Прилуки»; освоєння гранту НАТО для Української науково-освітньої телекомунікаційної мережі «УРАН», «Моніторинг та передбачення ризиків паводків річки Прип'ять» тощо.

  • Наука й охорона довкілля: Наукова співпраця з Україною розпочалася у 1991. Відтоді за рівнем участі у Науковій програмі НАТО Україна поступається лише Росії. її розвиткові також сприяло створення Спільної робочої групи з питань наукової співпраці та у галузі охорони довкілля. НАТО співфінансувало кілька проєктів з метою забезпечення українських науково-дослідницьких колективів мінімально необхідною інфраструктурою комп'ютерних мереж та доступом до Інтернету. Окрім застосування наукових розробок у галузі захисту від тероризму та нових загроз -відповідно до нового спрямування Наукової програми НАТО — Україна визначила для себе такі пріоритети співпраці у науковій галузі на 2004 рік: інформаційні технології, біологія клітини та біотехнології, нові матеріали, захист довкілля і раціональне використання природних ресурсів. Співпрацю у галузі довкілля переважно зосереджено на екологічних проблемах, спричинених оборонною діяльністю.
  • Планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру: Країни — члени НАТО та країни-партнери надали Україні допомогу у ліквідації наслідків сильних повеней, що сталися у 1995, 1998 та 2001. До того ж, починаючи з 1997, відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння у галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, у цій галузі було започатковано широкомасштабну співпрацю, яка принесла Україні безпосередню практичну користь. Основну увагу було приділено намаганням допомогти Україні, насамперед її західним регіонам, уразливим перед повенями, краще підготуватися до подібних надзвичайних станів та подолання їх наслідків. В Україні проводилися навчання ПЗМ, які мали на меті випробувати в дії процедури реагування на повені та надання допомоги цивільному населенню. Такі тренування пройшли на Закарпатті у вересні 2000. А у 2001 розпочато проєкт за участю сусідніх країн з метою розвитку у басейні річки Тиси ефективної системи запобігання та реагування на повені.

Співробітництво в подоланні загроз невоєнного характеру[ред. | ред. код]

У цій сфері головна увага приділятиметься результатам роботи Робочої підгрупи Україна — НАТО з питань кібернетичного захисту, в межах якої Україна отримує експертну допомогу НАТО з питань підготовки національної стратегії протидії кібернетичним загрозам, розвитку інфраструктури кібернетичного захисту та системи реагування на кіберзагрози в Україні. Триватиме співпраця у сферах боротьби з відмиванням «брудних» грошей, контрабандою наркотиків, зброї та незаконним переміщенням людей.

Засади співробітництва України з НАТО[ред. | ред. код]

Співробітництво України з НАТО як один із напрямів безпекової політики нашої держави спрямований на досягнення високих стандартів країн-членів Альянсу, взаємовигідну практичну взаємодію України з Альянсом у подоланні традиційних та нових викликів і загроз, а також на забезпечення належного місця і впливу України в міжнародній безпековій системі.

Основоположними документами у відносинах України з НАТО на сьогодні є Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору від 9 липня 1997 р. і Декларація про її доповнення від 21 серпня 2009 р. Співпраця в практичних сферах регулюється 30 угодами між Україною та НАТО.

Головним механізмом розвитку двостороннього діалогу є Комісія Україна-НАТО (КУН), створена в 1997 р. відповідно до положень Хартії про особливе партнерство. Для розвитку практичного співробітництва в рамках КУН створено 5 спільних робочих груп України з НАТО з питань: воєнної реформи (під її егідою здійснюються додаткові окремі консультації експертів з питань реформування сектору безпеки та розвідки України, а також з питань співробітництва України з НАТО в сфері кібернетичного захисту); оборонно-технічного співробітництва; економічної безпеки; планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру; науки і захисту довкілля. Ключовим практичним інструментом здійснення реформ за сприяння Альянсу є Річні національні програми (РНП), запроваджені в 2009 р. згідно з рішенням засідання Північноатлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ 2-3 грудня 2008 р.

У рамках міжпарламентського діалогу постійна делегація ВРУ бере участь у заходах Парламентської Асамблеї НАТО, функціонує Міжпарламентська рада Україна-НАТО.

Громадська думка країн НАТО та України щодо вступу[ред. | ред. код]

Експерти та аналітики вважають, що низький рівень підтримки членства України у НАТО зумовлений такими факторами:

  • стійким уявленням про ворога;
  • наявністю російського фактору, який присутній у інформаційному полі;
  • відсутністю достатньої інформації про діяльність Альянсу.

Усе це призвело до формування у громадян певних міфів, стереотипів та упереджень. Міфи, як і будь-які інші ідеологічні конструкції, час від часу потребують підживлення, тому виникають історії про мілітаристський характер Альянсу, невідповідність Конституції України з НАТО, безперспективність цієї організації тощо. Розвінчання міфів та упереджень — шлях до розуміння діяльності НАТО.[126]

Результати опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» наприкінці липня 2012 р., свідчать, що останнім часом ставлення громадян до вступу України в НАТО погіршилось: з 24 % — в січні 2011-го до 20 % — в лютому 2012 року, і до 17 % — в липні 2012 року. Не підтримують вступ України до НАТО 70 % опитаних. Ще 13 % — не визначилися. Яскраво вираженою є підтримка приєднання України до Північноатлантичного Альянсу тільки на Заході країни.[127]

65 % опитаних з 10 по 15 серпня фондом «Демократичні ініціативи» українців проти вступу України до НАТО. При цьому 13,3 % опитаних позитивно ставляться до такого кроку, 21,8 % — не змогли відповісти.[128]

У зв'язку з вторгненням російських військ в Україну в березні 2014 року думка українців щодо приєднання до НАТО різко змінилася, зокрема, за результатами опитування «інтернет-референдуму»[129] 69 % українців-користувачів інтернету виступили за вступ до НАТО, 31 % — проти.

Результати соціологічних опитувань в Україні[ред. | ред. код]

Ставлення населення України до вступу в НАТО за даними загальноукраїнських опитувань громадської думки.


Опитування населення України щодо вступу в НАТО
З 2014 року
Дата Ставлення Агентство
За Проти
Березень 2014 44 % 47 % GfK[150]
Квітень 2014 36 % 48 % Центр Разумкова спільно з соціологічною групою «Рейтинг»[151]
Травень 2014 37 % 42 % Центр Разумкова[152]
Травень 2014 34 % 48 % Фонд «Демократичні ініціативи»[153]
Червень 2014 41 % 40 % Центр Разумкова[154]
Червень 2014 47 % 36 % Інститут Горшеніна[155]
Липень 2014 44 % 35 % Соцілогічна група «Рейтинг»[156]
Вересень 2014 44 % Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології[157]
Вересень 2014 52 % 19 % GfK[158]
Жовтень 2014 53 % 34 % Інститут Горшеніна[159]
Листопад 2014 51 % 25 % Соцілогічна група «Рейтинг»[160]
Березень 2015 43 % 33 % Київський міжнародний інститут соціології[161][162]
Березень 2015 43 % 31 % Центр Разумкова[163]
Березень 2015 47 % 29 % Соцілогічна група «Рейтинг»[164]
Травень 2015 37 % 36 % Київський міжнародний інститут соціології[165]
Червень 2015 53 % 32 % Дослідницький центр П'ю[166]
Липень 2015 41 % 30 % International Republican Institute[167]
Серпень 2015 64 % 28 % Фонд «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова[168]
Вересень 2015 48 % 28 % Соцілогічна група «Рейтинг»[169]
Листопад 2015 48 % 30 % Соцілогічна група «Рейтинг»[170]
Січень 2016 44 % 27 % Соцілогічна група «Рейтинг»[170]
Лютий 2016 45 % 30 % Соцілогічна група «Рейтинг», International Republican Institute[171]
Травень 2016 44 % 38 % Київський міжнародний інститут соціології[172]
Березень 2022 76 % 9 % Соцілогічна група «Рейтинг»[173]
Березень 2022 68 % 23 % Соцілогічна група «Рейтинг»[174]
Липень 2022 85 % 8 % Інфо Сапієнс[175]

Питанню ставлення українського суспільства до вступу в НАТО присвячена досить велика кількість соціологічних досліджень різного ступеня компетентності — від окремих фірм, громадських організацій, фондів, редакцій газет до солідних науково-дослідних установ Національної академії наук України. Ці дослідження зображають думку українських громадян на різних етапах державотворення країни залежно від віку, освіти, соціальної групи та регіону мешкання.

