Футболіст року (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емблема конкурсу

Зміст

Футболіст року — нагорода найкращому футболістові в Україні, яку з 2018 року присуджує сайт часопису «Український футбол». До цього відповідні опитування проводили газети «Радянський спорт» (з 1965 року — «Спортивна газета»), «Комсомольское знамя», «Молодь України» та «Український футбол», а ще раніше — Федерація футболу України (щоправда, в різні роки вона носила різні назви). В опитуванні беруть участь журналісти, вболівальники і футбольні фахівці, кожен із яких називає свою трійку лауреатів. За перше місце нараховуються три очки, за друге — два, за третє — одне. Номінантами можуть бути футболісти з українським громадянством, які виступають не лише в національному чемпіонаті. Повноцінні опитування почалися з 1968 року. Втім, спочатку редакція «Українського футболу» ухвалила рішення взяти до уваги референдуми «Спортивної газети» 1960—1967 років, де визначалися найкращі спортсмени УРСР, — вичленивши із загальних списків представників футболу, отримали найкращих за відповідний період. Згодом були знайдені реєстри провідних гравців республіканських клубів за 1922—1931 роки, сформовані Українським науково-дослідним інститутом фізкультури та Центральним будинком фізкультури України, а по тому списки за період 1932—1940 та 1944—1959 років, коли за анкетування відповідали організації-попередники Федерації футболу України (у проміжку 1941—1943 опитування не проводилися через Другу світову війну).

Опитування Українського науково-дослідного інституту фізкультури[ред. | ред. код]

1922[ред. | ред. код]

1. І. Привалов («Штурм»)
2. М. Кротов («Штурм»)
3. О. Злочевський («Шкіртрест»)

1923[ред. | ред. код]

1. І. Привалов («Штурм»)
2. М. Казаков («Штурм»)
3. І. Натаров («Штурм»)

1924[ред. | ред. код]

1. Р. Норов («Штурм»)
2. І. Привалов (КФКП)
3. О. Шпаковський (КФКП + «Штурм»)

Опитування Центрального будинку фізкультури України[ред. | ред. код]

1925[ред. | ред. код]

1. І. Привалов («Рабіс»)
2. М. Кротов («Рабіс»)
3. В. Котов («Шкіртрест»)

1926[ред. | ред. код]

1. І. Привалов («Рабіс» / «Динамо» Х.)
2. Я. Алферов («Рабіс» / «Динамо» Х.)
3. О. Шпаковський («Рабіс» / «Динамо» Х.)

1927[ред. | ред. код]

1. І. Привалов («Динамо» Х.)
2. О. Штрауб («Канатники»)
3. Вол. Фомін («Динамо» Х.)

1928[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. К. Фомін («Динамо» Х.)
3. І. Привалов («Динамо» Х.)

1929[ред. | ред. код]

1. К. Піонтковський («Динамо»)
2. О. Шпаковський («Динамо» Х.)
3. О. Штрауб («Канатники»)

1930[ред. | ред. код]

1. К. Піонтковський («Динамо»)
2. Вол. Фомін («Динамо» Х.)
3. М. Малхасов («Динамо»)

1931[ред. | ред. код]

1. К. Піонтковський («Динамо»)
2. І. Привалов («Динамо» Х.)
3. О. Бабкін (ХПЗ)

Опитування Всеукраїнської футбольної секції[ред. | ред. код]

1932[ред. | ред. код]

1. О. Бабкін (ХПЗ)
2. В. Прокоф'єв («Динамо»)
3. К. Фомін («Динамо» Х.)

1933[ред. | ред. код]

1. К. Щегоцький («Динамо»)
2. М. Фомін («Динамо» Х.)
3. Ф. Тютчев («Динамо»)

1934[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. К. Фомін («Динамо» Х.)
3. К. Щегоцький («Динамо»)

1935[ред. | ред. код]

1. В. Шиловський («Динамо»)
2. П. Лайко («Динамо» Дн.)
3. М. Трусевич («Динамо» О.)

1936[ред. | ред. код]

1. К. Щегоцький («Динамо»)
2. В. Шиловський («Динамо»)
3. М. Махиня («Динамо»)

Опитування Футбольно-хокейної секції України[ред. | ред. код]

1937[ред. | ред. код]

1. П. Комаров («Динамо»)
2. І. Кузьменко («Динамо»)
3. А. Ідзковський («Динамо»)

1938[ред. | ред. код]

1. М. Гончаренко («Динамо»)
2. П. Лайко («Динамо»)
3. І. Кузьменко («Динамо»)

1939[ред. | ред. код]

1. І. Кузьменко («Динамо»)
2. В. Шиловський («Динамо»)
3. Г. Балаба («Стахановець»)

1940[ред. | ред. код]

1. П. Лайко («Динамо»)
2. М. Трусевич («Динамо»)
3. Г. Бикезін («Стахановець»)

1944[ред. | ред. код]

1. М. Махиня («Динамо»)
2. П. Віньковатов («Динамо»)
3. А. Ідзковський («Динамо»)

1945[ред. | ред. код]

1. А. Ідзковський («Динамо»)
2. В. Рогозянський («Локомотив»)
3. С. Васильєв («Динамо»)

1946[ред. | ред. код]

1. П. Віньковатов («Динамо»)
2. А. Зубрицький («Динамо»)
3. Б. Гуркін («Локомотив»)

Опитування Секції футболу України[ред. | ред. код]

1947[ред. | ред. код]

1. П. Віньковатов («Динамо»)
2. А. Лерман («Динамо»)
3. Г. Пономарьов («Динамо»)

1948[ред. | ред. код]

1. П. Віньковатов («Динамо»)
2. О. Принц («Динамо»)
3. Ф. Дашков («Динамо»)

1949[ред. | ред. код]

1. Г. Борзенко («Локомотив»)
2. Ф. Дашков («Динамо»)
3. В. Жилін («Динамо»)

1950[ред. | ред. код]

1. Вік. Фомін («Шахтар»)
2. П. Віньковатов («Динамо»)
3. Д. Товт («Динамо»)

1951[ред. | ред. код]

1. О. Пономарьов («Шахтар»)
2. О. Алпатов («Шахтар»)
3. Ф. Дашков («Динамо»)

Олександр Пономарьов — форвард-самоук, коренастий та клишоногий, ішов напролом, долаючи опір захисників, і могутньо бив по воротах нині призабутою манерою «з носка»; за союзну «бронзу» Донбас має дякувати насамперед йому.

