Луїзіана
| Штат Луїзіана англ. State of Louisiana фр. État de Louisiane | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Прізвисько: Штат пеліканів (англ. Pelican State  ) | |||||
| Девіз: «Союз, справедливість і впевненість» | |||||
 Карта США з відміченим штатом Луїзіана | |||||
| Офіційна мова | немає | ||||
| Столиця | Новий Орлеан і Батон-Руж | ||||
| Найбільше місто | Новий Орлеан | ||||
| Площа | 135 382 км² (31) | ||||
| • Ширина | 210 км | ||||
| • Довжина | 610 км | ||||
| • Суходіл | 134 382 км2 | ||||
| • Широта | 88° 49′ W to 94° 03′ W | ||||
| • Довгота | 28° 56′ N to 33° 01′ N | ||||
| Населення | 4 657 757 (25-е) | ||||
| • Густота населення | 34,4/км2 (24) | ||||
| Висота[en] | |||||
| • Найвища точка | Дріскіллd 163 м | ||||
| • Середня висота | 30 м | ||||
| • Найнижча точка | Новий Орлеан −2 м | ||||
| Перед приєднанням | Territory of Orleansd | ||||
| Приєднання до США | 30 квітня 1812 (18-ий) | ||||
| Губернатор | Джефф Ландріd | ||||
| Законодавча влада | Легіслатура штату Луїзіана | ||||
| Сенатори | Білл Кессіді (R) Джон Нілі Кеннеді (R) | ||||
| Часові пояси | CDT, Америка/Чикагоd, UTC−6 і UTC−5 | ||||
| ISO 3166 | US-LA | ||||
| Абревіатури | LA | ||||
| Сайт | louisiana.gov | ||||
 | |||||
Луїзіана (англ. Louisiana) — штат у США, над Мексиканською затокою. Площа — 123,7 тис. км². Населення — 4,4 млн мешканців (30 % — чорношкіре населення). Столиця — Батон-Руж. Головні міста: порт Новий Орлеан, Шривпорт, Лафаєтт, Лейк-Чарльз. Примексиканська низовина з дельтою Міссісіпі. 40 % території — ліси.
На заході Луїзіана межує з Техасом, на півночі — з Арканзасом, на сході — з Міссісіпі, на півдні територія обмежена водами Мексиканської затоки. Територія штату чітко поділяється на дві частини — «верхню» й «нижню». Остання характеризується великою кількістю болотистих низовин.
Найвища точка — пагорб Дрискілл, висота над рівнем моря — всього 163 м.
Видобуток нафти, газу, сірки; нафтопереробна, хімічна, металургійна (алюміній) промисловість; вирощування бавовни, цукрової тростини, сої; судноплавство; нафтогазопроводи.
Населення сучасного штату за переписом 2000 року складається з білих (63 %), чорних (32 %), азійців (5 %) та інших. 92 % вважають рідною англійську мову, 5 % — французьку, 3 % — іспанську.
Непрості расові відносини різко напружились після входження Луїзіани до складу США, продовжують захмарюватися численними расовими непорозуміннями та відкритими протистояннями (виступи афроамериканців після урагану Катріна, криваві події й масові мітинги в невеликому місті Джена у 2007 році).
Креоли й каджуни французького походження домінують на більшій частині півдня штату Луїзіани. Обидві групи мають свою мову і культуру, але йде змішування культур і мов. Каджуни — нащадки французів, насильно виселених британцями з території Акадії (зараз Нова Шотландія). Креоли з Луїзіани поділяються на дві групи: білі креоли-французи й чорні (кольорові) креоли. Білі креоли-французи переважно французького й іспанського походження, але також можуть походити від італійців, ірландців або німців. Чорні креоли переважно представляють суміш африканської, французької, іспанської та індіанської спадщин.
Луїзіана посідає друге місце серед штатів США за кількістю афроамериканців, які проживають на її території (32,5 %), поступаючись лише сусідньому Міссісіпі (36,3 %).
Білі британського походження переважають на півночі Луїзіани. Ці люди переважно мають англійське, уельське та шотландсько-ірландське коріння і поділяють спільні з сусідніми штатами культуру й протестантську релігію.
