Ґліцинія
| Ґліцинія | |
|---|---|
| |
| Цвіт ґліцинії | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Бобовоцвіті (Fabales) |
| Родина: | Бобові (Fabaceae) |
| Підродина: | Метеликові (Faboideae) |
| Триба: | Millettieae |
| Рід: | Ґліцинія (Wisteria) Nutt. |
| Види | |
| |
 Вікісховище: Wisteria
| |
Ґліцинія[1] (від грец. γλυκός — «солодкий»), також вістарія, вістерія (Wisteria) — рід ліаноподібних дерев'янистих рослин у країнах Східної Азії та східній частині США, також поширених у культурі по цілому світу.
Мають гарний цвіт довжиною 10—18 см, переважно бузкового, рожевого або білого кольорів. Цвітіння починається навесні у країнах Європи та Азії і наприкінці літа у США.
Етимологія[ред. | ред. код]
Назва вістарія походить від прізвища американського вченого, професора анатомії Пенсільванського університету Каспара Вістара, (1761—1818). Деякий час назву вимовляли та писали як вістарія (Wistaria), проте Міжнародним кодексом ботанічної номенклатури вона встановлена в написанні Wisteria.
Характеристика[ред. | ред. код]
_29_Apr,_2009_-_panoramio.jpg)
Ґліцинії в цілому є великими дерев'янистими листопадними ліанами. Серед видів найбільш поширена ґліцинія китайська (Wisteria sinensis). Інший вид, що росте в Японії, ґліцинія японська (Wisteria floribunda), також поширений у культурі. Багаторічна добре розвинена рослина має висоту до 15—18 м, з пониклими гілками-ліанами, з 7—13 непарноперистими листочками завдовжки до 30 см. Квітне навесні, в кінці березня — утворюються фіолетові запашні квіти, зібрані в повислі китиці.
Поширення[ред. | ред. код]
Ґліцинії зустрічаються в лісах провінцій Хубей і Сичуань в Китаї. Широко використовуються в декоративному садівництві по всьому світі, але переважно у вологих субтропіках. У садівничій культурі створені форми ґліциній з білими, світло- і темно-фіолетовими квітками. В Україні культивують ґліцинію на Чорноморському узбережжі Криму та на Закарпатті, також зростає в ботанічному саду ім. О. Фоміна та в інших місцях. На півдні США акліматизовані ґліцинії поширені не лише в культурі, але й у дикій природі.
Вирощування[ред. | ред. код]
Популярна в садах ліана. Більшість сортів морозостійкі до -20°С, деякі витримують до -35°С. Швидко нарощує зелену масу, вимагає підрізування двічі на рік. Часто ламає власну опору.
Щедре підживлення з надлишком азоту може привести до затримки цвітіння. Зазвичай на дозрівання рослини потрібно кілька років. Дозрівання і, відповідно, цвітіння можуть стимулювати невеликі пошкодження стовбура, обрізання, підрізання коренів, стрес від посухи.
Розмноження[ред. | ред. код]
Ґліцинія розмножується живцями, зеленими пагонами, кореневими відводками, повітряними відводками і насінням. При насіннєвому розмноженні сортові ознаки, як правило, не передаються.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Щороку помилуватися квітками цієї рослини з'їжджаються японці на традиційне «ганасанпо»[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Wisteria // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ 5 Japanese Flower Festivals You Shouldn't Miss. Notes of Nomads (амер.). 9 травня 2015. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 11 квітня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- Гліцинія // Садові декоративні рослини / О. М. Олєйнікова. — Харків : Веста, 2010. — С. 105. — ISBN 978-966-08-4940-2.
- Ґліцинія: інформація на сайті GRIN
- Ґліцинія на сайті USDA NRCS [Архівовано 14 травня 2013 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про бобові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|