1952[ред. | ред. код]

1. В. Голубєв («Динамо»)
2. А. Зазроєв («Динамо»)
3. М. Михалина («Динамо»)

Пластичний, крижастий, довгорукий, смаглявий, кучерявий, губатий… — ці «атестації» вказують на посланця чорної раси й славного центрбека Віталія Голубєва, любителя ударів «ножицями», рупора «срібної» динамівської команди.

1953[ред. | ред. код]

1. Г. Борзенко («Локомотив»)
2. М. Коман («Динамо»)
3. В. Голубєв («Динамо»)

Красивий, стрункий, технічний і вигадливий у грі харків'янин Георгій Борзенко першим у нас почав практикувати «сухі листи», а в році, позначеному «холодним літом», забив у чемпіонаті СРСР найбільше з-поміж українців.

1954[ред. | ред. код]

1. Вік. Фомін («Динамо»)
2. М. Коман («Динамо»)
3. А. Зазроєв («Динамо»)

Коли до Русі-України завітала союзна Чаша, Віктор Фомін був найкориснішим серед звитяжців — київських «міліціонерів»: виконав якнайбільше ривків по лівій брівці, прикрашаючи їх фінтами, а завершуючи — результативними пасами.

1955[ред. | ред. код]

1. М. Коман («Динамо»)
2. О. Макаров («Динамо»)
3. Вік. Фомін («Динамо»)

«Верховинець» Михайло Коман — нападник пересічних спортивних даних, але хитрий і чутливий до гострих епізодів — найпершим у літописі «Динамо» досяг голевої позначки «200»; передолімпійського року виявився снайпером № 1 команди.

1956[ред. | ред. код]

1. М. Коман («Динамо»)
2. Ю. Войнов («Динамо»)
3. В. Терентьєв («Динамо»)

Яскравою рисою лівого інсайда Михайла Комана, наконечника не лише киян, а й збірної УРСР, була виняткова продуктивність дій: несильним ударом ногою чи головою (інколи — кулаком…) забивав вирішальні м'ячі, часто — «з нічого».

1957[ред. | ред. код]

1. Ю. Войнов («Динамо»)
2. М. Коман («Динамо»)
3. Вік. Фомін («Динамо»)

Тренери, які працювали з Юрієм Войновим, бачили в ньому конструктора гри, виконавця, котрий зв'язує оборону й атаку; його вага надто відчувалася під час травм або дискваліфікацій: тоді у поставі столичних динамівців виникав сумбур.

1958[ред. | ред. код]

1. Ю. Войнов («Динамо»)
2. В. Каневський («Динамо»)
3. А. Голодець («Динамо»)

По завершенні шведського мундіалю Юрій Войнов (єдиний «речник» України на турнірі) увійшов до однієї з неофіційних збірних чемпіонату, а наприкінці грудня московські журналісти нагородили його званням найліпшого футболіста СРСР.

Опитування Федерації футболу України[ред. | ред. код]

1959[ред. | ред. код]

1. Ю. Войнов («Динамо»)
2. В. Лобановський («Динамо»)
3. В. Турянчик («Спартак» Уж. + «Динамо»)

Тогорічного літа в Києві зчинилася зміна генерацій: прийшов новий наставник і талановите поповнення з різних кінців республіки, функцію ж «зв'язківця» між «стариками» та молоддю успішно виконав «болгарський росіянин» Юрій Войнов.

Опитування «Спортивної газети»[ред. | ред. код]

1960[ред. | ред. код]

1/11. Ю. Войнов («Динамо»)
2/14. В. Лобановський («Динамо»)
3/17. В. Каневський («Динамо»)

Перше опитування виграв Юрій Войнов — можливо, найкращий півоборонець в історії нашого футболу: технічний, із відмінними фізичними даними, працездатністю й баченням поля гравець став тоді єдиним українцем — володарем Кубка Європи.

1961[ред. | ред. код]

1/7. О. Макаров («Динамо»)
2/8. В. Каневський («Динамо»)
3/11. О. Базилевич («Динамо»)

Не надто високого, як для воротаря, зросту Олег Макаров грав зовні просто — без трюків і стрибків за неймовірними траєкторіями, проте саме його врівноваженість була фундаментом дебютного для республіки радянського «золота».

1962[ред. | ред. код]

1/4. В. Лобановський («Динамо»)
2/15. А. Біба («Динамо»)
3/17. В. Серебряников («Динамо»)

1963[ред. | ред. код]

1/12. В. Лобановський («Динамо»)
2/17. В. Каневський («Динамо»)
3/19. В. Серебряников («Динамо»)

1964[ред. | ред. код]

1/3. В. Банников («Динамо»)
2/12. В. Каневський («Динамо»)
3/21. В. Москаленко («Чорноморець»)

1965[ред. | ред. код]

1/7. В. Хмельницький («Динамо»)
2/12. В. Банников («Динамо»)
3/19. Й. Сабо («Динамо»)

1966[ред. | ред. код]

1/5. А. Біба («Динамо»)
2/7. А. Бишовець («Динамо»)
3/13. Й. Сабо («Динамо»)

1967[ред. | ред. код]

1/6. В. Турянчик («Динамо»)
2/17. А. Бишовець («Динамо»)
3/19. В. Банников («Динамо»)

Закарпатця Василя Турянчика вважають центральним оборонцем № 1 у літописі вітчизняної гри в шкіряний м'яч: футбольний гросмейстер, непрохідний, по-британськи технічний; став українським першопрохідцем, а того року — класиком амплуа «хвилеріза».

Опитування газети «Комсомольское знамя»[ред. | ред. код]

1968[ред. | ред. код]

1. В. Турянчик («Динамо») — 86 очок (22+9+2)
1. В. Мунтян («Динамо») — 86 (16+16+6)
3. Ю. Дегтярьов («Шахтар») — 19 (0+4+11)

Дебютний повноцінний референдум завершився «подвійною» вікторією: тріумфували Василь Турянчик, який наприкінці кар'єри вражав тактичною підкованістю, і молодий Володимир Мунтян, чи не найобдарованіший український футболіст «усіх часів».