2000—2002[ред. | ред. код]

Результати соціологічних опитувань громадян України щодо їхнього ставлення до НАТО, які проводились спеціалістами Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) у червні 2000 року, у вересні 2001 року та у квітні 2002 року, показали, що, за підсумками опитувань 2000 – 2001 років, майже половина респондентів уважали НАТО агресивним блоком (у 2000 році — 46,2 %, у 2001 — 48, 1 %). Число тих, хто з різних причин вважав процес розширення НАТО несприятливим, помітно зросло — з 46,1 % у 2000 році до 50,2 % у 2001 році. Більша частина громадян не були обізнані з конкретними напрямами співробітництва України з НАТО, зокрема в рамках програми ПЗМ. Майже дві третини опитаних (64,4 %) не знали або про цю програму взагалі, або про те, що Україна бере в ній участь. Вельми негативно вплинуло на ставлення українців до НАТО воєнна операція альянсу на Балканах, більшість громадян України (56,6 %) вважали, що НАТО взагалі не мало права втручатися у внутрішні справи суверенної країни, навіть для вирішення гуманітарних проблем.

Однак, за результатами соціологічних опитувань, у квітні 2002 року ставлення наших громадян до НАТО дещо змінилося — стало більш доброзичливим. Порівнюючи з 2001 роком різко (з 48,1 % до 32,6 %, тобто на 15,5 %) зменшилося число респондентів, що вважали НАТО агресивним блоком. Дещо збільшилося число тих, хто оцінював блок як оборонний союз (на 3,1 %). Як порівняти з попередніми двома — трьома роками помітно збільшилось і число громадян, які оцінили альянс у цілому більш позитивно (37,4 %), ніж негативно (32,6 %) [22].

Згідно з даними опитування, яке провела фірма Соціс-Геллап у червні 2002 року, 38 % респондентів підтвердили свою довіру до НАТО, 34 % висловили недовіру, 28 % не визначилися. На конкретне запитання — про вступ в НАТО (точніше — про ставлення до відповідного рішення РНБОУ) — позитивно відгукнулися тих-таки 38 %, негативно — 23 %, не визначилися — 39 %. Найцікавіше, однак, що 54 % опитаних зізналися, що взагалі уперше чують про рішення РНБОУ; понад дві третини вперше почули про програму ПЗМ (яка на той час здійснювалася вісім років) і майже 90 % опитаних довідалися нарешті (завдяки соціологам) про Хартію про особливе партнерство між Україною й НАТО, п'ятиліття якої на той час відсвяткували у Києві. 17 % опитаних, як виявилося, взагалі не знали, що таке Північноатлантичний альянс.

2002 року був підписаний Меморандум про підтримку Україною операцій НАТО[176].

2005—2006[ред. | ред. код]

З метою вивчення інформаційної політики держави у цивільних друкованих засобах масової інформації, яка стосується альянсу, соціологом Світланою Ліпкевич [27] було проведено дослідження позиції стосовно цього мала щоденна всеукраїнська газета «День» накладом у 62500 примірників у 2005 — 2006 роках. Варто відзначити, що газета основну увагу приділяє інтеграції України в Європейській Союз, тому практично кожний 2-й — 3-й її номер обговорює це питання. В той же час не залишається поза увагою і питання інтеграції держави у Північноатлантичний альянс, причому практично всі публікації мають аналітичний характер і висвітлюють думки як прихильників НАТО, так і їх опонентів.

Результати дослідження засвідчили, що питанням інтеграції України в альянс у 2005 році відводилося 18 % випусків газети, а у 2006 році — 23 %. У 2005 році 88 % публікацій висвітлювали можливий швидкий вступ України в альянс, а в 2006 році, коли пристрасті навколо швидкого приєднання до НАТО дещо вляглися, питанням вступу відводилося лише 25 % публікацій. Однак, на думку дослідниці, неможливо пояснити негативне ставлення певної частки українського суспільства стосовно НАТО лише тезою про її непоінформованість.

За даними опитування населення у червні 2006 вже 64,4 % громадян не підтримували вступ країни у НАТО. Зростання кількості противників вступу в альянс відбувалося внаслідок визначення тих, хто раніше вагався з вибором. Різниця між кількістю симпатиків і противників вступу до НАТО складала 52 %. При цьому "антинатівські "настрої були не тільки на сході України і в Криму. У західному регіоні співвідношення противників і прихильників становило відповідно — 38 % і 32 %, а у центральному регіоні виступало проти вступу 57 % і тільки 15 % дали відповідь — «так». Адже навіть «помаранчевий» електорат був проти альянсу. Наприклад, серед прихильників соціалістів таких було 61 %, а у лавах «Нашої України» — 40 %, у БЮТ — 41 % [26, с. А-5].

2015[ред. | ред. код]

У серпні директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна відзначила істотні зміни, які відбулися саме серед українців на Донбасі до Північноатлантичного альянсу. «Коли раніше 95 % на Донбасі були проти вступу до НАТО, то зараз ця цифра знизилася приблизно до 60 %, а вже є, за різними опитуваннями, 17-20 % на Донбасі, які за вступ до Альянсу, і це свідчить про істотні зміни», — зазначила вона.[168]

2021[ред. | ред. код]

24 грудня 2021 року Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив дослідження, яке проводилося 13-16 грудня методом телефонних інтерв'ю, згідно якого, у випадку референдуму щодо вступу до НАТО 59,2 % серед усіх респондентів проголосували б «за», 28,1 % — «проти», — йдеться в дослідженні. За словами авторів дослідження, серед жителів заходу і центру країни переважна більшість підтримують і вступ до ЄС, і вступ до НАТО. На півдні і сході підтримка євроатлантичної інтеграції нижча. Водночас у випадку вступу до ЄС більшість на референдумі підтримали б таке рішення, а у випадку вступу до НАТО голоси «за» і «проти» розділилися б практично порівну.[177]

2022[ред. | ред. код]

Згідно з соціологічним дослідженням, яке провів Український інститут майбутнього спільно з соціологічною компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» у січні 2022 року, 64 % українців підтримують вступ України до НАТО, а 17 % не підтримують, 13 % не мають однозначної думки з цього питання. На Заході України, в м. Києві та на Півдні України виявилося найбільше прихильників вступу до НАТО — 73 %, 71 % та 59 %. Найменш цю ідею підтримують на Сході — 47 %.[13]

Результати соціологічних опитувань в країнах НАТО[ред. | ред. код]

Ставлення населення країн НАТО до вступу України:

Дата Ставлення Агентство
За Проти
Червень 2015 57 % Pew Research Center[178]

Згідно з результатами опитування, проведеного Дослідницьким центром П‘ю у червні 2015 року, більше половини громадян країн НАТО (57 %) виступає за вступ України до Альянсу. За надання Україні зброї виступає менше половини опитаних — 41 %. Як свідчать дані, найбільше підтримують членство України в НАТО громадяни Канади (65 %), США (62 %), Польщі (59 %), Іспанії (57 %) та Великої Британії (57 %). Разом з тим, найменша підтримка вступу України до НАТО спостерігається серед мешканців Німеччини (36 %) та Італії (35 %). Водночас найбільше підтримують постачання Україні зброї поляки (50 %), американці (46 %) та канадці (44 %). Найменше — італійці (22 %) та німці (19 %).[178]

Думки дипломатів[ред. | ред. код]

На думку колишнього посла в Росії сера Родеріка Лайна[ru][179]:

Бухарестське комюніке НАТО було подарунком для прихильників жорсткої лінії в Москві. Росія не може мати право вето щодо складу НАТО, але немає жодної перспективи вступу України принаймні для наступного покоління. Україна майже не відповідає необхідним критеріям, а умов, за яких приєднання України було б на користь НАТО, просто не існує. Тому питання слід залишити в стороні.

Оригінальний текст (англ.)
NATO’s Bucharest communiqué was a gift to hardliners in Moscow and the war in Georgia swiftly followed. Russia cannot have a veto over the composition of NATO but there is no prospect of Ukraine joining for at least the next generation. Ukraine is nowhere near meeting the necessary criteria and the conditions in which Ukrainian accession would benefit NATO simply do not exist. The question should therefore be left to one side.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Україна, а точніше УРСР, вперше подала заявку на вступ до НАТО ще у 1954 році. Відбулося це за наступних обставин[180].

