Голкіпер року в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емблема конкурсу

Голкіпер року в Україні — приз найкращому футбольному кіперу України. Має офіційну назву «Воротар Республіки». З 2016 року вручається газетою «Молодь України», перед тим — газетою «Український футбол», «Спортивною газетою», Комітетом у справах фізкультури та спорту України (від березня 1990 року — Держкомспортом), Федерацією футболу України та Міністерством спорту (щоправда, в різні роки ці організації мали різні назви). Лауреатом може стати футболіст із українським громадянством, не залежно від того, де він виступає. Три роки (1941—1943) топові списки не укладалися через Другу світову війну. У 1994—1998 роках повноцінних опитувань не було, проте редакція «Українського футболу» спромоголася виявити лауреатів за відповідний проміжок часу: задля цього були взяті до уваги загальні реєстри референдуму на визначення Футболіста року в Україні (його тоді проводила ця ж газета), звідки виокремили воротарів.

Опитування Українського науково-дослідного інституту фізкультури[ред. | ред. код]

1922[ред. | ред. код]

1. П. Платов («Штурм»)
2. С. Романенко (ТЛС)
3. Р. Норов («Уніон» Мк.)

1923[ред. | ред. код]

1. Р. Норов («Штурм»)
2. І. Типікін («Містран» О.)
3. В. Разорьонов (Клуб ім. Леніна Ю.)

1924[ред. | ред. код]

1. Р. Норов («Штурм»)
2. Б. Войтенко («Уніон» Мк.)
3. Л. Яхніс (Спортклуб ім. Подвойського)

Опитування Центрального будинку фізкультури України[ред. | ред. код]

1925[ред. | ред. код]

1. Р. Норов («Рабіс»)
2. В. Ямковий («Желдор» К.)
3. Ф. Димов («Желдор» Мк.)

1926[ред. | ред. код]

1. Р. Норов («Рабіс» / «Динамо» Х.)
2. В. Ямковий («Желдор» К.)
3. Ф. Димов («Желдор» Мк.)

1927[ред. | ред. код]

1. Р. Норов («Динамо» Х.)
2. Б. Войтенко («Райком металістів»)
3. К. Кравченко («Юний металіст»)

1928[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. Р. Норов («Динамо» Х.)
3. А. Ідзковський («Динамо»)

1929[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. А. Ідзковський («Динамо»)
3. Р. Норов («Динамо» Х.)

1930[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. А. Ідзковський («Динамо»)
3. М. Трусевич («Харчовик»)

1931[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. А. Ідзковський («Динамо»)
3. М. Трусевич («Харчовик»)

Опитування Всеукраїнської футбольної секції[ред. | ред. код]

1932[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. М. Гутарєв («Динамо» Дн.)
3. В. Ферузо («Динамо» Ст.)

1933[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. О. Бабкін (ХПЗ)
3. М. Гутарєв («Динамо» Дн.)

1934[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. С. Москвин («Динамо» Х.)
3. О. Бабкін (ХПЗ)

1935[ред. | ред. код]

1. М. Трусевич («Динамо» О.)
2. С. Москвин («Динамо» Х.)
3. А. Ідзковський («Динамо»)

1936[ред. | ред. код]

1. М. Трусевич («Динамо»)
2. А. Ідзковський («Динамо»)
3. О. Михальченко («Динамо» О.)

Опитування Футбольно-хокейної секції України[ред. | ред. код]

1937[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. О. Михальченко («Динамо» О.)
3. М. Трусевич («Динамо»)

1938[ред. | ред. код]

1. М. Трусевич («Динамо»)
2. Д. Піньков («Динамо» О.)
3. А. Ідзковський («Динамо»)

1939[ред. | ред. код]

1. М. Трусевич («Динамо»)
2. А. Ідзковський («Динамо»)
3. К. Скрипченко («Стахановець»)

1940[ред. | ред. код]

1. М. Трусевич («Динамо»)
2. К. Скрипченко («Стахановець»)
3. А. Ідзковський («Динамо»)

1944[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. М. Скороход («Локомотив»)
3. Є. Королевич («Стахановець»)