Деві Аркадьєв згадував у книзі «Футбол Лобановського», як «згори» було дано вказівку зробити «подвійну вікторію», мовляв, «…ми збираємося Турянчика на пенсію відправляти, а він у вас найкращий футболіст року ?». Насправді найкращим футболістом за результатами опитування став Василь Турянчик.

Опитування газети «Молодь України»[ред. | ред. код]

1969[ред. | ред. код]

  1. В. Серебряников («Динамо»)
  2. В. Мунтян («Динамо»)
  3. Є. Рудаков («Динамо»)

Найстабільніший гравець шістдесятих, видатний плеймейкер із неповторною пластикою Віктор Серебряников пройшов шлях од правого інсайда до лівого півоборонця, а «срібного» для «блакитно-білих» сезону вивів виконання штрафних на космічний рівень.

1970[ред. | ред. код]

  1. В. Мунтян («Динамо») — 590
  2. Й. Сабо («Зоря») — 551
  3. Я. Габовда («Карпати») — 507

«Золотого хлопчика» Володимира Мунтяна доля обдарувала по-королівськи, «зекономивши» хіба що на зрості: бездоганна техніка, «котяче» обходження з м'ячем, відмінна координація, удар із обох ніг; як і вся команда, провів рік нерівно й елегантно.

1971[ред. | ред. код]

  1. Є. Рудаков («Динамо») — 6288
  2. В. Колотов («Динамо») — 4536
  3. В. Соснихін («Динамо») — 2298

Євген Рудаков, провідний у нашій історії голкіпер, воротарський фах викристалізував до мінімалізму: зовні наче незграбний, усю кар'єру захищав рубіж максимально чітко й класно, переживши того сезону зоряний час жовтневого вечора у Севільї.

1972[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо») — 21097
  2. Є. Рудаков («Динамо») — 17820
  3. В. Колотов («Динамо») — 10200

Спортивний шлях Олега Блохіна — це три нерівні частини: попервах він був таким-собі «бігунком», який часто забивав, на швидкості втікаючи від оборонців, як у своєму дебютному чемпіонаті за основу, коли вперше виграв змагання голеадорів.

1973[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо») — 8138
  2. В. Мунтян («Динамо») — 7131
  3. А. Шепель («Чорноморець») — 4606

Мало хто пам'ятає: цей рік був останнім, коли Олег Блохін виступав як «чистий» крайній форвард — причому робив це чудово, що дало змогу вдруге перемогти у стрілецькому конкурсі; незабаром хлопчина побачить у грі одного голландця, й усе зміниться.

1974[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо») — 10965
  2. В. Онищенко («Динамо») — 5842
  3. В. Веремєєв («Динамо») — 4241

«Тотальний» варіант гри мільйонів приніс у столицю УРСР Метр, а це прямо вплинуло на функції Олега Блохіна: відтепер київська «11-ка» взяв за звичку маневрувати по всьому периметру атаки, й третє звання головного каноніра першості не забарилося.

1975[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо»)
  2. В. Онищенко («Динамо»)
  3. В. Веремєєв («Динамо»)

«Діамантовий» сезон Олега Блохіна — єдиного українського футболіста, котрий відповідає всім параметрам поняття «геній» — увінчався короною найкращого гравця континенту, яка назавше ввела його в елітну когорту «зірок» світового масштабу.

1976[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо»)
  2. Л. Буряк («Динамо»)
  3. В. Данилюк («Карпати»)

Упродовж невдалого на всіх фронтах року висока кремезна постать Олега Блохіна, спортсмена з небаченою швидкістю, стрімким дриблінгом, умінням зіграти на випередження, спалахувала в усій повноті доволі рідко, проте частіше за інших.

1977[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо»)
  2. Ю. Дегтярьов («Шахтар»)
  3. А. Коньков («Динамо»)

П'ятий титул бомбардира № 1 чемпіонату СРСР Олегові Блохіну забезпечили «шахова» манера мислити на кілька ходів уперед, майстерна гра головою, безпомилкова координація, здатність віддати пас на будь-яку відстань і відчуття позиції.

1978[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо») — 7067
  2. В. Безсонов («Динамо») — 4137
  3. Ю. Дегтярьов («Шахтар») — 3173

Із цього сезону проблеми зі спиною набули статусу ключової болячки Олега Блохіна: так, усі «козирі» зосталися при нім, але тепер їхнє розкриття вимагало додаткових зусиль; дивовижно, та саме тоді нападник забив чи не найбільше «слаломних» м'ячів.

1979[ред. | ред. код]

  1. В. Старухін («Шахтар») — 3712
  2. С. Юрчишин («Карпати») — 3365
  3. О. Блохін («Динамо») — 1741

Найперший не київський тріумфатор Віталій Старухін на полі рухався мало: його стихією було вичікування шансу, з подальшим ривком і ударом — зазвичай головою; коли «Шахтар» удруге завоював «срібло» радянської ліги, став її найкращим снайпером.

1980[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо») — 6017
  2. В. Безсонов («Динамо») — 5274
  3. Л. Буряк («Динамо») — 4676

Олег Блохін, винятково обдарований і стабільний футболіст, досягши зрілості, бомбардирських і швидкісних якостей не втратив, набувши інших — асистентських і організаторських, часто самотужки «витягуючи» гру обох команд, чиї кольори захищав.

1981[ред. | ред. код]

  1. О. Блохін («Динамо») — 13227
  2. Л. Буряк («Динамо») — 11056
  3. A. Дем'яненко («Динамо») — 6897

Аскетизм Олега Блохіна у ставленні до себе дав йому довге життя у спорті, а щодо сезону, то, крім лідерства в Києві, зіграв роль perpetuum mobile радянської збірної, удев'яте здобувши лаври українського Футболіста року, а це — рекорд на всі часи.

1982[ред. | ред. код]

  1. A. Дем'яненко («Динамо») — 7106
  2. Л. Буряк («Динамо») — 6559
  3. С. Балтача («Динамо») — 5055

Уже встановилася думка, що Анатолій Дем'яненко — найкращий крайній захисник радянського футболу: завдяки широченному кроку мав обширний фронт дій, а вроджена самовідданість вивела його з когорти винних у невдачі на іспанському мундіалі.