10 березня 1954 року 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР Андрій Громико направив В'ячеславу Молотову проєкт доповідної записки до Президії ЦК КПРС, яка стосувалася просування проєкту Загальноєвропейського договору з колективної безпеки. Аби довести мирні цілі проєкту і вибити з рук опонентів аргумент про спрямованість майбутньої системи безпеки проти Північноатлантичного альянсу, пропонувалося висловити готовність СРСР вступити в НАТО: нота була виграшною в будь-якому випадку — якщо Захід відмовлявся, СРСР міг оцінити це як ворожу позицію і розпочати створення власної Організації колективної безпеки, в разі ж згоди, а така можливість не виключалася, після вступу СРСР до Північноатлантичного союзу «останній докорінно змінив би свій характер, — вважав Громико, — і був би підірваний як агресивна, спрямована проти СРСР група держав». Ініціатива отримала найвищий пріоритет. Було навіть призупинено розгортання Комісії з роззброєння, «оскільки спроба оживлення Комісії могла бути використана для відволікання уваги від нашої ноти 31 березня»[181].

31 березня 1954 року СРСР направив дипломатичну ноту західним країнам з проханням про вступ до НАТО. Одночасно з СРСР, але окремо від нього, заявки на вступ до НАТО подали формальні країни-засновниці ООН Білоруська і Українська РСР. 7 травня 1954 року США, Франція і Велика Британія відповіли відмовою[180].

Хоча Україна не стала першою пострадянською державою — членом НАТО, але зрештою вона стала першою пострадянською країною, яка приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Це відбулося рівно через сорок років — 8 лютого 1994[182].

На теперішній час, офіційний сайт НАТО має 4 мовних розділи: англійською, французькою, російською та українською мовами.[183]

Українське дипломатичне представництво при НАТО єдине, яке знаходиться безпосередньо на території штаб-квартири Альянсу[184]. Дипломатичні представництва інших країн при НАТО знаходяться поза штаб-квартирою у різних місцях Брюсселя.

Перспективи розвитку співробітництва України й НАТО на сучасному етапі[ред. | ред. код]

У цьому контексті передбачається залучення визначеного комплекту сил і засобів Збройних сил України до багатонаціональних військових формувань високої готовності (комплекту військ (сил) у межах Системи резервних угод ООН, Сил реагування НАТО, бойових тактичних груп Євросоюзу тощо). Практичними прикладами такої діяльності є:

  • участь у Силах реагування НАТО;
  • залучення сил і засобів Збройних сил України до бойових тактичних груп Європейського Союзу;
  • створення спільної литовсько-польсько-української бригади (ЛитПолУкрбриг).

Важливим проєктом Альянсу для нас залишається участь у Концепції оперативних можливостей, завдяки чому підрозділи Збройних сил України мають можливість здійснювати заходи бойової підготовки за стандартами НАТО. Важливим етапом підготовки сил і засобів Збройних сил України до виконання завдань за призначенням у багатонаціональному середовищі є участь представників і підрозділів Збройних сил України у багатонаціональних військових навчаннях. Активізуватиметься співробітництво щодо обміну даними про повітряну обстановку між відповідними командними пунктами ВПС України та суміжних країн-членів НАТО. Цей проєкт уже реалізовано на нашому західному напрямку.

Російська опозиція членству України в НАТО[ред. | ред. код]

   Країни-члени НАТО
   Країни, які перебувають у процесі вступу
   Країни, яким обіцяли запрошення
   Членство не є метою
   Країни, які не оголосили про свої наміри членства
Росія рішуче виступає проти будь-якого розширення НАТО на схід.[185][186] 12 лютого 2008 року президент Росії Володимир Путін заявив, що Росія може націлити свої ракети на Україну, якщо її сусід вступить до НАТО та погодиться на розгортання американського протиракетного щита.[187]

Повідомляється, що прем'єр-міністр Володимир Путін заявив на саміті Росія-НАТО у 2008 році, що якщо Україна вступить до НАТО, його країна може претендувати на анексію українського Сходу та Криму.[188]

Під час конференції НАТО в угорському парламенті 20 листопада 2008 року заступник помічника генерального секретаря Аурелія Бушез сказала: «Ми не повинні робити вибір між розширенням НАТО та Росією, оскільки нам потрібні і те, й інше»,[189][190] Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер заявив на конференції. в Іспанії через дванадцять днів: «Поява незалежних держав на пострадянському просторі — реальність. Здатність цих держав визначати власне майбутнє — лакмусовий папірець для нової Європи. Чи доводиться нам вибирати між добрими відносинами з Росією та подальше розширення? Моя відповідь: ні, ми не вибиратимемо, не будемо жертвувати одним заради іншого. Це принесе нові розділові лінії».[191]

Вимоги Росії гарантій неприєднання України до НАТО[ред. | ред. код]

1 грудня президент РФ Володимир Путін заявив, що хоче отримати від Заходу гарантії невступу України в НАТО. 16 грудня генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Альянс не піде на поступки Росії у питанні наближення України до членства. За його словами, Україна має право на захист і разом з НАТО визначатиме питання членства в Альянсі.[192] 17 грудня МЗС РФ оприлюднило проєкт договору між РФ і США про «гарантії безпеки» і проєкт Угоди про заходи щодо забезпечення безпеки Росії і держав-членів НАТО. Зокрема, Росія пропонує НАТО відмовитися від прийняття Грузії й України в НАТО, а також «від будь-якої військової діяльності на території України». Також РФ пропонує США не створювати військових баз на території країн колишнього СРСР і не приймати ці країни в НАТО.[193]

9 січня 2022 року високий представник ЄС Жозеп Боррель за підсумками візиту до України в січні 2022 року та поїздки на контактну лінію на сході у своєму блозі на сайті Європейської Служби зовнішніх дій написав, що деякі з положень так званих «проєктів Угод» про гарантії безпеки для Росії, які були представлені Кремлем у грудні 2021, суперечать базовим принципам Гельсінського Заключного акту 1975 року, тому готовність НАТО та західних країн обговорювати ці ідеї не означає готовності їх прийняти:[194]

« Здається, російське керівництво має намір повернути годинник назад, до старих часів логіки холодної війни. Такий тип розмежування сфер впливу не належить до 2022 року: Ялти-2 бути не може «

Жозеп Боррель

У зв'язку з цим 10 січня 2022 року дипломати США і Росії провели у Женеві переговори з питань безпеки з метою обговорення військової діяльності обох країн та зростання напруженості навколо України. Глава російської делегації на зустрічі в Женеві представників США та РФ заявив, що Росії потрібні «залізобетонні гарантії» того, що Україна та Грузія ніколи не стануть членами НАТО, закріплені у рішенні мадридського саміту Альянсу 2022 року. Перед цим Рябков також сказав, що «не можна недооцінювати ризики військової конфронтації» і що американська сторона, відмовляючись від нерозширення НАТО, недооцінює серйозність ситуації.[195]

У свою чергу, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що НАТО не піде на компроміси з Росією щодо членства України і питання членства України в НАТО вирішуватимуть Київ та союзники. Він запевнив, що Альянс допомагає Україні в досягненні критеріїв, необхідних для членства в організації.[196]

« Альянс продовжує надавати Україні «політичну підтримку її територіальній цілісності та суверенітету, а також практичну допомогу. Це також чіткий сигнал щодо того, що Україна має право себе захищати. «

— Єнс Столтенберґ

Представниця Держдепу США Венді Шерман заявила, що принцип «відчинених дверей» НАТО не підлягає обговоренню, Вашингтон не відмовиться від двосторонньої співпраці із суверенними державами, які хочуть співпрацювати зі США. Також додала, що Вашингтон при контактах із Москвою не має наміру приймати рішення щодо долі України без участі України, Європи без Європи, а НАТО без НАТО. Окремо, після зустрічі у Женеві з представниками РФ, Венді зазначила, що не може сказати, чи готова Російська Федерація до деескалації поблизу кордонів України, куди Росія почала стягувати техніку ще з весни 2021 року.[197]

12 січня 2022 року в Брюсселі відбулося засідання Ради Росія-НАТО, де представники Росії та 30 держав-членів Альянсу обговорювали вимоги російської сторони до НАТО. Єнс Столтенберґ знову заявив, що рішення про готовність України до вступу в НАТО можуть приймати лише Україна та 30 союзників по Альянсу, НАТО «серйозно задумається» над збільшенням своєї присутності у Східній Європі у разі «нової агресії РФ». НАТО також готове знову відкрити своє представництво у Москві, додав генсек.[198] Венді Шерман зазначила, що НАТО не відмовиться від політики «відкритих дверей», вимоги Росії є неприйнятними. Союзники по НАТО не погодяться з неможливістю подальшого розширення Альянсу та поверненням до конфігурації кінця ХХ століття, на чому наполягала на переговорах російська сторона, стверджує заступник держсекретаря США.

Заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко заявив, що НАТО спочатку не сповідувало політику «відкритих дверей», про яку Альянс заявляє сьогодні, якщо не вдасться парирувати загрози своєї безпеки політичними заходами, Росія використовуватиме військові заходи:[199]

« Ця політика з'явилася 1994 року й обслуговувала зовсім інші цілі, ніж побудова європейської безпеки. У нас є набір військово-технічних заходів, законних, які ми вживатимемо, якщо ми відчуватимемо реальну загрозу безпеці, а ми вже відчуваємо, якщо нашу територію розглядають як об'єкт для націлених ударних засобів. Звісно, ми з цим погодитись не можемо. Ми вживатимемо всіх необхідних заходів для того, щоб загрозу парирувати військовими засобами, якщо не вийде політичними. «

Під час першого засідання ОБСЄ 13 січня 2022 року постійний представник Росії при ОБСЄ Олександр Лукашевич заявив, що РФ буде змушена вжити заходів для «усунення неприйнятних загроз національній безпеці», якщо не почує конструктивної відповіді на свої пропозиції щодо безпеки в розумні терміни:[200]

« Якщо ми не почуємо конструктивної відповіді на внесені пропозиції в розумні терміни, а агресивна лінія поведінки щодо Росії продовжиться, будемо змушені зробити відповідні висновки та вжити всіх необхідних заходів для забезпечення стратегічного балансу та усунення неприйнятних загроз нашій національній безпеці. «

Глава Міністерства закордонних справ Сергій Лавров на своїй щорічній зовнішньополітичній пресконференції заявив, що у Москви «закінчилося терпіння» в очікуванні відповіді Заходу на вимоги Кремля «гарантій безпеки», у зв'язку з чим Росія чекає на письмову відповідь протягом тижня. Лавров сказав, що Кремль не чекатиме на «нескінченну» відповідь Заходу на вимоги Москви, щоб НАТО не розширювалося на схід і не розгортало війська в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу. Коментарі Лаврова з'явилися наступного дня після того, як Білий дім заявив, що загроза російського вторгнення в Україну залишається високою, оскільки розгорнуто близько 100 тисяч російських військових.[201] Наступного дня представник Білого дому Джен Псакі заявила, що влада Росії має обрати, яким шляхом піти: вибрати допломатію або, у разі подальших агресивних дій, зіткнутися з економічними заходами, які будуть суворішими, ніж у 2014 році.[202]

13 січня 2021 директор мовлення російською мовою каналу RT Антон Красовський пригрозив спалити Конституцію України на Хрещатику через прописаний в ній курс на вступ у НАТО.[203]

14 січня в інтерв'ю, опублікованому La Repubblica генсек НАТО Єнс Столтенберґ заявив, що Київ уже звернувся з проханням про вступ до військово-політичного союзу, і в 2008 році НАТО вирішили, що Україна та Грузія стануть членами, але поки не встановили, коли саме це відбудеться.[204]

19 січня заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков вніс до США пропозицію взяти на себе юридичні зобов'язання не голосувати за членство в НАТО країн, членству яких протистоїть Російська Федерація, зменшивши вимоги щодо нерозширення НАТО. Кремль готовий обміняти таку «пропозицію» на умови, які були висунуті раніше — так звані гарантії нерозширення Альянсу на схід. Він зазначив, що рішення, прийняте на саміті в Бухаресті 2008 року, «слід виключити» і що Сполучені Штати повинні надати односторонні юридичні гарантії, що «цього ніколи не станеться». Позиція про те, що Україна і Грузія ніколи не стануть членами Північноатлантичного альянсу, сказав Рябков, є пріоритетною для Кремля. За його словами, у Америки для такого кроку має бути «достатньо політичної волі».[205]

Література[ред. | ред. код]