1945[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. Є. Королевич («Стахановець»)
3. М. Скороход («Локомотив»)

1946[ред. | ред. код]

1. А. Зубрицький («Динамо»)
2. В. Близинський («Харчовик»)
3. М. Скороход («Локомотив»)

Опитування Секції футболу України[ред. | ред. код]

1947[ред. | ред. код]

1. А. Зубрицький («Динамо»)
2. В. Близинський («Харчовик»)
3. М. Уграїцький («Локомотив»)

1948[ред. | ред. код]

1. М. Уграїцький («Локомотив»)
2. Г. Сухих («Шахтар»)
3. А. Зубрицький («Динамо»)

1949[ред. | ред. код]

1. М. Уграїцький («Локомотив»)
2. А. Зубрицький («Динамо»)
3. В. Близинський («Харчовик»)

Опитування Комітету фізкультури та спорту України[ред. | ред. код]

1950[ред. | ред. код]

1. М. Уграїцький («Локомотив»)
2. А. Зубрицький («Динамо»)
3. В. Близинський («Харчовик»)

1951[ред. | ред. код]

1. Є. Пєстов («Шахтар»)
2. Ю. Петров («Шахтар»)
3. О. Макаров («Динамо»)

1952[ред. | ред. код]

1. О. Макаров («Динамо»)
2. О. Браховецький («Локомотив»)
3. Ю. Петров («Шахтар»)

1953[ред. | ред. код]

1. М. Уграїцький («Локомотив»)
2. Є. Лемешко («Динамо»)
3. В. Г. Чанов («Шахтар»)

1954[ред. | ред. код]

1. О. Макаров («Динамо»)
2. М. Уграїцький («Локомотив»)
3. В. Г. Чанов («Шахтар»)

1955[ред. | ред. код]

1. О. Макаров («Динамо»)
2. В. Г. Чанов («Шахтар»)
3. М. Гарбузников («Шахтар»)

1956[ред. | ред. код]

1. О. Макаров («Динамо»)
2. Є. Лемешко («Динамо»)
3. М. Гарбузников («Шахтар»)

1957[ред. | ред. код]

1. Є. Лемешко («Динамо»)
2. В. Г. Чанов («Шахтар»)
3. О. Макаров («Динамо»)

1958[ред. | ред. код]

1. В. Г. Чанов («Шахтар»)
2. О. Макаров («Динамо»)
3. М. Уграїцький («Авангард»)

1959[ред. | ред. код]

1. В. Г. Чанов («Шахтар»)
2. А. Гаваші («Спартак» Уж. + «Динамо»)
3. М. Уграїцький («Авангард»)

1960[ред. | ред. код]

1. О. Макаров («Динамо»)
2. Б. Стрелков («Шахтар»)
3. М. Уграїцький («Авангард»)

1961[ред. | ред. код]

1. О. Макаров («Динамо»)
2. М. Уграїцький («Авангард»)
3. А. Гурбич («Чорноморець»)

1962[ред. | ред. код]

1. М. Уграїцький («Авангард»)
2. Б. Стрелков («Шахтар»)
3. Б. Разинський («Динамо»)

1963[ред. | ред. код]

1. В. Банников («Динамо»)
2. Б. Стрелков («Шахтар»)
3. Л. Колтун («Авангард»)

1964[ред. | ред. код]

1. В. Банников («Динамо»)
2. Ю. Коротких («Шахтар»)
3. В. Гургач (СКФ)

1965[ред. | ред. код]

1. В. Банников («Динамо»)
2. Ю. Коротких («Шахтар»)
3. О. Савченко («Авангард»)

1966[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. В. Банников («Динамо»)
3. Ю. Коротких («Шахтар»)

1967[ред. | ред. код]

1. В. Банников («Динамо»)
2. Є. Рудаков («Динамо»)
3. Ю. Коротких («Шахтар»)

1968[ред. | ред. код]

1. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
2. Є. Рудаков («Динамо»)
3. О. Ткаченко («Зоря»)

1969[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. О. Ткаченко («Зоря»)
3. В. Турпак («Карпати»)

1970[ред. | ред. код]

1. О. Ткаченко («Зоря»)
2. О. Прохоров («Металург» З. + «Динамо»)
3. Є. Рудаков («Динамо»)

1971[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. В. Гургач («Металург» З.)
3. В. Самохін («Кривбас»)

1972[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. О. Ткаченко («Зоря»)
3. В. Самохін («Динамо»)

1973[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. О. Ткаченко («Зоря»)
3. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)

1974[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. Л. Колтун («Дніпро»)
3. В. Кириченко («Спартак» І.-Ф.)