1983[ред. | ред. код]

  1. О. Таран («Дніпро») — 6462 (829+372+181+102+82)
  2. В. Грачов («Шахтар») — 6122
  3. A. Дем'яненко («Динамо») — 4873

«Дніпро» мусив виграти чемпіонат СРСР, аби його представник переміг у конкурсі: «піонером» виявився Олег Таран — форвард, якого вирізняли цікаві рішення при завершенні атак і голеве чуття; обезсмертив себе хет-триком у вирішальній грі першості.

1984[ред. | ред. код]

  1. Г. Литовченко («Дніпро») — 5425
  2. О. Блохін («Динамо») — 4968
  3. O. Протасов («Дніпро») — 3262

Провідний «хвилеріз» десятиліття (його виокремлювали витривалість і функціональність плюс «фірмовий» удар), Геннадій Литовченко з тих, хто цілком реалізував свій потенціал, зігравши стрижневу роль у здобутті клубом «бронзи» й виступах збірної.

1985[ред. | ред. код]

  1. A. Дем'яненко («Динамо») — 6726
  2. O. Протасов («Дніпро») — 6229
  3. О. Блохін («Динамо») — 3278

Повторити успіх Анатолієві Дем'яненку допомогла неабияка, для його амплуа, результативність, яка (у поєднанні з фізичним вишколом, ігровою мудрістю, схильністю до комбінаційного маневрування) зробила з нього уособлення оборонця новітнього штибу.

1986[ред. | ред. код]

  1. О. Заваров («Динамо») — 8625
  2. I. Бєланов («Динамо») — 8519
  3. О. Блохін («Динамо») — 5261

Координатор наступу третьої «золотої» плеяди в історії «Динамо» Олександр Заваров був віртуозом, в якого печать індивідуальності лежала на всьому — техніці, обвідці, мисленні, а славного сезону щоматчу брав участь у більшості ігрових ситуацій.

1987[ред. | ред. код]

1. О. Михайличенко («Динамо») — 2585
2. O. Протасов («Дніпро») — 2347
3. О. Заваров («Динамо») — 1865

Аристократична комплекція, бачення поля, вміння хльостко «стрельнути» по воротах — усе це про Олексія Михайличенка, найяскравішого гравця СРСР кінця вісімдесятих; того року таки влився в основу киян, ставши незамінним і в національній команді.

1988[ред. | ред. код]

1. О. Михайличенко («Динамо») — 226748
2. О. Заваров («Динамо») — 112076
3. Є. Шахов («Дніпро») — 35175

Європейське «срібло» й олімпійське «золото» — не багато футболістів у світі, здатних похвалитися таким річним «уловом», а Олексій Михайличенко, фактурний нападник і центральний півоборонець із рідкісним «силовим» дриблінгом — може.

1989[ред. | ред. код]

  1. В. Безсонов («Динамо») — 79375
  2. Г. Литовченко («Динамо») — 57679
  3. М. Кудрицький («Дніпро») — 52435

Вочевидь, талановитішого універсала, ніж Володимир Безсонов, у нас не було й не буде: «бронзового» сезону, після якого його кар'єра фактично завершилася, цей напрочуд працездатний і тактично грамотний футболіст грав на правій брівці як вінгер.

1990[ред. | ред. код]

  1. С. Юран («Динамо») — 9738
  2. О. Кузнєцов («Динамо») — 8366
  3. О. Саленко («Динамо») — 4167

Кажуть, що дриблінгом «як у Сергія Юрана» — з характерним утіканням од суперника — не оволодів жоден наш форвард; сам він запам'ятався останнім чемпіонським сезоном киян, коли здолав таку висоту, де втриматися було понад його сили.

Опитування газети «Український футбол»[ред. | ред. код]

1991[ред. | ред. код]

  1. А. Цвейба («Динамо») — 241 (49+43+8)
  2. С. Юран («Динамо») — 148 (35+16+11)
  3. О. Саленко («Динамо») — 99 (17+16+16)

Стопер Ахрік Цвейба вважався захисником надійним, холоднокровним і розсудливим: діяв дуже строго, до нападу практично не підключався, внісши у наш футбол, ослаблений масовим від'їздом гравців за кордон, яскравості кавказького майстра.

1992[ред. | ред. код]

  1. В. Леоненко («Динамо») — 307 (83+20+18)
  2. А. Полунін («Дніпро») — 110 (23+13+15)
  3. О. Помазун («Металіст») — 56 (5+16+9)

Іще навесні того року Віктор Леоненко не мав нічого спільного з молодою державою, виблискуючи в російській лізі; та раптом він зі скандалом чкурнув до Києва, витратив тут деякий час на «розкачку» і так заграв, що затьмарив усіх у нашій першості.

1993[ред. | ред. код]

  1. В. Леоненко («Динамо») — 376 (108+24+4)
  2. Т. Гусейнов («Чорноморець») — 87 (8+24+15)
  3. Д. Михайленко («Дніпро») — 76 (4+24+16)

Міцна статура, техніка за гранню ймовірного, пристойна швидкість, «лазерне» розуміння гри — такі враження від Віктора Леоненка у період злету: мав стати знаменитістю континентального рівня, проте з «Динамо» його, на жаль, не відпустили.

1994[ред. | ред. код]

  1. В. Леоненко («Динамо») — 395 (95+43+24)
  2. О. Шовковський («Динамо») — 351 (69+58+28)
  3. І. Петров («Шахтар») — 182 (17+41+49)

Головною передумовою того, що Віктор Леоненко зробив своєрідний «хет-трик» — тричі поспіль коронувавшись в опитуванні — став легендарний вересневий матч у рамках Ліги чемпіонів; загалом же його зірка (все ще яскрава!) почала тьмяніти.

1995[ред. | ред. код]

  1. Ю. Калитвинцев («Динамо») — 667 (192+37+17)
  2. А. Шевченко («Динамо») — 231 (27+57+36)
  3. О. Суслов («Чорноморець») — 197 (20+43+51)

Дебютанта сезону Юрія Калитвинцева можна порівняти з двоядерним процесором комп'ютера: органічно вписався в ансамбль київського «Динамо» завдяки унікальним креативним здібностям, чудовій техніці й найкращому за часів Незалежності пасу.

