Гребінь даху

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гребінь черепичного даху
Гребенева балка (гребеневий прогін) під верхніми кінцями кроков
Гребінь стріхи. Зверху видно жердини-ключини. Музей у Пирогові
Гребінь стріхи. Музей у Пирогові
Дах «на курицях» російської хати. Видно потоки, самцеві фронтони з латами і гребеневу лату зі вставленими в неї тесинами

Гре́бінь[1][2], також ко́ник[2], коньо́к (від рос. конёк)[3] — верхнє ребро, утворене схилами двосхилого даху. Також гребенем називають будівельний елемент на стику схилів, що слугує для запобігання потраплянню вологи в проміжок між схилами, а в разі використовування шарованого утеплювача покрівлі — ще забезпечує його провітрювання.

Інша назва гребеня — «коник», «коньок» пов'язана зі східнослов'янською традицією прикрашати даховий гребінь зображенням кінської голови[3][4] (на Полтавщині «коником» називали кронштейн для підтримання звису)[5].

Конструкція[ред. | ред. код]

Сучасні дахові конструкції передбачають кілька способів з'єднання верхніх кінців кроков: просте з'єднання однієї з одною, встановлення під ними гребеневого прогона (висячі крокви), кріплення кроков до гребеневого прогона, кінці якого кріпляться на стійках-бабках чи рублених фронтонах (наслінні крокви). Після монтажу покрівельного матеріалу (бляхи, шиферу, черепиці, дранки, руберойду) встановлюють гребінь. Він може бути виконаний з різних матеріалів — металу, кераміки (у черепичних покрівлях гребінь утворюють спеціальні гребеневі черепиці), пластику, рідше дерева.

Гребінь може мати різну форму:

  • Півкруглий — у вигляді розрізаного вздовж циліндра
  • Прямий — у вигляді куткового профіля
  • Вузький — виконує декоративну роль
  • Вигнутий чи фігурний[6]

Історія[ред. | ред. код]

Гребені стріх могли виконувати по-різному. В одному зі способів шпару між верхніми рядами кулів засипали дрібною соломою («мервою») або кострицею («паздір'ям»), щільно утрамбовуючи її. Зверху клали шар довгої соломи і притискали його ключинами (уключинами, кізлинами) — скріпленими під кутом палицями 2 м завдовжки, надітими на гребінь. Ключини робили з деревини хвойних порід — ялини, сосни, ялиці, рідше з граба чи берези. Крайні ключини складались з трьох палиць, з'єднаних у формі трикутника — вони лежали на причілкових схилах, решта — з двох, з'єднаних у формі літери Л, під кутом близько 45°. Інший спосіб передбачав встановлення на гребені валка — обв'язаної соломою жердини. Для цього до кроков вздовж гребеня кріпились палиці («палі»), далі гребінь покривали шаром соломи 60-70 см завтовшки, щільно трамбуючи її ногами, перевесла верхніх кулів шару об'язували навколо паль. Останні виступали на 25-30 см на гребенем, на їхні кінці насаджували валок, який заздалегідь в'язали на землі, обкладаючи ялинову чи грабову жердину снопами і обв'язуючи їх перевеслом чи шнуром. Готовий валок сягав 20-25 см у діаметрі, він ущільняв верхній шар соломи на гребені і укріпляв верх стріхи. Зверху валок додатково притискали ключинами. Ще один спосіб полягав у використанні дерев'яного гребеня — з одного, рідше двох рядів драниць, скріплених між собою латами.

На причілкових схилах стріхи під гребенем залишали невеликі круглі чи трикутні отвори для освітлення горища і для виходу диму[7] (якщо димар печі не виводили назовні)[8].

На гуцульському дранковому даху гребінь виконувався різними способами. У разі використовування «посіжняка» чи «щира» дранку укладали, починаючи знизу, а верхні кінці драниць верхнього ряду вставляли в паз круглого або квадратного бруса, що звався ґарівниця чи буркниця (брус, куди вставляли нижні кінці нижнього ряду, називався «підсобійка»)[9]. Ґарівниця проходила через весь гребінь, кріпилася до кроков, з обох боків мала пази («ґари») близько 2 см шириною і глибиною. Зверху для захисту від вологи ґарівницю могли прикривати дошками. Якщо застосовували «румунку» чи ґонт, то крили, починаючи з верху, а гребінь робили або простим стиком верхніх рядів драниць, закриваючи його поздовжніми дошками, або залишали напуск 15-20 см драниць переднього схилу над драницями заднього. Напуск міг бути прямим або фігурним, з ромбоподібними кінцями драниць — він називався «курункою»[10].

У традиційній російській рубленій хаті фронтони часто влаштовували рубленими («самцевими»)[11], які з'єднували латами, врубленими в фронтонні колоди-самці, найвища з них називалась гребеневою латою (рос. коньковая слега), конем, коньком, князем — це був аналог гуцульської ґарівниці. Давнішою даховою конструкцією був дах «на курицях»: до гребеневої лати кріпили поперечні стовбури дерев з кокорами унизу — куриці; на кокори укладали поздовжні бруси — потоки (відповідник гуцульським підсобійкам). Дошки-тесини нижніми кінцями входили у пази потоків, верхніми — у пази бруса-коня. Верхні крайки дахових дощок всіх типів покрівлі закривали на гребені видовбаною колодою — охлупнем (рос. охлупень) чи шеломом, іноді з кінцем у вигляді кінської голови. Традиційним способом кріплення був безцвяховий: охлупень притискували до коника спеціальними шпонками — сороками чи стамиками[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гребінь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Конёк // Русско-украинский политехнический словарь. — 2013.
  3. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. Марціва Ніна. Інтерпретація образу-символу коня в побуті українців. Процитовано 15 серпня 2018. 
  5. Аліна Ярова, Національна академія наук України, Інститут мистецтвознавства, фольклористика та етнології ім. М. Т. Рильського. Традиційне житло Чернігівщини кінця XIX — початку XX століття. Монографія. — К. : ІМФЕ, 2017. — С. 85.
  6. Установка и монтаж конька крыши, дефекты крепления или почему под конек задувает снег?. expert-dacha.pro. Процитовано 15 серпня 2018. 
  7. Михайло Матійчук. Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2012. — Вип. 47. — С. 373-392.
  8. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — Київ : «Мистецтво», 1995.
  9. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  10. Михайло Матійчук. Традиційні покрівельні техніки на Гуцульщині // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2010. — Вип. 45. — С. 463-495.
  11. Самцовая крыша. reznoidom.ru. Резной дом. Процитовано 14 січня 2018. 
  12. Плотницкие термины. Процитовано 15 серпня 2018.