Деріївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Деріївка
Житлові приміщення для робітників на Андріївській перемичці (1913 рік)
Житлові приміщення для робітників на Андріївській перемичці (1913 рік)
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Онуфріївський
Рада/громада Деріївська сільська рада
Код КОАТУУ 3524681301
Облікова картка Деріївка 
Основні дані
Населення 1 141
Поштовий індекс 28121
Телефонний код +380 5238
Географічні дані
Географічні координати 48°54′51″ пн. ш. 33°45′54″ сх. д. / 48.91417° пн. ш. 33.76500° сх. д. / 48.91417; 33.76500Координати: 48°54′51″ пн. ш. 33°45′54″ сх. д. / 48.91417° пн. ш. 33.76500° сх. д. / 48.91417; 33.76500
Середня висота
над рівнем моря
83 [1] м
Місцева влада
Адреса ради 28121, с. Деріївка, вул. Риндака, 8, тел. 94-2-92
Сільський голова Зайвий Василь Федорович
Карта
Деріївка. Карта розташування: Україна
Деріївка
Деріївка
Деріївка. Карта розташування: Кіровоградська область
Деріївка
Деріївка
Locator Dot2.gif
Розташування села Деріївка

Дері́ївка — село в Україні, в Онуфріївському районі Кіровоградської області.

Центр сільської ради, розташоване на правому березі Дніпра при впадінні річки Омельник, за 30 км на північний схід від районного центру.

Населення — 1231 осіб (за іншими даними, 1141).

Село стало відоме завдяки розкопкам Деріївського могильника, як один з центрів середньостогівської культури. Розкопки вказують на Деріївку, як місцевість де вперше в історії людства було приручено коня.[1][2][3] Хоча є відомості щодо знайдених залишків домашнього коня на стоянках з Муліна та Давлеканова, що на Уралі, та датованих ранішим періодом (7-6 тисячоліть до н.е.). На жаль, докладні дослідження поблизу Деріївки наразі неможливі.

Історія[ред. | ред. код]

Село засновано наприкінці XVII сторіччя і спочатку було відоме як Дереївська слобода (інколи зустрічається у записах як Дереївка).

24 грудня 1751 року, згідно з указом імператриці Єлизавети Петрівни на територію Кіровоградщини були переселені серби з Угорського королівства, що належало до складу Австрійської імперії.

Відтоді розпочинається історія військово-землеробської колонії Нової Сербії. Створена для оборони Південної України від нападів турків і кримських татар, Нова Сербія становила собою низку захищених земляними укріпленнями (шанцями) поселень. Кожний з двох новосербських поселенських полків складався з 20 рот, які займали визначені ділянки території з ротними поселеннями у центрі.

Переселенцям було дозволено перейменовувати на свій лад відведені їм селища. Багатьом ротним поселеленням, на згадку про батьківщину, переселенці дали назви своїх рідних місць, завдяки чому можна встановити географію витоків новосербських колоністів.

Таки чином село Деріївка було ротними поселеннями (шанця 6-ї роти пандурського полку) Нової Сербії, і під час існування Нової Сербії (17521764) мало назву Вілагош — на честь батьківщини переселенців (зараз Румунія; назва в перекладі з угорської означає «світле» або «мирне»).

1776 р. генерал-губернатор Новоросії князь Г. О. Потьомкін видав розпорядження замінити іноземні назви колишніх новосербських шанців.

Згодом село належало до Куцеволівської волості. Станом на 1886 рік у селі мешкало 3363 осіб, 583 двори, 1 православна церква, етапне приміщення, поштова станція, 4 лавки, 3 ярмарки[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4355 осіб (2214 чоловічої статі та 2141 — жіночої), з яких 4322 — православної віри[5].

У ніч на 31 серпня частини поблизу села Деріївки між Ворсклою і Пслом 17-ї німецької армії переправилися на лівий берег і захопили плацдарм. Тут оборону тримала лише одна стрілецька дивізія, а на ділянці форсування — один стрілецький полк.[6]

Археологічні розкопки[ред. | ред. код]

Під селом виявлено поховання дніпро-донецької культури маріупільського типу.

У 1952—1962 рр. поблизу с. Деріївка внаслідок археологічних розкопок Дереївського могильника під керівництвом Дмитра Телегіна виділено один із центрів історико-культурної спільності — середньостогівську культуру, окрім того ще два поховання, пов'язані з Дніпро-Донецькою культурою. Поблизу села - поселення бронзової доби, розкопане Шарафутдиновою 1974 року.

Під час розкопок було знайдено найбільшу кількість кінських кісток, датованих 4 тис. до н. е. На зубах деяких екземплярів спостерігались сліди пошкоджень, які можуть свідчити, що вони були залишені уздою. Археологічні дані дали змогуамериканській дослідниці Марії Ґімбутас зробити висновок, що в цій місцевості вперше в історії людства було приручено коня. Згідно з курганною гіпотезою, висунутою Марією Ґімбутас, Деріївка (Dereivka) як один з центрів середньостогівської культури є батьківщиною пра-індоєвропейців. Щодо відмінної гіпотези, див. Ботайська культура (Казахстан).

6000 років тому, з цієї місцевості індоєвропейські мови досить швидко, завдяки більшій мобільності кіннотників, поширювалися на Схід, на Захід, на Північ і на Південь. Проте, згідно з іншими теоріями, носії середньостогівської культури є предками не всіх індо-європейців, а лише індо-аріїв.

Зараз Деріївський могильник, як і частина села Деріївка — куток Колодівка — вже понад 40 років покояться під водами штучного Кам'янського водосховища.

Інфраструктура села[ред. | ред. код]

У Дереївській середній школі навчається 160 учнів і працює 21 вчитель.

В селі діють будинок культури та бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт та 3 магазини, а також дві турбази і дві риббази.

Є футбольна команда «Граніт»

Народний хор "Берегиня"

Сільське господарство[ред. | ред. код]

Основними землекористувачами в селі є:

  • СТОВ «Придніпров'я» — 1504,2 га,
  • ТОВ «Еліта Придніпров'я» — 290,3 га,
  • СФГ Агрофірма «Славутич» — 341 га та інші.

Всього по сільській раді задіяно 2743 га ріллі.

Промислові об'єкти[ред. | ред. код]

Деріївське родовище граніту розташоване у північно-західній частині с. Деріївка за 3 км на правому березі Дніпра.

До 1997 року розроблялося Деріївським каменеподрібнювальним заводом.

Представлене гранітом та габро.

Поряд з наявним кар'єром за 5 км на південний схід розташоване перспективне родовище (Червоні камені) рожевого граніту та габро, які тут виходять на поверхню.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Matossian Shaping World History p. 43
  2. What We Theorize – When and Where Did Domestication Occur. International Museum of the Horse. Процитовано 2010-12-12. 
  3. Horsey-aeology, Binary Black Holes, Tracking Red Tides, Fish Re-evolution, Walk Like a Man, Fact or Fiction. Quirks and Quarks Podcast with Bob Macdonald (CBC Radio). 2009-03-07. Процитовано 2010-09-18. 
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-60)
  6. Війна на Полтавщині.

Джерела та література[ред. | ред. код]