Координати: 48°31′53″ пн. ш. 34°3′42″ сх. д. / 48.53139° пн. ш. 34.06167° сх. д. / 48.53139; 34.06167
Очікує на перевірку

Вільні Хутори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вільні Хутори
Країна Україна Україна
Область Дніпропетровська область
Район Кам'янський район
Тер. громада Верхньодніпровська міська громада
Код КАТОТТГ UA12040050110093425
Облікова картка Вільні Хутори 
Основні дані
Перша згадка 1859 (165 років)
Населення 483
Територія 3,67 км²
Густота населення 131 осіб/км²
Поштовий індекс 51641
Телефонний код +380 5658
Географічні дані
Географічні координати 48°31′53″ пн. ш. 34°3′42″ сх. д. / 48.53139° пн. ш. 34.06167° сх. д. / 48.53139; 34.06167
Середня висота
над рівнем моря
100 м
Водойми р. Самоткань
Відстань до
обласного центру
80 км
Відстань до
районного центру
45 км
Відстань до
центру громади/сільради
29 км
Найближча залізнична станція Вільногірськ
Відстань до
залізничної станції
13 км
Місцева влада
Адреса ради с. Боровківка, вул. Квака, 4
Сільський голова Демчук Надія Тимофіївна
Карта
Вільні Хутори. Карта розташування: Україна
Вільні Хутори
Вільні Хутори
Вільні Хутори. Карта розташування: Дніпропетровська область
Вільні Хутори
Вільні Хутори
Мапа
Мапа

CMNS: Вільні Хутори у Вікісховищі

Ві́льні Хутори́ (давня назва — Вільнянське) — село Україні, Кам'янському районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 року становить 483 осіб. Входить до складу Верхньодніпровської міської громади.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Вільні Хутори розташоване на Придніпровській височині у північно-західній частині Дніпропетровської області області. Біля Вільних Хуторів знаходяться витоки річки Самоткані, нижче за течією примикає село Павло-Григорівка. Річка в цьому місці пересихає. Висота над рівнем моря 100—130 м.

Селом проходить автошлях територіального значення Т 0415.

Історія

[ред. | ред. код]

Вільні Хутори вперше згадуються у документах у 1859 році. На той час у селі мешкала 1471 особа (745 чоловіків та 726 жінок), налічувалось 245 дворів[1].

Станом на 1886 рік[2] — центр Вільно-Хутірської волості Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, населення становило 2 412 осіб. В селі налічувалось 402 двори, існували православна церква, школа, 3 лавки, відбувалось 2 ярмарки на рік.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3946 осіб (1959 чоловічої статі та 1987 — жіночої), з яких 3910 — православної віри[3].

Наприкінці 19 століття за 7 км від села побудовано залізничну станцію Катерининської залізниці Вільні Хутори. Це посприяло розвитку села. У 1956 році поблизу станції засноване місто, яке саме від неї отримало назву Вільногірськ.


В часи радянської влади Вільні Хутори з 1923 року були центром Вільнохутірської сільської ради, яка ліквідована рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської облради 21 травня 1981 року. З того часу село підпорядковується Боровківській сільській раді.

У Вільних Хуторах розміщувалась центральна садиба колгоспу «Шлях до комунізму». Була середня школа, лікарня на 50 місць.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 310 жителів села[4].

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 529 осіб, з яких 210 чоловіків та 319 жінок.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 465 осіб.[6]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 93,79 %
російська 5,59 %
білоруська 0,62 %

Сучасність

[ред. | ред. код]

Станом на 2011 рік в селі діє ФАП, бібліотека, клуб.

У Вільних Хуторах розміщений обласний комунальний заклад «Вільнохутірський кістково-туберкульозний санаторій».

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Деякій час в місцевій сільській школі вчителював Дубовик Михайло Тадейович (1900-1941) — український письменник, член літературної організації «Плуг», в 1941 репресований.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с. (рос. дореф.)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  3. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-59. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  4. Вільні Хутори. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Дніпропетровська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Дніпропетровська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Дніпропетровська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  8. Irena Konovets-Poplavska (29 липня 2024), Три судьбы на переломе. Ч.1/3 Повстанец Никанор Палагута - правая рука верхнеднепровских отаманов, процитовано 29 липня 2024

Джерела

[ред. | ред. код]