Вінченцо Джеміто
| Вінченцо Джеміто | ||||
|---|---|---|---|---|
| Vincenzo Gemito | ||||
_-_1887_-_Autoritratto.jpg) | ||||
| Автопортрет, 1887 р., малюнок-начерк | ||||
| Народження |
16 липня 1852 Неаполь, Італія | |||
| Смерть | 1 березня 1929 (76 років) | |||
| Неаполь | ||||
| Національність | італієць | |||
| Країна |
 Італія | |||
| Жанр | скульптура | |||
| Навчання | Accademia di Belle Arti di Napolid | |||
| Діяльність | скульптор, художник, pastellist, рисувальник | |||
| Напрямок | реалізм | |||
| Роки творчості | 1868[1] — 1929[1]–1929[1] | |||
| Вчитель | Stanislao Listad | |||
| Відомі учні | Luigi Pepe Diazd | |||
| Член | Академія витончених мистецтвd | |||
| Твори | Vincenzo Petrocellid[2] | |||
|
| ||||
 Вінченцо Джеміто у Вікісховищі | ||||
Вінченцо Джеміто (італ. Vincenzo Gemito; 16 липня 1852 — 1 березня 1929) — італійський дизайнер і скульптор, прихильник реалізму в мистецтві.
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
В Італії важко здивувати бідністю. Але бідність в Неаполі увійшла у прислів'я і була страшною реальністю для тисяч мешканців міста.
Вінченцо народився в бідній родині дроворуба. На другий день по народженні дитини бідна мати віднесла хлопчика на поріг шпиталю для покинутих немовлят Аннунціата (шпиталь Благовіщення в Неаполі). Підлітку пощастило, в 10 років його всиновила неаполітанська родина, котра щойно поховала власну дитину. Ще в шпиталі для покинутих немовлят Аннунціата йому дали прізвище Джеміто. Хлопчик потрапив в родину ремісника і його готували до долі ремісника.
Освіта і самоосвіта[ред. | ред. код]
Згодом хлопця влаштували до майстерні скульптора Еммануеле Каджано, де відкрились художні здібності підлітка. Підліток демонстрував таку майстерність, що його влаштували в Неаполітанську академію красних мистецтв в 12-річному віці. В академії Вінченцо Геміто заприятелював із майбутнім художником Антоніо Манчіні (1852—1930), дружні стосунки з яким зберігав роками. Дещо пізніше почав навчатися в Академії Доменіко Маджоре вечорами. У віці 16 років виліпив фігуру підлітка за грою, котра принесла юнакові перше визнання. Король Віктор Еммануїл I придбав скульптуру для постійного експонування в музеї Каподімонте.
Практично на цьому його освіта закінчилася, бо нікому було її сплатити за бідняка. Почалися роки самоосвіти.
Трирічний паризький період[ред. | ред. код]
1877 року він прибув у Париж, де виставляв власні твори в різних галереях і салонах. У Парижі заприятелював із французьким художником Мейсоньє, представником стилю академізм. Брав участь у Всесвітній виставці 1878 року. Отримав визнання, коли виставив в паризькому Салоні скульптуру «Хлопчик-рибалка», над удосконаленням якої довго працював. У Парижі розпочав працювати модним портретистом-скульптором. Після смерті покровителя Мейсоньє 1780 року повернувся в Неаполь.
Шлюб, бідність і психічна хвороба[ред. | ред. код]
По поверненю в Італію деякий час мешкав на острові Капрі, де пошлюбився із Анною Кутоло.
1883 року він зробив рішучій крок до самостійності і зміцнення власного фінансового стану. Він започаткував створення власної ливарної майстерні, аби працювати в техніці втраченого воску, поширеної з доби італійського відродження.
Ще 1887 року він отримав замову на скульптуру «Імператор Карл V», котру виконав із мармуру і виставлену в Королівському палаці в Неаполі. Мармур не був улюбленим матеріалом скульптора (що працював в теракоті і в бронзі), тому він вважав, що скульптура вийшла гірше за його можливості.
Виявилися ознаки психічних розладів. Вінченцо усамітнився і довгий час працював лише як малювальник. Частку років провів під наглядом в психіатричній лікарні.
Пізні твори[ред. | ред. код]
Полегшення психічного стану 1909 року надало можливість повернутися до майстерності скульптора. Він малював і звернувся до ліплення. Незважаючи на вік і хворобу мав тверду руку. У малюнках збереглися як його бачення скульптора, так і майстерність виконання. Колекціонери особливо поціновують твори його пізньої пори, визнаючи Вінченцо Геміто психічно нестабільним, але геніально обдарованим.
Галерея графічних творів[ред. | ред. код]
_-_Nudo_di_giovinetto_-1909-.jpg)
-
«Голова Богородиці »
-
«Відпочинок»
-
«Хлопчик-рибалка», штудія
-
«Олександр Македонський верхи на коні Буцифалі», 1904 р.
-
Анна Геміто, 1909 р.
-
_-_Giovinetto_che_dorme_(1914).jpg)
_-_Studio_per_Il_pescatore_2_(1871)_disegno_-_p._XLI.JPG)
_-_Alessandro_a_cavallo_di_Bucefalo_(1904).jpg)
_-_Studio_per_Acquaiolo_(1925).jpg)
Галерея скульптур[ред. | ред. код]
-
«Художник Мейсоньє».
-
«Художник Маріано Фортуні»
-
«Хлопчик-рибалка»
-
«Брати продають Йосипа в рабство», (рельєф)
-
«Водонос»
-
Голівка Медузи Горгони. 1911 р.
Вибрані твори[ред. | ред. код]
- малюнки
- дизайн ювелірних виробів
- монумент на честь художника Мейсоньє
- монумент на честь короля Карла V
- портрет жінки (погруддя)
- портрет Джузеппе Верді (погруддя)
- портрет Доменіко Мореллі (погруддя)
- портрет художника Маріано Фортуні (погруддя)
- автопортрет
- «Підліток з рибкою»
- «Брати продають Йосипа в рабство», (рельєф)
Див. також[ред. | ред. код]
- Бокс для покинутого немовляти
- Усиновлення
- Благодійність
- Самоосвіта
- Виставка
- Скульптура
- Погруддя
- Мореллі
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вінченцо Геміто |
- Salvatore Di Giacomo, Vincenzo Gemito, Minozzi, Napoli 1905. (Ristampa, a cura di Michele Buonuomo: Il Mattino, Napoli 1988).
- Alfredo Acito], Gemito, Milano, 1938.
- Alberto Savinio, Seconda vita di Gemito, in Narrate, uomini, la vostra storia, Milano, Bompiani, 1942. (Ristampato Milano, Adelphi, 1984).
Посилання[ред. | ред. код]
- Elena Lissoni, Vincenzo Gemito [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.], catalogo online Artgate [Архівовано 16 травня 2016 у Wayback Machine.] della Fondazione Cariplo, 2010, CC-BY-SA.
|
