Вікіпедія:Проєкт:Закарпатська область/Футбол у Закарпатській області
|
|
в рамках конкурсу «Пишемо про Закарпаття разом» учасником Створення Вікіпедія:Проєкт:Закарпатська область/Футбол у Закарпатській областіMihalina Lászlo. Від розміру та якості вмісту цієї статті станом на 22 грудня 2012 залежить остаточний бал конкурсанта, який її створив чи доповнив. Долучайтеся до конкурсу написанням та покращенням статей із запропонованого списків Закарпаття! |
|
Футбол у Закарпатській області[ред. код]
Розвиток футболу Закарпаття тісно зв'язаний з історією цього краю. Завдячуючи частій зміні державних кордонів та політичних режимів значна частина старшого покоління у ХХ століттю протягом свого життя набували громадянства чотирьох або й п'яти держав, не переступаючи кордонів рідного краю. Щораз, при зміні державних систем, разом зі зміною державної мови, приносили зміни у культурне життя, сліди чого у цьому регіоні можна впізнати до сьогоднішнього дня.
Коротка історія Закарпаття у кінці ХIХ і в першій половині ХХ сторіччя[ред. код]
Після поразки Австрії в австро-прусській війні 1866 року, було створено двоєдину державу — Австро-Угорщину. На відміну від австрійських Галичини і Буковини, які за конституцією 1867 складали окремі автономні області зі своїми сеймами (органами місцевого законодавства і самоврядування), Закарпаття безпосередньо входило до складу Угорського королівства. Але було поділене на чотири комітати цього королівства — Берег, Марамарош, Унґ і Угоча. У 1896 року в країні проходило святкування 1000-ліття прибуття угорського народу на цю територію: у Будапешті була відкрита Виставка тисячоріччя, передали в експлуатацію проспект Андраші та побудовану під ним Підземну залізницю, яка тоді була другою у Європі після Лондонської підземки, а також у центрі міста відкрили Великий круговий проспект. На честь вождів семи угорських племен, які завоювали ці краї у семи містах Угорщини, в тому числі і у мукачівському замку були встановлені Пам'ятники 1000-ліття. Адміністративні одиниці Угорщини до Першої світової війни не вважалися єдиним історичним регіоном. Закарпаття у минулі століття завжди було територією із змішаним населенням. Згідно даних переписів населення 1910 р. у чотирьох комітатaх мешкало 848428 осіб. З них нараховувалось 356067 мешканців русинської, 267091 угорської, 94273 румунської, 93047 німецької і 37950 словацької національності. Разом з тим ці дані не дають точної картини тому, що 128791 євреїв тоді було зараховано до угорського чи німецького населення.
Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 і 1919 роках утворилася низка держав, зокрема й Чехо-Словаччина. Згідно рішенням Мирової Конференції в Парижі територія Закарпаття потрапила до її складу, але у березні 1939 року згідно з рішеннями Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. та від 30 серпня 1940 р. Закарпаття, Північна Трансільванія і Секейський край знову увійшли до складу Угорщини. Закарпаття до весни 1944 року вважалося спокійним місцем в тому світі. Разом з тим, після окупації краю німцями, життя там корінним чином змінилось, почастішали репресії та арешти.
Червона армія увійшла до Ужгороду 27 жовтня 1944 року і згодом на Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз'єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «Про возз'єднання з Радянською Україною».
Коротка історія футболу[ред. код]
Мабуть найбільш відомий вид спорту у цілому світі — це футбол, який з'явився у Європі на початку XIX сторіччя. Подібну до сьогоднішньої гри в Англії грали школярі у 1820-х роках і тоді вже діяли певні правила, коли встановили розмір поля, кількість гравців, тощо. Перше аматорське футбольне товариство (FC Sheffield) було створено у Англії в 1857 році. Загальновизнану систему правил гри запровадили у 1862 році, а наступного року школи та суспільні організації створили свою першу федерацію (Football Association). Після цього футбол, за винятком ЗША і Японії, практично всюди став найпопулярнішим порівняно інших ігор з м'ячем. Протягом декількох десятків років майже у всіх країнах Європи з'явились футбольні дружини, які в першу чергу застосовували англійський стиль гри.
