Вірівка (Ємільчинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вірівка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Великояблунецька сільська рада
Код КОАТУУ 1821782202
Основні дані
Населення 156
Площа 0,976 км²
Густота населення 159,84 осіб/км²
Поштовий індекс 11242
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°47′06″ пн. ш. 27°56′27″ сх. д. / 50.78500° пн. ш. 27.94083° сх. д. / 50.78500; 27.94083Координати: 50°47′06″ пн. ш. 27°56′27″ сх. д. / 50.78500° пн. ш. 27.94083° сх. д. / 50.78500; 27.94083
Середня висота
над рівнем моря
212 м
Місцева влада
Адреса ради 11241, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Великий Яблунець , тел. 76-2-46
Карта
Вірівка. Карта розташування: Україна
Вірівка
Вірівка
Вірівка. Карта розташування: Житомирська область
Вірівка
Вірівка
Мапа

Ві́рівка — село в Україні, в Ємільчинському районі Житомирської області. Населення становить 156 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Згідно мапи Волинської губернії 18671875 рр. новостворена слобода Вєровка[1] межувала на той час із такими населеними пунктами. На північному заході з селом Нараївкою, на північному сході з селом Яблунець, на південному сході з селом Непізнаничі, а на південному заході з німецькою колонією Непізнаничі. З північно-східної околиці слободи до південно-східної тягнулися болота Ліски, Калинске, Салів Луг та Щенівське. З болота Калинське бере свій початок невелика річка Орлиця, яка тече на захід через південну околицю слободи і впадає в річку Уборть.

Історія[ред. | ред. код]

Сорбода Вєровка була створена в 1861 році в лісовому урочищі Нодрадин місцевою збіднілою польською шляхтою села Непізнаничі, яке поміщик Томаш Врочинський продав німецьким колоністам. Переселенці вимушені були для будівництва власного житла викупити земля у власника Емільчинського ключа, статського радника та кавалера  ордена Св. Анни 4-го  ступеня потомственого дворянина  Аполлона Івановича Уварова (1793—1870 рр.).

Новостворену слободу Уваров назвав на честь своєї єдиної доньки Вєри. Першими поселенцями слободи було 12 сімей. Це родини Весельских, Вольських, Жигадлів, Жидецьких Желізків, Кемпських, Комнацьких, Корбутів, Напольських, Островських, Суховецьких та Цвецінських. Пізніше за рішенням Уварова  в  центрі слободи на горі на території 2 десятин побудували нову корчму, в яку було запрошено працювати єврейську родину Розенфельда Шайя  з сусіднього  села  Нараївки.

Відповідно вимогам адміністративно-територіального устрою Волинської губернії слобода Веровка відносилася до Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту. Відстань від повітового міста 53 версти, від волості 14 верст. Станом на 01.01.1906 року в слободі  було 57 дворів і  364 мешканців[2].  А вже перед першою світовою війною тут було майже 100 дворів.

Сусідство з німецькими колоністами  спонукало вєровців до ефективного господарювання.  Під час проведення Столипінської реформи вєровці відстояти своє право проживати на хуторах, де вся земля і господарство знаходилися на одній ділянці і постійно були під контролем господаря. Все  мінялося  на краще, Селяни продавали малокерованих волів   і заводили коней. Вози стали робити як у німців, на залізних осях, які були міцнішими при перевезенні вантажів і легші на ходу.  Плуги і борони робити залізними. Домогосподарки навчилися працювати на коловоротках, за рахунок чого збільшилися  вироби з полотна та овечої шерсті.

Переважна більшість родин слободи були заможними.  Кожна родина для ведення домашнього  господарства мала у своїй власності землю, розміри якої становили  в середньому від 12 до 60 десятин. Селяни купували  землю за власні кошти.  Займалися землеробством і тваринництвом. Власні господарства були великими і заможними. Рентабельне товаровиробництво сільськогосподарської продукції  забезпечувало стабільний рівень цін. До прикладу, ціни були такими: 1 куряче яйце  коштувало 1 копійку, курка — 20 коп., гуска — 40 коп., півкварти горілки — 40 коп., корова — від 15 до 25 рублів.  Для інформації, місячна платня  вчителя початкової школи становила 25 рублів. У 1916 році закінчується будівництво залізниці Коростень — Новоград-Волинськ, яка проходить по південній околиці Вєровки.