  1. Декларація «Про державний суверенітет України» // Законодавство України з питань військової сфери. — К.: Азимут-Україна. — 2003. — С. 12 — 15.
  2. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України // Законодавство України з питань військової сфери. — К.: Азимут-Україна. — 2003. — С. 15 — 16.
  3. Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. № 1934-XII // Законодавчі акти України з питань військової сфери і державної безпеки. — К.: Верховна Рада України. — 1992. — С. 17 — 25.
  4. Заява Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року з приводу укладення Україною Угоди «Про співдружність Незалежних Держав»// Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 13. — С. 376 — 377.
  5. Довідник НАТО. — Brussels: Office of Information and Press, 2001 — 608 p.
  6. Воєнна доктрина України // Законодавчі акти України з питань військової сфери. Збірник № 8. — К.: МО України, 1994. — С. 3 — 10.
  7. Основні напрями зовнішньої політики України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 37. — С. 935 — 948.
  8. Книш В. Україна і європейська безпека // Народна армія. −1993. — 24 червня (№ 117).- С. 1.
  9. Співробітництво України з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру» (інформаційна довідка) // Наука і оборона. — 1998. — № 4. — С. 23 — 32.
  10. Partnership for Peace. NATO summit Brussels 10th January 1994. — NATO Graphics studio. — 8 p.
  11. Гудим В. Досвід України в миротворчій операції КФОР та участі в програмі «Партнерство заради миру» / Миротворча діяльність України: кооперація з НАТО та іншими структурами європейської безпеки. — К.: Стилос, 2002. — С. 74 — 85.
  12. Спільна заява України і НАТО для преси від 14.09.1995 // Політика і час. — 1995. — № 10. — С. 81 — 83.
  13. Храбан І. А. Система європейської безпеки і напрями воєнно-політичної інтеграції України до її структур: Монографія. — К.: Варта, 2005. — 544 с.
  14. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору // Народна армія. — 1997. — 11 липня (№ 118). — С. 1, 3.
  15. Постанова Верховної Ради України «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23 квітня 1999 року № 612-XIV // Голос України. — 1999. — 27 квітня (№ 76). — С. 2.
  16. Українське суспільство — 1996: думки, оцінки й умови життя населення України // Політичний портрет України. Бюлетень фонду «Демократичні ініціативи». — 1996. — № 17. — С. 73 — 93.
  17. Прес-служба фонду «Демократичні ініціативи». Чи треба Україні стати членом НАТО? // Урядовий кур'єр. — 1997. — 30 січня (№ 16 — 17). — С. 11.
  18. Николаева А. Военные говорят: кто не был в армии, тот многое потерял, а кто там был, потерял в два раза больше // Зеркало недели. — 1996. — 15 — 21 июня (№ 24). — С. 1 — 2.
  19. Декларація глав держав та урядів країн-учасниць саміту Комісії Україна-НАТО // Путівник до саміту НАТО у Вашингтоні 23 — 25 квітня 1999року. — Брюссель: Офіс інформації та преси НАТО. — 1999. — С. 89 — 90.
  20. Горбулін В. П. Взаємовідносини Україна — НАТО в контексті євроатлантичних інтеграційних процесів // Національна безпека і оборона. — 2003. — № 7. — С. 5 — 7.
  21. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року. — К.: МО України, 2004. — 103 с.
  22. Поляков Л., Пашков М. Україна — НАТО: Тепло… ще тепліше // Дзеркало тижня. — 2002. — 11 — 17 травня (№ 17). — С. 1, 3.
  23. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Урядовий кур'єр. — 2003. — 30 липня (№ 139). — газета в газеті Орієнтир. — № 28. — С. 1 — 6.
  24. Воєнна доктрина України // Народна армія. — 2004. — 23 червня (№ 116). — С. 3 — 5.
  25. Указ Президента України «Питання Воєнної доктрини України» // Стратегічна панорама. — 2005. — № 1. — С. 17.
  26. Соціологічна служба «Дня» // День. — 2006. — 4 березня (№ 36). — С. 1.
  27. Україна на шляху євроатлантичної військової інтеграції // Світлана Ліпкевич. Схід (журнал). 2007.
  28. Тодоров І. Я. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти: Монографія / Ігор Ярославович Тодоров. — Донецьк: ДонНУ, 2006. — 268 с.
  29. Північноатлантичний альянс: історія, функції, структура, відносини з Україною: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів та слухачів магістерської підготовки за напрямом «Державне управління» / Кол. авт.;за заг. ред. проф. Д. І. Дзвінчука. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. — 604 с.(у співавторстві)
  30. Гомонай В. В. Конституційно-правове забезпечення набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальність 12.00.02 — конституційне право; муніципальне право. — Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет». — Ужгород, 2020. (link [Архівовано 19 травня 2021 у Wayback Machine.])
  31. Мелещенко Т., Волошин І. Шлях України до НАТО: основні проблеми, здобутки та перспективи євроатлантичної інтеґрації [Архівовано 20 березня 2022 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — 2021. — Число 4. — C. 104.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Signatures of Partnership for Peace Framework Document. Nato. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 16 січня 2022. .
  2. U.S. wins NATO backing for missile defense shield. CNN. 12 червня 2008. Архів оригіналу за 12 червня 2008. 
  3. Rice, Kouchner, comment NATO Ministerial's decision. UNIAN. 3 грудня 2008. Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 16 січня 2022. 
  4. Ukraine makes it official: Nation will abandon plans to join NATO. Kyiv Post. 28 травня 2010. Архів оригіналу за 12 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2022. 
  5. Yanukovych opens door to Russian navy keeping base in Ukraine [Архівовано 21 лютого 2022 у Wayback Machine.] GlobalSecurity.org Retrieved on March 09, 2010
  6. Ukraine has no alternative to Euro-Atlantic integration – Poroshenko. Interfax-Ukraine. 23 грудня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 16 січня 2022. 
  7. Deschytsia states new government of Ukraine has no intention to join NATO. Interfax-Ukraine. 29 березня 2014. Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 16 січня 2022. 
  8. New Ukraine Coalition Agreed, Sets NATO As Priority. Radio Free Europe/Radio Liberty. 22 листопада 2014. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 22 листопада 2014. 
  9. The law amending the Constitution on the course of accession to the EU and NATO has entered into force | European integration portal. eu-ua.org (укр.). Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 23 березня 2021. 
  10. Закон про зміни до Конституції щодо курсу на вступ в ЄС і НАТО набув чинності | Євроінтеграційний портал. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 16 січня 2022. 
  11. Brussels Summit Communiqué issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Brussels 14 June 2021. NATO. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 14 червня 2021. 
  12. European Truth. NATO Secretary General: It is not up to Russia to decide whether Ukraine will be a member of the Alliance. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 14 червня 2021. 
  13. а б Чи готові українці до великої війни: результати соціологічного дослідження | Український інститут майбутнього (укр.). Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022. 
  14. а б Україна подає заявку на пришвидшений вступ в НАТО. Deutsche Welle (українською). 30 вересня 2022. Процитовано 1 жовтня 2022. 
  15. а б NATO's relations with Ukraine, NATO official cite
  16. Гущин А. В. Украина после Евромайдана. Пять лет кризиса и надежд: рабочая тетрадь № 54/2019 [А. В. Гущин, А. С. Левченков; гл. ред. И. С. Иванов]; Российский совет по международным делам (РСМД). — М.: НП РСМД, 2019. — 60 с. — ISBN 978-5-6042566-5-7. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  17. а б NATO's relations with Ukraine, NATO official cite
  18. Charter on a Distinctive Partnership between the North Atlantic Treaty Organization and Ukraine, Madrid, 9 July 1997, NATO official cite
  19. а б Гущин А. В. Украина после Евромайдана. Пять лет кризиса и надежд: рабочая тетрадь № 54/2019 [А. В. Гущин, А. С. Левченков; гл. ред. И. С. Иванов]; Российский совет по международным делам (РСМД). — М.: НП РСМД, 2019. — 60 с. — ISBN 978-5-6042566-5-7. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  20. Манекин Р. В., Корнилов Д. В. Украина в системе международных отношений — Русский журнал, 23 Января 2001 [Архівовано 18 січня 2022 у Wayback Machine.]
  21. полковник В. Петров, майор А. Огнев. Программа НАТО «Партнёрство ради мира» // «Зарубежное военное обозрение», № 5 (806), май 2014, стр.3-14
  22. а б Усова Л. С. ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА УКРАИНЫ: МЕЖДУ ВНЕБЛОКОВОСТЬЮ И ЕВРОАТЛАНТИЧЕСКОЙ ИНТЕГРАЦИЕЙ // «Власть», № 7, 2011. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 16 січня 2022. 
  23. Украина передумала идти в НАТО и Евросоюз. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  24. Ющенко намерен за год убедить украинцев вступить в НАТО [Архівовано 6 листопада 2019 у Wayback Machine.] // «Вести. RU» от 19 июня 2008
  25. Ющенко считает прогрессом решение НАТО относительно Украины [Архівовано 1 липня 2015 у Wayback Machine.] // «Известия» от 4 декабря 2008
  26. Nato denies Georgia and Ukraine. BBC News. 3 квітня 2008. Архів оригіналу за 22 березня 2021. Процитовано 26 травня 2010. 
  27. At key time, French resist NATO membership for Ukraine, Georgia. Kyiv Post. 30 листопада 2010. Архів оригіналу за 27 січня 2011. Процитовано 30 листопада 2010. 
  28. Ukrainian News. Ukranews.com. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 4 квітня 2014. 
  29. Russia happy US dropped push for new NATO members : UNIAN news. Unian.net. 28 листопада 2008. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 4 квітня 2014. 
  30. NATO To Work Out National Programme Of Assistance To Ukraine For Acceding Alliance [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.], Ukrainian News Agency (December 3, 2008)]