Перед продажем Луїзіани кілька німецьких сімей переселилося в сільську місцевість уздовж річки Міссісіпі, в місце, яке пізніше стало відомим як Німецький берег. Вони змішалися з суспільством креолів і каджунів. Оскільки Новий Орлеан — великий порт і третє за добробутом місто країни, це приваблювало сюди численних ірландських, італійських та німецьких іммігрантів, які спочатку переважно були католиками.
Азійське населення Луїзіани охоплює нащадків китайських робітників, які прибули сюди в XIX і на початку XX століть. У 1970-ті та 1980-ті в Мексиканську затоку прибули численні біженці з В'єтнаму й південно-східної Азії, щоб працювати у сфері риболовної промисловості та видобутку креветок. Близько 95 % азійського населення Луїзіани сконцентровано в Новому Орлеані. У 2006 році було підраховано, що в Луїзіані проживає близько 50 000 людей азійського походження.
| Мови[1] | Частка людей старше 5 років, % |
|---|---|
| Англійська | 91,26 |
| Іспанська | 3,30 |
| Французька | 2,79 |
| В'єтнамська | 0,59 |
| Каджунська | 0,51 |
| Китайська | 0,16 |
| Арабська | 0,15 |
| Креольська | 0,15 |
| Німецька | 0,14 |
| Тагальська | 0,08 |
| інші | 1,03 |
Судова влада в Луїзіані складається з системи судів, які тлумачать і застосовують цивільне й кримінальне право. Верховний суд Луїзіани є вищим судом штату. Є також п'ять апеляційних судів, 43 районних суди, п'ять судів у сімейних справах або справах неповнолітніх, 48 міських судів і три парафіяльних суди.[2]
Згідно зі статистикою ФБР, це 10 найнебезпечніших міст в Луїзіані за 2020 рік:[3]
- Хаммонд
- Опелусас
- Олександрія
- Марксвілл
- Бастроп
- Кроулі
- Монро
- Уокер
- Уест Монро
- Лісвілл
Французький квартал в Новому Орлеані, джаз, ресторани, «Марді гра»; дельта річки Міссісіпі, національний парк Жана Лафітта, національний історичний парк Чалмет.
- Луї Армстронг,
- П. Борго,
- Г'юї Лонг
У давнину територію штату населяли індіанці племен атакапа, туніка-білоксі, читімача, чокто, натчез та ін.
Починаючи з експедиції Ернандо де Сото (1539—1542), територія нинішньої Луїзіани була відкрита й освоєна іспанцями. З колоніальних підприємств Кавальє де ла Саля в 1680-х роках почалася французька колонізація регіону. 1682 року він з загоном дістався до Міссісіпі, спустився майже до її гирла й оголосив весь басейн річки володінням Франції. Діяльність Ла Саля була схвалена королем Франції, він був призначений губернатором нової колонії Луїзіана (названа ім'ям Людовика XIV) і на чотирьох кораблях з колоністами вирушив обживати нове володіння. Устя Міссісіпі відразу не знайшли, втратили один корабель, інший захопили іспанці. Колоністи, які висадилися на берег, бідували, звинувачували у своїх бідах Ла Саля і врешті-решт розправилися з ним. Однак колонія мало-помалу набирала чинності, і в 1718 році було засновано місто Новий Орлеан. В 1763 році східна частина території Луїзіани опинилася під контролем англійців, західна відійшла спершу до іспанців, потім, у 1800 році, до французів.
Населення Луїзіани зазнало значних змін протягом своєї історії. Під час французького та іспанського режимів в Луїзіані сформувалася мультирасова ієрархічна драбина з трьома головними складовими: білі плантатори (спочатку вихідці з Європи: Іспанії та Франції), а потім народжені тут креоли та їхні сім'ї, які становлять еліту колоній. Далі за ними слідували кольорові — вільне населення змішаного європейсько-індіансько-африканського походження, особливо швидко розвивалося в умовах інституту пласаж (співжиття білих панів і кольорових дівчат), а також негри-раби з Африки. Як і в Латинській Америці, кордони між цими приблизно рівними трьома групами були нечіткими, тому була висока мобільність населення при досить патріархальному укладі життя. Основними мовами колоніального періоду були французька (особливо в місті Новий Орлеан — на той момент столиці) і іспанська (в муніципалітеті Сен-Бернард).