1975[ред. | ред. код]

1. Є. Рудаков («Динамо»)
2. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
3. О. Ракитський («Карпати»)

1976[ред. | ред. код]

1. О. Ракитський («Карпати»)
2. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
3. Є. Рудаков («Динамо»)

1977[ред. | ред. код]

1. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
2. В. Юрковський («Динамо»)
3. О. Дегтярьов («Чорноморець»)

1978[ред. | ред. код]

1. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
2. Ю. Роменський («Чорноморець»)
3. В. Юрковський («Динамо»)

1979[ред. | ред. код]

1. Ю. Роменський («Динамо»)
2. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
3. І. Жекю («Чорноморець»)

1980[ред. | ред. код]

1. Ю. Роменський («Динамо»)
2. Вік. Чанов («Шахтар»)
3. І. Жекю («Чорноморець»)

1981[ред. | ред. код]

1. М. Михайлов («Динамо»)
2. Вік. Чанов («Шахтар»)
3. І. Жекю («Чорноморець»)

1982[ред. | ред. код]

1. Вік. Чанов («Динамо»)
2. В. Єлінскас («Чорноморець»)
3. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)

1983[ред. | ред. код]

1. В. Єлінскас («Шахтар»)
2. С. Краковський («Дніпро»)
3. М. Михайлов («Динамо»)

1984[ред. | ред. код]

1. С. Краковський («Дніпро»)
2. Ю. Роменський («Чорноморець»)
3. Вік. Чанов («Динамо»)

1985[ред. | ред. код]

1. М. Михайлов («Динамо»)
2. С. Краковський («Дніпро»)
3. В. Єлінскас («Шахтар»)

1986[ред. | ред. код]

1. Вік. Чанов («Динамо»)
2. Ю. Сивуха («Металіст»)
3. С. Краковський («Дніпро»)

1987[ред. | ред. код]

1. В. Городов («Дніпро»)
2. Вік. Чанов («Динамо»)
3. В. Гришко («Чорноморець»)

1988[ред. | ред. код]

1. Вік. Чанов («Динамо»)
2. В. Городов («Дніпро»)
3. І. Кутєпов («Металіст»)

1989[ред. | ред. код]

1. Вік. Чанов («Динамо»)
2. В. Городов («Дніпро»)
3. В. Гришко («Чорноморець»)

Опитування Держкомспорту України[ред. | ред. код]

1990[ред. | ред. код]

  1. Вік. Чанов («Динамо») — 48 очок (14 перших місць + 2 другі + 2 треті)
  2. І. Кутепов («Металіст») — 32 (3+8+7)
  3. В. Гришко («Чорноморець») — 28 (1+8+9)

Тріумфатором стартового референдуму вийшов легендарний Віктор Чанов — воротар ефектний, із хорошою статистикою, ось і тринадцяте чемпіонство кияни здобули багато в чому завдяки йому — впродовж першості він не допустив жодної помилки.

1991[ред. | ред. код]

  1. І. Кутепов («Динамо») — 43 (9+7+2)
  2. В. Гришко («Чорноморець») — 41 (9+5+4)
  3. В. Городов («Дніпро») — 24 (0+6+12)

Вихованець первомайської ДЮСШ Ігор Кутєпов, який обрав начебто нехитру методу поводження в «рамці», останнього союзного сезону, попри молодість, був у знекровленому «Динамо» серед найстарших, відзначившись кількома відбитими пенальті.

