Лісабонська угода

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти, англ. Treaty of Lisbon amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community. Офіційне підписання Лісабонської Угоди відбулося 13 грудня 2007 року, після чого документ підлягав ратифікації національними парламентами 27 держав Євросоюзу. Станом на 13 листопада 2009 року Угоду затвердили всі 27 країн ЄС. Угода набрала чинності 1 грудня 2009 року.

Новий договір покликаний замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 2,5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту.

Європейські керівні інституції набрали більшої повноти влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опинилися в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.

Формально новий договір не є конституцією — у ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір покликаний допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію.

Лісабонський договір визначає цілі та цінності ЄС: забезпечувати людям простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів; працювати задля сталого розвитку Європи; сприяти соціальній справедливості та соціальному захисту;сприяти економічній, соціальній та територіальній згуртованості держав-членів ЄС; підтримувати та поширювати цінності ЄС; робити внесок у захист прав людини, зокрема прав дитини.

Цілі та цінності ЄС [ред.ред. код]

Договір гарантує, що Європейський Союз буде:

• Забезпечувати людям простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів.

• Працювати задля сталого розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання та стабільності цін, високо конкурентоспроможної соціальної ринкової економіки, спрямованої на повну зайнятість та соціальний прогрес з високим рівнем захисту навколишнього середовища.

• Боротися проти соціального відчуження та дискримінації, сприяти соціальній справедливості та соціальному захисту.

• Сприяти економічній, соціальній та територіальній згуртованості та солідарності держав-членів.

• Залишатися відданим економічному та валютному союзу з євро своєї валюти.

• Підтримувати та поширювати цінності Європейського Союзу за його межами та робити свій внесок у мир, безпеку, сталий розвиток Землі, солідарність та взаємоповагу серед народів, вільну та чесну торгівлю та подолання бідності.

• Робити внесок у захист прав людини, зокрема прав дитини, а також суворо дотримуватися та розвивати міжнародне право, зокрема дотримання принципів Хартії ООН.

Основні положення Лісабонського договору [ред.ред. код]

Більше демократії, більше відкритості

Договір зміцнює голос громадянина в процесі ухвалення рішень

Новий інструмент залучення громадян до ухвалення рішень – так звана «Ініціатива громадян» - означає, що один мільйон осіб з декількох держав-членів може подати петицію до Європейської Комісії для внесення пропозицій щодо тих чи інших законопроектів. Таким чином, громадяни вперше отримують можливість прямо висловлюватися щодо законотворчого процесу в Європейському Союзі.

Договір збільшує кількість сфер діяльності ЄС, щодо яких Європейський Парламент та Рада Міністрів діятимуть за процедурою «спільного ухвалення рішень». Це означає, що депутати ЄП, обрані напряму громадянами ЄС, мають більший вплив на законодавство та бюджет Союзу.

Крім того, національні парламенти країн-членів отримали більше можливостей безпосередньо впливати на процес ухвалення рішень в ЄС. Нова система так званого завчасного попередження надає їм право вносити коментарі до законопроектів. Це гарантуватиме, що Європейський Союз не перебирає на себе вирішення питань, які краще розв’язувати на національному або місцевому рівнях.

Швидше та ефективніше ухвалення рішень

Лісабонський договір спрощує процедури ухвалення рішень у ЄС

У Раді Міністрів більше питань вирішуються голосуванням кваліфікованою більшістю - замість процедури одностайного ухвалення рішень. Це робить реалізацію потрібних заходів швидшою та ефективнішою.

Від 2014 року голосування кваліфікованою більшістю означатиме, що рішення Ради Міністрів потребуватимуть підтримки 55% держав-членів, які представляють щонайменше 65% населення ЄС. Така система надає ухваленим рішенням подвійної легітимності. Будь-які пропозиції щодо поширення голосування кваліфікованою більшістю на нові сфери діяльності ЄС здійснюються в межах чітких правил. Кожна держава-член ЄС повинна погодитися з будь-якою такою зміною, але національні парламенти матимуть право вето.

Проте вирішення питань у таких важливих сферах політики як оподаткування та оборона й надалі потребуватимуть одностайності в голосуванні.

Модернізуючи інституції ЄС

Ключова мета Лісабонського договору - оновити керівні інституції Європейського Союзу та зробити їх демократичнішими

Запроваджено нову посаду Високого представника з закордонних справ та безпекової політики, який водночас є Віце-президентом Європейської Комісії. Це зроблено для ефективнішої діяльності ЄС на міжнародній арені та задля кращого захисту інтересів та цінностей Союзу за кордоном.

