Джафарійський мазгаб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іслам

теч

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридизмМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Словник ісламських термінівТермінологія


Джафарійський мазгаб, Джафарити (араб. ‎ ‏جعفرية‎) — послідовники джафарійської (імамітської) релігійно-правової школи, названої за іменем шостого імама шиїтів-імамітів Джафара ас-Садика. Джафарійський мазгаб визнаний суннітами поряд з чотирма суннітськими — ханафітським, шафіїтським, ханбалітським і малікітським. У XVIII ст. джафарити отримали окреме місце для молитви (макам) за огорожею Кааби нарівні з послідовниками суннітських шкіл. Сьогодні джафарійського мазгабу дотримуються всі шиїти-імаміти


Поширення мазгабів у сучасному світі

Імамітська традиція пов'язує виникнення джафарійського мазгабу з діяльністю самого Джафара ас-Садика і приписує йому низку творів (зокрема, ас-Софі), у яких він виклав засади релігійно-правового вчення, що пізніше стало основою правової системи імамітів (аль-фікх аль-джафарі).

Формування джафарійського мазгабу відбувалося за тих же умов, що й формування суннітських правових шкіл. Факіхи цих шкіл не лише займалися одними питаннями, але часто й вирішували їх однаково, виробляючи подібні жанри релігійно-правової літератури. Подібно до того, як серед суннітських факіхів відбувся розподіл на «прихильників передань», що спиралися виключно на Коран і сунну, і «прихильників самостійного судження», що допускали у питаннях фікху застосування логічного висновку і особистої думки, так і серед імамітських факіхів утворились дві школи — ахбарити і усуліти. Ахбарити («традиціоналісти»), спирались виключно на передання (ахбар), передане зі слів шиїтських імамів, як на єдине джерело релігійного знання і фікху. Усуліти («раціоналісти»), допускали у питаннях богослов'я і права спекулятивну аргументацію і визнавали чотири «джерела» права: Коран, суну, іджма і акл (розум). Саме останні і є представниками джафарійського мазгабу.

Подібно до того, як у суннітському ісламі сунна, зафіксована з часом у збірниках хадисів, стала одним із джерел ісламського віровчення і суннітського права, так і в шиїтському ісламі, зібрання передань (ахбар) зі слів імамів набуло статусу одного з чотирьох джерел права. Значення цих передань особливо зросло після «зникнення» останнього шиїтського імама, коли передання стали основним доказом законності прийнятих правових рішень.

Першим і найповнішим авторитетним зведенням шиїтських передань вважається праця великого імамітського богослова і факіха, «обновителя» (муджаддід) імамітського ісламу Аль-Куліні, що називалася «Аль-Кафі», в якому зібрано і систематизовано понад 16 тисяч передань. З часом Аль-Кафі була визнана імамітами однією з чотирьох книг, чи «джерел» джафарійського мазгабу.

Другим «джерелом» була визнана праця імамітського факіха із Хорасану Ібн Бабуї ас-Садука, в якій містилося 9 тис. передань. Ще двома «джерлами» джафарійського мазгабу були визнані збірники передань ат-Тахзіб (понад 13 тис.) і аль-Істібсар (понад 5,5 тис.) великого знавця джафарійського і сунітського права Аш-Шайха ат-Тусі.

Важливий етап у розвитку джафарійського мазгабу в стосунках між ахбаритами і усулітами припав на період монгольського завоювання і був пов'язаний з застосуванням імамітськими факіхами принципу іджтихаду. Одним із перших став застосовувати цей принцип для винесення рішень Ібн аль-Мутаххар († 1325 р.). Він виявився першим імамітом, що розглядав іджтихад як прерогативу, що робило муджтахідів заступниками імамів.

Боротьба між ахбаритами та усулітами тривала декілька століть. Вже у XIX ст. в Ірані переважали усуліти.

Основні відмінності джафаритів від послідовників сунітських мазгабів:

  • джафарити заперечують кияс;
  • в сунні визнають лише ті хадиси, що передані імамітськими імамами;
  • джафарити-усуліти вважають «врата іджтихаду» відкритими

Останнє сприяло розвитку методології джафарійського мазгабу, дозволяло швидко реагувати на події у світі, що змінюються.

Особливостями джафарійського мазгабу є також допустимість тимчасового шлюбу (мута) і «благорозумного приховування віри» (такія)

Джерела[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]