1996[ред. | ред. код]

  1. С. Ребров («Динамо») — 538 (121+65+45)
  2. О. Суслов («Чорноморець») — 456 (82+82+46)
  3. Ю. Максимов («Динамо») — 302 (43+55+63)

Опинитися на чолі референдуму Сергій Ребров зумів завдяки вдалому літньо-осінньому періоду, коли в нього прокинувся призабутий дар голеадора, хоча на той момент швидкий, здатний до силової боротьби форвард іще не набув найкращих своїх якостей.

1997[ред. | ред. код]

  1. А. Шевченко («Динамо») — 814 (241+39+13)
  2. С. Ребров («Динамо») — 414 (41+119+53)
  3. Ю. Калитвинцев («Динамо») — 290 (12+82+90)

Оклигавши після першої серйозної травми, Андрій Шевченко по-новому заярів фонтаном феноменального обдарування: ще худорлявий і трохи вайлуватий, одначе стрімкий і з набором неповторних фінтів, він перебував лише на старті видатного шляху.

1998[ред. | ред. код]

  1. С. Ребров («Динамо») — 1056 (256+128+32)
  2. А. Шевченко («Динамо») — 612 (73+135+123)
  3. О. Лужний («Динамо») — 578 (91+104+97)

Пік кар'єри Сергія Реброва, що розтягнулася на дві декади: верткий, схильний до інтелектуальної манери гри відтягнутий нападник був найкорисніший у складі динамівців зі столиці України, які приблизно тоді ж починали сходження на власну вершину.

1999[ред. | ред. код]

  1. А. Шевченко («Динамо» + «Мілан» Італія) — 1425 (407+86+32)
  2. С. Ребров («Динамо») — 1005 (118+282+87)
  3. О. Шовковський («Динамо») — 251 (20+47+97)

Якраз оцього року «зіркове» реноме Андрія Шевченка набуло вселенського розмаху: бездоганно провівши в Києві євровесну, продовжив сходження на Олімп успішним осіннім дебютом у Мілані, змінивши при цьому ігровий номер із 10-го на 7-й.

2000[ред. | ред. код]

  1. А. Шевченко («Мілан» Італія) — 1618 (507+46+5)
  2. А. Воробей («Шахтар») — 1090 (78+388+80)
  3. С. Ребров («Динамо» + «Тоттенхем» Англія) — 207 (1+56+92)

Тогочасний наставник «Мілана» збіднив функції Андрія Шевченка, заборонивши тому відтягуватися вглиб поля, брати участь у відборі, зміщуватися на фланги; втім, навіть за наявності справжньої конкуренції, «італієць» упевнено захистив титул.

2001[ред. | ред. код]

  1. А. Шевченко («Мілан» Італія) — 1593 (511+25+10)
  2. Г. Зубов («Шахтар») — 848 (49+304+93)
  3. О. Мелащенко («Динамо») — 244 (3+61+113)

Серія «А» зробила з Андрія Шевченка класичного центрфорварда: йому поставили навдивовижу точний удар, навчили ощадливіше використовувати голеві епізоди, і в підсумку — статус одного з провідних гравців світу й ключового — в клубі з Ломбардії.

2002[ред. | ред. код]

  1. А. Тимощук («Шахтар») — 744 (167+96+51)
  2. А. Шевченко («Мілан» Італія) — 494 (122+41+46)
  3. А. Гусін («Динамо») — 438 (74+76+64)

Анатолій Тимощук мужнів разом із «Шахтарем», шукаючи свою гру, амплуа й призначення, і ось вона — омріяна вершина у вигляді найпершого донецького «золотого дубля», а опорний півоборонець № 1 самостійної України — серед фундаторів оцього успіху.

2003[ред. | ред. код]

  1. О. Венглинський («Дніпро») — 963 (220+129+45)
  2. А. Шевченко («Мілан» Італія) — 660 (147+92+35)
  3. А. Тимощук («Шахтар») — 309 (30+58+103)

Доля достатньо випробовувала Олега Венглинського, але, зрештою, зглянулася, подарувавши шанс реалізувати власний талант, і нехай хтось вважав його однобічним, протистояти рвучкому, жадібному до гола форварду кіперам було непросто.

2004[ред. | ред. код]

  1. А. Шевченко («Мілан» Італія) — 1376 (412+57+26)
  2. А. Тимощук («Шахтар») — 656 (71+163+117)
  3. А. Воронін («Кельн» Німеччина + «Байєр» Німеччина) — 463 (27+149+84)

Андрій Шевченко — футбольний поет, схожий на літературного тезку схильністю імпровізувати, а м'яч у нього — слухняний песик, що, крізь ліс «ворожих» ніг, за своїм паном ходить; до мети — призу паризького журналу — йшов, не втрачаючи віри.

2005[ред. | ред. код]

  1. А. Шевченко («Мілан» Італія) — 1067 (300+64+39)
  2. А. Тимощук («Шахтар») — 720 (94+160+118)
  3. Р. Ротань («Дніпро» + «Динамо») — 440 (53+93+95)

Спортсмен великого калібру Андрій Шевченко вийшов переможцем голосування вшосте, будучи безперечним лідером і авторитетом клубу — фіналіста євроліги плюс української збірної, яка таки домоглася права дебютувати на світовому чемпіонаті.

2006[ред. | ред. код]

  1. А. Тимощук («Шахтар») — 379 (84+49+29)
  2. А. Шевченко («Мілан» Італія + «Челсі» Англія) — 239 (55+28+18)
  3. С. Ребров («Динамо») — 227 (42+31+39)

Сформувавшись як зрілий «хвилеріз», Анатолій Тимощук уособив його традиційний образ: орієнтований передусім на оборону, виконуючи колосальний обсяг роботи у середній лінії (і завжди — з модною зачіскою), провів рік без спалахів, зате рівно.

2007[ред. | ред. код]

  1. А. Тимощук («Зеніт» Росія) — 381 (92+47+11)
  2. А. Воронін («Байєр» Німеччина + «Ліверпуль» Англія) — 267 (50+45+27)
  3. О. Гладкий («Харків» + «Шахтар») — 99 (14+13+31)

Стартовий сезон Анатолія Тимощука за кордоном пройшов під девізом  — «Знай наших!»: за допомогою нетутешнього професіоналізму й виняткових людських якостей чи не з першого місяця став вожаком нового чемпіона Росії та вітчизняної збірної.

