Гребінь даху

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гребінь черепичного даху
Гребенева балка (гребеневий прогін) під верхніми кінцями кроков
Гребінь стріхи. Зверху видно жердини-ключини. Музей у Пирогові
Гребінь стріхи. Музей у Пирогові
Дах «на курицях» російської хати. Видно потоки, самцеві фронтони з латами і гребеневу лату зі вставленими в неї тесинами

Гре́бінь[1][2], також ко́ник[2], коньо́к (від рос. конёк)[3] — верхнє ребро, утворене схилами двосхилого даху. Також гребенем називають будівельний елемент на стику схилів, що слугує для запобігання потраплянню вологи в проміжок між схилами, а в разі використовування шарованого утеплювача покрівлі — ще забезпечує його провітрювання.

Інша назва гребеня — «коник», «коньок» пов'язана зі східнослов'янською традицією прикрашати даховий гребінь зображенням кінської голови[3][4] (на Полтавщині «коником» називали кронштейн для підтримання звису)[5].

Конструкція[ред. | ред. код]

Сучасні дахові конструкції передбачають кілька способів з'єднання верхніх кінців кроков: просте з'єднання однієї з одною, встановлення під ними гребеневого прогона (висячі крокви), кріплення кроков до гребеневого прогона, кінці якого кріпляться на стійках-бабках чи рублених фронтонах (наслінні крокви). Після монтажу покрівельного матеріалу (бляхи, шиферу, черепиці, драниць, руберойду) встановлюють гребінь. Він може бути виконаний з різних матеріалів — металу, кераміки (у черепичних покрівлях гребінь утворюють спеціальні гребеневі черепиці), пластику, рідше дерева.

Гребінь може мати різну форму:

  • Півкруглий — у вигляді розрізаного вздовж циліндра
  • Прямий — у вигляді куткового профіля
  • Вузький — виконує декоративну роль
  • Вигнутий чи фігурний[6]

Історія[ред. | ред. код]

Гребені стріх могли виконувати по-різному. В одному зі способів шпару між верхніми рядами кулів засипали дрібною соломою («мервою») або кострицею («паздір'ям»), щільно утрамбовуючи її. Зверху клали шар довгої соломи і притискали його ключинами (уключинами, кізлинами) — скріпленими під кутом палицями 2 м завдовжки, надітими на гребінь. Ключини робили з деревини хвойних порід — ялини, сосни, ялиці, рідше з граба чи берези. Крайні ключини складались з трьох палиць, з'єднаних у формі трикутника — вони лежали на причілкових схилах, решта — з двох, з'єднаних у формі літери Л, під кутом близько 45°. Інший спосіб передбачав встановлення на гребені валка — обв'язаної соломою жердини. Для цього до кроков вздовж гребеня кріпились палиці («палі»), далі гребінь покривали шаром соломи 60-70 см завтовшки, щільно трамбуючи її ногами, перевесла верхніх кулів шару об'язували навколо паль. Останні виступали на 25-30 см на гребенем, на їхні кінці насаджували валок, який заздалегідь в'язали на землі, обкладаючи ялинову чи грабову жердину снопами і обв'язуючи їх перевеслом чи шнуром. Готовий валок сягав 20-25 см у діаметрі, він ущільняв верхній шар соломи на гребені і укріпляв верх стріхи. Зверху валок додатково притискали ключинами. Ще один спосіб полягав у використанні дерев'яного гребеня — з одного, рідше двох рядів драниць, скріплених між собою латами.

На причілкових схилах стріхи під гребенем залишали невеликі круглі чи трикутні отвори для освітлення горища і для виходу диму[7] (якщо димар печі не виводили назовні)[8].

На гуцульському дранковому даху гребінь виконувався різними способами. У разі використовування «посіжняка» чи «щира» дранку укладали, починаючи знизу, а верхні кінці драниць верхнього ряду вставляли в паз круглого або квадратного бруса, що звався ґарівниця чи буркниця (брус, куди вставляли нижні кінці нижнього ряду, називався «підсобійка»)[9]. Ґарівниця проходила через весь гребінь, кріпилася до кроков, з обох боків мала пази («ґари») близько 2 см шириною і глибиною. Зверху для захисту від вологи ґарівницю могли прикривати дошками. Якщо застосовували «румунку» чи ґонт, то крили, починаючи з верху, а гребінь робили або простим стиком верхніх рядів драниць, закриваючи його поздовжніми дошками, або залишали напуск 15-20 см драниць переднього схилу над драницями заднього. Напуск міг бути прямим або фігурним, з ромбоподібними кінцями драниць — він називався «курункою»[10].

У традиційній російській рубленій хаті фронтони часто влаштовували рубленими («самцевими»)[11], які з'єднували латами (рос. слеги, решетины), врубленими в фронтонні колоди-самці, найвища з них називалась гребеневою латою (рос. коньковая слега), конем, коньком, князем — це був аналог гуцульської ґарівниці. Давнішою даховою конструкцією був дах «на курицях»: до лат кріпили поперечні стовбури дерев з кокорами унизу — куриці; на кокори укладали поздовжні бруси — потоки (відповідник гуцульським підсобійкам). Дошки-тесини нижніми кінцями входили у пази потоків, верхніми — у пази бруса-коня. Верхні крайки дахових дощок всіх типів покрівлі закривали на гребені видовбаною колодою — охлупнем (рос. охлупень) чи шеломом, іноді з кінцем у вигляді кінської голови. Традиційним способом кріплення був безцвяховий: охлупень притискували до коника спеціальними шпонками — сороками чи стамиками[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гребінь // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Конёк // Русско-украинский политехнический словарь. — 2013.
  3. а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  4. Марціва Ніна. Інтерпретація образу-символу коня в побуті українців. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 15 серпня 2018. 
  5. Аліна Ярова, Національна академія наук України, Інститут мистецтвознавства, фольклористика та етнології ім. М. Т. Рильського. Традиційне житло Чернігівщини кінця XIX — початку XX століття. Монографія. — К. : ІМФЕ, 2017. — С. 85.
  6. Установка и монтаж конька крыши, дефекты крепления или почему под конек задувает снег?. expert-dacha.pro. Архів оригіналу за 14 серпня 2018. Процитовано 15 серпня 2018. 
  7. Михайло Матійчук. Традиційні техніки покриття дахів на Бойківщині // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2012. — Вип. 47. — С. 373-392. Архівовано з джерела 14 серпня 2018. Процитовано 13 серпня 2018.
  8. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — Київ : «Мистецтво», 1995.
  9. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  10. Михайло Матійчук. Традиційні покрівельні техніки на Гуцульщині // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Львів, 2010. — Вип. 45. — С. 463-495. Архівовано з джерела 14 серпня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
  11. Самцовая крыша. reznoidom.ru. Резной дом. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 14 січня 2018. 
  12. Плотницкие термины. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 15 серпня 2018.