За часів іспанського правління в середині XVIII століття кілька тисяч акадійців, гнаних Британією з території Нової Шотландії, приїжджали сюди, осідаючи переважно в південно-західній частині Луїзіани, нині відомої як Акадіана. Акадійців іспанський уряд прийняв добре, а їхніх нащадків стали називати «кахунс».
Коли в 1776 році США здобули незалежність, їх стала турбувати європейська присутність на західних кордонах і можливість безперешкодного доступу до річки Міссісіпі. У міру того, як американці просувалися на захід, вони виявили, що Аппалачі створювали перешкоду в просуванні товарів на схід. Найлегшим шляхом сплавляти продовольство було використовувати пліт для переправлення вниз за течією Огайо й Міссісіпі в порт Новий Орлеан, де товар вантажився на судна, що прямували через океан. Проблема полягала в тому, що іспанці володіли обома берегами Міссісіпі за поселенням Начез. В амбітні плани Наполеона входило створення нової імперії, заснованої на торгівлі цукром між країнами Карибського басейну. Луїзіана в цьому контексті служила своєрідним складом для всієї цукрової продукції. Але через неуспіхи в захопленні цукрових островів (Санто Домінго) і через брак коштів на ведення війни в Європі Наполеон вирішив продати ці території.
Входження Луїзіани до складу США обернулося справжньою трагедією для неороманського укладу життя, який встиг сформуватися в XVII—XVIII століттях.
Англійці й німці, які масово переселяються до Луїзіани в XIX—XX століттях, зробили все можливе, щоб витіснити спочатку французьку та іспанську мови, а потім розправитися і з м'якою, дуже демократичною структурою місцевої громади, яка поєднала риси трьох громад регіону. Спочатку в штаті встановлюється повна сегрегація рас, потім запроваджується правило однієї краплі крові, поширює свій вплив Ку-клукс-клан, встановлюються закони Джима Кроу. В XIX столітті в Мексику переїжджає основна маса вільного кольорового населення, залишки якого були зведені до становища негрів-рабів. Проте чорне та кольорове населення (корінні франко-креоли й афроамериканці) переважало в Луїзіані до 1900 року.
З іншого боку, США зберегли в Луїзіані її традиційне право (франкомовні кодекси були перекладені на англійську мову). В наш час Луїзіана — єдиний штат США, де в загальних рисах діє континентальне громадянське право, що походить від римського права, тоді як англосаксонське загальне право, що базується на прецеденті, проникло сюди лише в дуже слабкому ступені.
Після утворення США східна частина Луїзіани увійшла до складу нової держави. 20 грудня 1803 року відбулося найбільше придбання в історії США — Сполучені Штати купили у наполеонівської адміністрації також і західну Луїзіану за суму в 15 мільйонів американських доларів (див. Луїзіанська покупка). Територія провінції була розділена між кількома штатами.
У 1849 році столиця Луїзіани за пропозицією тодішнього губернатора А. Джонсона була перенесена з Нового Орлеана в Батон-Руж.
Громадянська війна в США зруйнувала економіку плантацій. Відновлення йшло повільно, але в 1930-х роках Луїзіана стала одним зі світових центрів переробки нафти зі свердловин Мексиканської затоки.
Сучасна Луїзіана є центром соціальної напруженості в США[4].
- ↑ [1] [Архівовано 1 грудня 2007 у Wayback Machine.]
- ↑ Louisiana Court Records | CourtRecords.org. louisiana.courtrecords.org. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
- ↑ Louisiana. FBI (амер.). Архів оригіналу за 30 липня 2020. Процитовано 13 серпня 2020.
- ↑ Даниил Студнев (13 травня 2013). Стрельба на параде в Новом Орлеане была актом уличного насилия. ИТАР-ТАСС. Архів оригіналу за 17 червня 2013. Процитовано 8 червня 2013.
 Арканзас
|
||
 Техас
|
|
 Міссісіпі
|
| Мексиканська затока |