До встановлення радянської влади мешканці слободи вільно здійснювали свої релігійні обряди у різних культових закладах. Так, православні в  церкві Різдва Богородиці села Андрієвичі, римо-католики в костелі Святого Антонія села Бараші, а євреї в синагозі м. Новоград-Волинська.

Заможні і вільни вєровці радянську владу, яку більшовики принесли з далекого Петрограду, сприйняли насторожено і без будь якої довіри до неї. При проведенні примусової колективізації земля і господарства  селян перейшли у власність новоствореного колгоспу.  Більшовицькі агітатори і пропагандисти цинічно брехали селянам про щасливе майбутнє життя. Тих, хто задавав агітаторам незручні питання, брали на замітку і вони непомітно зникали із слободи назавжди. В селянському середовищі з'явилося нове радянське слово «куркуль».

Під час сталінських репресій в 30-ті роки минулого століття органами НКВС безпідставно заарештовано і позбавлено волі на різни терміни 16 мешканців слободи, з яких 9 чоловік розстріляно. Нині всі постраждалі від репресій реабілітовані і їхні імена відомі.

Вольський Домінік Іванович, Дворецький Антон Францович, Желізко Франка Іванівна, Жигадло Петро Миколайович, Жигадло Степан Григорович, 1 Жигадло Теофіл Іванович, Кайданович Антон Іванович, Кайданович Павло Іванович, Каленський Франц Гнатович, Куровський Йосип Миколайович, Островська Рафаліна Михайлівна, Островська Гелена Петрівна 1922, Островський Вацлав Матвійович, Островський Іван Вікторович, Островський Петро Францович, Островський Степан Петрович.

В період другої світової війни 14 мешканців села  були учасниками  бойових дій в лавах Радянської  Армії та Війська Польського, з яких 11 чоловік загинуло.

Слобода Вєровка  в різні періоди  входила до таких сільських рад.  Сільська рада  Нараївська (1923; 11.08.1954 р.), Анжелінська (08.09.1925 р.), Красногірська (07.06.1946 р.), Андрієвицька (29.06.1960 р.), Великояблунецька (12.08.1974 р.).

Були у Вєровці і власні учителі, мешканці села — подружжя Мержвинських, Франц Станіславович та Фелістина  Степанівна.

На протязі всього періоду  заснування   слободи Веровка до перших 12 родин  поселенців приєднувалося більше  30 представників  з таких родин як Адамовичі, Білявські, Бонковські, Бочковські, Ваховські, Венгловські, Висоцькі, Вишинські, Войцеховські, Гарбовські, Гонгали, Грабовські, Дурковські, Жолновські, Завадські, Зеленські, Кайдановичі, Каленські, Котвицькі, Кудринські, Куровські, Осинські, Пригоцькі, Свіжевські, Синицькі, Скаковські, Скоркі, Словаковські, Туровські, Фелінські, Шваби, Янковські. Деякі з вказаних родин занесені в дворянську родову книгу Волинської губернії і є прямими нащадками збіднілої польської шляхти, для якої в свій час українська поліська земля стала на віки рідною домівкою.[3]  

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Вольський Антон Петрович, (1893—1986), автор книги «Слобода Вєровка».
  • Грабовський Валентин Болеславович (1937—2004), український поет.

Примітки[ред. | ред. код]

 Джерела та література[ред. | ред. код]

  1. Вольський А. П. Слобода Вєровка. — Житомир, 2015. 241 с. PDF
  2. Грабовський В. Б. Квітка на камені. — Київ; Радянський письменник, 1988. — 171 с. — ISBN 5-333-00111-1

Посилання[ред. | ред. код]