Опитування «Спортивної газети»[ред. | ред. код]

1992[ред. | ред. код]

  1. О. Помазун («Металіст») — 50 (10+7+1, 17 місце в рейтингу оцінювання)
  2. І. Кутепов («Динамо») — 34 (1+5+1, 2)
  3. О. Колесов («Таврія») — 34 (4+2+2, 6)

За підсумком першого національного чемпіонату кіпером № 1 визнали одного з його героїв — харків'янина Олександра Помазуна, яскравого представника «втраченого покоління» дев'яностих, гравця сміливого, дещо авантюрного, здатного на шалені сейви.

1993[ред. | ред. код]

  1. І. Кутепов («Динамо») — 62 (12+4+1, 1)
  2. О. Помазун («Металіст») — 48 (5+7+3, 2)
  3. М. Медін («Дніпро») — 20 (1+1+3, 6)

Ігор Кутепов належав до т. зв. «рудаковського» типажу «брамарів», надаючи перевагу спокійній виваженості перед будь-якими діями «на публіку»; проявилося це й тоді, коли столичний гранд завоював дебютний комплект українських золотих медалей.

Опитування газети «Український футбол»[ред. | ред. код]

1994[ред. | ред. код]

1/2. О. Шовковський («Динамо»)
2/12. Д. Тяпушкін («Нива» Т. + «Спартак» (Р.))
3/16. Д. Шутков («Шахтар»)

Чи не одразу з феноменальним стартом у Європі Олександр Шовковський — найкращий голкіпер незалежної України — окреслив свої, тісно переплетені, чесноти й недоліки: небачена реакція та нервозність, «читання» гри і паніка при верхових подачах.

1995[ред. | ред. код]

1/3. О. Суслов («Чорноморець»)
2/9. О. Шовковський («Динамо»)
3/22. Д. Шутков («Шахтар»)

Олег Суслов вважався воротарем без слабких місць: надійний, легко керував оборонцями і брав пенальті, чудово рухався на лінії й добре — на виходах; став героєм у польській Лодзі, коли власноруч вивів одеситів до наступного етапу Кубка УЄФА.

1996[ред. | ред. код]

1/2. О. Суслов («Чорноморець»)
2/8. І. Близнюк («Зірка-НІБАС» + «Дніпро»)
3/21. А. Ковтун («Динамо» + «Ворскла»)

На середину декади до перерахованих «плюсів» Олега Суслова додався ще один — уміння пробивати 11-метрові удари, в іншому ж змін не було: відмінні дії на всіх рівнях, чотири сезони поспіль без замін у чемпіонаті, а далі… австрійська безвість.

1997[ред. | ред. код]

1/4. О. Шовковський («Динамо»)
2/9. І. Близнюк («Дніпро»)
3/20. Д. Шутков («Шахтар»)

Якось непомітно Олександр Шовковський освоїв функції основного в національній футбольній дружині, виконуючи їх практично бездоганно — йому невиходом до Франції не дорікали, зате по ділу хвалили за потрапляння киян у чвертьфінал євроліги.

1998[ред. | ред. код]

1/4. О. Шовковський («Динамо»)
2/19. О. Лавренцов («Кривбас»)
3/35. А. Баталов («Полісся»)

Тепер, уже беззастережний «№ 1» у нас, Олександр Шовковський зміг піднятися до статусу одного з провідних стражів воріт континенту: «квитком» у цей елітний клуб стала незабутня серпнева драма у Празі; успішно підтвердив реноме в наступні місяці.

1999[ред. | ред. код]

  1. О. Шовковський («Динамо») — 544 (162+21+16)
  2. Ю. Вірт («Шахтар») — 293 (22+86+55)
  3. О. Лавренцов («Кривбас») — 260 (19+70+63)

Тогорічний листопад для Олександра Шовковського був майже трагічний, утім, окрім прикрих епізодів, запам'яталися його яскраві виступи проти французів і росіян, «Байєра» й «Лаціо», отож чільна сходинка «СаШо» в конкурсі — заслужена.