Також створено посаду Президента Європейської Ради. Європейська Рада обирає свого Президента на термін до 5 років. Мета створення нової посади полягає в забезпеченні постійності та узгодженості у здійсненні Європейською Радою своїх функцій. Це робить також більш прозорою та послідовною діяльність усього ЄС. Президента Європейської Комісії обирає Європейський Парламент за пропозицією Європейської Ради.

Лісабонський договір закріплює та оновлює багато економічних положень, що їх містять попередні договори ЄС. Також він додає низку нових важливих сфер.

Економічна політика

Договір закріплює зобов’язання досягти економічного та валютного союзу - із євро як валютою ЄС.  Сьогодні євро є валютою 16 держав-членів Європейського Союзу.

Економічний та валютний союз є основною метою ЄС. Він потрібен для забезпечення повернення Європи до добробуту та зайнятості.

Європейський Союз у світі

ЄС зобов’язується поширювати його цінності у світі шляхом підтримки:

• миру та безпеки

• стабільного та збалансованого розвитку Землі

• солідарності та взаємоповаги народів

• вільної та чесної торгівлі

• подолання бідності

• захисту прав людини

• дотримання міжнародного права і його покращення, як це визначено, зокрема, у Хартії ООН.

Запровадження вищезгаданої посади Високого представника ЄС з закордонних справ та безпекової політики / Віце-президента Європейської Комісії надає більшої послідовності зовнішній діяльності Союзу й дозволяє йому мати єдину позицію на міжнародній арені. Лісабонський договір передбачає також створення Європейської служби зовнішньої дії, покликаної підтримувати Високого представника у його діяльності.

Безпека та оборона

Лісабонський договір чіткіше визначає роль ЄС у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики. Рішення з питань оборони потребують одностайного схвалення всіма 27 державами-членами ЄС.

Ті місії, які ЄС виконував за його межами, мали на меті підтримку миру, попередження конфліктів та зміцнення міжнародної безпеки у контексті Хартії ООН.

Договір розширює відповідні повноваження Європейського Союзу. Тепер до них входять операції з роззброєння, консультації та допомога з військових питань, а також допомога у відновленні стабільності після конфліктів.

Також Договір надає можливість тіснішої співпраці у сфері оборони між тими державами-членами ЄС, які цього забажають.

Крім цього, Лісабонський договір передбачає надання державами-членами цивільних та військових сил, потрібних для імплементації Спільної оборонної та безпекової політики. Договір визначає роль Європейської оборонної агенції.

Лісабонський договір містить підпункт про солідарність у разі, якщо держава-член стає жертвою терористичної атаки, природної або техногенної катастрофи.

Правосуддя та злочинність

Лісабонський договір містить нові важливі положення, які зміцнюють ЄС у боротьбі з міжнародною транскордонною злочинністю, нелегальною міграцією, торгівлею людьми, зброєю та наркотиками.

Лісабонський договір робить цю сферу більш прозорою, зміцнює роль Європейського Парламенту та Європейського Суду. Крім того, він прискорює процес ухвалення рішень, збільшуючи кількість сфер, рішення у яких ухвалюють кваліфікованою більшістю.

Крім цього, привнесені Лісабонським договором нові елементи допомагають Союзу та державам-членам забезпечити ефективніший захист фінансових інтересів та боротьбу з транскордонною злочинністю.

Водночас ці нові положення враховують розмаїття правових систем та традицій держав-членів ЄС. Зокрема, передбачено право держави-члена не брати участі у нових заходах, якщо вона вважає, що ті впливатимуть на засадничі аспекти її системи правосуддя.

Окремий виняток у Лісабонському договорі зроблено для Ірландії та Сполученого Королівства. Вони мають спільну правову систему та не є членами Шенгенської системи прикордонного контролю. Згідно зі спеціальними домовленостями, цим країнам дозволено вирішувати в кожній окремій ситуації, чи бути стороною законодавства ЄС у цій сфері.

Соціальна політика

Лісабонський договір робить більш амбітними соціальні цілі ЄС. Йдеться про те, що Союз при виробленні своїх політик та в усіх своїх діях братиме до уваги потребу досягнення високого рівня зайнятості.

Визнаною є ключова роль сфер економічних послуг - громадського транспорту, телекомунікацій, поштової служби, газо- та електропостачання. Роль ЄС тут обмежена, держави-члени мають більше свободи й гнучкості у постачанні та організації цих послуг і керуванні ними задля ефективної відповіді на потреби всередині країни.