  31. NATO Secretary General says Annual National Program is important step on Ukraine's path to membership in Alliance [Архівовано 29 березня 2012 у Wayback Machine.], Interfax-Ukraine (November 16, 2009)
  32. Янукович ликвидировал комиссию по подготовке Украины к вступлению в НАТО [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.] // Gazeta.Ru, 3 апреля 2010
  33. Украина отказалась от вступления в НАТО [Архівовано 2014-07-01 у Wayback Machine.]
  34. Havrysh: Ukraine-NATO cooperation not excluding strategic partnership between Moscow, Kyiv, Kyiv Post (May 26, 2010)
  35. Yanukovych: Ukraine currently not ready to join NATO [Архівовано 26 серпня 2014 у wayback.archive-it.org], Kyiv Post (May 27, 2010)
  36. а б Ukraine drops NATO membership bid, EUobserver (June 6, 2010)
  37. Cabinet approves action plan for annual national program of cooperation with NATO in 2010, Kyiv Post (June 24, 2010)
  38. а б Усова Л. С. ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА УКРАИНЫ: МЕЖДУ ВНЕБЛОКОВОСТЬЮ И ЕВРОАТЛАНТИЧЕСКОЙ ИНТЕГРАЦИЕЙ // «Власть», № 7, 2011. Архів оригіналу за 2 жовтня 2015. Процитовано 16 січня 2022. 
  39. Україна офіційно приєдналася до операції НАТО з протидії піратству «Океанський щит» [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] — Перший національний, 22 лютого 2013
  40. Ukraine, NATO to hold security exercises during Euro 2012 [Архівовано 8 червня 2012 у Wayback Machine.], Kyiv Post (26 March 2012) Yanukovych signs decree on Ukraine-NATO annual cooperation programs [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.], Interfax-Ukraine (12 June 2013) Military manoeuvres in Ukraine [Архівовано 2013-10-16 у Wayback Machine.] Thys, John (22 лютого 2013). Ukraine Joins NATO's Counter-Piracy Operation. RIA Novosti. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 26 квітня 2013. 
  41. Генсек НАТО: альянс остается «искренним другом Украины». Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  42. Розвиток особливого партнерства України з НАТО. Архів оригіналу за 12 квітня 2019. Процитовано 11 березня 2018. 
  43. Рада отменила внеблоковый статус Украины. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 16 січня 2022. 
  44. Програма тренування українських військових за стандартами НАТО триватиме до 2017 року. 17 червня 2015. Архів оригіналу за 17 червня 2015. Процитовано 17 червня 2015. 
  45. Україна та НАТО підписали меморандум про технічне співробітництво. 24 квітня 2015. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 24 квітня 2015. 
  46. Порошенко затвердив програму співробітництва Україна-НАТО на 2015 рік. 24 квітня 2015. Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 24 квітня 2015. 
  47. Україна та НАТО підписали меморандум про технічне співробітництво. 27 квітня 2015. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 27 квітня 2015. 
  48. Росія розгорнула системи, які можуть використовуватися як ядерна зброя, - НАТО. 22 травня 2015. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 22 травня 2015. 
  49. Олександр Турчинов: Ядерна загроза з боку Росії - реальність. 20 травня 2015. Архів оригіналу за 23 травня 2015. Процитовано 20 травня 2015. 
  50. США та НАТО не планують розміщувати системи ПРО в Україні, - Держдеп. 20 травня 2015. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 20 травня 2015. 
  51. Київ не звертався до Заходу з пропозицією розмістити системи ПРО - Порошенко. 6 червня 2015. Архів оригіналу за 8 червня 2015. Процитовано 6 червня 2015. 
  52. Парламентська асамблея НАТО визнала прагнення України щодо вступу в альянс. 18 травня 2015. Архів оригіналу за 21 травня 2015. Процитовано 18 травня 2015. 
  53. В НАТО нескоро з'явиться спільна позиція щодо членства України, - Клімкін. 25 травня 2015. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015. 
  54. Столтенберг пояснив, чому НАТО не дає Україні зброю. 26 травня 2015. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 26 травня 2015. 
  55. Порошенко затвердив нову Стратегію нацбезпеки. 27 травня 2015. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 27 травня 2015. 
  56. Турчинов пропонує НАТО реанімувати проект Ан-70 (оновлено). 27 травня 2015. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 27 травня 2015. 
  57. Не всі країни-члени НАТО готові підтримати вступ України до Альянсу, - Яценюк. 29 травня 2015. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  58. У НАТО заявляють, що Україна ще не готова до вступу. 29 травня 2015. Архів оригіналу за 31 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  59. Україна переходить на стандарти НАТО. Затверджені перші два. 5 червня 2015. Архів оригіналу за 5 червня 2015. Процитовано 5 червня 2015. 
  60. У ЗСУ планують створити Сили спецоперацій за стандартами НАТО. 6 червня 2015. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 6 червня 2015. 
  61. НАТО перезахоронить ядерні відходи в Україні, половина - на неконтрольованих територіях. 17 червня 2015. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 червня 2015. 
  62. МакКейн: Те, що Україна не член НАТО - наша помилка, але її можна виправити. 20 червня 2015. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 20 червня 2015. 
  63. Порошенко рассказал, когда Украина сможет рассчитывать на членство в НАТО. 30 червня 2015. Архів оригіналу за 3 липня 2015. Процитовано 30 червня 2015.  (рос.)
  64. Рада ратифікувала дві угоди з НАТО. 1 липня 2015. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 1 липня 2015. 
  65. НАТО взялося за відновлення українського флоту. 15 липня 2015. Архів оригіналу за 15 липня 2015. Процитовано 15 липня 2015. 
  66. Український авіаційний завод отримав сертифікацію НАТО. 17 липня 2015. Процитовано 17 липня 2015. [недоступне посилання з квітня 2019]
  67. В Україні запроваджено більше половини стандартів НАТО. 31 серпня 2015. Архів оригіналу за 2 вересня 2015. Процитовано 31 серпня 2015. 
  68. Українська армія перейшла на аптечки за стандартами НАТО. 1 вересня 2015. Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. 
  69. Україна відновлює участь у військовій програмі НАТО. 2 вересня 2015. Архів оригіналу за 3 вересня 2015. Процитовано 2 вересня 2015. 
  70. Яценюк відкрив навчання "Сі Бриз" та пообіцяв повернути ВМС України до Криму. 1 вересня 2015. Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. 
  71. Яценюк: мета України – вступ до НАТО. 1 вересня 2015. Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 1 вересня 2015. 
  72. У Львові відбудуться спільні навчання ДСНС і НАТО. 14 травня 2015. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 20 травня 2015. 
  73. Украина реформирует сектор нацбезопасности для будущего членства в ЕС и НАТО. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 16 січня 2022. 
  74. НАТО сповільнило переговори з Україною щодо використання системи ПРО. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 2 лютого 2017. 
  75. До України прибув Генеральний секретар НАТО. http://mil.in.ua. Український мілітарний портал. 10 липня 2017. Архів оригіналу за 13 липня 2017. Процитовано 10 липня 2017. 
  76. Україна отримала від НАТО статус країни-аспіранта. http://www.unn.com.ua/. Українські національні новини. 10 березня 2018. Архів оригіналу за 10 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018. 
  77. Україна аспірант НАТО. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 10 березня 2018. Архів оригіналу за 11 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018. 
  78. Ukraine pushes ahead with plans to secure NATO membership. Associated Press. 20 вересня 2018. Архів оригіналу за 4 лютого 2022. Процитовано 15 жовтня 2018. 
  79. Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 12 червня 2020. 
  80. Zelenskyi said in Britain that Ukraine needed a MAP in NATO. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. 
  81. Амбіції України — отримати План дій щодо членства на Саміті НАТО у 2021 році, — Андрій Таран. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 1 грудня 2020. 
  82. У 2021 році НАТО розгляне питання ПДЧ для Грузії. Укрінформ. 13 грудня 2020. Архів оригіналу за 13 грудня 2020. Процитовано 31 травня 2021. 
  83. Україна хоче отримати ПДЧ разом із Грузією – Шмигаль. Українська правда. 9 лютого 2021. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 31 травня 2021. 
  84. Прем'єр-міністр та Генсек НАТО обговорили подальші кроки на шляху євроатлантичної інтеграції України. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021. 
  85. Литва запропонує НАТО надати Україні ПДЧ — Ґабріелюс Ландсберґіс (obozrevatel.com). Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 10 квітня 2021. 
  86. Глава МЗС Латвії: час надати Україні план дій щодо членства у НАТО
  87. Заява Міністра оборони України Андрія Тарана | Міністерство оборони України (mil.gov.ua). Архів оригіналу за 12 лютого 2022. Процитовано 10 квітня 2021. 
  88. Спільна декларація Дев'ятого засідання Стратегічної ради високого рівня між Україною та Турецькою Республікою. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 10 квітня 2021. 
  89. Надання Україні ПДЧ буде наступним логічним кроком щодо членства в НАТО — сенатор США | Європейська правда (eurointegration.com.ua). Архів оригіналу за 3 червня 2021. Процитовано 3 червня 2021. 
  90. Сенатор США: якби Україна і Грузія отримали ПДЧ у 2008 році, не думаю, що конфлікт із Росією узагалі був (radiosvoboda.org). Архів оригіналу за 17 лютого 2022. Процитовано 3 червня 2021. 
  91. Володимир Зеленський під час зустрічі з сенаторами США: «Північний потік — 2» — це потужна зброя, яку дають до рук Росії — Офіційне інтернет-представництво Президента України (president.gov.ua). Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 3 червня 2021. 
  92. NATO — News: Brussels Summit Communiqué issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Brussels 14 June 2021, 14-Jun.-2021. Архів оригіналу за 15 серпня 2021. Процитовано 14 червня 2021. 
