Катерининська залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Катерининська залізниця
заплановане: Криворізька залізниця
Дніпропетровська залізниця (20.07 — 10.12 1926)
Ekaterinoslav Railway Administration (1905).jpg
Роки функціонування: 18831936
Країна: Українські губернії Російської імперіїFlag of the Ukranian State.svg УНРFlag of Ukrainian SSR.svg УРСР.
Штаб-квартира: Катеринослав
Статус: історична; увійшла до складу Придніпровської, Донецької, частково Одеської залізниць України;
та Південно-Східної залізниці Росії
Підпорядкування: МШС → НКШС → МШС
Експлуатаційна довжина колій: 2'827 версти, в тому числі 1'062 - двоколійних ліній (1913)
Екатерининская железная дорога (1919).jpg
Ширина колії: 1520 мм
Управління залізниці в Катеринославі. Вид з кута Катерининського проспекту та Привокзальної вулиці. Початок ХХ століття
Катерининська залізниця. Поштова листівка, 1900-ті роки
Залізна копальня поблизу станції Вечірній Кут Катерининської залізниці

Катери́нинська залізни́ця (рос. Екатерининская железная дорога) — державна залізниця в українських губерніях Російської імперії, що побудована у 18831904 роках.

Роботи по будівництву першої черги залізниці тривали всього 34 місяці. Акт державної комісії був підписаний, і з 18 травня 1884 року розпочався регулярний рух поїздів.

Після жовтневого перевороту та змін влади, 1918 року націоналізована і передана до підпорядкування народного комісаріату шляхів сполучення. 4 січня 1936 року залізниця перейменована на Сталінську[1].

Межі залізниці[ред.ред. код]

Залізниця проходила територією Харківської, Херсонської, Таврійської, Катеринославської губерній і територією Донщини.

В наш час частинами входить до складу Донецької, Одеської, Придніпровської, Південної залізниць України, та частка до Південно-Східної залізниці Російських залізниць.

Гілки[ред.ред. код]

Ростов-на-ДонуГорлівкаКатеринославДолинська, з гілками на Звєрево, Маріуполь, Міллерове, Бердянськ, Куп'янськ

Катерининська (1893 рік) Катерининська (1884 рік)
Донецько-Кам'яновугільна (1880 рік)[2] Донецько-Кам'яновугільна (1875 рік)
Костянтинівська (1872 рік)

Історія[ред.ред. код]

Проект будівлі залізничного вокзалу станції Верхівцеве, (1903 р.)
Перша будівля залізничного вокзалу станції Верхівцеве

У 1862 році перший міністр шляхів сполучення імперії висунув проект будівництва залізниці від Катеринослава до Донбасу.

22 квітня 1875 року уряд затвердив план будівництва дільниць магістралі від станції Казанка до станції Катеринослав і від станції Ясинувата до станції Синельникове.

18 травня 1884 року відкрито рух поїздів дільницями Ясинувата — Синельникове і Казанка — Катеринослав.
Зданий в експлуатацію залізничний міст через річку Дніпро.

У 1887 році експлуатаційна довжина залізниці становила 999 верст.

У роки економічного підйому імперії (1890-ті) відбулося потужне збільшення Катерининської залізниці за рахунок приєднаних до неї дільниць, викуплених в казну у приватних магістралей:

У грудні 1888 року після спорудження Саксаганської колії (Любомирівка — Колачевське), станція Любомирівка стала залізничним вузлом. Сучасну назву станції надано 1 січня 1904 на честь першого начальника Катерининської залізниці, талановитого інженера Олександра Верховцева.

У 1898 році побудовано залізничну лінію Колачевске — П'ятихатки — Любомирівка (нині — Верхвіцеве).

У 1899 році відкрито рух поїздів у напрямку Чаплине — Бердянськ.

У 1904 році введено в експлуатацію другу Єкатерининську залізницю (Кривий Ріг — Олександрівськ — Царекостянтинівка (після 1974 року — Комиш-Зоря)).

22 лютого 1908 року зданий в експлуатацію Кічкаський міст через Дніпро в Олександрівську (нині — Запоріжжя). Відкрито наскрізний рух по другій Катерининській залізниці.

У 1913 році Катерининська залізниця перевезла 2 млрд. 300 млн пудів різних вантажів, одержавши прибуток у 40 млн карбованців — рекорд залізничного транспорту в Росії.

Кічкаський міст після підриву

Перед Першою світовою війною почала діяти одноколійна гілка від Царекостянтинівки до Федорівки, яка забезпечила прямий шлях з Донбасу до Криму.

У 1915 році закінчено будівництво залізничної лінії Євпаторія — Сарабуз (нині — Острякове).

У грудні 1917 року на дорозі встановлено самоврядування. Посада начальника залізниці скасована.

У 1920 році введено в експлуатацію дільницю Джанкой — Армянськ.

У 1922 році колективу Катерининської залізниці вручено ордена Трудового Червоного Прапора УРСР за дострокове відновлення Кічкаського мосту.

У липні 1926 року разом з містом і станцією Катеринослав була перейменована Катерининська залізниця на Дніпропетровську залізницю[3], проте вже в грудні того ж року це рішення було скасоване.[4]

У 1927 році введено в дію лінію Нижньодніпровськ — Костянтиноград.