ЄС має утримуватися від будь-яких дій, що можуть послабити роль держави-члена у забезпеченні охорони здоров’я, діяльності соціальних служб, поліції та служб безпеки. Також це стосується державних шкіл.

Оплата праці, право на об’єднання та правила з організації страйків так само залишаються компетенцією держав-членів ЄС.

Нові сфери співпраці

Договір містить важливі положення щодо низки нових сфер політики, зміцнюючи ЄС у боротьбі з міжнародною транскордонною злочинністю, нелегальною міграцією, торгівлею жінками та дітьми, наркотиками та зброєю.

Але особливо актуальними в сучасному світі є зміни клімату та енергетика.

Зміни клімату. Договір надає пріоритетності меті ЄС щодо просування стабільного та збалансованого розвитку в Європі на основі високого рівня захисту та поліпшення довкілля.

Він містить зобов’язання ЄС щодо просування на міжнародному рівні заходів, покликаних подолати регіональні та глобальні екологічні проблеми, зокрема у контексті боротьби проти змін клімату.

За умови зміцнення ролі ЄС щодо протидії змінам клімату він залишатиметься світовим лідером у боротьбі з глобальним потеплінням.

Енергетика. Лісабонський договір містить нові положення, які забезпечують належне функціонування енергетичного ринку. Зокрема йдеться про положення, які стосуються енергопостачання та досягнення ефективності та економії енергії, а також розвитку нових та відновлюваних джерел.

Для всіх держав-членів ЄС безпека енергопостачання є ключовим питанням майбутнього.

Договір підтверджує відданість ЄС ідеї спільної європейської політики у сфері стабільної та збалансованої енергетики.

Також Лісабонський договір забезпечує нові засади для співпраці держав-членів ЄС у спорті, сферах гуманітарної допомоги, цивільного захисту, туризму та дослідження космосу.

Права людини

Лісабонський договір визнає права, свободи та принципи, визначені у Хартії засадничих прав та робить її юридично обов’язковою.

Держави-члени ЄС підписали Хартію 2000 року.

Статус Хартії як юридично обов’язкової означає, що під час підготовки та імплементації своїх законів ЄС повинен дотримуватися прав, що їх визначено в тексті Хартії. Держави-члени Союзу мають робити так само під час імплементації законодавства ЄС у себе.

Права, які повинен мати кожен, включають захист особистих даних, право на притулок, рівність перед законом, заборону дискрімінації, рівність між чоловіками та жінками, права дітей та літніх людей, а також важливі соціальні права на кшталт захисту від нечесного звільнення та доступу до соціальної безпеки та допомоги.

Договір також надасть ЄС можливість приєднатися до Європейської Конвенції з прав людини. Ця конвенція та Європейський Суд з прав людини, який стежить за її дотриманням, є основою захисту прав людини у Європі.

Інституційні зміни[ред.ред. код]

Європейський Парламент

Європейський Парламент - це інституція ЄС, депутатів якої напряму обирають громадяни держав Союзу і яка їх представляє.

Лісабонський договір збільшує кількість сфер, в яких Європейський Парламент буде виконувати законотворчу роботу спільно з Радою Міністрів. Також він зміцнює свої повноваження щодо бюджету ЄС.

Спільна законотворча діяльність Європейського Парламенту та Ради Міністрів називається спільним ухваленням рішень.  Відтепер процедура спільного ухвалення рішень стала „звичайною законотворчою процедурою”. Це посилює законодавчу владу ЄП.

Європейська Рада

Європейська Рада складається з голів держав та урядів країн-членів ЄС: прем’єр-міністрів та президентів. Вона визначає політичне спрямування та пріоритети Європейського Союзу.

Згідно з Лісабонським договором, Європейська Рада стала повноправною інституцією ЄС, її роль чітко визначено.

Створено нову посаду Президента Європейської Ради, якого її члени обирають на термін до 5 років. Першим Президентом ЄР обрано Германа Ван Ромпея, який до того обіймав посаду прем’єр-міністра Бельгії.

Наявність посади Президента Європейської Ради надає діям ЄС більшої видимості та послідовності. Президент головує на засіданнях Ради, спрямовує її роботу та представляє ЄС на найвищому рівні за кордоном. До набуття Лісабонським договором чинності у Європейській Раді головували голови держав, які позмінно очолювали ЄС протягом шести місяців свого Головування.

Рада Європейського Союзу

Раду Європейського Союзу називають також Радою Міністрів. Вона складається з 27 державних міністрів, які представляють кожну державу-члена ЄС.

Рада є ключовим органом ухвалення рішень, який координує економічну політику ЄС та відіграє центральну роль у зовнішній та безпековій політиці. Вона поділяє законотворчу та бюджетну компетенції з Європейським Парламентом.

