Черепиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дахівкове покриття будинку у Лісабоні, Португалія

Черепи́ця[1][2], також дахі́вка[2][3][4][5][6][7] — вид будівельних покрівельних матеріалів, що має вигляд випалених глиняних і цементових жолобчастих пластинок або плиток.

Черепиця є пористим матеріалом, котрий активно дихає, пропускає водяну пару і не протікає, хоча поглинає воду. За відсутності опадів вона швидко висихає. При технологічній обробці глини з відповідним мінералогічним і гранулометричним складом отримують структуру кераміки з потрібною орієнтацією зерен та допустимим діаметром пор. Це забезпечує морозостійкість черепиці. Висока морозостійкість дає змогу використовувати керамічну дахівку за будь-яких кліматичних умов. Вона вогнетривка, тобто не горить, на відміну від більшості покрівельних матеріалів, надзвичайно стійка до агресивних (кислотного, лужного або загазованого) середовищ, а також до ультрафіолетового випромінювання, що забезпечує сталий колір покриття.

Термінологія[ред. | ред. код]

Давньогрецька черепиця
Плоска й жолобчаста антична черепиця

Термін черепиця пов'язаний з череп (первісне значення — «глиняний горщик»), черепок (уламок, осколок розбитого глиняного, фарфорового, фаянсового та ін. виробу)[8], у Словарі української мови Б. Д. Грінченка «черепицею» називається шар бракованого посуду, використовуваний як підставка під випалювані вироби в гончарній печі[9]. Дещо подібно називається матеріал у деяких інших слов'янських мовах: рос. черепица, серб. цреп/crep, хорв. crijep; зі слов'янських походять його назви в узбецькій (cherepitsa), литовській (čerpė) та угорській (cserép) мовах. Інша назва дахівка[5][2][4][10] пов'язана з дах (як пол. dachówka та біл. дахоўка); у Грінченка слово «дахівка» не згадується, в СУМ-11 слово тлумачиться як «покрівельний матеріал»[11].

Історія[ред. | ред. код]

Ziegel-grun.jpg

Історія керамічної черепиці налічує кілька тисячоліть. Нею крили дахи вже у Стародавньому Римі та Стародавній Греції][12]. Власник цегельні Мілой в Аргосі (Греція) у 2300 р. до н. е. використовує для покриття власного будинку першу черепицю, а у 450 р. до н. е. в Римі виготовляють «коринфську» дахівку[13]. Антична черепиця була двох видів: плоска (tegula) і жолобчаста (imbrex).

Черепиця поч. 20 ст. з тавром Guichard Carvin & C Seon S Andre Marseille, знайдена в Маріуполі.

Довгий час цей матеріал мав лиш одну ваду — щоб покрівля не протікала, черепицю треба було встановлювати, накладаючи одну на одну, як риб'ячу луску, до того ж у кілька шарів. 1840 року брати Джилардоні винайшли спеціальну профільовану черепицю, що дозволило ефективно використовувати майже всю її поверхню, та ще й крити в один шар, а спеціальні виступи та пази робили таке покриття надзвичайно міцним. У 1850 році компанія братів Джилардоні розробила ще досконаліші варіанти черепиці з подвійним блокуванням, яка незабаром отримала найвищі нагороди Всесвітніх виставок у Парижі 1855, 1867, 1889 і 1900 років.

На теренах України черепиця використовувалася здавна. Під час розкопок комарівського поселення виявлено горно та дахівку, яка датується кінцем ІІ ст. н. е. або початком ІІІ ст. н. е. Знайдена черепиця відзначається високим рівнем випалу, її форма чотирикутна, товщина 1,5—2 см[14].

Вже на початку XV сторіччя у Львові виготовлялася черепиця для покриття оборонних споруд: веж та ґанків на мурах[15]. Найімовірніше це була черепиця з червонопаленої глини. У XVII ст. будівлі монастиря Бернардинів були покриті червоною полив'яною черепицею «бобровий хвіст» і «карпівка»[16].

В Україні масове виробництво різного ґатунку черепиці було налагоджене галицьким архітектором та підприємцем Іваном Левинським. Він заклав фабрику штучного каменю й черепиці Івана Левинського[17] у 1888 році[18]. Поступово фабрика розбудовується і стає однією з найбільших у Галичині, — спочатку працювало 25 робітників, а у розквіті фабрики — 800[19].

На початку XX століття в Дрогобичі було спеціально збудовано цегельню Корнгабера[20], яка виготовляла цеглу для будівництва в'язниці «Бриґідки» нині (Дрогобицька виправна колонія № 40). Цегельня також виго­товляляла й червону черепицю, для покрівлі в'язниці[21].

Види[ред. | ред. код]

Розрізняють такі види черепиць:

Форма черепиці[ред. | ред. код]

За формою та методом пресування, черепиця підрозділяється на пазову (штамповану і стрічкову) та плоску (стрічкову); крім того, для покриття гребенів даху випускається гребенева дахівка[24].

Колір[ред. | ред. код]

Гра кольорів — елемент архітектурного рішення

Сучасні умови виробництва дають змогу випускати черепицю різних кольорів. Залежно від складу глин і режиму випалювання вона може мати натуральне забарвлення — від чорного[25] до жовто-сірого кольору.

Черепичний дах XVIII ст., Швеція

Крім класичних червоних, коричневих, чорних та кам'яно-сірих відтінків вона може бути блакитного, темно-зеленого, кольору фісташки, темно-синього, пофарбованою як по всій товщині, так і лише по поверхні. Фарби, які використовують для виготовлення кольорової черепиці, стійкі до атмосферних явищ і не впливають негативно на її міцність.