Підстави розвитку закарпатського футболу[ред. код]
В Угорщині футбол вперше був згаданий, як «англійська гра ногами» у книзі «Атлетичні заняття», написаній у 1879 році Лайошем Молнаром і графом Микшем Естерхазі. 1882 року в будапештській реформатській головній гімназії вже було створено перше спортивне товариство. В наступні роки були створені: «Уйпешт» (1885), MTK (1888), БТК (1897), ФТК (1899) і «Кішпешт» (1909). 1891 у Будапешті вперше провели усеугорські спортивні змагання серед учнів. Федерація футболу Угорщини свою діяльність розпочала 19 січня 1901 року, внаслідок чого на початку ХХ століття стало більше передових футбольних команд. У Закарпатті розвиток спорту розпочався також у восьмидесятих роках XIX сторіччя. В Ужгороді розпочали грати у футбол з 1893 року учні старших класів навчальних закладів. 15 серпня 1901 відбулася перша офіційна футбольна зустріч між збірною учнів Ужгорода та командою Будапештського атлетичного клубу (БАК). У складі господарів грали декілька будапештських студентів, які на той час перебували в Ужгороді. Символічно цей день був прийнятий днем створення Федерації футболу Закарпаття. В наступні роки гра швидко стала популярною у Собранцах і Великому Березному, а потім у Мукачеві, Берегові, Виноградові, Хусті та інших містах краю.
Подібний розвиток дістав футбол і на чехословацьких територіях. 15 серпня 1925 року в ужгородському клубі «Гніздо» патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік: Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу «Русь». На зборах обрано перший склад функціонерів клубу: головою став — Ілля Ґаджеґа, його заступником — Едмунд Бачинський, секретарем та керівником футбольної секції - Августин Лавришин. Кольорами клубу обрали зелено-червоні, а емблемою — офіційний герб краю: ліворуч синьо-жовті смуги, а праворуч червоний медвідь.
Перший офіційни поєдинок СК «Русь» зіграла 4 червня 1926 року. Суперником СК «Русі» став другий ужгородський клуб ЧсСК. Перший млинець для «Русі» вийшов глевким, результат матчу - 0:2 на користь ЧсСК. Футболісти СК «Русь» були аматорами. Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери, незалежно від своїх професій два рази на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування, а в суботу та неділю — грали у товариських чи календарних матчах.
У другій половині 1926 року «Русь» провела ще кілька товариських матчів. У 1927–1928 роках СК «Русь» зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у тому числі й двох міжнародних, які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 року у Львові. Суперником закарпатців була місцева команда СК «Україна». Результат обох матчів — 3:3.
СК «Русь» бере участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 році «Русі» вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 1930–1932 роках «Русь» знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини.
Переломним для команди можна назвати 1933 рік, коли вона вчетверте поспіль виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та «Русь» (Ужгород). Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК 3:2 та 0:0, із ШК 1:3 та 4:0, СК «Русь» набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.
У 1934 року було реорганізовано усю систему національного чемпіонату. Із кращих футбольних команд створювалися так звані "дивізії", яких було п'ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Тобто, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи — Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов'янські команди («Русь» та ЧсСК (Ужгород)) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТК (Берегово)).
У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії «Русь» виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками «Русі» були футболісти ЧсСК (Братислава). Попри те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі братиславці з аналогічним рахунком переграли «Русь», а в вирішальній грі на нейтральному полі ужгородці поступилися словакам 0:2 і втратили звання чемпіона Словаччини.
Але справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Через 11 років свого існування «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 років. «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. За звання чемпіона Словаччини 1936 року ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії — командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком — 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги.
У боротьбі за путівку до вищого дивізіону компанію ужгородцям склали переможці Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (Прага), СК «Градець-Кралове», «Батя» (Злін) та «Шумперк» (Меріш-Шемберг).
Закарпатці достойно виступили у групі і набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п'ятірки учасників — СК «Батя», яка належала взуттєвому королю Чехословаччини Яну Баті. Закарпатці впевнено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 році футболісти «Русі» стали відомі всій футбольній Чехословаччині як «літаюча команда вчителів». Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі. Вже у кінці 1936 — початку 1937 року В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чоловік. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товариські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Михалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та інші.
Після вильоту з національної ліги «Русь» знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем Верховинського кубка (згідно з вказівкою східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього «Русь» була допущена до розіграшу другої групи першості Угорщини.
За 20-річну свою історію (1925–1945)"Русь" зіграла понад 36 міжнародних ігор, з яких 21 — з угорськими , 7 — румунськими, 5 — польськими і 3 — чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 до 29 червня 1945 року вони виграли 11, у нічию зіграли — 6, а програли — 19 матчів. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 84:92. 26 разів приймали закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.
