Грабовий Валерій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валерій Миколайович Грабовий
 Старший лейтенант
Загальна інформація
Народження 15 серпня 1969(1969-08-15)
Подільськ, Одеська область
Смерть 14 червня 2014(2014-06-14) (44 роки)
Луганськ (аеропорт)
(загинув у збитому терористами літаку)
Громадянство Україна Україна
Alma Mater АВПУ КДБ СРСР, Університет «Туран»
Військова служба
Роки служби 03.2014—06.2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ  Десантні війська
Формування
 25 ОПДБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Зовнішні відеофайли
 Д/ф "49" на YouTube // UA: Перший, 17 травня 2017

Вале́рій Микола́йович Грабови́й (нар. 15 серпня 1969(19690815), м. Подільськ, Одеська область — пом.14 червня 2014, м. Луганськ) — український військовослужбовець, десантник, старший лейтенант Збройних сил України. Юрист, підприємець, депутат Павлоградської районної ради.

Життєпис[ред. | ред. код]

Валерій Грабовий народився в місті Подільськ (колишній Котовськ) на Одещині. Коли Валерію було 11 років, родина переїхала на Кіровоградщину. Закінчив загальноосвітню школу села Бандурове Гайворонського району.

З 1987 року служив у Прикордонних військах КДБ СРСР. 1991 закінчив командний факультет Алматинського вищого прикордонного училища КДБ СРСР (Казахська РСР), спеціальність — командно-тактична, офіцер прикордонних військ. 1993 року залишив службу, остання посада — начальник прикордонної застави.

З 1994 по 1997 працював за контрактом на посаді юрисконсульта відділу правового забезпечення банківської діяльності у ВАТ КБ «Казкомерцбанк» в Алмати. 1997 року закінчив юридичний факультет Університету «Туран» в м. Алмати, за спеціальністю «Правознавство».

1998 року приїхав на Дніпропетровщину, працював юрисконсультом у ВАТ «Павлоградський молочний комбінат» міста Павлоград. З 1 вересня 1999 — приватний підприємець. Мешкав в селі Троїцьке Павлоградського району.

З 2 листопада 2010 року — депутат Павлоградської районної ради від партії «Сильна Україна»[1]. В грудні 2013, до Дня місцевого самоврядування, нагороджений грамотою голови Павлоградської РДА[2].

У зв'язку з російською збройною агресією проти України наприкінці березня 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України.

Старший лейтенант, заступник командира батареї по роботі з особовим складом 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ ЗС України, в/ч А1126, смт Гвардійське, Дніпропетровська область.

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на Сході України.

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

13 червня 2014 року десантники готувались до відправлення в зону проведення АТО. У ніч на 14 червня трьома військово-транспортними літаками Іл-76 МД з інтервалом у 10 хвилин вони вилетіли в Луганський аеропорт на ротацію особового складу. На борту також була військова техніка, спорядження та продовольство.

14 червня о 0:40 перший літак (бортовий номер 76683), під командуванням полковника Дмитра Мимрикова приземлився в аеропорту.

Другий Іл-76 МД (бортовий номер 76777), під керівництвом командира літака підполковника Олександра Бєлого, на борту якого перебували 9 членів екіпажу 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації та 40 військовослужбовців 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади, о 0:51, під час заходу на посадку на аеродром міста Луганськ, на висоті 700 метрів, був підбитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла». В результаті терористичного акту літак вибухнув у повітрі і врізався у землю поблизу території аеропорту. 49 військовослужбовців, — весь екіпаж літака та особовий склад десанту, — загинули[3][4].

Там все було дуже грамотно по-військовому сплановано. Там без Росії не обійшлось. Вогонь вівся з усіх сторін. Це було не на рівні ненавчених бойовиків. Обстріл літака вівся дуже грамотно. Спочатку підсвічували трасером, а потім били. Із ПЗРК неможливо було збити літак, навіть якби боєприпас потрапив у двигун, то літак все рівно не загинув би. Стріляли з «Шилки».

— Полковник Дмитро Мимриков.[5]

Третій літак за наказом повернувся в Мелітополь.

Пройшло більше 40 діб перш ніж десантників поховали: українські військові збирали рештки тіл загиблих, влада домовлялася з терористами про коридор для евакуації, в Дніпрі проводились експертизи ДНК для ідентифікації.

25 липня Валерія Грабового поховали в селі Троїцькому Павлоградського району[6][7].

Залишилась дружина Наталія Олександрівна та двоє дітей.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • 13 червня 2015 року в Дніпрі на Алеї Героїв до роковин загибелі військових у збитому терористами літаку Іл-76 встановили пам'ятні плити з іменами загиблих воїнів[9].
  • 18 червня 2016 року на території військової частини А1126 в смт Гвардійське урочисто відкрили пам'ятник воїнам-десантникам 25-ї повітряно-десантної бригади, які героїчно загинули під час бойових дій в зоні проведення АТО. На гранітних плитах викарбувані 136 прізвищ, серед них і 40 десантників, які загинули у збитому літаку в Луганську[10].
  • 7 червня 2015 року в селі Бандурове Гайворонського району на фасаді будівлі загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку на честь випускника Валерія Грабового[11].
  • В центрі села Троїцьке Павлоградського району встановлено меморіальну дошку. 15 травня 2016 року в селі відбувся кубок з футболу пам'яті Валерія Грабового[12].

Див. також[ред. | ред. код]

Збиття Іл-76 у Луганську.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Результати виборів депутатів ради. Павлоградська районна рада // Сайт ЦВК. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  2. ↑ Місцеве самоврядування має в Україні глибокі й міцні історичні традиції // Павлоградська РДА, 4 грудня 2013. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  3. ↑ Військово-транспортний літак Повітряних Сил Збройних Сил України ІЛ-76 при заході на посадку на аеродром Луганськ був підбитий терористами // Сайт Міністерства оборони України, 14 червня 2014. Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 2 серпня 2017.
  4. ↑ Стали відомі прізвища усіх, хто загинув у збитому ІЛ-76 // «Українська правда», 14 червня 2014. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  5. ↑ «Якщо на світі є пекло, то це було воно…» // «TV-News», 22 червня 2016
  6. ↑ Сьогодні на Павлоградщині прощались із Героями // Павлоград.dp.ua, 25 липня 2017. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 11 червня 2022.
  7. ↑ Герої не вмирають! // МГО «Студентська Свобода», 2 серпня 2014. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  8. ↑ Указ Президента України від 20 червня 2014 року № 543/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ↑ У Дніпропетровську відкрили меморіал військовим, загиблим у збитому під Луганськом літаку // «Радіо Свобода», 13 червня 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  10. ↑ На Дніпропетровщині відкрили пам'ятник воїнам-десантникам, які віддали своє життя за Україну // Сайт Міністерства оборони України, 19 червня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  11. ↑ На Гайворонщині відкрили меморіальну дошку учаснику АТО Валерію Грабовому // «Новини Кіровоградщини», 11 червня 2015. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.
  12. ↑ Чи можливо осягнути біль та розпач матері, батька, жінки та дітей, які втратили близьку людину? // Павлоградська РДА, 14 червня 2016. Архів оригіналу за 2 серпня 2017. Процитовано 2 серпня 2017.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грабовий_Валерій_Миколайович&oldid=36137442