  93. European Truth. NATO Secretary General: It is not up to Russia to decide whether Ukraine will be a member of the Alliance. Архів оригіналу за 2 лютого 2022. Процитовано 14 червня 2021. 
  94. Конгрессмены предложили объявить Украину страной «НАТО-плюс» (golosameriki.com). Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  95. а б в г Soldiers, Separatists, Sanctions: A Timeline Of The Russia-Ukraine Crisis. NDTV CONVERGENCE LIMITED. Agence France-Presse. 24 лютого 2022. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 28 лютого 2022. 
  96. Russia moves troops and U.S. sends weapons as fear of war mounts in Ukraine. The Washington Post. 25 січня 2022. 
  97. Russia signals little optimism on resolving crisis as the West races to shore up support for Ukraine. The Washington Post. 27 січня 2022. 
  98. U.S., Russia clash sharply over Ukraine at U.N. meeting. The Washington Post. 31 січня 2022. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  99. Situation along Russian Federation-Ukraine Border Can Only Be Resolved through Diplomacy, Political Affairs Chief Tells Security Council (SC/14783). UN SECURITY COUNCIL. Meetings Coverage and Press Releases. 31 січня 2022. Архів оригіналу за 12 лютого 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  100. Child, David; Alsaafin, Linah (16 лютого 2022). Latest Ukraine Updates: NATO says no sign of Russia de-escalation. Al Jazeera. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  101. Stoltenberg, Jens (19 лютого 2022). Remarks by NATO Secretary General Jens Stoltenberg at the Munich Security Conference session Hand in hand: Transatlantic and European Security. NATO. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  102. Russian lawmakers just gave Putin another way to escalate tensions with Ukraine—just as some of Russia’s troops reportedly pull back. Fortune (англ.). Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  103. Russia’s Federation Council votes for recognition of pseudo-republics "DPR", "LPR". Ukrinform. 22 лютого 2022. 
  104. а б Roth, Andrew; Borger, Julian (21 лютого 2022). Putin orders troops into eastern Ukraine on 'peacekeeping duties'. The Guardian. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 22 лютого 2022. 
  105. Statement by the NATO Secretary General on the recognition by Russia of the self-proclaimed Donetsk and Luhansk People’s Republics. NATO. 21 лютого 2022. Архів оригіналу за 22 лютого 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  106. Ukraine conflict: Biden sanctions Russia over 'beginning of invasion'. BBC News (en-GB). 23 лютого 2022. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 23 лютого 2022. 
  107. Sarkar, Alisha Rahaman; Marcus, Josh; Giordano, Chiara (24 лютого 2022). Dozens dead and airports bombarded after Putin invades Ukraine – live. The Independent. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 24 лютого 2022. 
  108. Poland will not send fighter jets to Ukraine, says president. EURACTIV MEDIA NETWORK BV. 1 березня 2022. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  109. European plan to donate fighter jets to Ukraine collapses. POLITICO LLC. 1 березня 2022. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  110. NATO rejects no-fly zone; Ukraine slams 'greenlight for bombs'. Al Jazeera. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 5 березня 2022. 
  111. US considers sending F-16s to Poland if Warsaw gives its MIG-29 to Ukraine. EURACTIV MEDIA NETWORK BV. 7 березня 2022. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  112. US dismisses Polish plan to provide fighter jets to be sent to Ukraine. 9 березня 2022. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  113. Why Washington shut down Poland's offer to give Ukraine fighter jets. The Washington Post. 9 березня 2022. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  114. а б Polish offer to donate MiG-29 jets to Ukraine takes US officials by surprise. france24.com. 9 березня 2022. Архів оригіналу за 17 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  115. а б Poland's Fraught Offer: Fighter Jets for Ukraine, but Only Through U.S. Hands. 9 березня 2022. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  116. Hopkins, Valerie (9 березня 2022). After a Week of Siege, Bloodied Mariupol Plans Mass Graves. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  117. Press conference with NATO Secretary General Jens Stoltenberg, the Prime Minister of Latvia, Krišjānis Kariņš, the Prime Minister of Canada, Justin Trudeau, the Minister of Defence of Canada, Anita Anand and the Prime Minister of Spain, Pedro Sánchez. NATO. 8 березня 2022. Архів оригіналу за 22 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  118. Statement by NATO Heads of State and Government. NATO. 24 березня 2022. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  119. Mc Mahon, Méabh (25 березня 2022). NATO support “crucial” to Ukrainian resistance, Stoltenberg tells Euronews. Euronews. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  120. У США вважають, що Україна може “обійти” ПДЧ на шляху до НАТО, як Фінляндія та Швеція. www.eurointegration.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  121. Україна подає заявку на пришвидшений вступ до НАТО – Зеленський. Радіо Свобода (українською). 30 вересня 2022. Процитовано 1 жовтня 2022. 
  122. "Ми де-факто союзники". Зеленський підписав заявку України на пришвидшений вступ у НАТО. BBC News (українською). 30 вересня 2022. Процитовано 1 жовтня 2022. 
  123. Зеленський закликав Захід надати гарантії безпеки до вступу України в НАТО. Радіо Свобода (українською). 30 вересня 2022. Процитовано 1 жовтня 2022. 
  124. Якщо Україна подасть заявку на вступ до НАТО — ми її розглянемо, — Столтенберг. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 7 лютого 2015. 
  125. УКРАЇНА ВІДМОВИЛАСЯ ВІД ПОЗАБЛОКОВОГО СТАТУСУ. Архів оригіналу за 23 грудня 2014. Процитовано 23 грудня 2014. 
  126. Україна-НАТО: від знайомства до повноцінного членства / Укл. Павлюк М. В. — Чернівці, 2008. — 38 с. (с. 8)
  127. 70 % українців проти вступу до НАТО (опитування). Архів оригіналу за 26 жовтня 2013. Процитовано 5 вересня 2014. 
  128. Опитування: Українці не хочуть до НАТО. Архів оригіналу за 18 серпня 2014. Процитовано 5 вересня 2014. 
  129. http://tsn.ua/video/video-novini/internet-spilnota-progolosuvala-za-ukrayinu-v-skladi-nato-i-yes.html?type=2 [Архівовано 10 березня 2014 у Wayback Machine.] 69 % українців-користувачів інтернету за вступ до НАТО, 31 % — проти
  130. NATO-Ukraine relations In the public focus [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Razumkov Centre, 17-25 June 2002 (page 55)
  131. [Українці за ЕС, але проти НАТО https://www.pravda.com.ua/news/2003/07/4/2994517/ [Архівовано 15 лютого 2022 у Wayback Machine.]]
  132. ELECTION BRIEFING NO. 16 — EUROPE AND THE UKRAINIAN PRESIDENTIAL ELECTION OF 2004 [Архівовано 13 березня 2006 у Wayback Machine.], European Parties Elections and Referendums Network/University of Sussex
  133. Українці хочуть вступати до ЄС і не хочуть до НАТО. Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 14 серпня 2020. 
  134. Кількість прибічників і противників вступу України до НАТО зрівнялася у 2016 р., за вступ до ЄС майже половина опитаних українців. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 14 серпня 2020. 
  135. Опитування: вступ до НАТО підтримує 44 % українців. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 14 серпня 2020. 
  136. Результати загальнонаціонального соціологічного опитування щодо членства України в НАТО та ЄС. Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 14 серпня 2020. 
  137. Europe or Russia? Whom will Ukraine Choose? [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.], The World Reporter (21 October 2011)
  138. FOM-Ukraine April 2009 survey [Архівовано 27 липня 2011 у Wayback Machine.], FOM-Ukraine, Retrieved on 4 June 2009
  139. Poll: over 40 percent of Ukrainians prefer Collective Security Treaty Organization , 12.5 percent favor NATO [Архівовано 6 червня 2012 у Wayback Machine.], Kyiv Post (November 26, 2009)
  140. http://en.rian.ru/world/20100302/158069130.html [Архівовано 7 травня 2010 у Wayback Machine.] Ukrainians want to enter EU, not NATO, poll shows], RIA Novosti (2 March 2010)
  141. Вступ України до НАТО підтримали дві третини українців, — опитування. Архів оригіналу за 24 серпня 2015. Процитовано 3 серпня 2015. 
  142. а б в The language question, the results of recent research in 2012 [Архівовано 9 липня 2015 у Wayback Machine.], RATING (25 May 2012)
  143. DW-Trend: Большинство украинцев — против вступления в НАТО. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 4 серпня 2014. 
  144. Большинство граждан Украины против членства страны в НАТО — Опрос. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 4 серпня 2014. 
  145. Украинцы все меньше хотят в НАТО, — опрос. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 4 серпня 2014. 
  146. Poll: Almost half of Ukrainians back Ukraine's accession to EU [Архівовано 30 вересня 2015 у Wayback Machine.], Kyiv Post (10 January 2012)
    (укр.) Майже половина українців хочуть в ЄС, трохи менше — в Митний союз Almost half of Ukrainian want the EU, a little less — the Customs Union [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.], Ukrayinska Pravda (10 January 2013)
    (укр.) EU and Customs Union? Where citizens want to go? — A national survey [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.], Democratic Initiative Foundation (21 to December 24, 2012)
  147. Украинцы хотят и в ЕС, и Таможсоюз, и в НАТО — опрос — Последние новости Украины — Мнения граждан страны по поводу будущего Украины разделились. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 4 серпня 2014. 
  148. Через Росію вже майже половина українців хочуть в НАТО. 13 червня 2015. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 13 червня 2015. 