2000[ред. | ред. код]

  1. Ю. Вірт («Шахтар») — 532 (131+61+17)
  2. О. Шовковський («Динамо») — 405 (67+85+34)
  3. М. Левицький («Чорноморець» (Р.) + «Сент-Етьєн» (Фр.) — 141 (7+33+54)

Хоч і невисокий (із «фахової» точки зору), зате пластичний, спроможний миттєво реагувати на зрадливу траєкторію м'яча, дебютний репрезентант «Шахтаря» Юрій Вірт «на рівні» тримався не надто довго, увійшовши до анналів грою в Лізі чемпіонів.

2001[ред. | ред. код]

  1. В. Рева (ЦСКА + «Динамо») — 512 (102+78+50)
  2. Ю. Вірт («Шахтар») — 471 (92+74+47)
  3. М. Левицький («Спартак» (Р.)) — 243 (32+50+47)

Особливий час для Віталія Реви: навесні він успішно захищав останній рубіж столичних «армійців», у пам'ятному поєдинку самотужки перекресливши надії Донбасу на «золото», а восени був «світлою плямою» європейського виступу сусідів-динамівців.

2002[ред. | ред. код]

  1. В. Рева («Динамо») — 772 (232+32+12)
  2. М. Медін («Дніпро») — 424 (30+126+82)
  3. Д. Шутков («Шахтар») — 243 (16+72+51)

Віталій Рева — цілеспрямований, стабільний «перший номер» віце-чемпіона країни й національної збірної, компенсуючи брак зросту зосередженістю, класно провів цілий рік (як за «синьо-жовтих», так і «блакитно-білих»), «змазавши» хіба що кінцівку.

2003[ред. | ред. код]

  1. О. Шовковський («Динамо») — 812 (244+35+10)
  2. М. Медін («Дніпро») — 262 (16+87+40)
  3. А. Куслій («Дніпро») — 231 (16+63+57)

Остаточно вилікувавши травму плеча, Олександр Шовковський зміцнів психологічно, набув упевненості та досвіду, не розучився ловити «мертві» м'ячі й загалом сформувався як спортсмен; у результаті — рівний сезон, зокрема, в євролізі.

2004[ред. | ред. код]

  1. О. Шовковський («Динамо») — 1728 (552+33+6)
  2. В. Кернозенко («Дніпро») — 903 (33+359+86)
  3. В. Рева («Динамо») — 239 (4+61+105)

Якщо в другому колі тринадцятого чемпіонату Олександр Шовковський «чергував» із колегою «вахту» в київській «рамці», то з новим тренером уже капітан і пенальтист — знову оплот її редуту й авторитет у складі колективу зі тризубом на грудях.

2005[ред. | ред. код]

  1. О. Шовковський («Динамо») — 1542 (486+40+4)
  2. М. Старцев («Таврія» + «Кривбас») — 590 (17+202+135)
  3. Д. Шутков («Шахтар») — 407 (9+140+100)

Період розквіту Олександра Шовковського: долаючи схильність до надмірного хвилювання, відшліфував власні переваги (передусім — «котячу» реакцію), зачарувавши загал — одні показники у збірній (п'ять поєдинків «на нуль» із восьми) чого варті.

2006[ред. | ред. код]

  1. О. Шовковський («Динамо») — 387 (95+45+12)
  2. Б. Шуст («Шахтар») — 324 (64+50+32)
  3. А. П'ятов («Ворскла») — 134 (10+34+36)

Увійшовши в історію мундіалів, коли зостався «сухим» за підсумком післяматчевих 11-метрових, Олександр Шовковський ніби підсумував «золотий» етап кар'єри, і навіть подальший спад не скасував рекордне, восьме, звання «Воротаря Республіки».

2007[ред. | ред. код]

  1. А. П'ятов («Ворскла» + «Шахтар») — 368 (87+42+23)
  2. В. Кернозенко («Дніпро») — 247 (36+53+33)
  3. О. Шовковський («Динамо») — 199 (33+31+38)

Андрій П'ятов, іще вчора запасний кіпер «Ворскли», непомітно виріс у незамінного в «Шахтарі» й кандидата до лав «синьо-жовтої» репрезентації, причому його дебют у Донецьку виявився казковим: півтисячі «сухих» хвилин в офіційних зустрічах.