Після набуття Лісабонським договором чинності голосування кваліфікованою більшістю стає поширенішим, ніж одностайне голосування.

Від 2014 року почне діяти система, яка називається “подвійною більшістю”: рішення Ради потребуватимуть підтримки 55% держав-членів, які представляють щонайменше 65% населення Європи.

Новацією Договору є також те, що у Раді Міністрів закордонних справ головуватиме Високий представник Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики, який одночасно є Віце-президентом Європейської Комісії.

В інших галузях, таких як сільське господарство, фінанси та енергетика, у Раді буде продовжувати головувати міністр країни, що протягом чергових 6-ти місяців є країною-головою ЄС.

Високий представник Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики, Віце-президент Європейської Комісії

Згідно з Лісабонським договором, у ЄС створено нову посаду керівника спільної зовнішньої та безпекової політики і спільної оборонної політики. Запровадження посади Високого представника Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики, який одночасно є Віце-президентом Європейської Комісії, є вагомою но вацією. Першою на цю посаду було призначено Кетрін Ештон, котра доти працювала Комісаром ЄС з питань торгівлі. Нині вона у своїй діяльності поєднує функції двох посад, які існували раніше: Високого представника зі спільної зовнішньої та безпекової політики та Комісара ЄС із зовнішніх відносин.

Високий представник Європейського Союзу з закордонних справ та безпекової політики призначається Європейською Радою. Він (вона) головує у Раді міністрів закордонних справ та водночас є Віце-президентом Європейської Комісії. Високий представник має вносити пропозиції щодо сфери його компетенції, здійснювати зовнішню політику від імені Ради та представляти позицію ЄС на міжнародній арені.

Європейська Комісія

Європейська Комісія створена для незалежного представництва інтересів ЄС як єдиного цілого. Вона звітує перед Європейським Парламентом.

Єврокомісія є єдиною інституцією Союзу, наділеною правом ініціювати законопроекти. Комісія також реалізує політику ЄС у різних сферах, забезпечує виконання бюджету, керує програмами ЄС, представляє його на міжнародних переговорах, а також забезпечує правильне застосування договорів ЄС.

На засіданні Європейської Ради у грудні 2008 року голови держав та урядів погодилися, що до складу Комісії входитимуть по одному представнику від кожної держави-члена ЄС.

Лісабонський договір уточнює:

• які владні повноваження належать компетенції ЄС,

• які владні повноваження належать компетенції держав-членів ЄС,

• які владні повноваження спільно належать і ЄС, і державам-членам Союзу. Договір чіткіше, ніж раніше, визначає межі владних повноважень ЄС. Основним правилом є те, що Європейський Союз зможе впливати лише в межах тих владних повноважень, які надали йому держави-члени. Він повинен поважати той факт, що усі інші владні повноваження залишаються у держав-членів ЄС.

• ЄС має ексклюзивні владні повноваження у сферах дотримання правил конкуренції, монетарної політики єврозони та спільної торгівельної політики.

• Держави-члени ЄС мають першочергову відповідальність у сферах охорони здоров’я, освіти та промисловості.

• ЄС та його держави-члени мають спільну компетенцію у сферах внутрішнього ринку, сільського господарства, транспорту та енергетики. 

Основні реформи[ред.ред. код]

  • запровадження посади Високого представника із закордонних справ та політики безпеки, який представлятиме Союз на міжнародній арені, а також «постійного» Голови Європейської Ради (яка стає інституцією ЄС), котрого обиратимуть на 2,5 року, що забезпечить більшу узгодженість зовнішньої діяльності Союзу.
  • голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів
  • посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС.
  • кількість депутатів Європейського Парламенту мала зменшитися з 785 до 750, починаючи з 2009 року, тобто після виборів до Європарламенту. Кількість депутатів визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів.
  • Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.
  • в Європейському Суді створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої.
  • Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.
  • стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».

Посилання[ред.ред. код]


Європейський Союз – історія, підвалини, договори та угоди
1951 1957 1965 1986 1992 1997 2001 2007
Європейські спільноти Європейський Союз  
Європейська спільнота з вугілля та сталі
Європейська економічна спільнота (ЄЕС) Європейська Спільнота
Правосуддя та внутрішні справи Європейського Союзу
Європейська політична співпраця Спільна зовнішня політика та політика питань безпеки
Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом)
Париж Рим Брюссель Люксембург/Гаага Маастрихт Амстердам Ніцца Лісабон
Європейський Союз Це незавершена стаття про Європейський Союз.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.