Саме гравці «Русі», який в кінці 1945 року практично припинив існувати як спортивний клуб, стали ядром новоствореного клубу «Спартак» (Ужгород) у 1946 році, який прославив вже радянське Закарпаття на теренах Української РСР. Останній склад СК «Русь» був слідуючий: І. та Й. Богдани, П.Крайняниця, Г.Лавер, М.Михалина, К.Олаг, В.Пап, Ю.Палинчак, В.Радик, Д.Товт, А.Шандор, А.Шерегі, В.Вишнньовський, В.Юхвід. Вже восени 1945 року декількох гравців команди запросили до збірної Закарпаття, яка восени 1945 року стала чемпіоном першої післявоєнної Спартакіади України з футболу. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 58:5. Ці спортсмени вже в юнацькі роки дістали дуже хороший вишкіл з майстерства, заснованого на чехословацькій та угорській футбольній школі. Як відомо, збірні команди цих країн у минулому столітті по два рази завоювали срібні медалі першості світу: у 1938 та 1954 роках — Угорщина, а у 1934 та 1962 роках — Чехословаччина. Все це в значній мірі впливало на розвиток закарпатського футболу у радянську еру тому, що гравці мали можливість використати багатий досвід цих країн в цій області.
Згадаймо, що фільми японського сценариста і кінорежисера Куросави Акіри також зробили величезний вплив на західне кіно, особливо на істинно американський жанр — вестерн. Він отримав міжнародну популярність і визнання після виходу у 1950 році на екран фільму «Расьомон», який був пройнятий відчуттям східного містицизму, а наступний міжнародний хіт — «Сім самураїв» (1954) свідчив про захоплення кінорежисера західним суспільством та його культурою. У дійсності одним з великих досягнень Куросави в 1950—х роках була розробка стилю створення фільмів, що стирають кордон між традиціями східної та західної культур і поєднують елементи високої і популярної культур. Зокрема джерелом натхнення стала для нього західна література. Наприклад, американський фільм «Чудова сімка» (англ. The Magnificent Seven), в якій знімалися багато зірок світового кіно, був переробкою «Семи самураїв». Основна заслуга Акіри Куросави полягає в тому, що він зблизив в мистецтві кіно традиції Сходу і Заходу і залишив після себе унікальну кінематографічну спадщину. Подібне явище відбувалося в той час в області національного футболу. Ураховуючи вагомий внесок закарпатців у його розвиток не було ніяких сумнівів, що ці спортсмени зможуть создати такі нові традициї в українському і радянському футболі, які характерні тільки для них. У 1945 році в історії Закарпаття настала нова епоха: край було возз’єднано з іншими областями України. І тут в повну силу проявило себе те явище, яке згодом назвуть «закарпатською футбольною школою».
Футбол у Закарпатській області[ред. код]
У січні 1946 року була створена команда «Спартак» (Ужгород). Цього ж року команда включилася у розіграш першості республіки з футболу, де брали участь 36 команд, розділених на чотири зони — центральну, південну, східну та західну. Послідовно перегравши двічі всі команди західної зони (лише одна нічия з львів'янами — 2:2), ужгородці вийшли у фінал. У фінальному турнірі, котрий відбувся у Києві у кінці липня, «Спартак» вперше завоював звання чемпіона республіки. Золотими призерами першості тоді стали: тренер Б.Вейг, О.Бокотей, капітан команди Д.Товт, Й.Біловарі, Г. Раковці, Г.Лавер, Я.Фабіян, О.Задор, М.Михалина, Р.Айгерт, В.Гайлик, К.Олаг, Ю.Фіялко, Г.Тесар (Темеші). У післявоєнні роки Закарпаття було одним із провідних футбольних регіонів України.
У серпні—вересні 1946 року відбувся турнір за право участі в першості СРСР серед команд майстрів. Ужгородці здобувають право виступати у другій всесоюзній лізі майстрів, беруть участь у розіграші кубка СРСР, де виграли у «Динамо» (Ленінград) та зазнали поразки від московських одноклубників. (До речі, це була єдина поразка «Спартака» в іграх сезону 1946 року). 1946 рік — перша зустріч ужгородців з флагманом українського футболу київським «Динамо», яка завершилась несподіваною перемогою спартаківців з рахунком 1:0.
У сезонах 1947–1949 років «Спартак» гідно виступав у першості СРСР. У ці роки тут дебютували різні відомі футболісти. До успіхів «Спартака» долучився ще й мукачівський «Більшовик», який став чемпіони республіки 1947 року, учасником першості СРСР у другій групі команди майстрів у 1948–1949 рр. Саме це покоління гравців й поклало початок так званій «закарпатській футбольній школі».
Після реорганізації чемпіонату СРСР (від Української РСР у другій групі могла виступати тільки одна команда) і «Спартак», і «Більшовик» знову взяли участь в першості Української РСР. Спартаківці виграли зональний турнір 1950 року й у фінальних іграх, котрі проходили у Києві, знову стали чемпіонами УРСР.