2008[ред. | ред. код]

  1. А. П'ятов («Шахтар») — 406 (84+58+38)
  2. С. Богуш («Металург» З. + «Динамо») — 380 (71+67+33)
  3. О. Горяїнов («Металіст») — 290 (39+51+71)

Унаслідок спаду форми конкурентів Андрій П'ятов отримав нагоду «захопити» позицію у «старті» головної команди держави, чим і скористався: один пропущений м'яч у п'яти матчах, чотири гри «на нуль» плюс беззаперечне місце в основі «гірників».

2009[ред. | ред. код]

  1. А. П'ятов («Шахтар») — 538 (129+66+19)
  2. О. Шовковський («Динамо») — 454 (69+111+25)
  3. О. Горяїнов («Металіст») — 224 (20+28+108)

Суть майстерності Андрія П'ятова в простоті й економії рухів; видатного для нашого футболу року серйозно помилився тричі — у Стамбулі (травень), Дніпропетровську (жовтень) і Белграді (грудень), «перекривши» це загальною стабільністю.

2010[ред. | ред. код]

  1. А. П'ятов («Шахтар») — 250 (70+17+6)
  2. М. Коваль («Металург» З. + «Динамо») — 102 (8+27+24)
  3. А. Дикань («Терек» (Р.) + «Спартак» (Р.)) — 98 (14+21+14)

Сильні та слабкі сторони Андрія П'ятова традиційні для нашої школи: добра гра на лінії, погана — на виходах, із цим «багажем» йому суджено йти далі, саме він уособлював донеччанина восени, коли «Шахтар» вийшов у плей-офф чемпіонської Ліги.

2011[ред. | ред. код]

1. О. Шовковський («Динамо») — 241 (67+14+12)[1]
2. О. Рибка («Оболонь» + «Шахтар») — 156 (20+39+18)
3. А. Дикань («Спартак» (Р.)) — 113 (3+36+32)

П'ятирічка знадобилась Олександрові Шовковському, аби повернутися на трон і таки підняти «стелю» рекорду до цифри «9»: перемогу вінценосному києводинамівцю забезпечив добротний сезон із єдиною «просадкою», що трапилася під час бабиного літа.

2012[ред. | ред. код]

1. А. П'ятов («Шахтар») — 356 (95+29+13)
2. О. Шовковський («Динамо») — 146 (26+28+12)
3. О. Горяїнов («Металіст») — 138 (13+34+31)

Будьмо відверті: лише надлюдський збіг обставин — ідеться про дискваліфікацію клубного конкурента й травму партнера по репрезентації — Андрій П'ятов «чкурнув із небуття», ніби відчеканивши своє право бути національним «№ 1».

2013[ред. | ред. код]

1. А. П'ятов («Шахтар») — 275 (69+26+16)
2. Д. Безотосний («Чорноморець») — 151 (17+39+22)
3. О. Шовковський («Динамо») — 133 (29+14+18)

2014[ред. | ред. код]

1. Д. Бойко («Дніпро») — 237 (50+34+19)
2. А. П'ятов («Шахтар») — 224 (46+35+16)
3. М. Шевченко («Зоря») — 101 (10+18+35)

2015[ред. | ред. код]

1. О. Шовковський («Динамо») — 77 (17+9+8)
2. Д. Бойко («Дніпро») — 49 (7+9+10)
3. А. П'ятов («Шахтар») — 43 (5+11+6)

Опитування газети «Молодь України»[ред. | ред. код]

2016[ред. | ред. код]

1. А. П'ятов («Шахтар») — 111
2. О. Шевченко («Зоря») — 34
3. Є. Боровик («Чорноморець») — 32

2017[ред. | ред. код]

1. А. Лунін («Дніпро» + «Зоря») — 23 (5+4+0)
2. А. П'ятов («Шахтар») — 20 (4+4+0)
3. О. Бандура («Сталь» К-е + «Верес») — 6 (1+1+1)

2018[ред. | ред. код]

1. Ю. Паньків («Олександрія») — 19
2. Є. Паст («Зірка» + «Десна») — 17
3. Д. Бойко («Динамо») — 14