2008[ред. | ред. код]

  1. А. Мілевський («Динамо») — 298 (58+44+36)
  2. А. Тимощук («Зеніт» Росія) — 286 (76+28+2)
  3. С. Кравченко («Ворскла») — 116 (12+22+36)

Білорус за походженням Артем Милевський здійснив тоді стрибок на якісно вищий рівень, показавши себе обдарованим нападником, «фішками» якого є «розрізні» передачі, «більярдні» голи, а також спровокована плоскостопістю специфічна манера бігу.

2009[ред. | ред. код]

  1. А. Мілевський («Динамо») — 322 (71+40+29)
  2. А. Шевченко («Мілан» Італія + «Челсі» Англія + «Динамо») — 292 (68+30+28)
  3. А. П'ятов («Шахтар») — 140 (26+20+22)

Прекрасно провівши весну й літо, коли він багато забивав, пасував, а падав — мало, на середину осені, під тиском загальнокомандної кризи і капітанської пов'язки, Артем Милевський помітно здав — та все ж переміг, бо був найстабільніший.

2010[ред. | ред. код]

  1. Є. Коноплянка («Дніпро») — 158 (33+23+13)
  2. Я. Ракицький («Шахтар») — 79 (9+19+14)
  3. М. Девич («Металіст») — 76 (14+14+6)

На загальному прісному тлі «Дніпра» іскристе обдарування Євгена Коноплянки, який за лічені місяці виріс у головного таланта країни, нагадувало інородне тіло: гутаперчевий хав був мов той космічний Хлопчик-Зірка, народжений у сім'ї простолюдинів.

2011[ред. | ред. код]

  1. А. Воронін («Динамо» Росія) — 145 (29+23+12)
  2. А. Ярмоленко («Динамо») — 118 (25+15+13)
  3. А. Тимощук («Байєрн» Німеччина) — 112 (21+17+15)

Світловолосий атакер (із задатками диспетчера) московського «Динамо» Андрій Воронін на початку свого другого сезону в білокам'яній, як-то кажуть, довго запрягав, але потім просто-таки помчав — аж до лідерства у клубі й вершини нашого плебісциту.

2012[ред. | ред. код]

  1. Є. Коноплянка («Дніпро») — 267 (49+50+20)
  2. Р. Ротань («Дніпро») — 171 (32+24+27)
  3. О. Гусєв («Динамо») — 127 (20+17+33)

2013[ред. | ред. код]

1. А. Ярмоленко («Динамо») — 283 (64+38+15)
1. Є. Коноплянка («Дніпро») — 283 (54+52+17)
3. М. Девич («Металіст») — 111 (12+22+31)

2014[ред. | ред. код]

  1. А. Ярмоленко («Динамо») — 244 (54+35+12)
  2. Є. Коноплянка («Дніпро») — 185 (33+37+12)
  3. Р. Ротань («Дніпро») — 63 (9+10+16)

2015[ред. | ред. код]

  1. А. Ярмоленко («Динамо») — 208 (42+33+16)
  2. Є. Коноплянка («Дніпро» + «Севілья» Іспанія) — 156 (22+35+20)
  3. Є. Селезньов («Дніпро») — 72 (18+0+18)

2016[ред. | ред. код]

  1. Р. Ротань («Дніпро») — 137
  2. А. П'ятов («Шахтар») — 123
  3. А. Ярмоленко («Динамо») — 102

2017[ред. | ред. код]

  1. А. Ярмоленко («Динамо» + «Боруссія» Др. Німеччина — 28 (5+0+1+0+0)
  2. Т. Степаненко («Шахтар») — 18 (2+2+0+0+0)
  3. Д. Гармаш («Динамо») — 17 (2+1+1+0+0)

Опитування сайта газети «Український футбол»[ред. | ред. код]

2018[ред. | ред. код]

  1. В. Циганков («Динамо») – 46
  2. Марлос («Шахтар») – 37
  3. Р. Малиновський («Генк» Бельгія) – 28

Багаторазові переможці[ред. | ред. код]

Футболіст Кількість перемог Роки
Олег Блохін 9 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977,1978, 1980, 1981
Андрій Шевченко 6 1997, 1999, 2000, 2001, 2004, 2005
Іван Привалов 5 1922, 1923, 1925, 1926, 1927
Юрій Войнов 4 1957, 1958, 1959, 1960
Андрій Ярмоленко 4 2013, 2014, 2015, 2017
Казимир Піонтковський 3 1929, 1930, 1931
Павло Віньковатов 3 1946, 1947, 1948
Віктор Леоненко 3 1992, 1993, 1994
Анатолій Тимощук 3 2002, 2006, 2007
Євген Коноплянка 3 2010, 2012, 2013

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Футболіст року серед українських клубів[ред. | ред. код]

Щорічна нагорода провідному гравцеві, який виступав у складах клубів України. У 1957—1965 роках присуджувалася Комітетом фізкультури та спорту України (нині — Держкомспорт), а в 1966—1991 роках — Київським інститутом фізичної культури (нині — Національний університет фізичного виховання і спорту України). Респондентами виступали капітани різних республіканських команд.

За опитуванням Комітету фізкультури та спорту України[ред. | ред. код]

1957[ред. | ред. код]

1. Ю. Войнов («Динамо»)
2. М. Коман («Динамо»)
3. Вік. Фомін («Динамо»)

1958[ред. | ред. код]

1. В. Каневський («Динамо»)
2. Ю. Войнов («Динамо»)
3. А. Голодець («Динамо»)

1959[ред. | ред. код]

1. Ю. Войнов («Динамо»)
2. В. Трояновський («Локомотив»)
3. А. Біба («Динамо»)

1960[ред. | ред. код]

1. Ю. Войнов («Динамо»)
2. В. Лобановський («Динамо»)
3. В. Каневський («Динамо»)

1961[ред. | ред. код]

1. В. Каневський («Динамо»)
2. В. Лобановський («Динамо»)
3. О. Макаров («Динамо»)

1962[ред. | ред. код]

1. В. Лобановський («Динамо»)
2. А. Біба («Динамо»)
3. Ю. Войнов («Динамо»)

1963[ред. | ред. код]