У 1930 році відкрито сортувальну станцію Нижньодніпровськ-Вузол.

У 1932 році закінчено будівництво локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол.

1932 року розпочалися роботи з електрифікації лінії Запоріжжя — Нікополь — Кривий Ріг. До листопада 1934 року було завершено спорудження лінії електропередачі напругою 35 кВ і на тягові підстанції Запоріжжя-Ліве та Канцерівка подали напругу.

10 березня 1935 року дільницею Запоріжжя — Нікополь почали курсувати поїзди на електричній тязі. Їх повели вітчизняні електровози ВЛ19.

Згодом зовнішнє енергопостачання 35 кВ отримали підстанції Підстепне, Апостолове та Довгинцеве. Електрифікацію було завершено 25 жовтня 1935 року — поїзди пішли на всій дільниці від Запоріжжя до Довгинцевого — найбільшої на той час електрифікованої магістралі СРСР[5].

4 січня 1936 року Катерининська залізниця була перейменована на Сталінську залізницю[1].

Начальники залізниці[ред.ред. код]

19.09.1883[6] — 18.11.1901  Верховцев Олександр Апполонович
19021906  Шмідт Федір Іванович
19061907  Міхін С. І
19071910  Стульгінський Владислав Ігнатович
7.09.1910[7] — ????  Ваніфат'єв Кирило Миколайович
19201920  Шелехес Ілля Савелійович  (комісар)
19221924  Іванов Костянтин Геннадійович
19241926  Ковилкін Степан Терентійович
19261928  Мальгінов Петро Михайлович
1928—193?  Кузовлєв К. М.
19331936  Білик Павло Борисович
  • Начальник будівництва залізниці — В. Титов.
  • Начальник Служби руху — інженер шляхів сполучень М. С. Філоненко, з 1903 р. призначений Керівником Есплуатаційного Відділу Управління залізниць[8].

Електрифікація[ред.ред. код]

Рухомий склад залізниці[ред.ред. код]

Катерининська залізниця мала рухомого складу 1 250 паровозів, 3 072 товарних і 995 пасажирських вагонів. Його обслуговування та ремонт велися в залізничних майстерень станцій Катеринослав, Ясинувата, Авдіївка, Дебальцеве та інших.

На залізниці експлуатувалися паровози серії «Ш» і «Щ» та паровози серії Од («джойка»).[11]

Паровоз ЭШ 4444 (4).jpg Parovoz Zhch-6517.jpg Од размеры.jpg
Паровоз, модель «Ш» Паровоз, модель «Щ» Розміри товарного паровоза
серії «О»д(оригінал 1914 р.,
комп'ютерна графіка 2006 р.)

Вокзали Катерининської залізниці[ред.ред. код]

Кринка.PNG Ст. Макеевка (-Грузовая).jpg Hacapetivka.jpg
Вокзал станції Нижньокринка Вокзал станції Макіївка-Вантажна Вокзал станції Хацапетівка


Ханжёнково.jpg Ст. Караванная.jpg
Вокзал станціїХанженкове Вокзал станції Караванна

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Постановление ЦИК СССР от 4 января 1936 г. «О переименовании Екатерининской железной дороги в Сталинскую железную дорогу»
  2. У 1893 році у слобідську частину Костянтинівської лінії (Костянтинівка — Ясинувата) була передана з Донецько-Кам'яновугільної в управління Курсько-Харьківсько-Азовської залізниці
  3. Постанова Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 20 липня 1926 року «Про переназвання міс. Катеринослава на „Дніпропетровськ“, ст. Катеринослав на ст. „Дніпропетровськ“ і Катерининської залізниці на „Дніпропетровську залізницю“»
  4. Постанова Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 10 грудня 1926 року «Про зміну постанови Президії ЦВК Союзу РСР з 20 липня 1926 р. про переназвання м. Катеринослава на «Дніпропетровськ», ст. Катеринослав на станцію «Дніпропетровськ» і Катерининської залізниці на «Дніпропетровську» залізницю»
  5. Электрический подвижной состав // История железнодорожного транспорта России и Советского Союза. Том 2: 1917—1945 гг. — СПб., 1997.
  6. рос. дореф. Списокъ личнаго состава Министерства Путей Сообщенія. Изданіе канцеляріи Министра. С.-Петербург. 1896 г. — 1518 с.
  7. рос. дореф. Списокъ личнаго состава Министерства Путей Сообщенія. Центральные и мѣстныя учрежденія. Изданіе канцеляріи Министра. Петроград. 1916 г. — 609 с., (стор. 270)
  8. Журнал «Железнодорожник» 1903 г. N 13. 24 Августа. по электр. // Перемены в личном составе. стр. 385.(рос.)
  9. История электрификации железных дорог СССР (1929—1940)
  10. Афонина, 1996, с. 114
  11. В. А. Раков. Паровозы серии О // Локомотивы отечественных железных дорог 1845—1955. — 1995. — С. 140—153.(рос.)


Залізниці Це незавершена стаття про залізниці.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.