2019[ред. | ред. код]

1. А. П'ятов («Шахтар») — 75 %
2. Ю. Паньків («Олександрія») — 11 %
3. Р. Худжамов («Маріуполь») — 8 %

2020[ред. | ред. код]

1. Є. Паст («Десна»)
2. Г. Бущан («Динамо»)
3. М. Шевченко («Зоря»)

Багаторазові переможці[ред. | ред. код]

Голкіпер Кількість перемог Роки
Олександр Шовковський 10 1994, 1997, 1998, 1999, 2003, 2004, 2005, 2006, 2011, 2015
Андрій П'ятов 8 2007, 2008, 2009, 2010, 2012, 2013, 2016, 2019
Євген Рудаков 7 1966, 1969, 1971, 1972, 1973, 1974, 1975
Олег Макаров 6 1952, 1954, 1955, 1956, 1960, 1961
Роман Норов 5 1923, 1924, 1925, 1926, 1927
Олександр Бабкін 5 1928, 1929, 1930, 1931, 1932
Антон Ідзковський 5 1933, 1934, 1937, 1944, 1945
Микола Трусевич 5 1935, 1936, 1938, 1939, 1940
Микола Уграїцький 5 1948, 1949, 1950, 1953, 1962
Віктор Чанов 5 1982, 1986, 1988, 1989, 1990
Віктор Банніков 4 1963, 1964, 1965, 1967
Юрій Дегтерьов 3 1968, 1977, 1978


Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • лауреатом опитування були 33 кіпери з 12 клубів;
  • найстарший лауреат — Олександр Шовковський (40 років у 2015-му);
  • наймолодший лауреат — Андрій Лунін (18 років у 2017-му);
  • за кількістю перемог лідерами є Олександр Шовковський (10) і київське «Динамо» (52);
  • за кількістю перемог поспіль лідерами є Роман Норов, Олександр Бабкін і Євген Рудаков (по 5);
  • найбільшу відстань між дебютною та останньою перемогами має Олександр Шовковський (21 рік: 1994 і 2015);
  • за кількістю потраплянь у призову трійку лідером є Олександр Шовковський (16 = 10 перших місць + 4 другі + 2 треті), не набагато відстав Антон Ідзковський (14 = 5 + 5 + 4);
  • у 1992 і 1993 роках, коли топ-воротаря держави визначала «Спортивна газета», відповідне опитування проводилося за результатами сезону, тобто влітку, маючи специфічну модель: окрім традиційного анкетування респондентів, враховувався рейтинг голкіперів за виставленими «СГ» оцінками, згідно з яким «страж воріт», розмішений на вершині, здобував кількість балів, прямо протилежну його місцю (наприклад, 1993-го № 1 у рейтингу Ігор Кутепов отримав 17 очок, оскільки до підсумкового оцінювання газета допустила 17 кіперів).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Анатолій Скоробагатько. Спортивні опитування: Україна та світ. — К.: [самвидав], 2001. — 82 с.
  • Газета «Український футбол» за 2 листопада 2010 року, № 162-163
  • Газета «Український футбол» за 17 грудня 2010 року, № 189
  • Газета «Український футбол» за 18 грудня 2012 року, № 136
  • Газета «Молодь України» за 9 серпня 2013 року, № 15-16
  • Газета «Копейка» (Біла Церква) за 13 листопада 2013 року, № 46
  • Газета «Український футбол» за 13 грудня 2013 року, № 102
  • Газета «Молодь України» за 19 червня 2014 року, № 19-20
  • Газета «Український футбол» за 19 грудня 2014 року, № 97
  • Газета «Український футбол» за 31 січня 2017 року, № 5-6
  • Газета «Копійка» (Біла Церква) за 1 листопада 2017 року, № 43
  • Газета «Український футбол» за 7 листопада 2017 року, № 85-86
  • На зеленій мураві. Ретроспективний альманах газети «Український футбол» / К.: [самвидав], 2017. — С. 1
  • Газета «Молодь України» за 29 листопада 2018 року, № 37-38

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]