1. В. Лобановський («Динамо»)
2. В. Серебряников («Динамо»)
3. О. Базилевич («Динамо»)

1964[ред. | ред. код]

1. В. Каневський («Динамо»)
2. В. Банников («Динамо»)
3. Й. Сабо («Динамо»)

1965[ред. | ред. код]

1. В. Серебряников («Динамо»)
2. В. Хмельницький («Динамо»)
3. В. Банников («Динамо»)

За опитуванням Київського інституту фізкультури[ред. | ред. код]

1966[ред. | ред. код]

1. А. Біба («Динамо»)
2. А. Бишовець («Динамо»)
3. Ф. Медвідь («Динамо»)

1967[ред. | ред. код]

1. А. Бишовець («Динамо»)
2. В. Серебряников («Динамо»)
3. В. Турянчик («Динамо»)

1968[ред. | ред. код]

1. В. Турянчик («Динамо»)
2. В. Хмельницький («Динамо»)
3. В. Мунтян («Динамо»)

1969[ред. | ред. код]

1. І. Кульчицький («Карпати»)
2. В. Серебряников («Динамо»)
3. В. Мунтян («Динамо»)

1970[ред. | ред. код]

1. Й. Сабо («Зоря»)
2. В. Мунтян («Динамо»)
3. Я. Габовда («Карпати»)

1971[ред. | ред. код]

1. В. Колотов («Динамо»)
2. Є. Рудаков («Динамо»)
3. В. Соснихін («Динамо»)

1972[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Колотов («Динамо»)
3. Є. Рудаков («Динамо»)

1973[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Мунтян («Динамо»)
3. А. Шепель («Чорноморець»)

1974[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Онищенко («Динамо»)
3. В. Веремеєв («Динамо»)

1975[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Веремеєв («Динамо»)
3. В. Колотов («Динамо»)

1976[ред. | ред. код]

1. Л. Броварський («Карпати»)
2. О. Блохін («Динамо»)
3. В. Данилюк («Карпати»)

1977[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Юрковський («Динамо»)
3. Ю. Дегтерьов («Шахтар»)

1978[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Безсонов («Динамо»)
3. Ю. Роменський («Чорноморець»)

1979[ред. | ред. код]

1. В. Старухін («Шахтар»)
2. С. Юрчишин («Карпати»)
3. О. Блохін («Динамо»)

1980[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. В. Безсонов («Динамо»)
3. Л. Буряк («Динамо»)

1981[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. Л. Буряк («Динамо»)
3. А. Дем'яненко («Динамо»)

1982[ред. | ред. код]

1. Л. Буряк («Динамо»)
2. М. Соколовський («Шахтар»)
3. А. Дем'яненко («Динамо»)

1983[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. М. Соколовський («Шахтар»)
3. О. Таран («Дніпро»)

1984[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. Г. Литовченко («Дніпро»)
3. О. Протасов («Дніпро»)

1985[ред. | ред. код]

1. О. Блохін («Динамо»)
2. А. Дем'яненко («Динамо»)
3. О. Протасов («Дніпро»)

1986[ред. | ред. код]

1. І. Бєланов («Динамо»)
2. О. Заваров («Динамо»)
3. П. Яковенко («Динамо»)

1987[ред. | ред. код]

1. О. Протасов («Дніпро»)
2. О. Михайличенко («Динамо»)
3. О. Заваров («Динамо»)

1988[ред. | ред. код]

1. О. Михайличенко («Динамо»)
2. В. Лютий («Дніпро»)
3. І. Вишневський («Дніпро»)

1989[ред. | ред. код]

1. М. Кудрицький («Дніпро»)
2. В. Безсонов («Динамо»)
3. Г. Литовченко («Динамо»)

1990[ред. | ред. код]

1. Г. Литовченко («Динамо»)
2. О. Протасов («Динамо»)
3. М. Кудрицький («Дніпро»)

1991[ред. | ред. код]

1. І. Цимбалар («Чорноморець»)
2. А. Цвейба («Динамо»)
3. О. Саленко («Динамо»)

Футболіст року в українській лізі[ред. | ред. код]

За опитуванням Федерації футболу України[ред. | ред. код]

Щорічна нагорода провідному гравцеві, який виступав у складах клубів вищої ліги України. У 1992—1994 роках присуджувалася Федерацією футболу України. Респондентами щоразу виступали 20 капітанів: команд вищої ліги, національної збірної плюс молодіжної.

1992[ред. | ред. код]

1. В. Мартінкенас («Динамо») — 30 очок (5 перших місць + 5 других + 5 третіх)
2. А. Полунін («Дніпро») — 28 (5+6+1)
3. С. Ребров («Шахтар» + «Динамо») — 19 (3+3+4)

1993[ред. | ред. код]

1. В. Леоненко («Динамо») — 46 (10+6+4)
2. О. Лужний («Динамо») — 41 (6+10+3)
3. С. Беженар («Дніпро») — 10 (1+1+5)

1994[ред. | ред. код]

1. О. Суслов («Чорноморець») — 30 (4+8+2)
2. В. Леоненко («Динамо») — 29 (4+6+5)
3. С. Ребров («Динамо») — 17 (3+2+4)

За опитуванням газети «Команда»[ред. | ред. код]

У референдумі брали участь по 16 представників (15 гравців і головний тренер) усіх команд елітної ліги, кожен з яких називав свою трійку лауреатів. За перше місце нараховувалися три очки, за друге — два, за третє — одне. Номінантами могли бути футболісти з будь-яким громадянством, які виступали в українському чемпіонаті.