З декоративною метою дахівка інколи покривають кольоровою глазур'ю або ангобом. Цементна черепиця може бути забарвлена атмосферостійкою фарбою по всій товщі або по поверхні.

Покриття черепиці[ред. | ред. код]

Залежно від вигляду покриття, дахівка буває натуральна (без додаткового покриття), ангобована або глазурована.

  • Ангоб — це змішана з водою порошкоподібна глина, в яку додані різні мінеральні речовини, що дають при випаленні відповідні кольори і відтінки. Ангоб мав широке поширення в античному керамічному виробництві.
  • Полива (глазур) — склоподібна маса, що містить оксиди металів, яку наносять на поверхню заготовки черепиці перед випаленням. При високих температурах глазур твердне, утворюючи глянсовий захисний шар по всій поверхні дахівки.

Виробництво черепиці[ред. | ред. код]

Процес виробництва керамічної черепиці можна розділити на п'ять етапів — глиняній заготовці спочатку надають форму, її сушать, зверху наносять покриття (ангоб або глазур), за винятком варіанту натуральної черепиці (без додаткового покриття), а потім обпалюють в печі тунельного типу при температурі близько 1 000 °C.

За стандартом глиняна черепиця повинна мати правильну форму, гладку поверхню і рівні краї, якщо ви легко стукнете по ній сталевим молотком — звук має бути чистий, а не уривчастий чи дрижачий.

Переваги і недоліки черепиці[ред. | ред. код]

Предмет колекціонування[ред. | ред. код]

Черепиця з різних епох і майстерень має відмінності. Тому черепиця стародавніх зразків стала предметом колекціонування. Її залюбки збирають приватні колекціонери і музеї архітектури. Справа важлива ще й тому, що черепиця містить тавро майстерень. Важливо це і для реставраційних робіт.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Черепиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б в Дмитро Яворницький. Словник української мови. — Катеринослав: Слово, [1920.]
  3. Русско-украинский политехнический словарь. — 2013.
  4. а б Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К. : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. — ISBN 966-96284-0-7.
  5. а б Кость Кисілевський. «Словничок української мови і головні правописні правила та замітки до відміни» Архівовано 27 грудня 2019 у Wayback Machine.. 1927
  6. Засади унормування української фахової термінології. Стандартування термінології. Стандартизація української термінології. Архів оригіналу за 1 липня 2021. Процитовано 6 березня 2020. 
  7. Павло Штепа. Знадібки до словника чужослів Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.. Торонто, 1967
  8. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  9. Черепиця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. Полюхович Д. Антикварна «євро-дахівка» та її епігони//Zbruč, 07.02.2015. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 18 вересня 2018. 
  11. Дахівка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  12. Полюхович Д. Антикварна «євро-дахівка» та її епігони//Zbruč, 07.02.2015. Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 31 січня 2016. 
  13. Божко І. С. Застосування керамічної черепиці—традиція, перевірена часом.//Lviv Polytechnic National University Institutional Repository, 2011 УДК 72.035. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 6 березня 2020. 
  14. Володимир Цигилик. До питання зародження скляного виробництва на Прикарпатті. Архівовано 28 серпня 2018 у Wayback Machine. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Випуск 10
  15. Гранкін П. З історії львівських дахів (XV—XIX ст.). — Львів: Центр Європи, 2011. — С. 84—88.
  16. Присяжний К. В. Львів — зміни силуету. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. — № 716 (2011)
  17. Колишня фабрика штучного каменю й дахівки І. Левинського (Львів) Wikimapia
  18. Іван Левинський — підприємець, архітектор і меценат. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 31 січня 2016. 
  19. Фабрика кахлевих печей. Іван Левинський. Невідомий Львів. Архів оригіналу за 30 січня 2016. Процитовано 31 січня 2016. 
  20. Богдан Лазорак. Два епізоди про модернізацію «австрійського Дрогобича»: старі вулиці «по-новому» і «непровінційна» мрія про трамвай (1901, 1909—1914 роки) Архівовано 15 липня 2019 у Wayback Machine.. Актуальні питання гуманітарних наук. — 2014. — Вип. 8. — С. 32-38
  21. Фабрика дахівов. Дрогобич Стародавній. 13 березня 2014
  22. Осип Білоскурський. Глиняна дахівка та як виробляти її ручним та машиновим способом Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.. — Харків: Державне видавництво України, 1930. — 92 с
  23. Дерев'яна дахівка Архівовано 8 травня 2021 у Wayback Machine.. Superdim.info
  24. Божко І. С. Застосування керамічної дахівки — традиція, перевірена часом / І. С. Божко // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2011. — № 716 : Архітектура. Ландшафт дахів історичного центру міста: проблеми збереження і регенерації. — С. 43–50. Архів оригіналу за 12 травня 2018. Процитовано 2 квітня 2019. 
  25. Краєзнавці передали до музею Калущини стародавню черепицю. ФОТО. Архівовано 30 березня 2018 у Wayback Machine. Газета «ВІКНА»
  26. Цісарська Коломия

Джерела[ред. | ред. код]

  • Hans Jürgen Krolkiewicz: Der Dachziegel — eine historische Betrachtung. In: DDH Das Dachdecker Handwerk. Rudolf Müller, Köln 2004/2005, ISSN 0172-1003.
  • Willi Bender: Lexikon der Ziegel. 2. Auflage. Bauverlag, Berlin 1995, ISBN 3-7625-3156-0.
  • M. Kornmann und CTTB: Clay bricks and roof tiles, manufacturing and properties. LaSim, Paris 2007, ISBN 2-9517765-6-X.

Посилання[ред. | ред. код]