  149. Независимое бюро новостей | Большинство украинцев выступили против членства в НАТО — опрос [Архівовано 8 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  150. Більшість українців раді угоді з ЄС, але не готові до членства в НАТО - опитування. 22 березня 2015. Архів оригіналу за 8 травня 2015. Процитовано 22 березня 2015. 
  151. Большинство украинцев выступают за единственный государственный язык, европейский выбор и унитарный характер государства, однако против вступления в НАТО. 22 квітня 2015. Архів оригіналу за 8 серпня 2014. Процитовано 22 квітня 2015.  (рос.)
  152. Результати соціологічного дослідження «Зовнішньополітичні орієнтації громадян України». 13 травня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 травня 2014. 
  153. Ставлення громадян до вступу в НАТО й інших питань безпеки. 13 травня 2014. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 13 травня 2014. 
  154. Соціологи зафіксували максимальний рівень підтримки ідеї членства України в НАТО. 17 липня 2014. Архів оригіналу за 9 травня 2015. Процитовано 17 липня 2014. 
  155. Из-за агрессии России уже почти половина украинцев хочет в НАТО, - исследование. 17 червня 2014. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 17 червня 2014.  (рос.)
  156. Вступление Украины в НАТО поддерживает почти половина украинцев - опрос. 26 липня 2014. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 26 липня 2014.  (рос.)
  157. 44 % українців виступають за вступ України до НАТО, що, на їхню думку, гарантуватиме безпеку держави, дасть змогу модернізувати армію і наблизить вступ України до ЄС. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 16 травня 2015. 
  158. Більше половини ймовірних виборців за вступ України до НАТО та проти миру на умовах передачі територій під контроль Росії. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 16 травня 2015. 
  159. Nearly 40 % of Ukrainians ready to demonstrate if authorities do not fulfil promises [Архівовано 12 листопада 2014 у Wayback Machine.], ITAR-TASS (October 22, 2014)
  160. Усе більше українців хочуть в НАТО та ЄС — опитування. Архів оригіналу за 8 квітня 2015. Процитовано 16 травня 2015. 
  161. Понад 40% українців хочуть вступу України до НАТО - опитування. 26 березня 2015. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 26 березня 2015. 
  162. About half of Ukrainian for accession to the EU and NATO — poll. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 16 травня 2015. 
  163. Українці підтримають вступ до НАТО на референдумі — опитування. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 16 травня 2015. 
  164. First-Ever IRI Ukraine National Municipal Poll: Ukrainians Deeply Concerned Over Corruption; Remain Committed to Europe and Democracy. Архів оригіналу за 20 травня 2015. Процитовано 20 травня 2015. 
  165. Яким інтеграцінийм напрямком має йти Україна: референдумими щодо вступу до Митного Союзу, Європейського Союзу, НАТО (Травень 2015). Архів оригіналу за 19 червня 2015. Процитовано 19 червня 2015. 
  166. NATO publics blame Russia for Ukrainian Crisis, but reluctant to provide military aid. 10 липня 2015. Архів оригіналу за 12 лютого 2019. Процитовано 10 липня 2015. 
  167. Українці незадоволені темпом реформ – опитування. 25 серпня 2015. Архів оригіналу за 28 серпня 2015. Процитовано 25 серпня 2015. 
  168. а б Майже 20% жителів Донбасу вже хочуть до НАТО - опитування. 3 серпня 2015. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 3 серпня 2015. 
  169. Підтримка вступу України до НАТО досягла рекордного рівня – опитування. 16 жовтня 2015. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 16 жовтня 2015. 
  170. а б Більшість українців хочуть в ЄС і НАТО – опитування. 30 березня 2016. Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 15 квітня 2016. 
  171. В Україні побільшало як прихильників, так і противників НАТО. 15 квітня 2016. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 15 квітня 2016. 
  172. Майже 44% українців підтримують вступ до НАТО – опитування. 9 червня 2016. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 9 червня 2016. 
  173. ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНЕ ОПИТУВАННЯ: УКРАЇНА В УМОВАХ ВІЙНИ (1 БЕРЕЗНЯ 2022). 1 березня 2022. Процитовано 4 серпня 2022. 
  174. СЬОМЕ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНЕ ОПИТУВАННЯ: УКРАЇНА В УМОВАХ ВІЙНИ (30-31 БЕРЕЗНЯ 2022). 5 квітня 2022. Процитовано 4 серпня 2022. 
  175. 62% українців вважають, що війна триватиме півроку і більше, але непримиримість щодо поступок Росії зростає. 4 серпня 2022. Процитовано 4 серпня 2022. 
  176. Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та штабом Верховного головнокомандувача об'єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо забезпечення підтримки операцій НАТО з боку України (текст). Архів оригіналу за 29 жовтня 2012. Процитовано 18 червня 2017. 
  177. Майже 60 % українців підтримують вступ до НАТО — опитування (radiosvoboda.org). Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  178. а б Більшість громадян країн НАТО підтримують вступ України в альянс. 10 червня 2015. Архів оригіналу за 18 червня 2015. Процитовано 10 червня 2015. 
  179. Sir Roderic Lyne (21 грудня 2021). Putin's Ukraine dilemma, and the security threat to Europe. Americas’ Global Role (англ.). Chatham House. Архів оригіналу за 26 грудня 2021. Процитовано 26 грудня 2021. .
  180. а б 7 фактов о попытках СССР вступить в НАТО [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Русская семерка. 31.03.2014 (рос.)
  181. Кочкин Н. В. История двух нот, или почему СССР не стал членом НАТО [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] «Международная жизнь», № 2-3/2009 (рос.)
  182. Програма НАТО «Партнерство заради миру» відзначила 20-річний ювілей [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Офіційний сайт МЗС України
  183. Homepage. NATO. Архів оригіналу за 26 березня 2009. Процитовано 8 жовтня 2015. 
  184. Єгор Божок: "Найкращий захист України від будь-якої майбутньої агресії – це сильна Україна з потужною та сучасною армією". Місія України при НАТО. 13 квітня 2016. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 19 червня 2020. 
  185. Bush backs Ukraine on Nato bid. BBC News. 1 квітня 2008. Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 4 квітня 2014. 
  186. Ukraine Says 'No' to NATO. Pew Research Center. 29 березня 2010. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 16 січня 2022. 
  187. Russia in Ukraine missile threat. BBC News. 12 лютого 2008. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 26 травня 2010. 
  188. Imperski kompleksy brativ rosiyan Abo Ne rozsypayte perly pered svynyamy [The Imperial complex of Russian brothers, or, Do not cast pearls before swine]. Ukrayinska Pravda (укр.). 3 липня 2008. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 16 січня 2022.  Проігноровано невідомий параметр |script-title= (довідка)
  189. NATO official: NATO needs both enlargement, Russia. UNIAN news. 20 листопада 2008. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 4 квітня 2014. 
  190. NATO needs both enlargement, Russia. Mathaba. 21 листопада 2008. Архів оригіналу за 24 січня 2016. Процитовано 4 квітня 2014. 
  191. Tony Halpin (20 листопада 2008). Don't turn deaf ear to Ukraine Nato bid, Viktor Yushchenko begs allies. The Times. Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 10 травня 2019. 
  192. Росія вимагає, щоб НАТО офіційно відкликало обіцянку про вступ України — УНІАН (unian.ua). Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  193. Україна без НАТО та іноземних військових: Росія оприлюднила список вимог до США та Альянсу — УНІАН (unian.ua). Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  194. EU support to Ukraine and the security architecture in Europe — European External Action Service (europa.eu). Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  195. У РФ хочуть замінити «формулу» про нерозширення НАТО на мадридському саміті (ukrinform.ua). Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  196. Столтенберґ: НАТО не піде на компроміси з Росією щодо членства України | Новини — актуальні повідомлення про події в світі | DW | 10.01.2022. Архів оригіналу за 4 лютого 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  197. U.S., Russia Still Far From Agreeing on Ukraine Border Crisis: Live Updates — The New York Times (nytimes.com). Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 10 січня 2022. 
  198. НАТО и РФ пока не согласовали взаимное возобновление представительств | Украинская правда (pravda.com.ua). Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  199. Переговоры Россия — НАТО 12 января 2022 — все подробности саммита онлайн — последние новости / НВ (nv.ua). Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  200. Росія вживе заходів, якщо не отримає відповіді щодо гарантій, заявив Лукашевич — РИА Новости, 13.01.2022 (ria.ru). Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  201. «Нашему терпению настал конец»: Лавров требует от Запада быстрого ответа по «гарантиям безопасности» (krymr.com). Архів оригіналу за 16 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  202. Белый дом ответил на заявление Лаврова о том, что у России «закончилось терпение» (krymr.com). Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 16 січня 2022. 
  203. У Росії пригрозили спалити Конституцію України на Хрещатику (ВІДЕО) — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 14 січня 2022. Архів оригіналу за 19 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022. 
  204. НАТО вирішило прийняти Україну та Грузію, питання лише у термінах, – Столтенберг. 24 Канал (укр.). Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022. 
  205. Ліпич, Ольга (19 січня 2022). У Росії висунули США пропозицію щодо України та Грузії у НАТО. OBOZREVATEL NEWS (укр.). Архів оригіналу за 1 лютого 2022. Процитовано 19 січня 2022.