Рік Футболіст Клуб
1995 Україна Юрій Калитвинцев
2-й Україна Олег Суслов
3-й Україна Андрій Шевченко
Україна Динамо (Київ)
Україна Чорноморець (Одеса)
Україна Динамо (Київ)
1996 Україна Сергій Ребров
2-й Україна Юрій Максимов
3-й Україна Олег Суслов
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Чорноморець (Одеса)
1997 Україна Андрій Шевченко
2-й Україна Сергій Ребров
3-й Україна Юрій Калитвинцев
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
1998 Україна Сергій Ребров
2-й Україна Андрій Шевченко
3-й Україна Олег Лужний
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
1999 Україна Сергій Ребров
2-й Україна Андрій Шевченко
3-й Україна Владислав Ващук
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
2000 Україна Андрій Воробей
2-й Білорусь Валентин Белькевич
3-й Україна Юрій Вірт
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Динамо (Київ)
Україна Шахтар (Донецьк)
2001 Білорусь Валентин Белькевич
2-й Україна Геннадій Зубов
3-й Україна Сергій Шищенко
Україна Динамо (Київ)
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Металург (Донецьк)
2002 Україна Анатолій Тимощук
2-й Білорусь Валентин Белькевич
3-й Україна Олег Венглинський
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Динамо (Київ)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ) / Україна Динамо (Київ)
2003 Білорусь Валентин Белькевич
2-й Україна Олег Венглинський
3-й Україна Сергій Федоров
Україна Динамо (Київ)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Динамо (Київ)
2004 Україна Олександр Рикун
2-й Україна Олександр Шовковський
3-й Бразилія Матузалем
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Шахтар (Донецьк)
2005 Україна Олег Гусєв
2-й Україна Анатолій Тимощук
3-й Бразилія Матузалем
Україна Динамо (Київ)
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Шахтар (Донецьк)
2006 Україна Сергій Назаренко
2-й Бразилія Матузалем
3-й Україна Анатолій Тимощук
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Шахтар (Донецьк)
2007 Україна Сергій Назаренко
2-й Україна Олександр Гладкий
3-й Бразилія Фернандінью
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Шахтар (Донецьк)
2008 Бразилія Жажа
2-й Україна Артем Мілевський
3-й Україна Сергій Кравченко
Україна Металіст (Харків)
Україна Динамо (Київ)
Україна Ворскла (Полтава)
2009 Україна Артем Мілевський
2-й Україна Андрій Шевченко
3-й Україна Андрій П'ятов
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Шахтар (Донецьк)
2010 Україна Андрій П'ятов
2-й Україна Євген Коноплянка
3-й Хорватія Дарійо Срна
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Шахтар (Донецьк)
2011 Україна Андрій Ярмоленко
2-й Бразилія Тайсон
3-й Україна Олександр Рибка
Україна Динамо (Київ)
Україна Металіст (Харків)
Україна Оболонь (Київ) / Україна Шахтар (Донецьк)
2012 Вірменія Генріх Мхітарян
2-й Бразилія Вілліан
3-й Україна Євген Коноплянка
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
2013[1] Україна Євген Коноплянка
2-й Україна Андрій Ярмоленко
3-й Україна Марко Девич
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Металіст (Харків)
2014[2] Україна Андрій Ярмоленко
2-й Україна Євген Коноплянка
3-й Бразилія Клейтон Шав'єр
Україна Динамо (Київ)
Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Металіст (Харків)
2015[3] Бразилія Алекс Тейшейра
2-й Україна Андрій Ярмоленко
3-й Україна Євген Хачеріді
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо (Київ)
2016[4] Бразилія Марлос
2-й Україна Андрій Ярмоленко
3-й Хорватія Дарійо Срна
Україна Шахтар (Донецьк)
Україна Динамо (Київ)
Україна Шахтар (Донецьк)

За опитуванням сайта «Команда1»[ред. | ред. код]

У референдумі беруть участь по 16 представників (15 гравців і головний тренер) усіх команд елітної ліги, кожен з яких називає свою трійку лауреатів. За перше місце нараховується три очки, за друге — два, за третє — одне. Номінантами можуть бути футболісти з будь-яким громадянством, які виступали в українському чемпіонаті.

2017[ред. | ред. код]

1. Марлос («Шахтар»)
2. А. Ярмоленко («Динамо»)
3. Фред («Шахтар»)

2018[ред. | ред. код]

1. Марлос («Шахтар»)
2. В. Циганков («Динамо»)
3. Тайсон («Шахтар»)

Найкращий іноземний футболіст (легіонер) України[ред. | ред. код]

Щорічна нагорода провідному гравцеві з іноземним громадянством, який виступає у складах клубів елітного дивізіону чемпіонату України.

За опитуванням Професіональної футбольної ліги України[ред. | ред. код]

1997[ред. | ред. код]

1. О. Хацкевич («Динамо»)
2. А. Капанадзе («Нива» Т.)
3. В. Белькевич («Динамо»)

1998[ред. | ред. код]

1. К. Каладзе («Динамо»)
2. В. Белькевич («Динамо»)
3. О. Хацкевич («Динамо»)

За опитуванням газети «Команда»[ред. | ред. код]

1999[ред. | ред. код]

1. В. Белькевич («Динамо»)
2. О. Хацкевич («Динамо»)
3. О. Симаков («Кривбас»)

2000[ред. | ред. код]

1. В. Белькевич («Динамо»)
2. О. Хацкевич («Динамо»)
3. О. Бахарєв («Шахтар»)

За опитуванням газети «Український футбол»[ред. | ред. код]

2001[ред. | ред. код]

1. В. Белькевич («Динамо»)
2. Д. Агахова («Шахтар»)
3. Т. Гіоане («Динамо»)

2002[ред. | ред. код]

1. В. Белькевич («Динамо»)
2. М. Шацьких («Динамо»)
3. Ф. Чернат («Динамо»)

2003[ред. | ред. код]

1. В. Белькевич («Динамо»)
2. Г. Гавранчич («Динамо»)
3. З. Вукич («Шахтар»)

2004[ред. | ред. код]

1. Діого Ринкон («Динамо»)
2. Ф. Матузалем («Шахтар»)
3. Г. Гавранчич («Динамо»)

2005[ред. | ред. код]

1. Ф. Матузалем («Шахтар»)
2. Діого Ринкон («Динамо»)
3. Брандао («Шахтар»)

2006[ред. | ред. код]

1. Ф. Матузалем («Шахтар»)
2. М. Шацьких («Динамо»)
3. Ч. Марика («Шахтар»)

2007[ред. | ред. код]

1. І. Бангура («Динамо»)
2. Фернандиньо («Шахтар»)
3. Д. Срна («Шахтар»)

2008[ред. | ред. код]

1. Д. Коельо («Металіст»)
2. Д. Срна («Шахтар»)
3. І. Бангура («Динамо»)

2009[ред. | ред. код]

1. Д. Срна («Шахтар»)
2. Фернандиньо («Шахтар»)
3. Жадсон («Шахтар»)

2010[ред. |