1953 рік теж приніс команді неабиякі успіхи. Спартаківці вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які від тепер проводились в Ужгороді. У перший же день змагань ужгородці розгромили харківське «Торпедо» — 6:1, з рахунком 2:0 перемогли «Динамо» (Проскурів), 6:1 — херсонських одноклубників і 4:0 — команду «Металург» (Жданів). Чемпіонами УРСР 1953 року стали: Д.Товт, Ю.Гегедши, С.Баран, Г.Лавер, Ф.Ванзел, Й.Егерварі, Т.Липко, Л.Віханський, А.Сабо, А.Фенцик, Б.Калинів, З.Дьєрфі, Д.Калинич, Й.Бондар, В.Соломонка, В.Ревачко, Й.Тулейбич, В.Гажо, К.Олаг. Тренери — Б.Вейг і В.Радик. У 1954 році постановою Головного управління у справах фізкультури і спорту «Спартак» (Ужгород) був включений у клас «Б» як триразовий чемпіон України. З цього моменту ужгородці незмінно виступали серед команд майстрів.
Відомий знавець шкіряного м’яча краю Степан Селменський згодом стверджував, що колишній угорський футбол базувався на техніці, у той час як чеський був більш силовим і жорстким. Закарпатцям вдалося перейняти як одну, так й іншу риси. Водночас радянський футбол більше спирався на фізичні якості спортсменів. Закарпатцям вдалося чотири рази ставати чемпіонами України, перейнявши плюси всіх трьох систем.
У 1961 році ужгородську команду було перейменовано на «Верховину», але таких успіхів, як у післявоєнний період клуб не досягав, хоча у 1964 та 1970 році команда посіла почесне 3-є місце. Після другої реорганізації системи розіграшу першостей СРСР у 1971 році змінила назву й закарпатська команда. Тепер вона стала називатись «Говерла» і почала виступати у другій лізі української зони. Перший рік в ній ужгородці провели невдало, але у 1972 році команда вже була другою. Срібними призерами першості СРСР серед українських команд другої ліги тоді стали: Василь Мелеш, Іван Ковач, Василь Медвідь, Микола Русин, Степан Гаджа, Віктор Грушко, Володимир Пінковський, Юрій Чирков, Микола Типчак, Степан Войтко, Степан Варга, Іван Качур, Йосиф Бордаш, Томаш Пфайфер, Олександр Поллак, Микола Іванчо, Микола Тимчак, Іван Вернер, Микола Митровський, Віктор Дубіно, Микола Шевченко, Микола Русин. Головний тренер Дезидерій Товт, тренер Іван Пажо, начальник команди Олександр Малець. Це було останнє найвище досягнення команди у чемпіонатах СРСР і покращити видатні результати «Спартака» ужгородські футболісти у радянську еру так і не змогли.
Чудова сімка Закарпаття[ред. код]
Це — 7 заслужених майстрів спорту: Михайло Михалина (1955), Йожеф Сабо (1967), Василь Турянчик (1967), Стефан Решко (1975), Василь Рац (1986), Іван Яремчук (1986), Йосип Беца (1991). У цей час Закарпаття стало справжнім футбольним Клондайком для цілого Радянського Союзу. З 1947 по 1991 рік у клубах вищої ліги СРСР грали понад сто закарпатців! Тренери робили паломництва на Закарпаття у пошуках талановитих футболістів по селах та містечках. Чимало клубів приїжджало сюди на перші весняні збори. Проводячи контрольні матчі з місцевими командами, пильне тренерське око обов'язково вихоплювало кілька здібних юнаків, яких відразу забирали з собою. Саме тоді народився вислів про «українську Бразилію», мовляв, футболістами тут не стають, а народжуються. У цей час Закарпаття дало Україні з десяток найвідоміших футболістів, які виступали за збірну Радянського Союзу: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Йосип Беца, Федір Медвідь, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук, Віктор Пасулько, Іван Гецко. Грали закарпатці і за збірні Чехословаччини, Угорщини й України. Протягом півстоліття не можна було уявити київське «Динамо» хоча би без одного закарпатця на полі. Завойовували вони найпочесніші трофеї — в тому числі Кубок кубків (Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук) та Суперкубок УЕФА (Стефан Решко), ставали олімпійськими чемпіонами (Йосип Беца) та срібними призерами першості Європи (Василь Рац, Іван Яремчук) . Показово, що в 1949 році у складі чемпіонів СРСР серед дублерів команди «Динамо» на гру виходило 9 закарпатців, котрі майже одночасно переїхали до Києва на протязі 1948 та 1949 років. У послідуючи два десятиріччя ця тенденція ще продовжувалась, але, на жаль, на сьогоднішній день той багатий потенціал повоєнних років просто вичерпався.